Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2920/20 (910/14219/20) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:; спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником.
Надіслано для оприлюднення: 12.10.2021. Зареєстровано: 12.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2021.
Дата набрання законної сили: 21.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 вересня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/2920/20 (910/14219/20) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
		за участі секретаря судового засідання Сотник А.С.
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аенко Груп»,
		представник позивача - адвокат Мусієнко О.І., ордер АІ № 1147233 від  30.08.2021,
		відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промстройінновація»,
		представник відповідача-1 - адвокат Река Є.І., ордер ВВ № 1015081 від 29.07.2021,
		відповідач-2 - Компанія Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.),
		представник відповідача-2 - адвокат Денисов О.С., ордер АН № 1036849 від 01.06.2021,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю «Бел-Обст» - не з`явилися, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
		Компанії Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.)
		на ухвалу Господарського суду м. Києва
		від 13.01.2021  
		у складі судді: Мандичева Д.В.
		та постанову Північного апеляційного господарського суду 
		від 22.04.2021
		у складі колегії суддів: Остапенка О.М., - головуючий, Копитової О.С., Гарник Л.Л.
		 
		у справі за позовом
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Аенко Груп»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройінновація»
		Компанії Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.)
		про визнання недійсним договору поруки № DP 2018-2 від 16.07.2018 
		в межах справи за заявою
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Аенко Груп»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройінновація»
		про банкрутство 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рух справи та короткий зміст вимог
		 
		1. У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа                                    № 910/2920/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аенко груп» (далі - ТОВ «Аенко Груп», позивач) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройінновація» (далі - ТОВ «Промстройінновація», відповідач-1).
		 
		2. ТОВ «Аенко Груп» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ «Промстройінновація»,  Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю «Бел-Обст» (далі - Іноземне ТОВ «Бел-Обст», третя особа) про визнання недійсним договору поруки.
		 
		3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони - відповідача-2 шляхом укладання із останнім договору поруки, укладення договору поруки переслідувало не мету реального забезпечення виконання зобов`язання, а отримання контролю над процедурою банкрутства ТОВ «Промстройінновація», отже він є фіктивним.
		4. Як на підставу позову, ТОВ «Аенко Груп» послалось на приписи ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 
		 
		5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсним договір поруки, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, здійснено розподіл судових витрат.
		 
		6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та вчинений для створення штучної заборгованості ТОВ «Промстройінновація», заявленої під час проведення його процедури банкрутства. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) апеляційні скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та Іноземного ТОВ «Бел-Обст» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20) залишено без задоволення.
		Ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 у справі №910/2920/20 (910/14219/20) залишено без змін.
		 
		8. Суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та вказав на те, що судом встановлено наявність всіх ознак передбачених ч. 2 ст. 42 КУзПБ та правильно застосовано наведену норму, як підставу для визнання спірного договору поруки недійсним.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		9. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20), Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.)  звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою прийняти нове рішення, яким у визнанні недійсним договору поруки відмовити.
		 
		10. Скаржником заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого надано докази, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 22.04.2021 було отримано засобами поштового зв`язку 21.05.2021. 
		 
		КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
		 
		11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи                                      № 910/2920/20 (910/14219/20) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.07.2021.
		 
		12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В. від 26.07.2021 клопотання Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.
		Поновлено Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) строк на касаційне оскарження.
		Відкрито касаційне провадження у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) Господарського суду м. Києва за касаційною скаргою Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) на ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021.
		Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) на ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 відбудеться 21.09.2021.
		Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 31.08.2021.   
		 
		13. Від ТОВ «Аенко Груп» надійшов відзив на касаційну скаргу Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) на ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021.
		 
		14. Від Іноземного ТОВ «Бел-Обст» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		15. В судове засідання 21.09.2021 з`явилися представники ТОВ «Аенко Груп», ТОВ «Промстройінновація», Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.), які надали пояснення у справі. 
		 
		16. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. 
		 
		17. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/2920/20 (910/14219/20) розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. 
		 
		18. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.
		 
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи скаржника
		(Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.)
		 
		19. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що оскаржувані рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 58 Конституції України, ч. 2 ст. 42 КУзПБ, ст. 79 ГПК України. 
		 
		20. Крім того вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та від 20.02.2012 у справі № 6-51цс11.
		 
		Доводи позивача
		(ТОВ «Аенко Груп»)
		21. Позивач у відзиві не погоджується з доводами касаційної скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та просить залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 - без змін.
		 
		22. Вказує на те, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано ч. 2 ст. 42 КУзПБ щодо договору поруки.
		 
		 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		23. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п. п. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 4 ст. 300 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).
		 
		24. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Предметом розгляду у даній справі є позовна заява ТОВ «Аенко Груп» до ТОВ «Промстройінновація», Ellisa Prom Ltd., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Іноземне ТОВ «Бел-Обст» про визнання недійсним договору поруки від 16.07.2018 № DP2018-2.
		 
		Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 42 КУзПБ та ст. 234 ЦК України.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.07.2018 між ТОВ «Промстройінновація», як поручителем, в особі представника Куща О.В., який діє на підставі довіреності від 23.06.2018, та Ellisa Prom Ltd., як кредитором, укладено оспорюваний договір поруки №DP2018-2.
		 
		Предметом спірного договору визначено надання поруки перед Ellisa Prom Ltd. (кредитор) за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань Іноземного ТОВ "БЕЛ-ОБСТ" (позичальник), що виникли із договору позики (займу) № LR-1/13 від 01.08.2013 з додатками до нього, договору цесії № 1 від 01.08.2017, згідно з яким кредитор зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 11    904    049,90 доларів США (одинадцять мільйонів дев`ятсот чотири тисячі сорок дев`ять доларів США 90 центів), а позичальник зобов`язується на умовах визначених в договорі займу, повернути кредитору кредит не пізніше строку визначеного договором займу, та сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами договору займу та обраховані кредитором.
		 
		ТОВ «Промстройінновація» поручилося за виконання зобов`язань Іноземним ТОВ «Бел-Обст» перед Ellisa Prom Ltd. за договором позики №1/16 від 01.08.2013 із додатками, за яким мали бути передані грошові кошти в розмірі 11 904 049,90 доларів США.
		 
		За твердженням позивача оспорюваний договір поруки вчинений відповідачами, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, з метою штучного створення заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2, що порушує інтереси позивача як кредитора відповідача-1 у справі про банкрутство № 910/2920/20.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір поруки укладено протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Промстройінновація» (підозрілий період), отже договір поруки є сумнівним. Договір поруки укладено без економічної мети, без перевірки фінансового стану боржника, без можливості виконати зобов`язання за ним. Факт надання займу, щодо повернення якого укладено спірний договір, не підтверджується матеріалами справи, а лише фактом існування самого договору займу. Кредитор не звертався щодо погашення займу до боржника та позивача, а одразу звернувся до суду з грошовою вимогою до відповідача-1.
		 
		При цьому, договір поруки визнано судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ та ч. ч. 1 та 5 ст. 203, ст. 215, а також ст. 234 ЦК України.    
		 
		Отже, з огляду на зміст предмету судового розгляду, аргументів скаржника, висновків судів попередніх інстанцій, необхідним є вирішення питання правомірності визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав передбачених нормами ЦК України, а також ч. 2 ст. 42 КУзПБ.
		 
		З огляду на приписи пунктів 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (згідно яких з дня введення вказаного в дію Кодексу втратив чинність Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ (далі - Закон про банкрутство) і з дня введення Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
		 
		Водночас слід зазначити, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст. 42 КУзПБ у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після введення в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. 
		 
		Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
		 
		Тому, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
		 
		Враховуючи наведені вище висновки зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 16.07.2018, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.
		 
		Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. 
		 
		Частиною першою ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		 
		Відповідно до ч. ч. 1,  ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18). 
		 
		Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).
		 
		Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).
		 
		У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
		 
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
		 
		Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		 
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
		 
		Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
		 
		Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.
		 
		Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. 
		Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.
		 
		Водночас, відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
		 
		КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. 
		 
		Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. 
		 
		Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. 
		 
		Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.
		 
		Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
		 
		Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
		 
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
		 
		Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України    при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому, усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
		 
		Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.
		 
		Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		 
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		 
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		 
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
		 
		Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
		 
		Водночас, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості, при оскарженні угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ, або за правилами норм ЦК України, суду слід розглядати відповідні заяви пов`язані із недійсністю правочинів із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів. 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Промстройінновація» поручилося за виконання зобов`язань Іноземного ТОВ «Бел-Обст» перед Ellisa Prom Ltd. за договором позики № 1/16 від 01.08.2013 із додатками, за яким мали бути передані грошові кошти в розмірі 11 904 049,90 доларів США.
		 
		При цьому, доказів вчинення сторонами дій щодо виконання умов договору позики від 01.07.2013 №LR-1/13, а саме перерахування Ellisa Prom Ltd. загалом чи частково 11    904    049,90 доларів США Іноземному ТОВ «Бел-Обст» у позику матеріали справи не містять.
		 
		У той же час, додатковою угодою від 03.09.2019 № 7 до договору позики від 01.07.2013 № LR-1/13 погоджено строк надання позики до 01.03.2020, після настання якого Ellisa Prom Ltd. не вчиняла жодних дій з повернення заборгованості.
		 
		Натомість, грошові вимоги за договором позики від 01.07.2013 №LR-1/13 пред`явлені Ellisa Prom Ltd. через оспорюваний договір поруки лише у межах справи про банкрутство поручителя - ТОВ «Промстройінновація».
		 
		Суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що відсутність доказів надання заявок на отримання коштів у позику, фактичного перерахування грошових коштів у позику та утворення заборгованості Іноземного ТОВ «Бел-Обст» за договором позики, свідчить про забезпечення порукою грошового зобов`язання, докази існування якого, окрім самого договору, відсутні. 
		 
		 
		Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.
		 
		При цьому, аргументи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду. 
		Щодо аргументів скаржника стосовно того, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постановах від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та від 20.02.2012 у справі № 6-51цс11, Колегія суддів зазначає таке.
		 
		Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 
		 
		Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		 
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
		 
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		 
		Колегія суддів зазначає, що висновки у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та від 20.02.2012 у справі № 6-51цс11 не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
		 
		З огляду на викладене, вказані аргументи скаржника визнаються Колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються.
		 
		Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спори щодо визнання недійсними правочинів укладених боржником, з інших підстав ніж передбачені ст. 42 КУзПБ, відповідно до положень ст. 7 КУзПБ повинні розглядатися за правилами позовного провадження, визначеними ГПК України і за результатами розгляду такого спору суд мав ухвалити саме рішення, а не ухвалу, Колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.
		 
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України ухвали суду є одним із видів судових рішень.
		 
		Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		 
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії» зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. 
		 
		Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі «Салов проти України»).
		 
		Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
		 
		Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. 
		 
		Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
		 
		З наведеного вбачається, що сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв не змінює їх змісту, мотивів, з яких виходив суд під час їх ухвалення, та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування. 
		 
		 
		З огляду на все вищевикладене, скаржником не спростовано правильності висновків викладених в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій.
		 
		25. Щодо суті касаційної скарги
		 
		Враховуючи висновки, зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 16.07.2018, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.
		 
		При цьому, з урахуванням фактичних обставин встановлених у цій справі, помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій ст. 42 КУзПБ не призвело до ухвалення помилкового рішення, з огляду на правильне застосування судами положень ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.
		 
		З огляду на викладене, така помилка судів не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, які прийнято по суті правильно. Тому скасування судових рішень з підстав наявності відповідної помилки, яка фактично зумовлена зміною судової практики щодо принципів застосування ст. 42 КУзПБ, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму.
		 
		Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		 
		У справі, що розглядається, Колегія суддів дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		26. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 
		 
		На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) та залишення ухвали Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20)  - без змін.
		 
		27.  Судові витрати
		 
		У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Компанії Елісса Пром ЛТД (Ellisa Prom Ltd.) залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14219/20) залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                В.Я. Погребняк
		 
		 
		Судді                                                                                          В.В. Білоус
		 
		 
		                                                                                          О.В. Васьковський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...