Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1730/18 (908/3089/20) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.
Надіслано для оприлюднення: 26.10.2021. Зареєстровано: 26.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2021.
Дата набрання законної сили: 20.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20.10.2021           м. Дніпро         Справа №  908/1730/18 (908/3089/20)
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
		суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
		секретар судового засідання Мацекос І.М.,
		розглянувши апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 (повний текст складено 07.05.2021, суддя Юлдашев О.О.) у справі № 908/1730/18 (908/3089/20)
		за позовом -  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )
		до відповідачів - 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 33575077, 69059, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 6)
		2/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 35928398, 50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Костенка, 31, приміщення 4)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 )
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -  Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" (код ЄДРПОУ 39786051, адреса для листування: 01135, м. Київ, вул. Полтавська, 10, офіс 238)
		про визнання договору недійсним
		в межах справи № 908/1730/18
		про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 33575077, 69059, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 6) 
		Кредитор - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )
		Ліквідатор - Острик С.Ю.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.
		У грудні 2020 ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 та Додаткової угоди від 22.07.2017 недійсними в межах справи про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО».
		Позовна заява обґрунтована тим, що боржник (ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО») у період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, уклав договір відступлення права вимоги, за яким безоплатно здійснив відчуження майна та відмовився від власних майнових вимог. При цьому, договір укладено із заінтересованою особою в розумінні ст. 1 КУзПБ. Позивач зазначав, що вимоги боржника до ОСОБА_1 , які є предметом оскаржуваного Договору, припинені, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.ст. 601, 603 Цивільного кодексу України. Договір про відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України, оскільки спрямований на уникнення боржником виконання зобов`язань за основним правочином.
		Рішенням Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 у справі  № 908/1730/18 (908/3089/20) клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" про залишення позову без розгляду залишено без задоволення; у позові відмовлено.
		З огляду на те, що припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов`язків учасників справи, які виникли в цих процедурах, а Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах, зокрема, господарського судочинства, суд першої інстанції визнав, що у разі закриття/припинення провадження у справі про банкрутство розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний спосіб захисту упродовж розумного строку.
		Щодо розгляду позовних вимог по суті та ухвалюючи рішення у справі, Господарський суд Запорізької області встановив такі обставини та надав відповідну правову оцінку:
		- на підтвердження безоплатного відчуження майна боржником за правочином від 08.11.2016 чи відмови від власних майнових вимог позивачем не надано жодного доказу. У свою чергу, ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача), заперечуючи проти наведених мотивів, посилався на наявність у ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» перед ТОВ «Компанія СЕВЕКО» заборгованості за договорами про надання фінансової допомоги. У зв`язку з цим сторони взаємозарахували зустрічні вимоги. Наявність заборгованості підтверджується банківськими виписками, актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за Договором №7/15 від 01.07.2015 та Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за Договором №17/14 від 24.12.2014), що місцевий господарський суд визнав належним підтвердженням обставин оплатності спірного договору від листопада 2016;
		- при вирішенні питання визнання недійсним Договору №0811-16 від 08.11.2016 про відступлення права вимоги з підстави його укладення боржником із заінтересованою особою, місцевий господарський суд зазначав, що положення ч. 2 ст. 42 КУзПБ щодо визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що укладений сторонами, що є заінтересованими особами, неможливо застосовувати до спірних правовідносин в силу приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України. Спірний договір укладено та виконано у 2016-2017 рр., тобто на час дії Закону про банкрутство, в редакції Закону України №2343-ХІІ, що передбачав спеціальні підстави за ст. 20 для визнання недійсним правочинів боржника. Проте, дана норма не передбачала такої підстави для визнання недійсним договору, як його укладення заінтересованими особами, а тому слід виходити з тих підстав, які існували на час вчинення правочину (укладення договору);
		- господарський суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин не завдав шкоду боржнику, оскільки щодо останнього припинено зобов`язання за договорами фінансової допомоги. Досліджуючи питання укладення даного договору на шкоду ОСОБА_1 , суд встановив, що позивачем не доведено наявності завданої шкоди та порушення його прав, крім того, оспорюваний договір не створює нових зобов`язань у позивача, крім тих, що існували до укладення оспорюваного договору.
		2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
		Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 у справі  № 908/1730/18 (908/3089/20) повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
		Так, скаржниця в обґрунтування заявлених вимог наводить доводи:
		І. Щодо обґрунтування підстав визнання спірного Договору недійсним (з посиланням на висновки Верховного Суду та Конституційного Суду):
		- поведінка ТОВ «Компанія СЕВЕКО», яке заперечувало під час розгляду справи Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання виконавчого документа №2/214/1180/15 від 07.11.2016 року таким, що не підлягає виконанню, проти проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №214/9128/14-ц), свідчить про те, що метою сторін вказаного правочину було уникнення часткового задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО»;
		- оспорюваний Договір від листопада 2016 не містить відомостей про вартість відступленого права вимоги виконання грошового зобов`язання, що свідчить про його безоплатність;
		- відомості про наявність у ТОВ «Компанія СЕВЕКО» статусу фінансової установи, внесення його до відповідного реєстру в установленому законом порядку в спірному Договорі - відсутні. Після укладення вказаного Договору боржник так і не вжив дій щодо погашення кредиторських вимог ОСОБА_1 та самостійно звернувся до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО», що свідчить про навмисне зменшення активів боржника, з метою невиконання його зобов`язань перед ОСОБА_1 в сумі 2   382   654,00 грн.;
		- ОСОБА_2 в розумінні ст. 1 КУзПБ відноситься до заінтересованих осіб стосовно боржника - ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО», а правочин, укладений 08.11.2016 між боржником та ТОВ «Компанія СЕВЕКО», спрямований на зменшення активів боржника, що свідчить про збитковість спірного договору. Крім того, про належність ОСОБА_2 до заінтересованих осіб, обумовлених у ст. 1 КУзПБ, також свідчить про те, що він є директором та власником 70% статутного капіталу ТОВ «Компанія СЕВЕКО» (новий кредитор за правочином від листопада 2016); ліквідатором підприємства боржника - ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО», єдиним бенефіціарним власником якого є також ОСОБА_2 . З даних Єдиного державного реєстру, складених станом на момент укладання спірного правочину та станом на момент звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, керівником обох юридичних осіб є ОСОБА_2 ;
		- з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань за судовим рішенням від 31.01.2014 у справі №904/166/14, ОСОБА_2 вдався до підроблення фінансових документів на підтвердження факту отримання скаржницею грошових коштів від підприємства боржника. За фактом вчинення керівником та бухгалтером підприємства боржника правопорушення за кваліфікацією ч. 6 ст. 366 КК України, 22.02.2017 Оболонським УП ГУНП у м. Києві порушено кримінальне провадження за №42017101050000019, а також кримінальне провадження № 42017101050000021 за фактом викрадення, привласнення документів, які належать ОСОБА_1 (ч. 3 ст. 357 КК України), та за фактом заволодіння керівником та бухгалтером ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» коштами в сумі 5 495 617, 32 грн. (ч. 5 ст. 191 КК України) порушено кримінальне провадження № 42017101050000020.
		Таким чином, на думку скаржниці, наведене свідчить про те, що оспорюваний Договір та Додаткова угода до нього не відповідають критеріям розумності, справедливості; не мають на меті добросовісного виконання зобов`язань, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; фактично направлені на ухилення від задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 , відтак, суперечать вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, ст. 234 Цивільного кодексу України.
		ІІ. В частині невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та порушення норм процесуального і матеріального права, скаржниця наголошує на такому (з посиланням на висновки Верховного Суду та Касаційного господарського суду):
		- в період слухання справи в підготовчому засіданні (з грудня 2020 по березень 2021) суд неодноразово зобов`язував ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія СЕВЕКО» надати докази оплати спірного правочину, однак вимоги суду виконано не було;
		- ані ОСОБА_2 , ані його представник не брали участі під час розгляду справи в суді першої інстанції, жодних документів з викладенням своєї позиції щодо суті спору та/або клопотань/заяв від зазначених осіб не надходило. Отже, є незрозумілим джерело, з якого суд дізнався про наявність посилань              ОСОБА_2 на обставини оплатності спірного правочину (наявність зустрічної заборгованості, що підтверджується банківськими виписками, актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за Договором №7/15 від 01.07.2015 та Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за Договором №17/14 від 24.12.2014, що є порушенням принципу диспозитивності (ст. 14 ГПК України);
		- вимога ОСОБА_1 в сумі 5 495 600,00 грн. до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» виникла з 12.12.2012, тобто до моменту одержання вимоги від нового кредитора ТОВ «Компанія СЕВЕКО» за №026 від 11.11.2016, що відповідно до ст. 603 Цивільного кодексу України є однією з умов проведення зарахування зустрічних однорідних вимог у разі заміни кредитора у зобов`язанні. В результаті вчинення скаржницею 09.02.2018 одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2 382 654,00 грн., на думку ОСОБА_1 , її кредиторські вимоги до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» є погашеними на вказану суму;
		- посилання суду на обставини, встановлені в ухвалі Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.01.2019 у справі №214/9128/14-ц, є незаконним з огляду на те, що ч. 4 ст. 75 ГПК України визначає преюдиційність підстав, встановлених у рішенні, а не в ухвалі. Крім того, за положеннями ч. 7 ст. 75 ГПК України не є обов`язковим для господарського суду застосування правової оцінки, наданої місцевим загальним судом у справі №214/9128/14-ц від 14.01.2019;
		- господарський суд залишив поза увагою попередній висновок, викладений в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 908/1730/18, якою визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника - ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» у розмірі 9 317 312,94 грн., що постановлена за результатами встановлено факт вчинення ОСОБА_1 одностороннього правочину щодо зарахування однорідних зустрічних вимог.
		Таким чином, підсумовуючи викладене за розділом ІІ, внаслідок неправильного застосування норм ст.ст. 601, 603 Цивільного кодексу України, суд дійшов хибного висновку про відсутність факту вчинення нею одностороннього правочину із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
		3.          Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		ТОВ «Фірма «Лісандра» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
		4.          Рух справи у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 у справі  № 908/1730/18 (908/3089/20); розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 11.08.2021 о 14:45 год.
		У судовому засіданні 11.08.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги у судове засідання на 20.10.2021 о 15:30 год., про що сторін повідомлено ухвалою.
		У судовому засіданні позивач (в режимі відеоконференції) та його представник (в режимі відеоконференції) надали пояснення у справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства; інші учасники апеляційного провадження в судове засідання не з`явились.
		20.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін з таких підстав.
		5.          Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
		5.1.          Обставини наявності у позивача боргу і зміни кредитора у зобов`язанні.
		Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 у справі №214/9128/14-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торговий Дім «СЕВЕКО» грошові кошти в сумі 2   379 000,00 грн. та 3   654,00 грн. судових витрат (т.1 а.с.32-39).
		08.11.2016 між ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» та ТОВ «Торговий Дім «СЕВЕКО» укладено Договір №0811-16 про відступлення права вимоги (т.1 а.с.40-41), за умовами якого первинний кредитор в особі ТОВ «Торговий Дім «СЕВЕКО» відступив, а новий кредитор - ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» набув право вимоги, належне первинному кредитору, за зобов`язанням з безпідставного набуття, збереження майна між первинним кредитором і ОСОБА_1 (боржником) щодо сплати нею грошових коштів в загальній сумі 2 382 654 грн., у т.ч. грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первинного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379   000,00 грн., а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн. (п. 1 Договору).
		Новий кредитор набув права вимоги від боржника належного виконання зобов`язань, зокрема, сплати грошових коштів, які ОСОБА_1 набула за рахунок первинного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2   379   000,00 грн., також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн., стягнутих з ОСОБА_1 . Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 у справі №214/9128/14-ц (п. 2 Договору).
		Пунктом 6 Договору передбачено, що порядок та умови розрахунків між сторонами за відступлені права вимоги визначаються та узгоджуються сторонами додатково.
		Боржник підлягає повідомленню про здійснену уступку права вимоги новому кредитору та необхідність виконання зобов`язань належному кредитору (п. 9 Договору).
		Листом від 11.11.2016 №026 ТОВ «Компанія СЕВЕКО» в особі директора ОСОБА_2. повідомила ОСОБА_1 про факт відступлення права вимоги за Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 у справі №214/9128/14-ц, на підставі укладеного з ТОВ «Троговий Дім СЕВЕКО» Договором. Новий кредитор вимагав належного виконання зобов`язань боржником (т.1 а.с.43-44).
		Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2016 у справі №214/9128/14-ц (т.1 а.с.45-48), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2017, замінено стягувача ТОВ «Торговий Дім «СЕВЕКО» на його правонаступника ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 у цивільній справі №214/9128/14-ц.
		22.02.2017 між ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» та ТОВ «Торговий Дім «СЕВЕКО» укладено Додаткову угоду №1 до Договору про відступлення права вимоги (т.1 а.с.42), якою сторони погодили внести зміни в п. 1 та п. 2 Договору №0811-16, зокрема, щодо права нового кредитора подальшого нарахування на суму основного зобов`язання 3% річних і інфляційних.
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 09.10.2018 (т.1 а.с.49-50) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №214/9128/14-ц від 07.11.2016, що виданий Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2   379   000,00 грн. та 3   654,00 грн. (судового збору) на користь ТОВ «Компанія СЕВЕКО».
		5.2. Обставини боргу перед позивачем.
		31.01.2017 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/166/14 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» задоволено, стягнуто на корить позивача з підприємства 11   699   366,94 грн. (вартості частини майна, а також річні, інфляційні та судовий збір (т.1 а.с.51-60)), що набрала законної сили 29.01.2018 (т.1 а.с.61-67). ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» та ТОВ «Компанія СЕВЕКО» із зустрічною вимогою до первинного кредитора проти вимог нового кредитора (т.1 а.с.89-90). ОСОБА_1 вимагала від адресатів вважати зобов`язання за Договором №0811-16 від 08.11.2016, у вигляді грошових коштів в сумі 2   349   000,00 грн. та понесених судових витрат в сумі 3   654,00 грн., зарахованим, припиненим, на підставі ст. 603 Цивільного кодексу України. Крім того, ОСОБА_1 повідомляла про те, що її вимога в сумі 5   495   600,00 грн. до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» виникла з 12.12.2012, тобто до моменту одержання нею повідомлення про заміну кредитору у зобов`язанні. У той час, вимога від 11.11.2016 №026 виникла з 04.07.2014, тобто пізніше за вимогу ОСОБА_1 .
		У лютому 2017 позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_2 правопорушень, за фактом чого Оболонським УП ГУНП у м. Києві порушено декілька кримінальних проваджень (т.1 а.с.104-108) за №42017101050000019 (вчинення керівником та бухгалтером підприємства боржника правопорушення за кваліфікацією ч. 6 ст. 366 КК України), №, №42017101050000020 (заволодіння керівником та бухгалтером ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» коштами в сумі 5 495 617, 32 грн. (ч. 5 ст. 191 КК України), №42017101050000021 (викрадення, привласнення документів, які належать ОСОБА_1 (ч. 3 ст. 357 КК України).
		У жовтні 2018 ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою, в якій просила визнати виконавчий документ №2/214/1180/15 від 07.11.2016 таким, що не підлягає виконанню повністю, враховуючи її бажання зарахувати зустрічні однорідні вимоги з ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО».
		Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі №214/9128/14-ц від 14.01.2019, що залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2019 (т.1 а.с.77-83, 92-95), у задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Наведеного висновку суд дійшов, дослідивши та вирішивши питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Між стягувачем та боржником не досягнуто домовленості щодо зарахування зустрічних вимог, що виключає припинення зобов`язання зарахуванням у сенсі положень ст. 601 Цивільного кодексу України. ОСОБА_1 не надано доказів згоди стягувача на припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, за таких обставин саме по собі надіслання на адресу ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» заяви про зарахування зустрічних вимог за відсутності доказів її отримання не дає районному суду підстав вважати, що юридичний факт - зарахування зустрічних вимог - настав.
		Таким чином, скаржниця вважає, що в результаті вчинення нею 09.02.2018 одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2 382 654,00 грн., погашено її кредиторські вимоги до ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» на вказану суму.
		5.3. Обставини банкрутства ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО».
		Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.09.2018 у справі №908/1730/18 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО». Постановою суду першої інстанції від 09.10.2018 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та розміщено оголошення на про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО».
		У межах справи про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО»,          ОСОБА_1 звернулась з грошовими вимогами до боржника на суму 9 317 312,94 грн., що були визнані місцевим господарським судом, згідно ухвали від 27.11.2018. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на вищенаведені обставини взаємозаліку грошових вимог між нею та первинним кредитором ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО», новим кредитором ТОВ «Компанія СЕВЕКО».
		Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2021 скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.09.2018, провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» припинено (т.2 а.с.101-102).
		6.          Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
		Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність (дефекту) суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
		У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 наведено такий правовий висновок: "Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин".
		Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18 містить такий правовий висновок: "Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".
		Верховний Суд України у своїй постанові від 25.12.2013 у справі №6-78цс13 навів такий правовий висновок: "З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні".
		У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-806ц16 міститься такий правовий висновок: "При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права".
		За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось" (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19).
		Таким чином, з наведених вище висновків Верховного Суду вбачається, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, оскільки ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		Колегія суддів, з метою з`ясування обставин припинення зобов`язань позивача за оспорюваним договором, що є одним з мотивів виникнення спірних правовідносин, встановила, що ухвалою Сакасаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14.01.2019 у справі №214/9128/14-ц, постановленою за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу №2/214/1180/15 від 07.11.2016, виданого на примусове виконання заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015, таким, що не підлягає виконанню, - відмовлено у задоволенні заяви позивача, наказ перебуває на примусовому виконанні. Більш того, оспорюваний договір виконано його сторонами, здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні (т.1, а.с.48), існує судове рішення про стягнення з позивача на користь нового кредитора в оспорюваному договорі сум інфляційних і 3% річних (т.1, а.с.88).
		У мотивувальній частині наведеного вище судового рішення встановлено, що між стягувачем (ТОВ «Компанія СЕВЕКО», правонаступник ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» за спірним правочином) та боржником ( ОСОБА_1 ) не досягнуто домовленості щодо зарахування зустрічних вимог, що виключає припинення зобов`язання зарахуванням. ОСОБА_1 не надано доказів згоди стягувача на припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог. За таких обставин саме по собі надіслання на адресу ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» заяви про зарахування зустрічних вимог не дає підстав вважати, що юридичний факт - зарахування зустрічних вимог - настав.
		Частинами 4, 6 статті 75 ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
		Тому апеляційний господарський суд визнає факт зарахування зустрічних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія СЕВЕКО» таким, що не настав, та в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає доведенню в межах цієї справи, з огляду на отриману ним оцінку в ухвалі Сакасаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14.01.2019 у справі №214/9128/14-ц. При цьому, надане до апеляційного суду рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15.09.2021 та встановлені ним обставини припинення зобов`язання ОСОБА_1 не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки цього рішення не існувало на час розгляду справи в суді першої інстанції.
		Таким чином, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено аргумент ОСОБА_1 щодо припинення її зобов`язань за спірним правочином, на який вона посилалась, як на підставу порушення її прав та інтересів у позовній заяві, що також продубльовано в апеляційній скарзі. Крім того, позивачем не спростовано факт відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження №57398327 з примусового виконання рішення Сакасаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15.01.2015 у справі №214/9128/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія СЕВЕКО» коштів у загальній сумі 2   379   000,00 грн. та 3 654,00 грн. судового збору, що є не тільки наслідком укладання спірного правочину, а й свідчить про дійсність зобов`язання позивача за спірним правочином.
		Перевіряючи обставини оплатності/неоплатності спірного Договору, колегією суддів встановлено, що сторони погодили додаткове узгодження порядку проведення розрахунків за зазначеним правочином (п. 6 Договору).
		Наразі, факт неоплатності не свідчить про фіктивність правочину за даних існуючих обставин, оскільки на дату прийняття рішення судом 21.04.2021 постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2021 справа про банкрутство була закрита, а тому обставини кваліфікації оспорюваного правочину за ч. 2 ст. 42 КУзПБ не досліджуються і не можуть бути застосовані. На користь цього аргументу додатково свідчить ще і та обставина, що на час укладення оспорюваного договору КУзПБ не діяв.
		По суті правовідносин учасників провадження причиною спору є намагання позивача довести і відстояти свою позицію щодо відсутності у неї боргу перед відповідачем-1, і, як наслідок, оспорення договору уступки права вимоги, і перед відповідачем-2, оскільки, на її погляд, відповідачі зобов`язані, у т.ч. і з позиції добросовісності і розумності прийняти її умови і погодитись на взаємозалік зустрічних однорічних вимог.
		Разом з тим, і життєві обставини, і законодавство не вимагають згоди позивача на заміну кредитора у правовідносинах, не скасовують її обов`язку виконати свої зобов`язання у грошовій формі, та права відповідача-1 заперечувати проти взаємозаліку, та права передати своє право вимоги іншій юридичній особі на платній або безоплатній основі. 
		Додатково, надаючи оцінку наявності/відсутності підстав застосування положень ст. 45 КУзПБ до спірних правовідносин, у тому числі і посилань позивача на належність ОСОБА_2 до заінтересованих осіб в розумінні ст. 1 КУзПБ, апеляційний господарський суд доходить до таких висновків. 
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, згідно з якою відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997, від 09.02.1999 № 1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 5-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. Зокрема, у ч. 3 ст. 3 ГПК України, передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		При цьому закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява №126/05, п. 102-111).
		Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп/1997, від 05.04.2001 року №3-рп/2001).
		У рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп/1997 Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
		21.10.2019 введено в дію КУзПБ №2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
		З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992, №31, ст. 440 із наступними змінами). Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу (аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у справі №904/3069/18 від 21.07.2021).
		Звертаючись до обставин даної справи, апеляційним господарським судом встановлено, що укладання спірного правочину відбулось в 2016 (з доповненнями 22.02.2017), тобто до набрання чинності КУзПБ, однак на час подання позову про його недійсність (01.12.2020) та ухвалення оскаржуваного рішення (21.04.2021) набув чинності КУзПБ.
		Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Тобто, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).
		Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Відтак, факт подання господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.
		Разом з тим, провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» було відкрито 27.09.2018 (припинено 07.04.2021), тобто на час дії положень ст. 20 Закону про банкрутство, і яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 20 Закону про банкрутство, якою встановлені підстави недійсності, укладених боржником правочинів. 
		Однак, положення ст. 42 КУзПБ, яка набрала чинності на момент звернення ОСОБА_1 з позовом та на момент його розгляду судом, не є тотожними зі ст. 20 згаданого Закону. Так, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. В той же час, до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство, які як підстава позовних вимог з позивачем не заявлялись.
		Таким чином, колегія суддів зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі Законом про банкрутство не було передбачено трирічного строку на звернення до суду, і не було встановлено таких підстав для визнання правочину недійсним як боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою. 
		Наведене вище підтверджує обґрунтованість висновку місцевого господарського суду щодо неможливості застосування положень статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин сторін у даній справі.
		Надаючи оцінку доводам позивача щодо фіктивності правочину, апеляційний господарський суд виходить з такого.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц  та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
		Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Апеляційний господарський суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності оспорюваного договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, встановлено, що за результатами укладеного в листопаді 2016 правочину не змінилась підстава, що зумовила виникнення права вимоги у відповідача-1 до позивача; не змінився розмір її зобов`язання перед первісним кредитором, і, відповідно, новим кредитором, що підтверджується розміром вимоги, пред`явленої до ОСОБА_1 . В матеріалах справи наявні належні докази настання правових наслідків за оспорюваним правочином, як то зміна стягувача у виконавчому провадженні щодо позивача, а також звернення нового кредитора з вимогою проведення повного розрахунку боржником ( ОСОБА_1 ), що підтверджує дійсність наміру та мети укладеного договору та виключає підстави вважати його фіктивним. Існує і судове рішення про стягнення з позивача на користь нового кредитора в розумінні оспорюваного договору сум інфляційних та 3% річних.
		Те, що внаслідок відчуження права вимоги зобов`язання позивача перед кредитором не припинилось і розмір його не зменшився, не підтверджує того, що внаслідок відчуження майна (майнового права) за оспорюваним правочином було ускладнено або стало неможливим ефективне звернення стягнення на майно цієї особи.
		7.          Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.
		Дійсно, скаржниця обгрунтовано заперечує проти неправильності висновку суду про оплатність оспорюваного правочину, але цей висновок не спростовує інших правильно встановлених обставин щодо наявності боргу у позивача перед відповідачем-1, проти чого скаржниця і сама не заперечує, відтак, це не призвело до прийняття неправильного рішення.
		Не знайшли свого підтвердження доводи скаржниці щодо припинення її зобов`язань за спірним договором на підставі ст.ст. 601, 603 Цивільного кодексу України, як і посилання на приховану мету спірного правочину, з огляду на встановлені обставини та надану їм правову оцінку у п. 6 цієї постанови.
		Застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 1, 45 КУзПБ, про що просить скаржниця, не пов`язує час укладання спірного правочину з моментом набрання сили КУзПБ, адже до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце, тобто норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів вчинення оспорюваного правочину на шкоду кредитору, тобто відповідачу-1, як і доказів того, що визначений в п. 6 Договору порядок розрахунків за ним порушує права та інтереси ОСОБА_1 , як особи, стороною якого вона не є, колегія суддів визнає твердження позивача щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину безпідставними.
		Досліджуючи аргументи позивача щодо штучного створення умов для відкриття провадження у справі про банкрутство, вчинення ТОВ «Торговий Дім СЕВЕКО» правочину, спрямованого на зменшення активів боржника та, як наслідок, незадоволення її кредиторських вимог, і саме в цьому ОСОБА_1 вбачає порушення своїх інтересів та прав при укладанні оспорюваного договору, апеляційний господарський суд зазначає, що:
		- матеріали справи не містять доказів порушення прав та обов`язків позивача спірним правочином, з огляду на той факт, що розмір її грошового зобов`язання перед новим кредитором залишився незмінним, внесені сторонами доповнення 22.02.2017 щодо прав нараховування річних та інфляційних на суму основного зобов`язання презумується положеннями ст. 625 ЦК України;
		- факт укладання в 2016 правочину про відступлення права вимоги є первинним по відношенню до кредиторських вимог ОСОБА_1 , що виникли у 2017 за судовим рішенням у справі №904/166/14. Отже, наведене спростовує посилання скаржниці на наявність прихованої мети оспорюваного правочину, як то незадоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 за згаданим судовим рішенням;
		- з конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Тобто, вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи -стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Проте, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем не доведено використання відповідачем-1 у листопаді 2016 свого права з відчуження права вимоги грошових коштів на шкоду майновим інтересам ОСОБА_3 , що виникли у 2017 в межах справи №904/166/14. Наведене спростовує посилання скаржниці на порушення ч. 3 ст. 13 ст. 13 ЦК України;
		- сам факт зміни кредитора у зобов`язанні боржника за судовим рішенням презумується положеннями ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України, якими передбачена заміна кредитора у зобов`язанні без згоди боржника, а розмір зобов`язання залишився незмінним і стосується виключно боргу ОСОБА_1 .
		8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.
		Доводи, викладені в апеляційній скарзі про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, що свідчить про неспроможність доводів скаржниці, викладених в апеляційній скарзі.
		9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		За встановлених у п.п. 6, 7 цієї постанови обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
		10. Судові витрати.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 ГПК України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Запорізької  області  від 21.04.2021 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 25.10.2021 
		 
		Головуючий суддя                                                                      Л.М. Білецька  
		Суддя                                                                                            Т.А. Верхогляд
		Суддя                                                                                                      Ю.Б. Парусніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...