Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 563/629/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2021.
Дата набрання законної сили: 06.10.2021
Номер судового провадження: 51-3530км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015180000000033

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		06 жовтня 2021 року
		м. Київ
		справа № 563/629/15-к
		провадження № 51-3530км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 березня 2021 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015180000000033 від 30 січня 2015 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Корець Рівненської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч.2ст. 345 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Корецького районного суду Рівненської області від 21 червня 2019року  ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, івиправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України) через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад зазначених кримінальних правопорушень.
		Згідно з цим вироком органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він, будучи депутатом Корецької районної ради, якслужбова особа, постійно здійснюючи функції представника органу місцевого самоврядування, використовуючи свої службові повноваження (депутатський мандат) та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе, одержав неправомірну вигоду за таких обставин.
		Так, 28 січня 2015 року близько 13:00 ОСОБА_8 біля приміщення ВДАІзобслуговування міста Корець та Корецького району УМВС України вРівненській області, розташованого на вул. Київській, 37 у м. Корці Рівненської області, використовуючи своє службове становище як депутата Корецької районної ради, тобто представника органу місцевого самоврядування, висловив ОСОБА_9 прохання передати йому 2500 грн за невжиття заходів щодо порушення перед Корецькою районною радою, керівниками правоохоронних та контролюючих органів області питання щодо неналежного виконання ОСОБА_9 як начальником відділу ДАІ своїх службових обов`язків та доцільності перебування його на посаді.
		Надалі 29 січня 2015 року близько о 17:00, перебуваючи біля поста ДПС ДАІ, розташованого на автодорозі Київ  Чоп поблизу м. Корця, ОСОБА_8 увласному автомобілі «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , повторно висловив ОСОБА_9 прохання передати йому 2500 грн за невчинення вищевказаних дій, нащо ОСОБА_9 надав ОСОБА_8 500 грн як неправомірну вигоду, а решту суми він передав останньому в тому ж автомобілі 31 січня 2015 року о 17:41 біля будинку №46 на вул. Київській у м. Корці.
		Таким чином ОСОБА_8 одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду назагальну суму 2500 грн.
		Того ж дня, близько 18:00, після отримання зазначеної неправомірної вигоди ОСОБА_8 вчинив дії, спрямовані на перешкоджання працівникам Управління Служби безпеки України в Рівненській області ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у виконанні покладених на них службових обов`язків, тобто вчинив опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов`язків, поєднаний з умисним заподіянням їмлегких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, асаме: коли останні представились, запропонували вимкнути двигун автомобіля та покласти руки на кермо, ОСОБА_8 цих вказівок не виконав, намагався знищити сліди злочину та втекти з місця події на автомобілі. При спробі оперуповноваженого ОСОБА_13 завадити розпочати рух автомобіля ОСОБА_8 активно протидіяв указаному працівнику правоохоронного органу, завдав йому удару ліктем у груди, від чого останній ударився головою об стійку автомобіля та отримав легкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою м`яких тканин голови, що потягли короткочасний розлад здоров`я.
		Надалі, перебуваючи вже на проїзній частині автодороги біля автомобіля, ОСОБА_8 продовжував із застосуванням фізичної сили протистояти працівникам спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Рівненській області, завдав удару в груди оперуповноваженому ОСОБА_11 , внаслідок чого останній отримав легкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у виді закритої травми грудної клітки, забоїв, поверхневих осаджень шкіри верхніх та нижніх кінцівок, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. З метою припинення опору працівникам правоохоронного органу до ОСОБА_8 були застосовані кайданки.
		Волинський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2021 року виправдувальний вирок Корецького районного суду Рівненської області стосовно  ОСОБА_8 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурорів  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 тапотерпілого ОСОБА_11  без задоволення.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, прокурори ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджують, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 94, 370 КПК України. Апеляційний суд не врахував положень ст. 419 КПК України і своєї позиції щодо правильності висновків суду першої інстанції належним чином не мотивував. Підчас розгляду кримінального провадження порушив закріплені в статтях 2, 7 цього Кодексу засади змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів таобмежив доступ до правосуддя. Висновки суду про те, що ОСОБА_8 ненабув статусу підозрюваного, є необґрунтованими. Вказують, що прокурором області були перевірені підстави та підписане повідомлення ОСОБА_8 пропідозру. Зазначають, що вручення такого повідомлення не особисто прокурором області, узгоджується з КПК України та висновком про застосування норм права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к, який апеляційний суд не застосував. Непогоджуються з висновками суду першої інстанції про невідкриття стороні захисту матеріалів, які слугували підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі  НСРД), оскільки такі документи були надані суду тадосліджені у судовому засіданні. У зв`язку з відкриттям цих документів усторони захисту було достатньо часу для здійснення захисту. Посилаються на те, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність повноважень заступників керівників органу досудового розслідування та прокуратури на призначення слідчих та процесуальних керівників прийняті з істотним порушенням вимог КПКУкраїни. Вважають, що висновки суду апеляційної інстанції щодо незаконного затримання ОСОБА_8 працівниками Служби безпеки України єнеобґрунтованими, оскільки надання доручення слідчого для проведення затримання особи не передбачено ст. 207 КПК України. Стверджують, щоапеляційний суд не врахував доводів в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_11 про наявність доказів заподіяння йому тілесних ушкоджень під час виконання своїх посадових обов`язків, не взяв до уваги висновку судово-медичної експертизи, а також істотного порушення прав потерпілого під час здійснення судового провадження. Не погоджуються з висновком суду щодо недопустимості доказів  висновків судово-медичних експертиз, у зв`язку з відсутністю джерела походження медичних карток. Вказують, що в судовому засіданні були досліджені відповідні медичні документи та допитаний судовий експерт, який підтвердив свої висновки. Таким чином, суд, згідно з вимогами ст. 87 КПК України, не навів належного обґрунтування визнання вказаних доказів недопустимими та не навів істотних порушень законодавства. Водночас вказують, що апеляційний суд незабезпечив дотримання прав у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , оскільки останні не були належним чином поінформовані судом про час і місце проведення судового засідання. Звертають увагу, що під час апеляційного розгляду прокурор заявляв клопотання про виклик потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , однак апеляційний суд безпідставно відмовив узадоволенні цього клопотання. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що потерпілий ОСОБА_11 подавав апеляційну скаргу з мотивів незабезпечення судом його права на участь усудовому засіданні та доводи прокурора про неврахування судом першої інстанції показань потерпілих і свідків, атакож те, що розгляд справи було здійснено суддею, яка відповідно до п. 4 ч. 1 ст.75 КПК України підлягала відводу. Вказують, щорішення апеляційного суду невідповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_14 зазначає проїїнеобґрунтованість та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення  без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор  ОСОБА_5 касаційні скарги прокурорів  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підтримала, просила їх задовольнити.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. 
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодокримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги беззадоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, зякихапеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги вухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
		Проте суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 цих вимог кримінального процесуального закону недотримався.
		Зокрема, розглянувши апеляційні скарги прокурорів і потерпілого, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, оскільки повідомлення пропідозру йому як депутату місцевої ради було вручено неуповноваженою натеособою. При цьому апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, щоповідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст. 342 КК України, підписано прокурором Рівненської області ОСОБА_15 (т.2, а.п. 226229). У цей же день прокурор ОСОБА_16 , який здійснював процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, надав доручення начальнику відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності слідчого управління УМВС України в Рівненській області ОСОБА_17 невідкладно вручити ОСОБА_8 повідомлення про підозру (т. 2, а.п. 222, 223). Разом з тим, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 08 травня 2020 року ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України було підписано в.о. прокурора Рівненської області ОСОБА_18 (т.3 а.п. 127132), в подальшому процесуальним керівником  прокурором ОСОБА_6 того ж дня було надано ОСОБА_17 доручення невідкладно вручити ОСОБА_8 вищезазначений процесуальний документ (т. 3, а.п. 133).
		Проаналізувавши наведене, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що відповідне доручення щодо вручення повідомлення про підозру узазначеному випадку повинен був надати керівник регіональної прокуратури, який його підписував, а не прокурор, який здійснює процесуальне керівництво укримінальному провадженні.
		Разом з тим, глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (частини 1 і 2 ст. 278 КПК України).
		За загальним правилом письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК України). Однак у ст. 276 вказаного Кодексу зазначено, що особливості повідомлення пропідозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
		За приписами ст. 480 КПК України депутат місцевої ради належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру депутату місцевої ради здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к) зазначила, що вручення повідомлення про підозру іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийнято та підписано визначеним на це ст. 481 КПК України суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити повідомлення про підозру. Уповноваження іншої особи на вручення повідомлення про підозру судді, рішення про здійснення якого прийнято належним суб`єктом, на завершальному етапі здійснення такого повідомлення, не призводить до порушення цієї гарантії, передбаченої ст. 481 КПКУкраїни.
		Тому, оскільки письмове повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 342 КК України ОСОБА_8 було складено і підписано прокурором Рівненської області ОСОБА_15 , повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри на нову зач.3 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України складено і підписано в.о.прокурора Рівненської області ОСОБА_18 , а вручення зазначених процесуальних документів доручено начальнику відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності слідчого управління УМВС України вРівненській області ОСОБА_17 , яка здійснювала досудове розслідування увказаному кримінальному провадженні, Верховним Судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цій частині, атому висновки апеляційного суду про порушення вимог ст. 481 КПК України під час здійснення повідомлення про підозру депутату місцевої ради ОСОБА_8 необґрунтовані.
		Також слушними є доводи касаційних скарг прокурорів про безпідставність висновків судів щодо порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК України через невідкриття стороною обвинувачення стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження, зокрема клопотань, постанови, доручень, ухвал слідчих суддів пронадання дозволу на проведення НСРД.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 було складено 08 червня 2015 року та наступного дня направлено доКорецького районного суду Рівненської області. Вже під час судового розгляду заклопотанням прокурора в судовому засіданні 24 травня 2017 року були досліджені розсекречені після надходження обвинувального акта до суду клопотання про дозвіл на проведення НСРД від 30 січня 2015 року, ухвали суду пронадання дозволу на проведення НСРД від 31 січня 2015 року, доручення напроведення слідчих (розшукових) дій від 31 січня 2015 року, постанова прокурора про проведення НСРД від 31 січня 2015 року, доручення оперативному підрозділу на проведення НСРД від 31 січня 2015 року (т. 5, а.п. 3149; т.6,а.п.269270).
		Обґрунтовуючи вищезазначені висновки про визнання недопустимими доказами вказаних клопотань, постанови, доручень, ухвал слідчих суддів та отриманих напідставі них результатів НСРД, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях посилалися на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 751/7557/15-к), згідно зяким за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, оскільки їхтоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальних документів не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази. При цьому апеляційній суд посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові 16 жовтня 2019 року (справа №640/6847/15-к), згідно з яким попередні висновки, викладені у постанові від16січня 2019 року, були уточнені.
		Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово зазначала, що суд не позбавлений права оцінити процесуальну поведінку сторони захисту на різних стадіях провадження і висновки Великої Палати, викладені у постановах від 16 січня 2019 року та 16 жовтня 2019 року, цьому не перешкоджають (наприклад, у справі № 242/3982/16-к).
		Частинами 110 ст. 290 КПК України визначено порядок відкриття матеріалів іншій стороні на стадії закінчення досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ доматеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Частина 11 цієї ж статті зобов`язує сторони кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, а відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК України в разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Разом із тим процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД неє самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПКУкраїни доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані упередбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, щомають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, апроцесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою дляпроведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже,процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі, відповідні постанови прокурора та ухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
		Беручи до уваги те, що КПК України чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати проведення таких дій завжди вказується, на підставі якого рішення вони проводилися, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а дещо пізніше.
		Більше того, змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК України, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПКУкраїни).
		Принцип диспозитивності (ст. 26 КПК України), який відноситься до основних засад кримінального провадження, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПКУкраїни, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише тіпитання, що винесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень указаним Кодексом.
		У зв`язку з цим розумно було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки нетільки від сторони обвинувачення, але й від сторони захисту. Отже, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявить що в них наявний протокол про результати НСРД, алевідсутні процесуальні документи, які стали підставою проведення цих дій, івона вважатиме за необхідне ознайомитися з цими документами, цілком очікувано розраховувати на те, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних документів до матеріалів провадження (це цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини).
		Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено нестільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так інебуде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту іскорегувати лінію захисту.
		У цьому кримінальному провадженні сторона захисту як під час закінчення досудового розслідування, так і протягом судового розгляду не наполягала таневимагала у сторони обвинувачення відкрити їй процесуальні документи, якістосуються проведення НСРД, хоча не могла не знати, що лише вказані документи (відомості про які зазначені у протоколах, складених за результатами проведення НСРД) давали підстави для проведення відповідних НСРД. Так, після дослідження указаних процесуальних документів у судовому засіданні 24 травня 2017 року на запитання головуючої про те, чи необхідно стороні захисту час наознайомлення із зазначеними матеріалами, захисник зауважила, що свої міркування стосовно досліджених документів надасть у судових дебатах, щопідтверджується аудіозаписом указаного судового засідання. При цьому сторона захисту непросила надати їй час для ознайомлення з новими матеріалами, незаперечувала проти дослідження їх судом та приєднання доматеріалів провадження.
		Разом з тим після дослідження в судовому засіданні 24 травня 2017 року вказаних процесуальних документів, що стосуються питань отримання дозволів напроведення НСРД, суд провів ще ряд судових засідань, а 21 червня 2019 року ухвалив виправдувальний вирок. Отже, з моменту надання стороною обвинувачення вказаних документів до ухвалення судом вироку пройшло більш ніж 2 роки, тобто сторона захисту мала достатньо часу, щоб підготуватися таскорегувати лінію захисту у зв`язку з наданням додаткових матеріалів.
		Ураховуючи наведене, апеляційний суд не дав належної оцінки процесуальній поведінці учасників кримінального провадження, не навів своїх висновків щодо того, чи було під час розгляду цього кримінального провадження порушено баланс інтересів сторін кримінального провадження, чи нарівно вони використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та чи мали узв`язку з цим достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.
		За таких обставин висновки апеляційного суду щодо порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України та визнання недопустимими доказами протоколів за результатами проведення НСРД від 31 січня, 01 та 19 лютого 2015року, а також похідних від них доказів є необґрунтованими.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у ньому також наявна постанова заступника начальника слідчого управління УМВС України в Рівненській області ОСОБА_19 від 30 січня 2015 року про доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015180000000033 від 30 січня 2015 року начальнику відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності слідчого управління УМВС України в Рівненській області ОСОБА_17 (т. 1, а.п. 9).
		Відповідно до вимог ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.
		За загальним визначенням керівник є службовою особою, призначеною на посаду в порядку, передбаченому законодавством України, наділеною організаційними таіншими повноваженнями за відповідною посадовою інструкцією. Згіднозп.8ч.1 ст. 3 КПК України керівник органу досудового розслідування ценачальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.
		З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що заступник начальника слідчого управління УМВС в Рівненській області ОСОБА_19 станом на 30 січня 2015 року виконував обов`язки начальника слідчого управління та в порядку п.1ч.1 ст. 39 КПК України був наділений повноваженнями визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, без обґрунтування неможливості перевірки вищезазначеної інформації шляхом її витребування з ГУНП в Рівненській області, є передчасним.
		Крім того, як убачається з ухвали апеляційного суду, цей суд погодився звисновками суду першої інстанції про те, що огляд місця події 31 січня 2015 року бувпроведений із порушенням права на захист ОСОБА_8 (у протоколі відсутня позиція затриманого ОСОБА_8 щодо залучення захисника, який був допущений лише після закінчення вказаної слідчої дії), а також через незаконне проведення огляду автомобіля ОСОБА_8 , в ході якого було виявлено тавилучено 1500 грн, внаслідок чого здобуті під час проведення огляду місця події докази були визнані недопустимими.
		Однак за змістом ст. 237 КПК України оглядом є слідча дія, яка проводиться зметою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. 
		Тобто положення вказаної норми кримінального процесуального закону непередбачають обов`язкової участі захисника особи, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені в ході проведення обшуку. Невмотивував апеляційний суд і того, чому на його переконання порушення права на захист під час затримання мало наслідком визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події, в ході якого вилучено ряд речових доказів.
		Крім цього, відповідно до вищезазначеного протоколу 31 січня 2015 року бувоглянутий не тільки автомобіль ОСОБА_8 , але й ділянка проїжджої частини на вул. Київській поблизу будинку № 46, де було виявлено вісім грошових купюр номіналом по 100 грн, а тому апеляційний суд не обґрунтував необхідності визнання зазначеного протоколу недопустимим доказом у цілому. Відповідно передчасно визнані недопустимими доказами гроші, вилучені на проїжджій частині дороги.
		Слушними є і доводи касаційних скарг прокурорів щодо помилковості висновків апеляційного суду про відсутність доручення слідчого співробітникам Управління Служби безпеки України в Рівненській області на затримання ОСОБА_8 , оскільки зматеріалів кримінального провадження убачається, що останній був затриманий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України (т. 2, а.п. 204, 205).
		Також необґрунтованими є висновки апеляційного суду про відсутність уматеріалах кримінального провадження постанови про зміну підслідності кримінального провадження №12015180140000032 від 01 лютого 2015 року зач.2ст. 342 КК України. Згідно з постановою прокурора від 02 лютого 2015 року вказане кримінальне провадження було об`єднано з кримінальним провадженням №12015180000000033, відкритим 30 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (т. 1, а.п. 59, 60).
		Крім того, відповідно до ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, наяких подану скаргу визнано необґрунтованою.
		Усупереч зазначеній нормі кримінального процесуального закону в ухвалі апеляційного суду не надано оцінки доводам апеляційних скарг щодо безпідставності виправдання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, зокрема і доводам скарги потерпілого про наявність доказів заподіяння йому тілесних ушкоджень при виконанні своїх посадових обов`язків з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 квітня 2020 року в справі №754/14281/17, про те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України неєістотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни судових рішень, якщо зазначені документи було отримано увизначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
		Указані доводи залишились поза увагою апеляційного суду, який передчасно послався на законність та обґрунтованість вироку місцевого суду.
		Враховуючи викладене, процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально без додержання приписів ст. 2 КПК України. Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги статей 404, 419 цього Кодексу під час розгляду провадження вапеляційному порядку, що перешкодило постановленню законного таобґрунтованого рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України єпідставою для його скасування.
		Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене вцій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурорів та потерпілого, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність  з точки зору достатності та взаємозв`язку, азанаявності для цього підстав  шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване тавмотивоване судове рішення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7  задовольнити.
		Ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 березня 2021 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...