Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/15864/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2021.
Дата набрання законної сили: 08.09.2021
Номер судового провадження: 11-177апп21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		8 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		Справа № 160/15864/20
		Провадження № 11-177апп21
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року (судді Бишевська Н. А., Семененко Я. В., Суховаров А. В.), 
		УСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду, в якому просив:
		- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невнесення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та такими, що порушують норми статті 24 (дискримінація) та статті 41 (гарантія права власності) Конституції України;
		- визнати право ОСОБА_1 на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду (гарантованої суми відшкодування) згідно з договорами банківського вкладу (депозиту) від 12 лютого 2015 року № 080807 у розмірі 5000 доларів США (129 592,62 грн в еквіваленті за курсом Національного банку України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації);
		- зобов`язати Фонд на підставі додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування (лист від 20 січня 2016 року № 27), внести до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, виплатити відшкодування у розмірі 129 592,62 грн за рахунок коштів Фонду ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) «Класичний» від 12 лютого 2015 року № 080807, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Златобанк» (далі - Банк);
		- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням установленого індексу інфляції (інфляційне збільшення) у розмірі 73 371,34 грн;
		- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 21 783,23 грн;
		- стягнути з Фонду моральну шкоду в сумі 500 000 грн.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати документ про сплату судового збору.
		Оскільки позивачем вимоги ухвали суду від 2 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху не було виконано, то ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
		Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
		Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року апеляційну скаргу скаржника залишено без руху і надано десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору у розмірі 2102 грн.
		Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу - повернуто, оскільки в установлений строк скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху з підстав того, що Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» не звільняє позивача від сплати судового збору. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 817/777/16 та ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 140/3043/19.
		Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року, а справу № 160/15864/20 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції незаконно повернув апеляційну скаргу, оскільки у спірних правовідносинах позивач є споживачем фінансових послуг, а отже, на підставі частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав.
		Також позивач посилався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 та від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 826/14519/18 та від 29 липня 2020 року у справі № 761/736/20.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 виходячи з того, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги як споживач фінансових послуг, виконавцем яких є Банк.
		29 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини четвертої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Предметом спору у цій справі є невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов`язання відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду шляхом внесення відомостей щодо рахунку, що належить ОСОБА_1 .
		Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		Скаржник зазначив, що він у спірних правовідносинах є споживачем фінансових послуг, а отже, на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав.
		Таким чином, для вирішення цього спору слід встановити, чи поширюється на спірні правовідносини дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивач на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги як споживач фінансових послуг, виконавцем яких є Банк.
		Проте під час підготовки до розгляду справи по суті спору встановлено наявність неоднакового застосування Верховним Судом частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в аналогічних правовідносинах.
		Так, в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 140/3043/19 зазначено, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Окремо суд зазначив, що цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.
		Натомість у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 826/14519/18 цей суд з посиланням на правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справах № 817/649/16, № 817/777/16 та постановахКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 серпня 2019 року у справі № 817/649/16, від 10 та 30 вересня 2019 року у справах № 640/1374/19, № 640/1677/19, дійшов висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Таким чином, в абсолютно ідентичних правовідносинах Верховний Суд по-різному застосував норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пославшись при цьому на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.
		Зі змісту цієї постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, що виникли між фізичною особою та Фондом щодо відшкодування депозитних коштів позивача.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 червня 2016 року повернув касаційну скаргу позивача у зазначеній справі, оскільки останній не сплатив судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач не звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		У мотивувальній частині постанови від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		При цьому за результатом розгляду справи Велика Палата Верховного Суду ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2016 року скасувала, а справу направила на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. До того ж рішення містить висновок про те, що Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на позивачку, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2016 року про повернення касаційної скарги фізичної особи у зв`язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
		Проте у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 (предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, що виникли між фізичною особою та Фондом щодо відшкодування депозитних коштів позивача) міститься такий правовий висновок: «дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважала безпідставним висновок касаційного суду про те, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на позивача, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року про повернення касаційної скарги фізичної особи у зв?язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
		У контексті вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів» вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їхнім виконавцем, який відповідає за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
		З огляду на це вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема через неналежне виконання договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважує, що дія наведеної норми поширюється також і на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		На підставі наведеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що існує необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
		За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.
		Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України «Про судовий збір» (стаття 2 цього Закону).
		Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України «Про судовий збір». При цьому процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України «Про судовий збір». Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону. 
		Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.
		Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).
		Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.
		Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
		Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Разом з тим слід зазначити, що Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
		Таким чином, Фонд не підпадає під категорію фінансової установи, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Отже, на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а тому немає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору в цій справі.
		Тому Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи зазначені вище норми права, дійшла висновку про необхідність відступити від правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 817/649/16 (11-1032апп18), оскільки цей висновок протирічить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16, і підстав для відступу від такого висновку не вбачається. 
		За наведених обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , наведені на спростування наявності у позивача права на звільнення його від сплати судового збору, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у решті - зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року без змін.
		Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. Б. ПрокопенкоСудді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет  В. В. Британчук Л. М. Лобойко  Ю. Л. Власов К. М. Пільков  М. І. Гриців В. В. Пророк  Д. А. Гудима Л. І. Рогач  Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік  О. С. Золотніков В. М. Сімоненко  В. С. Князєв І. В. Ткач    С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...