Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/3393/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2021.
Дата набрання законної сили: 25.10.2021
Номер судового провадження: 61-13597ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		25 жовтня 2021 року
		м. Київ
		справа № 607/3393/18
		провадження № 61-13597св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                              10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від                       15 липня 2021 року, та касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                                     ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.
		В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 09 квітня 2010 року його було прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з                                        ПАТ «Укрзалізниця». 07 травня 2014 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління контролю та внутрішнього аудиту його було переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов`язків начальника Департаменту внутрішнього контролю. 16 січня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Департаменту будівель і споруд.                       27 липня 2016 року на нього покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».  07 грудня                   2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. 06 лютого 2017 року видано наказ за № 164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. Наказом за № 158/ос від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вважає, що звільнення у зв`язку із закінченням трудового договору є незаконним, оскільки він фактично здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09 квітня 2010 року. Зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв`язку з втратою роботи, порушенням звичайного ритму життя, доходів, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в 1 000 000,00 грн. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, поновити на посаді директора пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця», стягнути середній заробіток за час вимішеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.
		Судові рішення, ухвалені по справі
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що позивач працював у відповідача на умовах строкового трудового договору, з укладенням якого він погодився. Звільнення ОСОБА_1 із роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства. 
		Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня                2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                        10 травня 2018 року скасовано  і ухвалено нове рішення про скасування наказу ПАТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту) № 158/ос від 05 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу                                                ПАТ «Укрзалізниця». Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь     ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі                  1 435 685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5 000 грн моральної шкоди та 1 057,20 грн судових витрат. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в сумі 23 297,28 грн.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково. Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року скасовано, справу передано  на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                                 10 травня 2018 року залишено без змін.
		Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що правильними є висновки місцевого суду про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, яке відповідає вимогам закону та умовам укладеного трудового договору. Відмовляючи в задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення, апеляційний суд із посиланням на статтю 445 ЦПК України, виходив із того, що не допускається поворот виконання рішення суду у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат.
		Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
		12 серпня 2021 року АТ «Укрзалізниця» звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову в частині відмови в повороті виконання судового рішення, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що сплачені АТ «Укрзалізниця» грошові кошти ОСОБА_1 випливають із трудових відносин, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. Середній заробіток  за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу. Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року в справі № 469/95/17, від 20 червня 2019 року в справі № 336/9595/14, від 27 лютого 2019 року в справі № 243/10392/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 263/2983/16-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду: від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі  № 910/4518/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 569/15646/16-ц; постанові Верховного Суду України від                         23 березня 2016 року в справі № 6-364цс16 та № 6-365цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості повороту виконанні рішення суду при безпідставному стягненні моральної шкоди та щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасування судового рішення за яким було виконано стягнення (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		17 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Демковича Ю. Й. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                     10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від                              15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про правомірність укладення строкового трудового договору, у порушення норми статті 263 ЦПК України не встановили, які саме, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, обставини (характер роботи, умови її виконання, інтереси працівника чи інші випадки, передбачені законодавчими актами) стали підставою для укладення з позивачем строкового трудового договору.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		18 жовтня 2021 року АТ «Укрзалізниця» засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що судами попередніх інстанції повно та правильно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, а також надано належну оцінку доказам у матеріалах справи.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» та витребувано цивільну справу № 607/3393/18 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		09 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту  згідно наказу за № 231/ос від 08 квітня 2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.
		Наказом № 36/ос від 01 лютого 2012 року, на нього покладено обов`язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.
		Наказом № 469/ос від 07 травня 2014 року його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.
		Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 19/ос від 11 січня                         2016 року на підставі заяви  позивача та рішення Правління від 11 січня                              2016 року за № 1, ОСОБА_1 з 16 січня 2016 року переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.
		Наказом № 1530/ос від 27 липня 2016 року, на позивача покладено виконання обов`язків директора  з пасажирських перевезень і сервісу                                                     ПАТ «Укрзалізниця».
		07 грудня 2016 року наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 2352/ос                       ОСОБА_1 за його згодою переведено  з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».
		Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за № Ц-57/7 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року.
		Наказом ПАТ «Українська залізниця» № 164/ос від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень сервісу ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору за погодженням сторін на визначений строк до                       05 лютого 2018 року.
		06 лютого 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір № 16, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05 лютого 2018 року.
		05 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за № ЦПК-10 від 05 січня                          2018 року.
		Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 158/ос від 05 лютого                2018 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади директора з пасажирських перевезень і сервісу 05 лютого 2018 року згідно із пунктом 2 частини першої статті                  36 КЗпП України.
		Після ухвалення апеляційним судом рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку прогулу в сумі 1 435 685,79 грн та 5 000 грн моральної шкоди, яке в подальшому скасоване Верховним Судом, відповідач виплатив позивачу кошти, стягнуті за зазначеним рішенням.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                          № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
		Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
		Установивши, що позивача, який займав посаду директора з пасажирських перевезень, на підставі його заяви призначено на цю посаду строком дії трудового договору з 06 лютого 2017 року до 05 лютого 2018 року (пункт 8.1. трудового договору); волевиявлення ОСОБА_1 на укладення трудового договору підтверджується його заявою, особистими підписами на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на наказі відповідача, де вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлений під підпис; протягом дії договору позивач його умови не оскаржував та не ініціював унесення змін і доповнень до нього; належних і допустимих доказів на підтвердження того, що цей договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача, або його волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії, позивач не надав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.
		Такі самі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 липня                 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), від                           12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19).
		Аргументи касаційної скарги про те, що позивача прийнято на безстроковій основі є безпідставними, оскільки він за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.
		Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що право позивача на працю  відповідач не порушив, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) немає. 
		У зв`язку із скасуванням Верховним Судом постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року, АТ «Укрзалізниця», в порядку статті 444 ЦПК України, подано заяву від  29 жовтня 2019 року про поворот виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області в частині стягнутого середнього заробітку.
		Відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
		Згідно зі статтею 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
		Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.
		Оскільки відсутні докази того, що скасоване Верховним Судом рішення апеляційного суду, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу подана заява, було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви АТ «Укрзалізниця» про поворот виконання судового рішення.
		Доводи касаційних скарг не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                              10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від                    15 липня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                               М. Є. Червинська
		 
		                                                                                                       С. Ю. Бурлаков
		 
		                                                                                                        В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...