Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5237/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2021. Зареєстровано: 14.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2021.
Дата набрання законної сили: 13.10.2021
Номер судового провадження: К/9901/20121/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/5237/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/20121/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 120/5237/20-а
		за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою Вінницького апеляційного суду
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, ухвалене суддею Поліщук І.М. 
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Смілянця Е.С., Капустинського М.М.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницького апеляційного суду (далі - відповідач), у якому просив: 
		1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13 квітня 2020 року «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік»; 
		1.2. зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме: 115610 грн; надбавки за вислугу років - 60% від посадового окладу - 69366 грн за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на загальну суму 408518,13 грн.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працює суддею Вінницького апеляційного суду, однак суддівську винагороду за спірний період йому нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
		3. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суд від 02 жовтня 2020 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - третя особа, ГУ ДКС України у Вінницькій області).
		Установлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 займає посаду судді Вінницького апеляційного суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
		5. 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX), який набрав чинності 18 квітня 2020 року та відповідно до якого статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» викладено в наступній редакції: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року». Тобто, на підставі Закону № 553-IX розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		6. У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, вказане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року.
		7. Отже, в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-IX, а не на підставі положень статті 135 Закону №1402-VIII.
		8. Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		9. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
		10. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом № 1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. 
		10.1. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для зазначення у рішенні суду складових суддівської винагороди позивача у спірний період та їх величини для здійснення перерахунку відсутні, оскільки позовні вимоги в цій частині є передчасними та не можуть бути задоволенні.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.
		11. 31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вінницького апеляційного суду, у якій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		12. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20.
		12.1. При цьому, відповідач посилається на те, що Верховним Судом 03 березня 2021 року прийнято постанову у справі № 340/1916/20, якою касаційну скаргу ДСА України задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року в цій справі скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, було питання стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		12.2. Скаржник зазначає, що у пункті 74 постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року зазначено, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII та позивач має право на те, щоб йому виплатити недоотримані кошти (заборгованість). Отже, є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.
		12.3. Зазначив також, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та належним чином не досліджено зазначений розмір суми обмеження суддівської винагороди, що належить нарахувати та виплатити судді за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		12.4. Крім того, скаржник звертає увагу, що зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). З огляду на об`єктивність, повноту досліджень всіх обставин справи було б доцільно залучити до справи ДСА України, що не було зроблено судами попередніх інстанцій. У пункті 79 постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 зазначено, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (як-от у цій справі) чи відповідач (другий відповідач). Однак, всупереч висновку Верховного Суду у справі № 340/1916/20 Сьомий апеляційний адміністративний суд, приймаючи рішення у справі не надав оцінку діям суду першої інстанції, які б свідчили про дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а саме вимог статей 48, 49 КАС України.
		12.5. Таким чином, на думку відповідача, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою з`ясування питання щодо залучення до участі у справі ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, а також обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду) та не з`ясовано її участь у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, адже рішення у даній справі може вплинути на її права та/або інтереси, як про це йдеться у висновку Верховного Суду, чим порушено норми процесуального права, а саме вимоги статей 48, 49, 306 КАС України.
		13. 31 травня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
		14. Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12 жовтня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Позиція інших учасників справи
		16. Від позивача та третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		Нормативне регулювання 
		17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		19. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		20. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		21. За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		22. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		23. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		24. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		25. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).
		26. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
		27. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Позиція Верховного Суду          
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		29. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 25 серпня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		30. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.
		31. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у цій справі виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
		32. Верховний Суд у цій постанові висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).
		33. Так Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
		34. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин Верховний Суд наголосив, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
		35. Тож Верховний Суд за наслідками розгляду справи № 340/1916/20 констатував, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.
		36. Верховний Суд вважає, що за встановлених у цій справі обставин позивач принаймні мав "законні сподівання" на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких відносин законами України, що захищається статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
		37. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		38. Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй судовій практиці, в т.ч. у рішеннях винесених щодо України.
		39. Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.
		40. ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. "Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22-23).
		41. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону № 1402-VIII, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
		42. Разом з тим, судами не враховано, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.
		43. Так, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.
		44. Щодо останнього зауважимо, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
		45. Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		46. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Вінницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
		47. В обсязі встановлених в цій справі обставин, колегія суддів не має підстав у категоричній формі стверджувати, що обсяг асигнувань відповідачу було зменшено після набрання чинності Законом №553-ІХ, адже суди попередніх інстанцій не досліджували обставин справи в цій площині. Водночас згадане правове регулювання у поєднанні з аргументами ДСА України щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, могло бути обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і ДСА України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди). 
		48. Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).
		49. У цьому зв`язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
		50. Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.
		51. Так, в цій справі позивач заявив позов до Вінницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.
		52. В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.
		53. Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Вінницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.
		54. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а та від 30 вересня 2021 року у справі №120/5249/20-а.
		55. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. 
		56. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		57. За змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
		58. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		59. За таких обставин касаційна скарга Вінницького апеляційного суду підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		60. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду задовольнити.
		2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №120/5237/20-а скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк   В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...