Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/3326/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2021.
Дата набрання законної сили: 20.10.2021
Номер судового провадження: 51-4811км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014150030005561

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 жовтня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 487/3326/15-к
		провадження № 51-4811 км 20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		засудженої ОСОБА_6 ,
		в режимі відеоконференції
		захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції ОСОБА_10 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року та касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року за обвинуваченням
		ОСОБА_11 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Добровеличківка, Добровеличківського району, Кіровоградської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 6, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі  КК),
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Миколаїв, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 6, 9, 12 частини 2 статті 115 КК,
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Новомічурінськ, Рязанської області, Російської Федерації, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року за частиною 4 статті 358 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн, 
		у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 та частиною 1 статті 185 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2019 року 
		ОСОБА_11 та ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 КК, ОСОБА_12  у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 9, 12 частини 2 статті 115 КК, та призначено покарання: ОСОБА_11  у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_12  у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна; ОСОБА_6  у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
		Ухвалено на підставі частини 4 статті 70 КК та частини 3 статті 72 КК покарання, призначене ОСОБА_6 за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року за частиною 4 статті 358 КК у виді штрафу в розмірі 850 грн, виконувати самостійно.
		ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 185 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення нею цього злочину. 
		Так, згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , 24 квітня 2014 року близько 13 год 30 хв, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , з метою подальшого безперешкодного користування та заволодіння квартирою за вказаною адресою, умисно протиправно заподіяла смерть потерпілому 
		ОСОБА_13 , утримуючи його за ноги з метою подолання можливого опору, у той час як ОСОБА_11 металевою кувалдою наніс потерпілому не менше 2 ударів в область голови та обличчя, від чого ОСОБА_13 помер на місці. Далі ОСОБА_6 разом із ОСОБА_11 , з метою приховання слідів вчиненого злочину та уникнення притягнення до відповідальності, розчленували тіло потерпілого та віднесли до сміттєвих баків, а голову закопали.
		Крім цього, 13 грудня 2014 року приблизно о 10 год ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 умисно протиправно заподіяла смерть потерпілому ОСОБА_14  рідному брату ОСОБА_13 , за зазначеним адресом. Так, ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила вбивство, за допомогою електричного шокера марки CN-1202 спричинила потерпілому не менше одного удару електричним струмом, а ОСОБА_12 повалив потерпілого на підлогу та, утримуючи цеглину в руках, наніс йому не менше 4 ударів у ділянку голови, після чого наніс ножем не менше трьох ударів в область грудної клітки та два удари в живіт, від яких ОСОБА_14 помер на місці. Далі ОСОБА_6 разом із ОСОБА_11 , з метою приховання слідів злочину та уникнення притягнення до відповідальності, розчленували тіло потерпілого та віднесли до сміттєвих баків.
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 не погоджується з ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року і просить її скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		В обґрунтування своїх вимог стверджує, що апеляційним судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань, що призвело до неповноти судового розгляду.
		Вказує на недопустимість протоколів пред`явлення її для впізнання свідкам 
		ОСОБА_15 від 19 січня 2015 року, ОСОБА_16 від 23 січня 2015 року та 
		ОСОБА_17 від 06 лютого 2015 року, у зв`язку з істотними порушеннями вимог частини 1 статті 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		Вважає незаконним відібрання біологічних зразків піднігтьових зрізів.
		Також зазначає про недопустимість протоколу слідчого експерименту, проведеного за її участю, у зв`язку з тим, що прокурором не наданий оригінал технічного носія, за допомогою якого зафіксовані результати цієї слідчої розшукової дії, що, на думку засудженої, є порушенням вимог статті 99 КПК.
		Не погоджується з покладанням на неї процесуальних витрат за проведення судових експертиз у розмірі 21 073,45 грн.
		Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої убачає у неврахуванні факту народження дитини.
		Крім того, зазначає, що визнавальні показання надавались нею під тиском правоохоронних органів. 
		У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, вимагає їх змінити у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд безпідставно призначив ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів на підставі частини 4 статті 70 КК, оскільки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 КК, строк давності виконання вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року закінчився, а отже, посилання суду на самостійне виконання зазначеного судового рішення не відповідає приписам закону.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 підтримала вимоги своєї касаційної скарги та касаційної скарги прокурора з підстав, викладених у них.
		Захисник ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_9 підтримав касаційні скарги прокурора та своєї підзахисної. Зазначив, що висновки експертиз, об`єктами дослідження яких була кров ОСОБА_6 , є недопустимими доказами у зв`язку з тим, що відібрання зразків для експертного дослідження проводилось без участі захисника. Вбачає відсутність вказівки анкетних даних статистів у протоколі слідчого експерименту підставою для визнання цього доказу недопустимим. Вказав на істотні, на його погляд, порушення вимог КПК при здійсненні впізнання ОСОБА_6 .
		Адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги ОСОБА_6 та прокурора з підстав, зазначених у них.
		Прокурор підтримала вимоги касаційної скарги прокурора за доводами, викладеними у ній. Касаційну скаргу ОСОБА_6 вважала необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Вказала, що доводи касаційної скарги засудженої є аналогічними доводам її апеляційної скарги, які були у повному обсязі розглянуті судом апеляційної інстанції. Стосовно невідповідності призначеного покарання особі засудженої зазначила, що стан її вагітності судами був врахований при визначенні міри покарання.
		Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак, у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду не надходило. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої, захисників та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права здотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим єрішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно з приписами частини 2 статті 433 КПК судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються у межах касаційної скарги. Зі змісту касаційних скарг засудженої та прокурора вбачається, що кваліфікація діянь, інкримінованих засудженим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та призначене їм покарання не оспорюється. 
		Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_6 колегія суддів зазначає наступне.
		Твердження засудженої про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань, що призвело, на її погляд, до неповноти судового розгляду, за результатами касаційної перевірки не знайшли свого підтвердження. Згідно з аудіозаписом судового засідання в суді апеляційної інстанції від 21 липня 2020 року, під час судових дебатів ОСОБА_6 зазначала про необхідність повторного дослідження окремих доказів, проте, як вірно вказав апеляційний суд, такого роду клопотання мали бути заявлені до початку апеляційного перегляду, а не на етапі судових дебатів. Клопотань, які б визначали межі перегляду судом апеляційної інстанції в контексті частини 3 статті 404 КПК, ОСОБА_6 не заявлялось.
		Засуджена вказує на недопустимість протоколів пред`явлення її для впізнання свідкам ОСОБА_15 від 19 січня 2015 року, ОСОБА_16 від 23 січня 2015 року та ОСОБА_17 від 06 лютого 2015 року, у зв`язку істотними порушеннями вимог частини 1 статті 228 КПК.
		Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного суду, відповідно до якої недоліки протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 січня 2015 року за участю свідка ОСОБА_15 , від 23 січня 2015 року за участю свідка ОСОБА_16 та від 06 лютого 2015 року за участю свідка ОСОБА_17 , де свідки впізнали ОСОБА_6 , істотно не впливають на доведеність винуватості останньої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
		Більш того, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 впізнали ОСОБА_6 як особу, яка з листопада 2014 року намагалась продати об`єкт нерухомого майна, а свідок ОСОБА_18 впізнала ОСОБА_6 як особу, яка мешкала в квартирі 
		ОСОБА_13 . Ці обставини не заперечувалися і самою ОСОБА_6 .
		Засуджена у касаційній скарзі зазначає про недопустимість протоколу слідчого експерименту, проведеного за її участю, у зв`язку з тим, що прокурором не наданий оригінал технічного носія за допомогою якого зафіксовані результати цієї слідчої (розшукової) дії, що, на її думку, є порушенням вимог статті 99 КПК.
		Вказаний довід засудженої колегія суддів вважає безпідставним, оскільки суд першої інстанції в порядку статті 99 КПК дослідив оптичний диск із відеозаписом вказаної слідчої дії, як оригінал, оскільки останній оформлений відповідно до вимог статті 105 КПК, містить зафіксовані відомості, що мають доказове значення і повністю відповідають іншим доказам у кримінальному провадженні.
		Під час дослідження вказаного протоколу слідчого експерименту від 19 грудня 
		2014 року та оптичного диску з відеозаписом, сторона захисту не ставила під сумнів достовірність зафіксованої на ньому інформації.
		Крім того, як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), у частині 3 статті 99 КПК законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа  ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому, відповідно до частини 1 статті 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
		Щодо доводів засудженої про неправильне покладання на неї процесуальних витрат за проведення судових експертиз у розмірі 21 073,45 грн колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
		Вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 01 липня 2019 року, який залишено без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду 06 серпня 2020 року,  ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 КК, а тому правомірно стягнуто з неї на користь держави витрати за проведення експертиз. 
		Щодо доводів засудженої про невідповідність покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, які вона вбачає у неврахуванні факту народження дитини, колегія суддів зазначає, що перебування ОСОБА_6 в стані вагітності на момент вбивства ОСОБА_14 , хоча й не визнано судом першої інстанції, як обставина, яка пом`якшує покарання, проте враховано при призначенні покарання, а відтак ця обставина, на переконання суду, не впливає на правильність призначеного ОСОБА_6 виду та розміру покарання і не є настільки виключною, яка б давала можливість для його пом`якшення.
		Доводи засудженої про застосування відносно неї недозволених методів ведення слідства спростовуються постановою старшого слідчого відділу прокуратури Миколаївської області від 28 червня 2016 року про закриття кримінального провадження, у зв`язку із відсутністю в діях співробітників міліції складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 КК, з якої вбачається, що досудовим розслідуванням не встановлено фактів застосування працівниками міліції при затриманні та в Заводському РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області протиправних заходів фізичного або психологічного впливу з метою надання ОСОБА_6 визнавальних показань у вчиненні вбивств 
		(т. 7, а. п. 173). Вказана постанова у порядку, визначеному КПК, стороною захисту не оскаржувалася.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_6 за доводами зазначеними вище.
		Разом з тим знаходить своє підтвердження порушення вимог КПК при відібранні зразків піднігтьового вмісту з рук ОСОБА_6 , про що вона зазначила у касаційній скарзі.
		Згідно з матеріалами кримінального провадження під час затримання 
		ОСОБА_6 в неї були відібрані піднігтьові зрізи з обох рук, про що зазначено в протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 14 грудня 
		2014 року (т. 3, а. п. 7275). Аналогічні дії були здійсненні під час затримання 
		ОСОБА_11 (т. 3, а. п. 6263) та ОСОБА_12 (т. 3, а. п. 6669).
		Відповідно до положень частин 2, 3 статті 245, частини 3 статті 241 КПК відбирання біологічних зразків у особи здійснюється на підставі постанови прокурора, а у разі відмови особи добровільно надати зразки  відібрання проводиться примусово за ухвалою слідчого судді або суду за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому статтями 160-166 КПК. 
		 
		Як неодноразово зазначав Верховний Суд, отримання зразків для експертизи є самостійною процесуальною дією, яка проводиться відповідно до статті 245 КПК у порядку, визначеному статтею 241 цього Кодексу, на підставі постанови прокурора, що є окремим процесуальним документом, а про проведення такої слідчої дії складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, належність процедури відібрання зразків для експертизи не може бути підтверджено висновком експерта, оскільки останній, отримавши для проведення експертизи зазначені зразки, не має повноважень щодо оцінки процесуальної допустимості їх відібрання. Отже, постанова прокурора про відібрання зразків для експертного дослідження та протокол проведення зазначеної слідчої дії є процесуальними документами, які підтверджують факт відібрання у особи відповідних біологічних зразків для дослідження та застосування належної правової процедури. 
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова прокурора про відбирання біологічних зразків, а саме зразків піднігтьового вмісту з рук 
		ОСОБА_6 .
		Порушення процедури відібрання біологічних зразків неминуче впливає на допустимість висновку експерта № 1249 від 19 січня 2015 року, об`єктом дослідження якого був піднігтьовий вміст зрізів нігтів з обох рук ОСОБА_6 . 
		Крім того, згідно з частиною 2 статті 433 КПК, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення. 
		Касаційною перевіркою встановлено й порушення належної правової процедури при відібранні біологічних зразків у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . 
		З наведених вище підстав, колегія суддів визнає недопустимими висновки експертів № 1247 від 19 січня 2015 року та № 1245 від 16 січня 2015 року як докази винуватості ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, Суд визнає необхідним виключити посилання з вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2019 року та ухвали Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року на висновки експертів 
		№ 1249 та №1247 від 19 січня 2015 року та № 1245 від 16 січня 2015 року як докази винуватості ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення.
		Однак колегія суддів дійшла висновку, що виключення зазначених вище посилань не призводить до спростування загального висновку судів про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
		Перевіривши матеріали кримінального провадження в частині призначеного засудженій ОСОБА_6 покарання за доводами прокурора щодо безпідставності застосування положень частини 4 статті 70 КК, та посилання суду на самостійне виконання судового рішення, від відбування покарання за яким особа повинна бути звільнена, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість зазначеного доводу.
		Так, вироком суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 раніше була засуджена вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 
		2014 року за частиною 4 статті 358 КК, згідно з яким їй було призначено покарання у виді штрафу у сумі 850 грн. За встановленої обставини місцевий суд при призначенні покарання за новим вироком від 01 липня 2019 року ухвалив на підставі частини 
		4 статті 70 КК та частини 3 статті 72 КК покарання, призначене ОСОБА_6 за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року за частиною 4 статті 358 КК у виді штрафу у сумі 850 грн виконувати самостійно.
		Згідно з положеннями статті 80 КК особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у строк два роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
		Зазначена норма кримінального процесуального закону передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання. Суд неодноразово зазначав, що правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов`язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов`язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв`язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
		Крім того, частиною третьою статті 80 КК передбачено положення щодо зупинення перебігу строку давності у разі, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання, а строки давності, передбачені пунктами 13 частини 1 цієї статті, подвоюються. Вказані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання. 
		За таких обставин застосування статті 80 КК передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності. Проте ухилення від відбування покарання, як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку, є особливим юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми, а саме лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що факт ухилення 
		ОСОБА_6 від виконання покарання, призначеного за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року, за належною процедурою судом встановлено не було, а тому підстави для зупинення перебігу строку виконання зазначеного вироку та призначення особі покарання за сукупністю злочинів на підставі частини 4 статті 70 КК відсутні. 
		Встановлене колегією суддів порушення, згідно з приписами статті 413 КПК, вбачається істотним та обумовлює необхідність зміни оскаржених судових рішень шляхом виключення із резолютивної частини посилання на призначення 
		ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів на підставі частини 4 статті 70 КК та самостійне виконання покарання за вироком Заводського районного суду 
		м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року. 
		Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 
		2019 року та ухвала Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання - зміні.
		Керуючись статтями433,434,436, 438, 441,442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_10 задовольнити.
		Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 серпня 2020 рокущодо ОСОБА_6 та, в порядку частини 2 статті 433 КПК, щодо ОСОБА_11 і ОСОБА_12 змінити, виключити із вказаних судових рішень посилання:
		- на призначення ОСОБА_6 покарання в порядку частини 4 статті 70 КК;
		- на висновки експертів № 1249 та №1247 від 19 січня 2015 року та № 1245 від 16 січня 2015 року як докази винуватості ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. 
		В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...