Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11909/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2021. Зареєстровано: 23.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2021.
Дата набрання законної сили: 21.10.2021
Номер судового провадження: К/9901/22861/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 640/11909/19
		адміністративне провадження № К/9901/22861/20  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року (судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування 
		Надзвичайний і Поважний Посол посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 191 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої позивачем;
		- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 192 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої позивачем.
		На думку позивача, відповідачем порушені строки проведення перевірки. Також, позивач стверджував, що висновки перевірки є необґрунтованими та не відповідають положенням Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, позивач зазначав, що за результатами перевірки поданих ним декларацій Національним агентством з питань запобігання корупції не дотримано вимог названого Закону внаслідок неправильного встановлення обставин.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнані протиправними та скасовані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 191 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2015 рік та № 192 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, подані ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран.
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскаржувані позивачем спірні рішення прийняті поза межами строку для проведення повних перевірок декларацій, а відтак, таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовило виникнення у позивача стану правової невизначеності, що також ставить під сумнів результати перевірки. Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		При цьому, окружним судом зазначено, що по суті виявлених порушень в деклараціях позивача, такі є обґрунтованими та знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду спору, проте нівелюються порушенням з боку відповідача строків проведення перевірки декларацій та прийняття рішення за результатами її здійснення.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржувані позивачем рішення № 191 та № 192 від 25 січня 2019 року прийняті відповідачем поза межами визначеного Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року № 56 строку. Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, порушення не спростовує суті самих висновків НАЗК, викладених в оскаржуваних рішеннях, не впливає на їх законність, на їх змістове навантаження по суті питання та не є підставою для визнання їх протиправними та скасування, оскільки не порушують прав позивача.
		Апеляційний адміністративний суд зазначив, що можливі наслідки за фактом реалізації оскаржуваних рішень можуть призвести до порушень прав позивача у майбутньому, що підлягатиме захисту в іншому порядку. Крім того, у випадку, в якому позивач вбачав би порушення своїх прав з боку НАЗК у аспекті дотримання розумності строків здійснення перевірки, він мав змогу звернутись до вказаного органу із запитами/скаргами на дії уповноважених осіб на здійснення перевірки та/або до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду та не прийняття відповідного рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у встановлений законодавством строк. У даному випадку, за висновком суду апеляційної інстанції, порушення строків прийняття відповідачем рішень не зумовлює їх протиправність та не дає підстав для скасування. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги  
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, обґрунтовано встановив, що позивач, з урахуванням положень Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності, посилаючись на аналогічну правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19.
		Зважаючи на те, що спірні рішення № 191, № 192 від 25 січня 2019 року прийняті відповідачем всупереч приписам пункту 14 Порядку № 56, тобто на 522 день з дня прийняття рішення про проведення перевірки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.
		Позиція інших учасників справи 
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішення судом апеляційної інстанції та відсутність підстав для його скасування. 
		Зазначає, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності.
		Рух касаційної скарги 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року призначено справу до розгляду.
		12 листопада 2020 року Національним агентством з питань запобігання корупції подано клопотання про закриття касаційного провадження.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для подання учасниками справи своїх міркувань або заперечень щодо поданого Національним агентством з питань запобігання корупції клопотання про закриття касаційного провадження.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження відмовлено. 
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Рішенням Національного агентства від 21 серпня 2017 року № 504 призначено перевірку, поданої позивачем декларації за 2015 рік на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення 10 липня 2017 року. 
		Рішенням Національного агентства від 20 жовтня 2017 року № 994 продовжено строк повної перевірки поданої позивачем декларацій за 2015 рік. 
		Національне агентство з питань запобігання корупції провело повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої позивачем 30 грудня 2016 року.
		За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої позивачем, Національне агентство з питань запобігання корупції прийняло рішення №191 від 25 січня 2019 року, відповідно до якого: 
		- у розділі «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, що відрізняються від достовірних на суму 1   237 474,00 грн., а також не зазначив відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, чим не дотримав пункт 2 частини 1 статті 46 Закону;
		- у розділі 8 «Корпоративні права» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про відсутність об`єктів для декларування, не зазначивши відомості про належні йому корпоративні права загальною вартістю 4 687,50 грн., чим не дотримав пункт 5 частини 1 статті 46 Закону; 
		- у розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї» декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості, не зазначивши інформацію про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є, чим не дотримав пункт 5-1 частини 1 статті 46 Закону; 
		- за результатами з`ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено, що суб`єкт декларування відобразив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму 1 268 633,34 грн., що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року; 
		- суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про вартість квартири загальною площею 124,7 кв.м. на дату набуття, яка належить йому на праві власності; 
		- суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).
		Також рішенням Національного агентства від 21 серпня 2017 року № 504 призначено перевірку, поданої позивачем декларації за 2016 рік на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення 10 липня 2017 року. 
		Рішенням Національного агентства від 20 жовтня 2017 року № 994 продовжено строк повної перевірки поданої позивачем декларацій за 2016 рік. 
		Національним агентством з питань запобігання корупції проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої позивачем 20 березня 2017 року, за результатами якої прийнято рішення №192 від 25 січня 2019 року.
		Даним рішенням Національного агентства вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, отриманий ним дохід, а також не зазначивши відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, належні йому та члену сім`ї (дочці) корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він та член сім`ї (дочка) є, доходи члена сім`ї (дружини), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 5, 5-1, 7 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Крім того, у рішенні № 192 від 25 січня 2019 року вказано, що суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів, що свідчить про наявність в діях суб`єкта декларування ознак правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.
		Суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).
		Позивач, вважаючи рішенням відповідача № 191,192 від 25 січня 2019 року протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
		Релевантні джерела права й акти їх застосування
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).
		Національне агентство згідно з частиною першою статті 4 Закону №1700-VII є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
		Правову основу діяльності Національного агентства, згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №1700-VII становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
		Згідно з частиною першою статті 45 Закону №1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Статтею 50 Закону №1700-VII визначено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
		Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
		Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 Закону №1700-VII.
		Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
		Механізм проведення Національним агентством контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII, визначає Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 56 від 10 лютого 2017 р. та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 р. за № 201/30069 (далі - Порядок № 56).
		Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 56 достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
		Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки. Про прийняття рішення про проведення перевірки НАЗК письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.
		НАЗК при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком (пункт 5 Порядку № 56).
		Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення НАЗК відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття НАЗК рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
		Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що під час повної перевірки декларацій НАЗК використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом НАЗК щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені. При проведенні повної перевірки декларації НАЗК зобов`язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
		Відповідно до пунктів 9, 11 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації НАЗК має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надавати запитувані НАЗК документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту. Для перевірки інформації про об`єкти декларування, що зазначені у декларації, НАЗК має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
		Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення НАЗК протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення НАЗК направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів. Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання НАЗК щодо відомостей, зазначених у декларації. Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування НАЗК під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
		Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 встановлено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.
		Відповідно до пункту 15 розділу ІІІ Порядку № 56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у випадках: звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації. Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		Верховний Суд враховує, що касаційна скарга у справі подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		Як свідчать матеріли справи, перевірка декларацій позивача за 2015-2016 роки проведена на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону № 1700-VII. Наявність повноважень у відповідача щодо проведення повної перевірки декларацій позивачем не оспорюється.
		В оскаржуваних рішеннях №191 та №192 від 25 січня 2019 року відповідач вказав, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про належні йому корпоративні права, адже згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року відповідно суб`єкт декларування є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНДА» (код ЄДРПОУ 19125365) з розміром внеску до загального статутного капіталу 4 687,50 грн., або 50 %.
		Позивач стверджував, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 травня 2019 року засновниками (учасниками) ТОВ «ПАНДА» значиться ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Водночас, Суд звертає увагу, що із зазначеного витягу вбачається, що зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна складу або інформації про засновників) внесені 31 січня 2018 року, тобто після подання позивачем декларацій за 2015 та 2016 роки, а відтак вказані доводи не можуть бути взяті до уваги оскільки не спростовують твердження відповідача.
		Також суд враховує, що в матеріалах справи наявна копія договору управління корпоративними правами від 07 листопада 2014 року, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Українська юридична колегія», відповідно до пункту 2.1 якого установник управління є учасником ТОВ «ПАНДА» та володіє часткою в розмірі 50 % у статутному капіталі даного товариства, яка належить йому на праві приватної власності.
		Пунктом 2.2 договору передбачено, що предметом договору управління корпоративними правами є частка в розмірі 50 % у статутному капіталі ТОВ «ПАНДА», яка належить на праві приватної власності установнику управління. 
		При цьому, положеннями пункту 2.5 договору врегульовано, що передання майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно від установника управління до управителя. Власником майна залишається установник управління.
		Метою управління корпоративними правами є зростання вартості власного капіталу товариства.
		Відповідно до вимог статей 1029, 1032 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Установником управління є власник майна.
		Аналіз наведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи дає підстави для висновку, що позивач станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року був співзасновником ТОВ «ПАНДА», а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначити відомості про належні йому корпоративні права.
		Відповідно до пункту 5-1 частини 1 статті 46 Закону №1700-VII термін «кінцевий бенефіціарний власник (контролер» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
		Пунктом 20 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року позивач був співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНДА» з розміром внеску до загального статутного капіталу 4 687,50 грн. або 50 %, тобто був бенефіціарним власником, а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначати інформацію про юридичну особу, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є.
		Також суб`єкт декларування не зазначив відомості про наявність корпоративних прав у члена сім`ї (дочки ОСОБА_4 ). Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 31 грудня 2016 року член сім`ї (дочка) є засновником (учасником) ТОВ "АЕДВЕЙ" (ЄДРПОУ 40929519) в розміром внеску статутного фонду 100,00 грн, або 33.33%.
		Тобто, правомірність оскаржуваних рішень № 191 та № 192 від 25 січня 2019 року в зазначеній частині підтверджується як нормативно, так і документально.
		В частині висновків оскаржуваних рішень стосовно того, що суб`єкт декларування у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначив відомості про дохід у вигляді заробітної плати, вказавши себе джерелом доходу, суд враховує, що позивач вказані обставини не заперечує. При цьому, позивач стверджує, що ним допущено технічну помилку через складність заповнення та подання електронної декларації.
		Також суб`єкт декларування не зазначив відомості про доходи члена сім`ї (дружини). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб у 2016 році члену сім`ї (дружині) були нараховані доходи у вигляді державної та соціальної матеріальної допомоги - ознака доходу "128") від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у сумі 15 938,28 грн.; відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи -ознака доходу "130") від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у сумі 2 811,00 гривень.
		Згідно з пунктом 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення),отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
		Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір.
		Таким чином, у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про отриманий ним дохід, не зазначив відомості про доходи члена сім`ї (дружини) на загальну суму 29 918,10 грн., чим не дотримав пункт 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Також з оскаржуваних рішень відповідача вбачається, що позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» вказані відомості про квартиру загальною площею 124,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), яка належить йому на праві власності, дата набуття права власності - 17 серпня 2012 року, про квартиру загальною площею 121,9 кв. ( АДРЕСА_2 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, вказавши інформацію про дату набуття права власності - 15 березня 2011 року.
		Верховний Суд погоджується з висновками відповідача, що зазначення позивачем дати набуття права власності на нерухоме майно 17 серпня 2012 року та 15 березня 2011 року є недостовірною інформацією, з огляду на таке. 
		Вимогами частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Право власності на нерухоме майно підлягає державні реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому у набувача за договором право власності на нерухомість виникає з моменту державної реєстрації цього права.
		Договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 від 17 серпня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за № 1631. Також, на копії такого договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року міститься відмітка про реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03 вересня 2012 року (а.с. 44).
		Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» датою реєстрації права власності значиться 03 вересня 2012 року (а.с. 48).
		Договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 від 22 березня 2011 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за № 1103 (а.с. 47).
		Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно датою реєстрації права власності значиться 28 березня 2011 року (а.с.41).
		Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем безпідставно ототожнено дату договору купівлі-продажу з датою набуття права власності, внаслідок чого ним і вказано датою набуття права власності на об`єкти нерухомого майна саме 17 серпня 2012 року та 22 березня 2011 року відповідно. 
		В той же час, зазначення позивачем датою набуття права власності на нерухоме майно 17 серпня 2012 року та 15 березня 2011 року є недостовірною інформацією, оскільки належними доказами, наданими в т.ч. і позивачем, підтверджується, що датою набуття права власності квартири за адресою АДРЕСА_1 є 03 вересня 2012 року та квартири за адресою АДРЕСА_2 є 28 березня 2011 року.
		Також спірними рішеннями встановлено, що під час проведення повної перевірки не встановлено факту перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання 28 березня 2011 року квартири за адресою АДРЕСА_2 .
		Отже, правомірність оскаржуваних рішень № 191 та № 192 від 25 січня 2019 року в зазначених частинах підтверджується як нормативно, так і документально.
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність висновків відповідача щодо виявлених вищевказаних порушень.
		Стосовно зазначення позивачем недостовірних даних щодо вартості його нерухомого майна та членів його сім`ї, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , Верховний Суд зважає на наступне. 
		З оскаржуваних рішень відповідача вбачається, що позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» вказано відомості про квартиру загальною площею 124,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), яка належить йому на праві власності, вартість на дату набуття - 1   877 650,00 грн. та про квартиру загальною площею 121,9 кв. ( АДРЕСА_2 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, вказавши інформацію про дату вартість на дату набуття - 1   351 109,00 грн.
		Національне агентство у рішеннях зазначило, що згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно загальна вартість нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 становить 640 176,00 гривень та 698 933,00 грн. квартири за адресою АДРЕСА_2 , тобто на переконання відповідача, зазначені позивачем відомості у деклараціях в цій частині за 2015 та 2016 роки відрізняються від достовірних. 
		Також відповідач стверджує, що позивачем на запит Національного агентства від 12 жовтня 2017 року не надано копій договорів купівлі-продажу, які підтверджували би вартість об`єктів нерухомості, зазначених у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому Національне агентство використовувало відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно. 
		Листом Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції від 03 квітня 2019 року № 45-13/25597/19 підтверджується, що електронним листом від 15 лютого 2018 року позивач повідомив про неможливість надання копій запитаних документів, зокрема пояснень та копій підтверджуючих документів щодо перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки.
		Водночас, з наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), вбачається, що продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_3 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
		Пунктом 3 даного договору визначено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1   877 650,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення договору еквівалентно 235 000,00 доларів США, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору.
		Пунктом 7 договору-купівлі продажу № 1631 від 17 серпня 2012 року встановлено, що ринкова вартість квартири становить 1 805 515 грн. згідно висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності СПД - ФОН ОСОБА_6 14 серпня 2012 року.
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру за адресою, АДРЕСА_2 та сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму 1 351 109,00 грн., що за офіційним курсом гривні по відношенню до долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення даного договору еквівалентно 170 000,00 доларів США, які продавець отримав повністю до підписання цього договору.
		Матеріалами справи не встановлено, а відповідачем не надано доказів про недійсність чи нікчемність вказаних договорів.
		Згідно із підпунктом «а» пункту другого статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, серед інших, включають вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
		Частиною 5 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
		Відповідно до частини 1статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		Також приписами частини 13 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 р. № 3 (далі - Роз`яснення) за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування або члена його сім`ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
		Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу майна - для об`єктів нерухомості зазначається як вартість на дату набуття об`єкта у власність, володіння або користування, так і вартість відповідно до останньої проведеної оцінки. Якщо вартість на дату набуття об`єкта на певному праві не відома суб`єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». Те саме стосується поля декларації про вартість майна за останньою грошовою оцінкою - якщо така оцінка не проводилась чи її результати невідомі суб`єкту декларування, при заповненні відповідного поля слід обрати помітку «Не відомо».
		Відповідно до п.1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року під час проведення операцій з продажу (обміну) фізичними особами об`єктів нерухомості наведених у Податковому кодексі України, а також в інших випадках, визначених законодавством України, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна, яка визначена суб`єктом оціночної діяльності. 
		Цим же Порядком № 296/5 визначено, що нотаріуси не уповноважені вносити зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно, щодо зміни вартості нерухомого майна. Як свідчать матеріли справи, нотаріусом у встановленому законом порядку посвідчено договір-купівлі продажу від 17 серпня 2012 року № 1631 за вартістю проданої квартири в розмірі 1 877 650, 00 гривень та договір-купівлі продажу від 22 березня № 1103 у розмірі 1   351   109 грн.
		Отже, Законом та Роз`ясненнями відповідача, на час виникнення спірних правовідносин, вказується про необхідність відображення інформації (за наявності) про вартість майна, яка повинна бути актуальна саме на дату набуття права власності та відповідати правовстановлюючим документам.
		При цьому необхідно зазначити, що ціна (ціна договору) та вартість майна зазначена в договорі не завжди можуть співпадати (бути більшою або меншою). Ці поняття принципово відрізняються одне від одного.
		Ціна - це фактична сума грошей, яка надається за те чи інше майно. Тобто ціна відображає не цінність даного майна як такого, а лише каже про те, що продавець та покупець домовились, що перехід майна до нового власника у даному конкретному випадку пройде за визначену суму грошей. 
		Вартість - це розрахункова величина, що визначає суму грошей, за яку може бути проданий той чи інший товар, зокрема й нерухомість.
		Існує більше десятка різноманітних видів вартості, які детально описані у Національних та Міжнародних стандартах оцінки (інвестиційна, ліквідаційна, ринкова, балансова, інвентаризаційна, страхова, орендна, позикова й ін.). Однак у абсолютній більшості випадків під словом «вартість» розуміють так звану «ринкову вартість». Точне визначення ринкової вартості наведено у тих же Національних стандартах, та його зміст полягає в тому, що такою вартістю називаються максимальну суму грошей, які готовий заплатити покупець, та мінімальна сума, за яку продавець готовий продати нерухомість, якщо вони обидва діють із знанням справи, без примусу та нікуди не поспішають. 
		Разом із цим законодавство про запобігання корупції в переважній більшості оперує поняттям оціночна вартість, хоча чіткого визначення цьому поняттю у профільному Законі не надає.
		У даному випадку спір виник також саме в цьому аспекті, оскільки, як свідчать матеріали справи, позивач у деклараціях вказав вартість квартир виходячи з власного розуміння, яка відповідала правовстановлюючим документам (договорам купівлі-продажу) і яка не була нижчою за оціночну вартість.
		Відповідач за наслідками перевірки вважав, що позивач повинен був вказати вартість квартир, яка вказана у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яка є значно меншою ніж вказав позивач і яка, що встановлено судами є інвентаризаційної вартості об`єктів нерухомого майна станом на 2011 та 2012 рік.
		Так судом першої інстанції встановлено, що у листі від 04 червня 2019 року Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» зазначило, що інформація про вартість майна у розмірі 640   176,00 грн. щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Окіпної Раїси будинок 8, квартира 2 до Реєстру прав власності на нерухоме майно була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2012 рік.
		Листом від 04 червня 2019 року № 062/14-8226 (И-2019) Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» підтвердило, що інформація про вартість майна у розмірі 689 933,00 грн. щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 до Реєстру прав власності на нерухоме майно  була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2011 рік.
		Необхідно зазначити, що інвентаризаційна вартість - це ціна нерухомого об`єкта з урахуванням вартості його відновлення, тобто ступінь зносу плюс ціни на будматеріали і необхідні роботи. Ця цифра враховує також площу квартири, перелік наявних комунальних зручностей, рік зведення будівлі, де розташована квартира. Цю вартість розраховує Бюро технічної інвентаризації за відповідним запитом.
		Вимогами пункту 2 розділу І Порядку № 56 передбачено, що достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;
		недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;
		точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб`єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з`ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб`єкта декларування.
		Аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини свідчить про те, що вказана відповідачем у спірних рішеннях інвентаризаційна вартість не відповідає правовстановлюючим документам та оціночній вартості.
		У той же час позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначено відомості щодо вартості об`єктів нерухомого майна, що відповідала правовстановлюючим документам і яка не нижча за оціночну вартість, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 1 877 650, 00 гривень та квартири за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1   351 109,00 грн.
		Також, обґрунтовуючи вірність своїх висновків відповідач посилається на пункт 2 частини 1 статті 46 Закону "Про запобігання корупції" щодо зазначення відомостей про вартість майна на дату набуття його у власність. 
		Проте зазначена відповідачем норма Закону (пункт 2 частини першої статті 46), не містить, на час подання позивачем декларацій, чітких вимог про те, що потрібно вказувати відомості про вартість майна на підставі інвентаризаційної, а не оціночної  вартості даного об`єкта нерухомого майна.
		Суд апеляційної інстанції не надав у своїй постанові оцінку вказаним обставинам на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
		У той же час Верховний Суд в силу вимог частини 2 статті 341 КАС України не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Вказане є підставою для направлення справи в цій частині на новий розгляд. 
		У цій справі позивач оскаржує рішення відповідача, вказуючи, у тому числі й на процедурні порушення допущені суб`єктом владних. На переконання позивача оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийняті 25 січня 2019 року, тобто майже через 1 рік 5 місяців з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а саме з 21 серпня 2017 року. 
		Разом з цим суди попередніх інстанцій вдалися до різної оцінки конкуренції норм матеріального та процесуального права.
		В контексті викладеного, колегія суддів вважає за необхідне також наголосити на наступному.
		Доводи позивача про порушення відповідачем процесуальних норм при прийнятті спірних рішень з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19 не є підставою для визнання протиправними та скасування спірних рішень № 191,192 оскільки правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19).
		Аналіз положень Порядку № 56, свідчить про те, що повна перевірка декларацій чітко обмежена конкретними строками її проведення і може тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.
		Як зазначалося вище судами вірно встановлено, що відповідачем порушено строк проведення перевірки декларацій позивача.
		Відповідно до пункту 10 частини 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Строк прийняття рішення (вчинення дії чи бездіяльності) може бути встановлений законом або рішенням суб`єкта владних повноважень. Розумний строк - це найкоротший строк, достатній для прийняття рішення (вчинення дії чи бездіяльності).
		З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність, зокрема вимогам пункту 10 частини 2 КАС України.
		Тобто судовий контроль для встановлення правомірності спірних рішень полягає також у зясуванні своєчасності їх прийняття, а у разі якщо строк порушено то чи прийнято рішення протягом розумного строку, які причини порушення строків прийняття рішення та наслідки такого порушення. 
		У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 вказано, що адміністративний орган влади, приймаючи конкретне рішення, має прагнути досягнення мети, задля якої його наділено відповідними повноваженнями; дотримуватися принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті фактори, які мають відношення до цієї конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу (пропорційність) між метою рішення та його негативними наслідками для прав, свобод чи інтересів осіб; приймати рішення в межах розумного строку з урахуванням характеру справи; послідовно та узгоджено застосовувати загальні адміністративні приписи, враховуючи конкретні обставини кожної справи.
		Як свідчать матеріали справи суд апеляційної інстанції не досліджував та не встановлював причини порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій позивача та не досліджували їх поважність. 
		Також суд не надав оцінки чи прийнято рішення, з урахуванням встановлених причин порушення строків, у розумні строки. 
		Крім того, судом не з`ясовано яким чином дотримання такого балансу розумності строку може вплинути на правильність висновків, викладених у рішеннях стосовно недостовірності задекларованих відомостей позивачем про належні йому корпоративні права у статутному капіталі ТОВ «ПАНДА», стосовно корпоративних прав у члена сім`ї (дочки ОСОБА_4 ). у ТОВ "АЕДВЕЙ", стосовно недостовірних відомості про отриманий ним дохід та про доходи члена сім`ї (дружини), стосовно перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання об`єкта нерухомості та зазначення недостовірної інформації про дати набуття прав власності на нерухоме майно.
		Приймаючи рішення суду необхідно також врахувати, що серед цілей, які має на меті врегульована законодавством антикорупційна політика також є відкритість повних, достовірних та точних доходів суб`єктів на яких поширюється Закон «Про запобігання корупції». Не виправлення у деклараціях позивача виявлених неточночстей не сприятиме досягненню такої мети.
		Верховний Суд в силу вимог частини 2 статті 341 КАС України не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Вказане є підставою для направлення справи в цій частині на новий розгляд. 
		За змістом статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		У касаційній скарзі позивач ставить під сумнів висновки лише суду апеляційної інстанції, що виключає можливість перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі.
		Як обумовлено частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження причин порушення строків проведення перевірки і чи вплинуло це на її результат, а також не дослідження питання правильності зазначення позивачем вартості нерухомості у декларації, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       А.Г. Загороднюк
		 
		 
		Судді                                                                                          Л.О. Єресько 
		 
		 
		                                                                                          В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...