Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19446/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; управління об’єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об’єктів права державної та комунальної власності.
Надіслано для оприлюднення: 20.10.2021. Зареєстровано: 21.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2021.
Дата набрання законної сили: 12.10.2021
Номер судового провадження: A/855/15867/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19446/20                                                     Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І.,                                                                                   
		                                                                                                                                       Суддя-доповідач Кобаль М.І.    
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 жовтня 2021 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого                                   Кобаля М.І.,
		суддів                                            Бужак Н.П., Костюк Л.О., 
		при секретарі                                   Хмарській К.І.
		за участю:
		представника позивача:             Гарагуля В.А.
		представника відповідача:         Пуленець А.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Фонд державного майна України про визнання нормативно-правового акту в окремій частині протиправним та нечинним, -
		В С Т А Н О В И В:
		Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини», (назву АО «Турбоатом» змінено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції)(далі по тексту - позивач, АО «Українські енергетичні машини») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач, КМУ) в якому просило: 
		- визнати протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави»  в редакції  постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015  в частині його застосування до АО «Турбоатом».
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. 
		Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наглядовою радою АТ «Українські енергетичні машини» було затверджено п`ять проектів рішень з питання порядку денного річних загальних зборів щодо розподілу прибутку, отриманого за результатами діяльності у 2018 році, які містили різні відсоткові значення частки чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, а саме: 90%, 80%, 75%, 50% та 30%.
		Листом від 26 листопада 2018 року №322-02/51784-03 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України надсилало на погодження Фонду проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» із зазначенням розміру такого нормативу - 50%.
		Листом від 03 грудня 2018 року №10-51-24713 Фонд погодив вказаний проект постанови без зауважень. Беручи до уваги вказаний проект постанови, норми Закону України «Про управління об`єктами державної власності»  та у зв`язку з відсутністю на момент проведення загальних зборів на АТ «Українські енергетичні машини» затвердженого Кабінетом Міністрів України базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році (постанова КМУ від 24 квітня 2019 року №364 набрала чинності 27 квітня 2019 року), річними загальними зборами було прийнято рішення про спрямування частки прибутку у розмірі 50%.
		Відповідно до частин 2-3 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», підпункту 16.2.1 Статуту АТ «Українські енергетичні машини» загальними зборами акціонерів АТ «Українські енергетичні машини» 17.04.2019 року було прийнято рішення провести виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 50 % від чистого прибутку АТ «Українські енергетичні машини».
		Станом на 01.07.2019 року позивач нарахував та сплатив у повному обсязі на користь державного бюджету України (на державну частку акцій товариства) дивіденди в сумі 287 459 435,90 грн.
		Однак, постановою від 24 квітня 2019 року №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015, Кабінет Міністрів України затвердив для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, базовий норматив відрахування чистого прибутку у розмірі 90 % (далі по тексту - оскаржувана постанова).
		Тобто, поза межами загальних зборів акціонерів відповідач змінив розмір відрахування частини чистого прибутку господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави.
		На виконання вищевказаної постанови КМУ, позивач виконав вказані відрахування, у зв`язку з чим, на думку останнього, зазнав фінансової шкоди у вигляді переплати (додаткової сплати) до Державного бюджету України частини чистого прибутку (дивідендів) в сумі 229    967    516,94 грн.
		22.07.2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення, яким визнав абзац 8 частини 5 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» таким, що не відповідає Конституції України.
		Згідно з оспорюваними положеннями Закону «господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, що настає за звітним».
		Позовні вимоги вмотивовані тим, що починаючи з 22.07.2020 року, тобто з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення, АО «Українські енергетичні машини» дізналося про порушення своїх прав оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України.
		Зазначене стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в спірних правовідносин відсутній предмет спору, оскільки  оскаржувана постанова КМУ встановлювала відрахування у 2019 році частки чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, тобто чинність даної постанови обмежена 2019 роком.
		Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Відповідно до статті 55 Конституції України  кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до статті 113 Конституції України  Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією  Конституцією.
		Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до  Конституції  та законів України.
		Згідно ч. 1 статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Згідно з частиною 1 статті 49  Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 вказаної норми).
		У даному випадку, АТ «Українські енергетичні машини» оскаржує абзац 1 пункту 1  постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015 в частині його застосування до акціонерного товариства «Турбоатом».
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади встановлено  статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України  нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		В цьому контексті також необхідно зазначити, що за усталеними в теорії права підходами, межі дії нормативних актів чи їх окремих положень визначаються певними критеріями (параметрами), зокрема, часовими вимірами.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
		При цьому, усі нормативно-правові акти за вказаним критерієм (тривалістю їх дії), поділяють на два види:
		- акти з невизначеним строком дії, тобто для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;
		- акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржувана позивачем постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» встановлює відрахування у 2019 році частки чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, тобто чинність даної постанови обмежена 2019 роком.
		Таким чином, дія оскаржуваного нормативного акту у часі завершилась з визначеного у ньому моменту припинення його дії - завершенням відповідного календарного року, на який розповсюджувалась його дія, відповідно оскаржувана постанова фактично втратила чинність станом на час звернення позивача з даним позовом.
		Правовими положеннями ст. 55 Конституції України, передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Аналогічна правова позиція закріплена і в Кодексі адміністративного судочинства України. 
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист  .
		Отже, за змістом вказаних норм порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд відмовляє в позові.
		Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції  дійшов обґрунтованого та законного висновку, що в даному випадку порушення будь-яких прав позивача, на момент звернення до суду з даним позовом, не встановлено, адже дія оскаржуваної постанови втратила свою чинність зі спливом  2019 року.
		Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що виходячи з обставин справи у межах спірних правовідносин відсутній предмет спору.
		Правовими положеннями статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
		Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість визнання спірного акту відповідача протиправним та нечинним, оскільки він припинив свою дію та, відповідно, втратив свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.
		З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправною та нечинною оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України не підлягають задоволенню.                    
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач своє порушене право пов`язує саме з ухваленням Конституційним Судом рішення 22 липня 2020 року, яким визнано абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» таким, що не відповідає Конституції України.
		Так, відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
		Отже, визнані Конституційним Судом норми Закону втрачають чинність на майбутнє і жодним чином не впливають на відносини, які склались та закінчились у часі до визнання неконституційною норми відповідного закону.                    
		Тобто, в даному випадку до ухвалення Конституційним Судом рішення від 22 липня 2020 року, враховуючи положення  статті 58 Конституції України  та  рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, до спірних правовідносин законно застосовувалася оскаржувана постанова КМУ, оскільки вона була чинна під час настання спірних правовідносин.
		Отже, та обставина, що Конституційний Суд України визнав своїм рішенням певну норму закону неконституційною у 2020 році, не впливає на чинність цієї норми закону станом на 2019 рік, в тому числі і на правомірність оскаржуваної постанови КМУ.
		У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача під час дії оскаржуваної постанови КМУ саме у 2019 році.
		Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень  детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. 
		Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
		В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року - залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                                      М.І. Кобаль
		 
		 
		Судді:                                                                                          Н.П Бужак
		 
		 
		                                                                                                             Л.О. Костюк
		 
		 
		Повний текст виготовлено 19.10.2021 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...