Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 323/3230/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2021.
Дата набрання законної сили: 12.10.2021
Номер судового провадження: 51-2966км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014080310001293

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		12 жовтня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 323/3220/19
		Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/807/577/21
		Провадження № 51  2966 км 21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого   ОСОБА_1 , 
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 , 
		прокурора    ОСОБА_5 ,
		захисників засудженого ОСОБА_6  адвокатів ОСОБА_7 ,
		  ОСОБА_8 у режимі 
		відеоконференції,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080310001293 від 10 жовтня 2014 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , такого, що на підставі ст. 89 КК України, судимості не має, 
		за ст. 286 ч. 3 КК України,
		за касаційними скаргами захисників засудженого ОСОБА_6  адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 
		15 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний період доби. 
		Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту фактичного затримання в порядку виконання вироку. 
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 : - на користь потерпілої ОСОБА_10 1257580 гривень як особі, яка мала право на день смерті ОСОБА_11 на отримання від нього утримання відповідно до ст. 1200 ЦК України, 1024694 гривні 88 копійок в інтересах малолітнього ОСОБА_12 , 1226 528гривні 72 копійки в інтересах малолітнього ОСОБА_13 , 1630196 гривень 40 копійок в інтересах малолітньої ОСОБА_14 , 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 7500 гривен витрат на правову допомогу; - на користь потерпілої ОСОБА_15 200000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 7500 гривен витрат на правову допомогу; - на користь потерпілої ОСОБА_16 25560 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 200000 гривень моральної шкоди; - на користь потерпілої ОСОБА_17 200000 гривень на відшкодування моральної шкоди, 200000 гривень в інтересах малолітньої ОСОБА_18 та 16000 гривень витрат на правову допомогу; - на користь держави 20 406 гривень 80 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
		ОСОБА_6 09 жовтня 2014 року приблизно о 22 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2108» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі «Запоріжжя-Маріуполь» на території с. Преображенка Оріхівського району Запорізької області з боку 
		м. Запоріжжя в напрямку м. Маріуполя зі швидкістю 120 км/год, що перевищує дозволену швидкість руху в населеному пункті та гранично допустиму швидкість руху за умовами видимості елементів проїзної частини по зустрічній для нього смузі руху, що не було пов`язано з виконанням обгону чи об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини. У цей же час в зустрічному напрямку рухався автомобіль марки «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_19 . Після того як водій автомобіля марки «Toyota Camry» виявив, що автомобіль марки «ВАЗ 2108» рухається у зустрічному йому напрямку по його смузі руху, не надаючи йому переваги, з метою уникнення зіткнення він виїхав на смугу зустрічного руху для нього руху, по якій продовжив рух.
		Після виїзду водієм автомобіля марки «Toyota Camry» ОСОБА_19 на зустрічну смугу руху ОСОБА_6 у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, порушенням координації дій внаслідок вживання алкогольних напоїв, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, змінив напрямок руху вправо та став рухатися в напрямку автомобіля марки «Toyota Camry».
		Своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 2.9.а), 10.1, 11.3, 12.2, 12.4, 12.9.б), 34.1.1 Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry». У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2108» ОСОБА_20 та пасажир автомобіля марки «Toyota Camry» ОСОБА_11 отримали тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть, пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2108» ОСОБА_21 отримав тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості, а водій автомобіля марки «Toyota Camry» ОСОБА_19 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_8  без задоволення. 
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційних скаргах захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Указують на те, що ОСОБА_6 не був за кермом автомобіля марки «ВАЗ 2108» в момент дорожньо-транспортної пригоди. Вважають, що водій автомобіля марки «ВАЗ 2108» не міг уникнути контакту із рульовим колесом, оскільки він не був пристебнутий паском безпеки та у вказаному автомобілі водійське місце не обладнане подушками безпеки, проте у 
		ОСОБА_6 характерних для водія травм грудної клітки або черевної порожнини не виявлено. Зазначають, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок комісійної судово-медичної експертизи від 19 лютого 2015 року 
		№ 188/189/190/к, висновок комплексної судово-медичної експертизи від 21 липня 2015 року № 162/4206-КЕ/2015/пп та висновок судово-медичної експертизи від 
		29 листопада 2014 року № 134, які підтверджують, що за кермом була інша особа, а не ОСОБА_6 . Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, захисник ОСОБА_9 указує на недопустимість як доказу висновку комісійної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи від 22 листопада 2016 року № 24,25,26/16/17545/16-52, який покладено в основу вироку, оскільки зазначену експертизу проведено з порушенням КПК. Захисники звертають увагу на порушення права ОСОБА_6 на захист під час вручення повідомлення про підозру та отримання обвинувального акту, оскільки йому не були роз`яснені його права. Захисник ОСОБА_8 зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, при цьому посилається на те, що злочин є необережним, вчинив ОСОБА_6 кримінальне правопорушення вперше, має на утриманні малолітніх дітей, дружину та мати, позитивно характеризується за останнім місцем роботи. Захисники також вважать, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту та не надав на них вичерпних відповідей.
		Заперечень на касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник засудженого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_22 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 просив вирішити на розсуд суду.
		Захисник засудженого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні вважав касаційні скарги захисників ОСОБА_22 і ОСОБА_9 обґрунтованими та просив їх задовольнити. 
		Прокурор у судовому засіданні вважав касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох людей, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
		Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 суд першої інстанції у вироку обґрунтовано послався, у тому числі і на показання самого засудженого 
		ОСОБА_6 , який не заперечував факту дорожньо-транспортної пригоди за участю його автомобіля, в якому також перебував і він, в результаті якої дві особи загинули та ще дві особи отримали тілесні ушкодження. Суд встановив та дав оцінку тому, що в ході досудового розслідування ОСОБА_6 указував на загиблого ОСОБА_20 як на особу, яка перебувала за кермом автомобіля марки «ВАЗ-2108» в момент дорожньо-транспортної пригоди, проте, будучи допитаним у суді першої інстанції, ОСОБА_6 зазначив, що за кермом перебував ОСОБА_21 . Таку процесуальну поведінку ОСОБА_6 суд обґрунтовано розцінив як намагання ухилитися від відповідальності та дійшов до висновку, що ОСОБА_6 схильний до надання неправдивих показань. 
		Суд першої інстанції належним чином перевірив версію сторони захисту, яка не заперечуючи встановленого факту дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, винуватість саме водія автомобіля марки «ВАЗ-2108», наполягала на тому, що 
		ОСОБА_6 не перебував за кермом автомобіля марки «ВАЗ-2108» в момент дорожньо-транспортної пригоди, та обґрунтовано не погодився з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів. 
		Так, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано послався, у тому числі на показання потерпілого ОСОБА_21 про те, що за кермом автомобіля марки «ВАЗ-2108» в момент дорожньо-транспортної пригоди перебував ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння, на передньому пасажирському сидінні сидів ОСОБА_20 , а він  на задньому сидінні приблизно по середині. Вони рухалися зі швидкістю приблизно 120-140 км/год, автомобіль водило по дорозі і зустрічні автомобілі сигналили, у зв`язку з чим ОСОБА_6 він запропонував самому сісти за кермо, оскільки він був тверезий, однак той відмовив. Потім він бачив, що їх авто рухається по зустрічній смузі руху і їм на зустріч рухалося авто, після чого сталось зіткнення. Він прийшов до свідомості в реанімації на наступний день. До нього в лікарню приходила цивільна дружина ОСОБА_6 та просила сказати, що за кермом був ОСОБА_20 , про що також просив під час судового розгляду ОСОБА_6 , але він відмовився. Зауважив, що в момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_20 був взутий у в`єтнамські тапочки, а  ОСОБА_6  у туфлі чорного кольору зі шнурками. 
		Показання зазначеного потерпілого суд визнав послідовними, незмінними протягом всього кримінального провадження та такими, що узгоджуються з іншими доказами, у тому числі показаннями потерпілих: - потерпілий ОСОБА_23 , який є братом загиблого ОСОБА_20 , суду показав, що у лікарні ОСОБА_6 йому повідомляв, що за кермом сидів ОСОБА_20 , а ОСОБА_21 наполягав, що автомобілем керував ОСОБА_6 . Зауважив, що у лікарні ОСОБА_6 перебував в стані алкогольного сп`яніння, у нього було перебите перенісся та він був босий; - потерпіла ОСОБА_16  мати загиблого ОСОБА_20 суду повідомила, що її син був взутий у зелено-чорні сланці. Звернула увагу на те, що ОСОБА_6 нікому не давав керувати своїм автомобілем, в лікарні він був вже в іншому одязі, який йому привезла дружина; - потерпіла ОСОБА_17  дружина загиблого ОСОБА_20 показала, що її чоловік не сідав за кермо чужого автомобіля і вона взагалі його ніколи не бачила за кермом. Зауважила, що ОСОБА_6 раніше вже сідав за кермо в стані алкогольного сп`яніння; - потерпіла ОСОБА_10 , яка є дружиною загиблого ОСОБА_11 , підтвердила суду, що бачила в лікарні ОСОБА_6 , який перебував в неадекватному стані, у нього була розбита голова, на ногах у нього були шльопанці по типу пляжних.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та спростування версії захисту суд у вироку обґрунтовано також послався на показання свідків, у тому числі: - на показання свідка ОСОБА_24  пасажира автомобіля марки «Toyota Camry» про те, що, коли він допомагав своїм хлопцям, то бачив в іншому автомобілі марки «ВАЗ» якийсь рух на передніх сидіннях, зауваживши, що це було два силуети, яких він бачив через лобове скло, у лікарні він бачив дівчину та ОСОБА_6 з посіченим обличчям, які були дуже стурбовані, обвинувачений розмовляв по мобільному телефону і казав: «Великі проблеми, сталася аварія»; - на показання свідка ОСОБА_25 , яка працювала бухгалтером на підприємстві, де працював загиблий ОСОБА_11 , про те, що в коридорі лікарні сидів молодий хлопець з дівчиною, які були дуже засмучені, дівчина розмовляла по мобільному телефону і говорила: «Кум, кум, що ж це буде? Що буде з ним? Що робити?», вона зрозуміла, що цей хлопець є водієм іншого автомобіля; - на показання свідка ОСОБА_26 , яка працює фельдшером на підстанції екстреної медичної допомоги, про те, що чоловік за кермом автомобіля марки «ВАЗ» був без ознак життя і знаходився в неприродній для водія позі, а у пасажира на задньому сидінні був розрив селезінки, йому було дуже погано і він перебував у сплутаній свідомості, потім з`явився ще один чоловік, який спочатку заперечував свою причетність до дорожньо-транспортної пригоди, у нього був перелом кісток носа, подряпини на обличчі, схожі на порізи від осипу скла, потім він підтвердив, що є учасником дорожньо-транспортної пригоди. По дорозі до лікарні цей чоловік весь час комусь телефонував та казав: «У мене проблеми, я попав в аварію. Все мені труба. Я був за кермом». Вона зрозуміла, що саме цей чоловік був за кермом. Через деякий час на її робоче місце прибігла дружина цього чоловіка і з`ясовувала де вона поділа кросівки; - на показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28  відповідно лікаря та фельдшера екстреної медичної допомоги, які також підтвердили, що в особи, яка перебувала на місці водія автомобіля марки «ВАЗ» було неприродне положення тіла, у пасажира на задньому сидінні був низький артеріальний тиск, то його швидко витягнули з автомобіля та госпіталізували до реанімації. 
		Суд також оцінив та обґрунтовано послався у вироку як на докази винуватості ОСОБА_6 , на дані, які містяться: - в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10 квітня 2014 року, яким зафіксовано обстановку місця події, у тому числі під педалями автомобіля марки «ВАЗ-2108» виявлено кросівок темно-сірого зі шнурками; - в протоколі огляду від 20 жовтня 2014 року; - в протоколі додаткового огляду місця події від 06 листопада 2014 року; - в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_21 від 05 березня 2019 року; - на висновок експерта від 24 жовтня 2014 року № 671/14; - на висновок експерта від 28 жовтня 2018 року № 672/14; висновок експерта від 27 листопада 2014 року № 3944; 
		- на висновок експерта від 09 грудня 2014 року № 4797М; - на висновок експерта 
		21 листопада 2014 року № 4723; - на висновок експерта від 09 січня 2015 року № 47; - на висновок експерта від 03 грудня 2014 року № 725\14; - на висновок експерта від 16 липня 2015 року № 159-КЕ/2015/пп; - на висновок експерта від 16 липня 2015 року № 160-КЕ/2015/пп; - на висновок експерта від 16 липня 2015 року № 161-КЕ/2015/пп; - на висновок експерта від 14 липня 2017 року № 19574/16-52; - на висновок експерта від 12 липня 2018 року № 19764/15551; - на висновок експерта від 19 вересня 
		2019 року № 19-1285/1286. 
		Що стосується висновку комісійної судово-медичної експертизи від 19 лютого 
		2015 року № 188/189/190/к про перебування в момент дорожньо-транспортної пригоди на місці водія ОСОБА_21 , висновку комплексної судово-медичної експертизи від 21 липня 2015 року № 162/4206-КЕ/2015/пп про перебування в момент дорожньо-транспортної пригоди на місці водія ОСОБА_20 та висновку судово-медичної експертизи від 29 листопада 2014 року № 134 про отримання ОСОБА_20 тілесних ушкоджень шляхом травмування об елементи внутрішньої конструкції салону автомобіля, коли він перебував за кермом, на які в касаційних скаргах посилаються захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , то вони були предметом безпосереднього дослідження судом першої інстанції, їм надана належна оцінка в сукупності з іншими доказами.
		Як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій висновки комісійної судово-медичної експертизи від 19 лютого 2015 року № 188/189/190/к та комплексної судово-медичної експертизи від 21 липня 2015 року № 162/4206-КЕ/2015/пп є взаємовиключними, суперечливими та мають розбіжності з доказами у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим і було проведено комісійну комплексну судову медико-автотехнічну експертизу. 
		Згідно з висновком комісійної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи від 22 листопада 2016 року № 24,25,26/16/17545/16-52 в момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 міг перебувати на місці водія, ОСОБА_20  на місці пасажира переднього сидіння, а ОСОБА_21  на місці пасажира заднього сидіння. Особи, які перебували в салоні автомобіля марки «ВАЗ» отримали тілесні ушкодження внаслідок контакту з деталями салону, а особи, що перебували на місці водія та пасажира переднього сидіння ще й з вітровим склом. Показання ОСОБА_6 щодо його розташування в салоні автомобіля визнано неспроможними, а показання ОСОБА_21 щодо розташування людей в салоні автомобіля узгоджуються з відомими обставинами справи та об`єктивними судово-медичними даними. Зазначену експертизу проведено з дотриманням вимог КПК України, у тому числі, членам експертної комісії були роз`яснені права та обов`язки експерта, передбачені ст. 77 КПК України, а також експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК України, а тому доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_9 у цій частині є безпідставними. 
		Крім того, експерт ОСОБА_29  член експертної комісії, яка надала висновок комісійної судово-медичної експертизи від 19 лютого 2015 року № 188/189/190/к, будучи безпосередньо допитаним судом першої інстанції, повідомив, що під час проведення дослідження не було даних, що на обличчі ОСОБА_6 були мілкі рани у вигляді порізів, під час проведення експертизи брали участь лише лікарі, тому механічні пошкодження автомобілів до уваги не бралися, а досліджувалися лише первинні експертизи про тілесні ушкодження. Підтвердив, що наявність будь-яких додаткових даних беззаперечно могло вплинути на рішення експертної комісії, при проведенні комплексної експертизи вже за участю спеціалістів автотехніків, експертів могли бути отримані інші висновки з приводу розташування учасників дорожньо-транспортної пригоди. 
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Що стосується доводів касаційних скарг про порушення права ОСОБА_6 на захист, то вони є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
		Як убачається із матеріалів кримінального провадження, 10 жовтня 2019 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 3 КПК України, та вручено письмове повідомлення про підозру. Зі змісту письмового повідомлення про підозру від 
		10 жовтня 2019 року, яке було долучено захисником ОСОБА_8 до апеляційної скарги видно, що на виконання вимог ст. 276 ч. 2 КПК України таке письмове повідомлення містить відповідне роз`яснення підозрюваному прав та обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України.
		У матеріалах кримінального провадження також міститься розписка ОСОБА_6 про отримання в порядку ст. 293 КПК України копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування від 31 жовтня 2019 року. Будь-яких зауважень або клопотань щодо реалізації прав обвинуваченого зазначена розписка не містить.
		Із журналу судового засідання від 24 січня 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_6 була вручена пам`ятка про права та обов`язки, які йому були зрозумілі. Після оголошення прокурором обвинувального акту та роз`яснення суті пред`явленого обвинувачення, ОСОБА_6 суду повідомив, що суть пред`явленого обвинувачення йому зрозуміла, вину він не визнає та бажає давати показання. 
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_8 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими. 
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання  конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно відособливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом зправ людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Санкція ст. 286 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
		При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших 
		причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		При призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, суб`єктивна сторона якого характеризується необережною формою вини, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем останнього працевлаштування характеризується позитивно, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, у тому числі за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння. Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено, а обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння. Судом також було враховано наслідки, що настали у вигляді смерті двох людей та отримання двома особами тілесних ушкоджень, ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, який не визнав свою провину.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 286 ч. 3 КК України, мотивувавши таке рішення.
		Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо призначеного покарання ОСОБА_6 захисники у касаційних скаргах не навели і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_8 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_6 , неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які аналогічні доводам касаційних скарг захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини 
		ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 
		ст. 286 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
		За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги його захисників  адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9  без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...