Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 737/771/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2021.
Дата набрання законної сили: 13.10.2021
Номер судового провадження: 61-13219ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 жовтня 2021 року
		м. Київ
		справа № 737/771/20
		провадження № 61-13219св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                     Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
		 
		за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року у складі судді Коренькова А. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Губар В. С., Онищенко О. І.,
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позову
		У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором                             від 23 квітня 2008 року № СNKUGL0000000001 у розмірі 34 202,86 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 70,40 кв. м, шляхом її продажу на прилюдних торгах. Виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі.   
		 
		На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що23 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СNKUGL0000000001 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі              28 200,50 дол. США зі сплатою відсотків у розмірі 11,04 %, з кінцевим терміном повернення 23 квітня 2028 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 23 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки № СNKUGL0000000001 (далі - договір  іпотеки), згідно з умовами якого, відповідачі передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . 
		 
		У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на 04 вересня 2020 року  становить 52 148,80 дол. США. 
		 
		20 липня 2020 року банк на підставі статті 35 Закону України «Про іпотеку» направив відповідачам вимогу про повернення у 30-денний строк з дня отримання вимоги суми кредиту в повному обсязі, яка залишена без виконання. 
		 
		Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.  
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Куликівський районний суд Чернігівської області рішенням від 16 березня                 2021 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в частині заборгованості нарахованої на день зміни строку виконання основного зобов`язання, є обґрунтованими, однак позивач пропустив позовну давність для звернення до суду з цими вимогами, про застосування якої просили відповідачі.  Позовні вимоги банку                      в частині нарахувань за умовами кредитного договору після зміни строку виконання основного зобов`язання є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають. Оскільки відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, то відсутні і підстави для виселення відповідачів із спірної квартири. 
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Чернігівський   апеляційний  суд  постановою  від  15  липня  2021  року   рішення
		Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року  залишив без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи 
		У   касаційній    скарзі,   поданій   до    Верховного   Суду   03   серпня   2021   року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року і постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 та постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі                                № 189/2109/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судовим рішенням у справі про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, встановлено суму заборгованості   ОСОБА_1 за кредитним договором. Це судове рішення не  виконане, тому звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості, є правомірним.
		Відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропущення банком позовної давності суд не звернув уваги на обставини, які свідчать про переривання строку позовної давності, а також неправильно встановив дату звернення до суду з позовом.
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 цієї статті).
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд не звернув уваги на те, що позичальник вчинив дії, що свідчить про визнання ним заборгованості і переривання позовної давності, що підтверджується випискою з рахунку, згідно з яким позичальник, не в рамках виконавчого провадження, 14 червня 2017 року на погашення заборгованості вніс 20,00 дол. США (каса ОСОБА_5 - надходження готівки на погашення кредитів).
		Отже, три річний строк загальної позовної давності, який перервався 14 червня 2017 року, повинен був сплинути 14 серпня 2020 року, однак він не сплинув, оскільки був продовжений Законом, адже згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку                          з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, що набрав чинності 02 квітня 2020 року, до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України внесені зміни, а саме додано пункт 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		За вказаних обставин банк звернувся до суду з цим позовом 28 вересня               2020 року, тобто в межах загальної позовної давності.
		Крім того, у відповідачів наявне інше житлове нерухоме майно, окрім предмета іпотеки, тому вони можуть бути виселені з квартири, що є предметом іпотеки. Однак суд апеляційної інстанції додаткові докази, надані позивачем для підтвердження зазначених обставин, які повинен був встановити ще суд першої інстанції при вирішенні справи, відхилив; послався на те, що до спірних правовідносин мають застосуватися норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів                            в іноземній валюті».
		30 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених               у справі судових рішень.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		19 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		23 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір                          № CNKUGL0000000001, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 465,94 дол США зі сплатою 11,04 %, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів  23 квітня 2028 року. 
		На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 23 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . 
		У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка на 04 вересня 2020 року становить 52 148,80 дол. США, з яких: 20 425,94 дол. США - заборгованість за кредитом, 13 310,71 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 465,21 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 17 946,94 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
		 
		Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором банк 10 травня 2016 року звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2017  року задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку  борг у розмірі 21 947,27 дол. США.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права                  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм                   права  в  межах   касаційної  скарги,  дійшов  висновку,  що  касаційна  скарга  не
		підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі                № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
		 
		У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження                  № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
		 
		Отже,  встановивши, що банк 10 травня 2016 року звертався до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про зміну банком строку виконання зобов`язань за кредитним договором з  23 квітня 2028 року на 10 травня 2016 року та необґрунтованість заявлених банком вимог в частині нарахованих банком сум заборгованості за кредитним договором після 10 травня 2016 року. 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		 
		Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до частини третьої статті 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Ураховуючи наведене, позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в частині визначеного розміру заборгованості за кредитним договором рішенням суду, яке набрало законної сили і невиконане, є обґрунтованими. 
		 
		Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями                    з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.
		 
		У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови                             у позові.
		 
		Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності                            є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,
		§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
		 
		Встановивши, що 28 жовтня 2020 року стороною відповідача заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням звернення до суду з цим позовом банку 28 вересня 2020 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову                          в задоволенні позову в указаній частині з підстав пропуску банком позовної давності.
		 
		Аргументи касаційної скарги висновки судів в цій частині не спростовують. 
		Доводи касаційної скарги про дотримання банком позовної давності при зверненні до суду 28 вересня 2020 року з цим позовом, адже 14 червня                  2017 року боржник вчинив дії, що свідчать про переривання позовної давності,               а на час спливу позовної давності - 14 червня 2020 року, діяв Закон України                   від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на увагу не заслуговують, оскільки цим законом були продовжені строки              у зв`язку з установленням карантину лише до 06 серпня 2020 року (Закон України № 731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»), однак позов банк подав 28 вересня                2020 року, тобто поза межами встановленої законом позовної давності.
		 
		Ураховуючи відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки висновки судів про відмову в задоволенні вимог банку про виселення відповідачів з предмета іпотеки також є правильними.
		 
		Доводи касаційної скарги про не з`ясування судами питання щодо наявності                  у відповідачів іншого житла на увагу не заслуговують, адже підстав для виселення відповідачів немає.  
		 
		Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції,                   з висновком якого погодився й апеляційний суд, при винесенні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду                        від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		За встановлених у цій справі обставин, посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній сказі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а  оскаржуваних судових рішень - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня               2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,                       є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                     А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                В. М. Коротун
		 
		                                                                                                М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...