Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 234/17030/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2021.
Дата набрання законної сили: 06.10.2021
Номер судового провадження: 61-12859ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 жовтня 2021 року  
		м. Київ
		 
		справа № 234/17030/18
		провадження № 61-12859св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		за позовом про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		за позовом про визнання права власності в порядку спадкування, витребування та поділ майна:
		третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року в складі колегії суддів: Азевича В. Б., Кішкіної І. В., Халаджи О. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних заяв
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що з 18 квітня 2006 року по 05 листопада 2013 рік вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Під час шлюбу нею була придбана квартира по АДРЕСА_1 . Спірна квартира була придбана за її власні кошти, які були отримані від продажу двох садових будинків в м. Севастополі та особистих збережень. На час укладання договору купівлі-продажу квартири її прізвище в паспорті було написано як « ОСОБА_6 », тому в договорі купівлі-продажу квартири її прізвище було вказано згідно паспорта - « ОСОБА_6 ». 23 січня 2013 року в актовий запис про її народження були внесені зміни у зв`язку з чим її прізвище було змінено з « ОСОБА_6 » на прізвище « ОСОБА_7 ».
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
		 
		Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2017 року за ОСОБА_3 у порядку спадкування, визнано право власності на Ѕ частину зазначеної квартири. Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2017 року було скасоване за її заявою 12 грудня 2017 року, але позивач згодом дізналась, що ОСОБА_3 15 грудня 2017 року подарував Ѕ частину спірної квартири ОСОБА_2 , після чого подав до суду заяву про залишення позовної заяви про визнання права власності в порядку спадкування без розгляду.
		 
		Вважала, що оскільки квартира на момент відчуження перебувала у її власності та вибула із володіння поза її волею та була відчужена особою, яка не мала права її відчужувати, вона, як власник майна, має право витребувати майно від добросовісного набувача. 
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати її приватною власністю квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
		витребувати від ОСОБА_2 Ѕ частку цієї квартири;
		скасувати реєстрацію права власності Ѕ частини квартири за ОСОБА_2 ;
		стягнути судові витрати.
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування та поділ майна.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , який склав заповіт, відповідно до якого все майно заповів йому. Після смерті батька він є єдиним спадкоємцем.
		 
		Під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 придбали квартиру по АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ОСОБА_1 . З огляду на те, що нерухоме майно придбане подружжям під час шлюбу, є сумісної власністю, тому вважав, що спірна квартира в рівних частках належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , у зв`язку з чим після смерті його батька ОСОБА_5 відкрилася спадщина на Ѕ частку зазначеної квартири. Він вчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак, у видачі свідоцтва на Ѕ частку квартири по АДРЕСА_1 йому було відмовлено, оскільки не були надані документи, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане майно. Вважав, що спірна квартира була придбана за гроші ОСОБА_5 , оскільки він працював та отримував пенсію, крім того продав належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		На підставі заочного рішення Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2017 року ОСОБА_3 отримав право власності на спірну квартиру та подарував частку квартири ОСОБА_2 але не врахував, що на дату укладення договору дарування заочне рішення суду було скасоване, тому не міг вчиняти зі спірним майном правочини оскільки його частка у майні не була виділена. Вважав, що Ѕ частини спірної квартири підлягає витребуванню від ОСОБА_2 . На його думку, після витребування від ОСОБА_2 частини спірної квартири та визнання права власності на неї в порядку спадкування, спірна квартира перейде у спільну сумісну власність, що є підставою для виділення йому Ѕ частки квартири. 
		 
		ОСОБА_3 просив:
		витребувати у ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 , визнавши за ним право спільної сумісної власності на цю квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 ;
		виділити у власність, визнавши за ним право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_4 ;
		стягнути судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2021 року у складі судді: Нейло І. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Скасовано запис № 23963157 від 15 грудня 2017 про проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , на нерухоме майно - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в частці розміром 1/2.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на одну цілу частку квартири АДРЕСА_4 , відмовлено.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Скасовано арешт на Ѕ частину квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який накладено ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року у справі № 234/17030/18.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		ОСОБА_1 має право на захист свого права власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову, оскільки ухвалою Краматорського міського суду Донецької області скасовано заочне рішення у справі № 234/18754/16ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, на підставі якого ОСОБА_3 було набуто у власність частку у праві власності на квартиру, що належала ОСОБА_1 та яка в подальшому була відчужена ОСОБА_2 . Крім того, з урахуванням викладеного суд вважав, що позовні вимоги про скасування запису № 23963157 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , є обґрунтованими, доведеними і підлягають задоволенню;
		суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за нею права власності на одну цілу частку спірної квартири з тієї підстави, що нею одночасно заявлені вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, що відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, посилаючись на практику Верховного Суду. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними;
		у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. При відмові у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався тим, що стороною позивача надано суду належні та допустимі докази того, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 за час окремого проживання та за власні грошові кошти. Судом на підставі доказів встановлено факт набуття ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 під час шлюбу з ОСОБА_5 , але той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця не знайшли свого підтвердження. Позивачем надано суду належні та допустимі докази того, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 за час окремого проживання з позивачем та за власні грошові кошти. Крім цього, суд врахував, що за життя спадкодавець ОСОБА_5 не вважав своє право щодо спірної квартири порушеним, невизнаним або оспорюваним, спірним майном не користувався та не претендував на нього після розірвання шлюбу.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
		 
		Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
		 
		Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 .
		 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;
		спірна квартира була придбана в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (зокрема квартира) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя;
		ОСОБА_1 не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти. Колегія суддів відхилила як докази на підтвердження придбання спірної квартири довідки садівничих товариств м. Севастополя, оскільки вони є недопустимими доказами в розумінні статті 59 ЦПК України, зокрема, щодо розміру отриманих нею грошових коштів від продажу. Також апеляційний суд не прийняв до уваги довідку ПАТ «БМ Банк» про наявність у ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) депозитних рахунків у цій фінансовій установі у зв`язку з недоведеністю тієї обставини, що саме ці кошти була спрямовані на придбання квартири, що є предметом спору;
		ОСОБА_5 отримував дохід, що підтверджується відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з 1 кварталу 2006 року по 4 квартал 2013 року, в тому числі і від продажу належного йому житлового будинку у розмірі 63 579, 20 грн та земельної джілянки14 337,00 грн. ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) 09 червня 2012 року отримала від ОСОБА_11 завдаток (аванс) у розмірі 2 000 грн за продаж будинку по АДРЕСА_3 , який належав на праві власності її чоловіку ОСОБА_5 . Згідно договору купівлі продажу житлового будинку, що посвідчений нотаріально 02 липня 2012 року, ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) продала вказаний будинок, діючи за довіреністю, ОСОБА_11 за 61 662,80 грн, з яких 33 662,80 грн було сплачено покупцем представнику продавця до підписання договору, а решта суму 28 000 грн повинна бути сплачена продавцю до 02 серпня 2012 року. Також вона, діючи за довіреністю від 21 травня 2012 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 липня 2912 року продала ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,0982 га, розташовану в АДРЕСА_3 за 14 337,20 грн. Згідно заяви, адресованої приватному нотаріусу краматорського міського нотаріального округу Соловйовій С. С., ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_11 28 000 грн, які останній повинен був сплатити за договором купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого цим нотаріусом 02 липня 2012 року за реєстром № 2296. Твердження ОСОБА_1 щодо розпорядження сумами, отриманими від продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_5 , не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом першої інстанції. Наведені обставини спростовують показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо часу (моменту) фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а саме, як вони зазначали, навесні (в травні) 2012 року. Окрім того, ціна продажу спірної квартири, згідно договору купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2012 року склала 112 000 грн;
		тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що на підставі наданих доказів встановлений факт набуття спірної квартири ОСОБА_1 за власні кошти, та не знайшов свого підтвердження факт того, що джерелом набуття цього майна є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця. Встановлено, що квартиру за адресою АДРЕСА_1 , сторонами було придбано за час перебування у шлюбі, тому таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Також підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах про визнання за нею права власності на одну цілу частку спірної квартири, оскільки ці вимоги нерозривно пов`язані з підставою позову, на якій ґрунтувалося рішення суд про задоволення позовних вимог, що не є виходом за межі апеляційної скарги;
		ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , усе своє майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б не знаходилося, та з чого б не складалося, і взагалі все те, на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина про прийняття якої до Першої краматорської державної нотаріальної контори подано відповідну заяву ОСОБА_3 07 вересня 2017 року нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О. О. було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з не наданням відповідних документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно. Тому все майно, яке належало на праві власності спадкодавцеві ОСОБА_5 переходить ОСОБА_3 , оскільки він прийняв спадщину у встановленому законом порядку. Отже, з огляду на те, що квартира за адресою АДРЕСА_2 була спільною сумісною власністю подружжя, тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , то колегія суддів вважала вимоги позову ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на Ѕ частку зазначеної квартири обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
		позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування з незаконного володіння Ѕ частки спірної квартири не підлягають задоволенню. При цьому, апеляційний суд не прийняв до уваги заяву ОСОБА_2 про визнання апеляційної скарги ОСОБА_3 07 вересня 2017 року заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області у справі № 234/18754/16ц за ОСОБА_3 визнано право власності, в порядку спадкування за законом, на Ѕ частину спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 12 грудня 2017 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області заочне рішення у справі № 234/18754/16ц, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_3 , за його заявою, залишено без розгляду. 15 грудня 2017 року ОСОБА_3 подарував 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Тобто, договір дарування було укладено вже після скасування заочного рішення, яким було визнано за дарувальником право власності на Ѕ спірної квартири. Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Таким чином ОСОБА_3 вибрано не ефективний спосіб захисту цивільного права, оскільки витребування майна із незаконного володіння без визнання правочину недійсним, є неможливим.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		30 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій просить: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 523/18440/13-ц (провадження № 61-17488св18); від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19; від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18); від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц (провадження № 61-37049св18). Апеляційний суд неправильно застосував статтю 57 СК України.
		 
		Вказує, що сторони у травні 2012 року припинили шлюбні відносини, тому згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. У рішенні апеляційного суду відсутні посилання на належні докази, якими б ОСОБА_3 довів факт існування шлюбних відносин з травня 2012 року по час розірвання шлюбу. Після купівлі спірної квартири сторони продовжили мешкати окремо, квартира не купувалася для сім`ї, позивач купувала її для себе. Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_5 щодо його згоди на придбання квартири. Факт укладення між ОСОБА_8 та ОСОБА_15 договору доручення не може бути доказом, який спростовує факт фактичних шлюбних відносин. Апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги довідку банку про наявність у позивача депозитних рахунків.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 та у частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_3 . У частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому не переглядається в касаційному порядку.
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_16 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін; вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Відзив мотивований тим, що чинним законодавством передбачено, що частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Тобто, навіть якщо доля фактично вкладених коштів одного з подружжя була меншою за долю другого, це не змінює рівності часток у спільному сумісному майні. ОСОБА_1 у порушення вимог статті 95 ЦПК України надала разом із позовом не засвідчені копії письмових доказів, оскільки на них відсутні відмітки про засвідчення копії.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 523/18440/13-ц (провадження № 61-17488св18); від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19; від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18); від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц (провадження № 61-37049св18);  судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що  ОСОБА_8 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі в період з 18 квітня 2006 року по 05 листопада 2013 року
		 
		Відповідно до копій довідок товариства власників нерухомості « Родник » та СТ «Маяк-2», розташованих в м. Севастополі, позивач була членом зазначених товариств. У період перебування у товариствах володіла земельними ділянками та садовими будинками, які позивачем були відчужені в жовтні 2010 року та 07 жовтня 2012 року.
		 
		На підтвердження володіння садовими будинками в м. Севастополі позивач надала фото таблиці, які суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки з наявних зображень неможливо ідентифікувати як будинки так і позивача.
		 
		Згідно довідки AT «БМ Банк» на ім`я позивача були відкриті два депозитні рахунки, з валютою депозиту «980» зі строком закінчення відповідно 02 квітня 2012 року та 02 жовтня 2012 року на загальну суму 34 700 грн.
		 
		Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що в 2010-2011 роках ремонтував дачі належні ОСОБА_1 , які були розташовані в м. Севастополі.
		 
		11 жовтня 2012 року позивач уклала договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 та згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2012 року зареєструвала право власності на зазначену квартиру, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.
		 
		Спадкодавець ОСОБА_5 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ), 02 липня 2012 року продав ОСОБА_11 належний йому житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснив, що особисто зустрічався та домовлявся з ОСОБА_1 щодо укладання угоди з купівлі-продажу належного ОСОБА_3 будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 на підтвердження чого надав оригінал розписки про передачу задатку. Свідку відомо, що під час укладання угоди, гроші від продажу зазначеного нерухомого майна отримала ОСОБА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який, згідно заповіту, усе належне йому майно та все те на що він за законом має право заповів ОСОБА_3 .
		 
		Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина про прийняття якої до Першої Краматорської державної нотаріальної контори подано відповідну заяву ОСОБА_3 
		 
		07 вересня 2017 року нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О. О. було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з не наданням відповідних документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.
		 
		07 вересня 2017 року заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області у справі № 234/18754/16-ц за ОСОБА_3 визнано право власності, в порядку спадкування за законом на Ѕ частину спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		12 грудня 2017 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 07 вересня 2017 року у справі № 234/18754/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_3 за його заявою залишено без розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року ОСОБА_3 подарував Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
		 
		На час подання позову Ѕ частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 15 грудня 2017 року, зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 , 1/1 частина вказаної квартири зареєстрована за позивачем, на підставі договору купівлі продажу від 11 жовтня 2012 року, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 143560286 від 01 листопада 2018 року.
		 
		Згідно свідоцтва про зміну імені від 06 вересня 2017 року ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_20 .
		 
		Згідно копії свідоцтва про шлюб позивача 29 серпня 2018 року змінила прізвище з ОСОБА_20 на ОСОБА_1 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
		 
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. 
		 
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) вказано, що:
		«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування презумпції спільності майна, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20) зазначено, що:
		«відповідно до частини шостої статті 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
		За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
		Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які вказують на те, що починаючи з квітня 2014 року шлюбно-сімейні відносини з ОСОБА_1 були фактично припинені, а тому спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя».
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		 
		У справі, що переглядається:
		апеляційний суд встановив, що спірна квартира була придбана в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі. ОСОБА_1 не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти. За таких обставин правильним є висновок суду про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. У зв`язку із цим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю. Позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації є похідними, тому також не підлягають задоволенню;
		згідно листа Першої Краматорської державної нотаріальної контори вих. № 2906/02-14 від 22 серпня 2017 року після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3 . Інших заяв про прийняття або відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не надходило (Т. 1, а. с. 60). Суди не встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 ;
		спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_5 . Позов ОСОБА_3  пред`явлено до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які є неналежними відповідачами. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3  про визнання права власності в порядку спадкування внаслідок пред`явлення позову до неналежних відповідачів. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20) колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
		 
		Оскільки у відзиві у на касаційну скаргу ОСОБА_3 через представника ОСОБА_16 зроблена заява про подання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, колегія суддів зазначає, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 скасувати.
		 
		Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		Постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року у частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації залишити без змін.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Донецького апеляційного суду від 17 червня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...