Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 565/1362/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2021.
Дата набрання законної сили: 20.10.2021
Номер судового провадження: 61-2780ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                   
		 
		20 жовтня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 565/1362/19
		провадження № 61-2780св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,         Черняк Ю. В.,       
		 
		учасники справи:
		 
		позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом і за позовом третьої особи- ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом та за позовом третьої особи й позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка заявила самостійні вимоги, - ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги  ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Зейкана І. Ю., та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому, з урахуванням виділення позовної вимоги про розірвання шлюбу в окреме провадження, просила поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на 1/2 частини банківського вкладу з нарахованими та не виплаченими відсотками, розміщеного на банківському рахунку на підставі договору № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» на ім`я фізичної особи від 24 травня 2019 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 , а також виділити автомобіль марки «NISSAN X-Trail», 2.0 Diesel, Wagon, 2011 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1 , у власність ОСОБА_2 та присудити їй грошову компенсацію взамін належної їй 1/2 частки в праві власності на цей автомобіль у розмірі 125 000,00 грн та стягнути з відповідача розмір такої грошової компенсації на її користь. 
		 
		Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що за час шлюбу сторони набули у спільну власність за рахунок спільних коштів та спільної праці автомобіль марки «NISSAN X-Trail» та накопичили готівкові кошти на депозитних рахунках у банках. Добровільно вирішити питання про поділ спільного майна сторони не можуть, тому виникла потреба вирішити питання про поділ спільного сумісного майна у судовому порядку.
		 
		У жовтні 2019 року третя особа ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просила стягнути з відповідачів на її користь солідарно борг за договором позики в сумі 28 000,00 дол. США.
		 
		Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 07 квітня 2019 року між нею та її братом ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого вона позичила брату 28 000,00 дол. США для придбання житла у м. Вараш для проживання їхньої матері ОСОБА_4 в окремій квартирі, на підтвердження чого ОСОБА_2 складена розписка.
		Згідно із розпискою ОСОБА_2 зобов`язався до кінця літа 2019 року підібрати та нотаріально оформити купівлю-продаж квартири для окремого проживання їхньої матері, а в разі не придбання квартири у зазначений термін ОСОБА_2 зобов`язувався повернути їй зазначені кошти без затримки.
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 мав їхати для проходження реабілітації як ветеран АТО до санаторію у с. Клевань та м. Трускавець, у травні 2019 року він звернувся до неї для отримання згоди для розміщення позичених коштів на депозитному рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України», проти чого вона не заперечувала. Квартиру для матері з того часу ОСОБА_2 так і не придбав, однак і грошові кошти у визначений термін до кінця літа 2019 року їй не повернув. У кінці серпня 2019 року ОСОБА_2 повідомив їй про те, що в провадженні Кузнецовського міського суду Рівненської області перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до нього про поділ майна подружжя.
		 
		Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 жовтня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу із самостійними вимогами ОСОБА_3 та прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до      ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про стягнення боргу до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя, в якій просив визнати його особистою приватною власністю банківський вклад з нарахованими та не виплаченими відсотками, розміщеними на банківському рахунку на підставі договору            № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» на ім`я фізичної особи від 24 травня 2019 року, укладеного між ним та  ПАТ «Державний ощадний банк України», виключивши його зі складу спільного сумісного майна подружжя, що підлягає поділу та поділити спільне майно подружжя у вигляді вкладу ОСОБА_1 , розміщеного на банківському рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України» визнавши за ним право власності на 1/2 його частину з нарахованими та не виплаченими відсотками.
		 
		Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що кошти, які розміщені на депозитному рахунку, відкритому на його ім`я у ПАТ «Державний ощадний банк України», не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вони не бути набуті під час шлюбу, а були одержані ним у позику від його сестри для купівлі окремого житла для їхньої матері.
		При цьому ОСОБА_2 замовчує про свій банківський вклад, що розміщений на депозитному рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».
		 
		Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом та позовом третьої особи.
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що розписка від 07 квітня 2019 року складена ОСОБА_5 без наміру створити правові наслідки, що обумовлені нею.
		 
		Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ майна та розірвання шлюбу, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна, позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини банківського вкладу у сумі 28 000,00 дол. США з нарахованими та невиплаченими відсотками, розміщеного на банківському рахунку на підставі договору               № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» від 24 травня                2019 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 .
		Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль марки «NISSAN X-Trail», 2.0 Diesel, Wagon, 2011 року випуску, сірого кольору, кузов                                                      № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на автомобіль марки «NISSAN X-Trail», 2.0 Diesel, Wagon, 2011 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію взамін належної їй 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «NISSAN X-Trail», 2.0 Diesel, Wagon, 2011 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер                      НОМЕР_2 , у сумі 98 518,48 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на залучення експерта у сумі 4 760,00 грн.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та поділ майна відмовлено.
		У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення                                     з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації взамін належної їй                 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль марки «NISSAN X-Trail» придбаний під час шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , є їхньою спільною сумісною власністю, в ОСОБА_2 не заперечував проти стягнення                   з нього грошової компенсації взамін належної їй 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частини банківського вкладу у сумі 28 000,00 дол. США                з нарахованими та невиплаченими відсотками та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, суд першої інстанції виходив із того, що ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя в рівних долях, а оспорюючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте подружжям  під час шлюбу, позивач та третя особа за зустрічними позовами ОСОБА_2 та          ОСОБА_3 не довели зворотне, а саме належність цих коштів кожному             з них та факту їх позики.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3  про стягнення коштів за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що        ОСОБА_3 не довела наявність зобов`язань за договором позики між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_7 та       ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів за договором позики               від 07 квітня 2019 року.
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини банківського вкладу у сумі 28 000,00 дол. США                з нарахованими та невиплаченими відсотками та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання вказаного банківського вкладу його особистою власністю, оскільки ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя в рівних долях, а ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте подружжям  під час шлюбую. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не довели належність цих коштів кожному з них та факту їх позики.
		 
		Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, оскільки ОСОБА_3 не довела наявність зобов`язань за договором позики між нею та ОСОБА_7 , ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
		 
		У лютому 2021 року  ОСОБА_3  подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення у частині відмови у задоволенні її позову та в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про поділ банківського вкладу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути       з ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на її користь кошти за договором позики у сумі 28 000,00 дол. США.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність між нею та ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики.      
		Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що розписка містить всі істотні умови договору позики, а саме: найменування та дані сторін договору; дату складання розписки - 07 квітня 2019 року; суму позичених коштів (сформульоване фразою «зобов`язуюсь повернути зазначені кошти»); строк повернення позики - до кінця літа 2019 року, тобто до 31 серпня 2019 року (положення статей 251, 253 ЦК України дозволяє встановлювати у правочині строк з вказівкою на календарну дату чи подію, яка має настати); додаткові умови договору позики (цільове призначення коштів - для того, щоб підібрати та нотаріально оформити квартиру для матері).   
		Суди не врахували, що додаткові умови договору позики не впливають на виникнення у ОСОБА_2 позикових зобов`язань та не свідчать про відсутність обов`язку повернути позику.
		При цьому, правомірність договору позики від 07 квітня 2019 року не спростована, договір не був визнаний недійсним, нікчемним чи фіктивним.
		Суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу правочину, а тому фактично не вирішили спір щодо повернення позичених нею коштів.
		Також суди дійшли помилкового висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини банківського вкладу, оскільки суди не дослідили докази, що спростовують презумпцію спільності власності подружжя, а саме докази на підтвердження витрат у період шлюбу, які унеможливлюють здійснення спільних накопичень сім`ї у такому значному розмірі.
		Суди попередніх інстанцій не з`ясували джерело, час та можливість набуття подружжям коштів у розмірі 28 000,00 дол. США.
		За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що кошти, які знаходяться на депозитному рахунку ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя.
		 
		Підставами касаційного оскарження рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених                               у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) 
		від 15 січня 2015 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження                                    № 61-8487св18).
		 
		У лютому 2021 року  ОСОБА_2  подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про поділ банківського вкладу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2   у задоволенні вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частини банківського вкладу з нарахованими та не виплаченими відсотками, розміщеного на банківському рахунку на підставі договору № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» на ім`я фізичної особи від 24 травня 2019 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 . Визнати його особистою приватною власністю банківський вклад з нарахованими та не виплаченими відсотками, розміщеними на банківському рахунку на підставі договору №19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» на ім`я фізичної особи від 24 травня 2019 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , у сумі 28 000,00 дол. США.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання за   ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини банківського вкладу, не врахували, що кошти, які знаходяться на його депозитному рахунку,  він отримав від його сестри за договором позики з метою придбання квартири для матері, тобто цей вклад не є спільною сумісною власністю подружжя.
		При цьому суди не врахували, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження накопичення подружжям грошових коштів у сумі             28 000,00 дол. США.
		 
		Підставами касаційного оскарження рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених                           у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 20 травня 2019 року у справі                             № 463/4023/16-ц (провадження № 61-14593сво18), від 14 березня 2018 року            у справі № 509/3200/13-ц (провадження № 61-2168св18).
		 
		Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу автомобіля та визнання договору позики недійсним та в частині позовних вимог ОСОБА_2 про поділ банківського вкладу, відкритого на ім`я  ОСОБА_2 , не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала відзиви на касаційні скарги  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені           з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу           ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року касаційну скаргу          ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
		У строк, визначений судом, заявники усунули недоліки касаційних скарг.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року клопотання               ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021року задоволено.
		Зупинено дію рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області        від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду                    від 11 лютого 2021 року у цій справі до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		29 квітня 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року у справі № 565/2024/19, яке набрало законної сили 18 січня 2020 року.
		 
		20 серпня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстрований на праві власності автомобіль марки «NISSAN», модель «X-TRAIL», номер шасі НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		 
		Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_7 07 квітня 2019 року,                у м. Вараш, ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_3 ) отримав від сестри          ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4 ) кошти в сумі 28 000 дол. США для придбання житла в м. Вараш для проживання їхньої матерів ОСОБА_4 в окремій квартирі. За надані кошти він зобов`язався до кінця літа 2019 року підібрати та нотаріально оформити купівлю квартири          в м. Вараш для окремого проживання їхньої мами. А в разі не придбання квартири у зазначений термін, зобов`язався позичені кошти повернути назад сестрі ОСОБА_3 без будь-якої затримки.
		 
		08 квітня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали з ОСОБА_6 договір № 01-АН про надання консультації та послуг необхідних для купівлі об`єкта нерухомості в межах суми отриманої від ОСОБА_3 . Цей договір діє до моменту виконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов`язань. 
		 
		24 травня 2019 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладений договір                          № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит», за яким ПАТ «Державний ощадний банк України» передано 28 000,00 дол. США.
		 
		Згідно з довідкою АТ «Державний ощадний банк України» від 31 жовтня        2019 року в АТ «Ощадбанк» відсутні депозитні рахунки у національній та/або іноземній валюті на ім`я ОСОБА_5 за період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2019 року. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_3 .
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила стягнути                                     з   ОСОБА_7 та ОСОБА_2 солідарно борг за договором позики       в сумі 28 000,00 дол. США.
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)                у строк та в порядку, що встановлений договором.
		 
		За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів                               є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
		 
		Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
		 
		За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.              У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.
		 
		З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		 
		Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України           від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика                         є незмінною.
		 
		Відповідно до змісту розписки від 07 квітня 2019 року, у м. Вараш,       ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_3 ) отримав від сестри ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4 ) кошти в сумі 28 000 дол. США для придбання житла в м. Вараш для проживання їхньої матерів ОСОБА_4 в окремій квартирі. За надані кошти він зобов`язався до кінця літа 2019 року підібрати та нотаріально оформити купівлю квартири в м. Вараш для окремого проживання їхньої мами. А в разі не придбання квартири у зазначений термін, зобов`язався позичені кошти повернути назад сестрі ОСОБА_3 без будь-якої затримки.
		 
		Отже, за вказаною розпискою кошти мали бути спрямовані на придбання житла в м. Вараш для проживання ОСОБА_4 , яка є матір`ю         ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а за умови придбання квартири,                               у ОСОБА_2 не виникає зобов`язання з повернення грошових коштів.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що зі змісту розписки від 07 квітня 2019 року не вбачається отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів саме у позику, а також відсутній обов`язок ОСОБА_2 повернути кошти у разі придбання квартири, що суперечить положенням статті 1049 ЦК України.
		 
		За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність зобов`язань за договором позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , а тому правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3   про стягнення коштів за договором позики від 07 квітня            2019 року.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що між нею та              ОСОБА_2 укладений саме договір позики, зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Посилання ОСОБА_3 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) від 15 січня 2015 року у справі                                № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини, зокрема, у справі                             № 464/3790/16-ц суди встановили, що розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов`язанням повернення, тобто між сторонами виникли правовідносини із договору позики, у той час як у справі, яка переглядається, суди встановили, що зі змісту розписки від 07 квітня 2019 року не вбачається отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів саме у позику, а також відсутній обов`язок ОСОБА_2 повернути кошти у разі придбання квартири, що суперечить положенням статті 1049 ЦК України.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про поділ банківського вкладу та позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особистою власністю приватною власністю банківського вкладу
		 
		Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		 
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того          з подружжя, який її спростовує.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
		 
		Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що під час шлюбу сторін, саме         24 травня 2019 року, ОСОБА_2 уклав з банком договір № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит», за яким вніс на вкладний (депозитний) рахунок кошти у сумі 28 000,00 дол. США.
		 
		Визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини банківського вкладу у сумі 28 000,00 дол. США з нарахованими та невиплаченими відсотками, розміщеного на банківському рахунку на підставі договору               № 19464914018 на вклад «Мій прогресивний депозит» від 24 травня                2019 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання вказаного вкладу особистою власністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя в рівних долях, а оспорюючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте подружжям  під час шлюбу, позивач та третя особа за зустрічними позовами ОСОБА_2 та             ОСОБА_3 не довели зворотне, а саме належність цих коштів кожному                     з них та факту їх позики.
		 
		Посилання ОСОБА_2 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження                                      № 61-36178св18), від 20 травня 2019 року у справі № 463/4023/16-ц (провадження № 61-14593сво18), від 14 березня 2018 року у справі                         № 509/3200/13-ц (провадження № 61-2168св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини, зокрема, у справі                             № 463/4023/16-ц суди, визнаючи за позивачем право особистої приватної власності на спірне майно, виходили із того, що кошти за це майно позивач сплатив  до укладення шлюбу з відповідачем.
		 
		При цьому у справі № 509/3200/13-ц суди відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання майна особистою приватною власністю у зв`язку з тим, що відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що кошти, які знаходяться на його депозитному рахунку, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки отримані ним від сестри на підставі договору позики, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
		 
		Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника                  з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                               і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні  скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 05 квітня 2021 року зупинено дію оскаржуваних судових рішення до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для їх скасування відсутні, тому дія рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року підлягає поновленню.
		 
		Враховуючи те, що касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 липня      2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 лютого         2021 року залишити без змін. 
		 
		Поновити дію рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області        від 30 липня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду                  від 11 лютого 2021 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець      Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...