Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/9120/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 31.10.2021. Зареєстровано: 02.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9120/21
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді  Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		10 серпня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач;  ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки", за період 2014 - 2020 роки, а також відмову у її нарахуванні та виплаті у 2021 році, оформлену листом від 19.04.2021 №1194; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері, передбачену статтею 19 Законом України "Про відпустки", за період 2014 - 2020 роки в сумі 39479,30 гривень.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби, позивач, як одинока мати, мала право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2014-2020 роках додаткову відпустку, передбачену Законом України "Про відпустки". Відповідачем не виплачено позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази та встановлено строк для їх надання до суду.
		23 вересня 2021 року до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву /а.с. 38-39/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки як одинокій матері, відтак, вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік. 
		Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
		ОСОБА_1 виховує дитину  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без батька, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00022363749 від 15.03.2019 та №00017303513 від 09.11.2016 /а.с. 20-22/. 
		ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком  ОСОБА_1 , копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 7-10/.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №138 від 16.07.2009 прийнято на військову службу за контрактом, зараховано до списків особового складу 387 гарнізонного військового госпіталю (на 100 ліжок), на всі види забезпечення, присвоєно військове звання "солдат", призначено на посаду та вважається такою, що 16.07.2009 приступила до виконання службових обов`язків ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, 387 гарнізонного військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Північного гарнізону (на 475 ліжок) Головного військово-медичного управління Збройних Сил України /а.с. 19/. 
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №257 від 30.11.2020 молодшого сержанта ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, звільнену наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" ( на 1100 ліжок) від 05.11.2020 №41-РС (по особовому складу) з військової служби у запас за підпунктом "г" (за сімейними обставинами, як військовослужбовець-жінка, яка має дитину віком до 18 років) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" вирішено вважати такою, що справи та посаду здала і направити на військовий облік до Полтавського районного військового комісаріату Полтавської області. 30 листопада 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення /а.с. 18/.
		Довідками військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2021 №51 та від 09.08.2021 №50 /а.с. 15-16/ підтверджено, що під час перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 соціальна відпустка одинокій матері, яка виховує одна дитину упродовж 2014-2020 років ОСОБА_1 не надавалась, при звільненні з військової служби у запас грошова компенсація за всі дні соціальної відпустки одинокій матері, яка виховує одна дитину, за період 2014-2020 роки  ОСОБА_1 не надавалась.
		За результатами розгляду заяви позивача листом військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2021 №1294 позивача повідомлено, що у командування військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки одинокій матері, що виховує дитину одна за період 2014-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення /а.с. 13/. 
		Оскільки при звільненні зі служби ОСОБА_1 , останній не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористану у 2014-2020 роках додаткову відпустку, як одинокій матері, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки", позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного. 
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
		Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі з Закон - № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
		За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		В Україні діє особливий період від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц. 
		Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 19 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону № 504/96-ВР.
		Такий висновок суду відповідає висновку щодо застосування норм права, викладеному у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
		Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
		З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2014 - 2020 роках додаткову відпустку як одинока мати, передбачену статтею 19 Закону № 504/96-ВР, тому не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством України.
		Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). 
		Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
		Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2020 року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2020 року.
		Водночас, позовна вимога в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері саме в сумі 39479,30 грн. задоволенню не підлягає як передчасна, оскільки повноваження щодо нарахування грошової компенсації відпустки покладено на відповідача, а у справі, що розглядається, на даний час відповідач не здійснював нарахування позивачу грошової компенсації відпустки, розрахунок суми компенсації проведено позивачем самостійно та доказів на підтвердження його правильності суду не надано.
		Таким чином, адміністративний позов  ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
		Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2243540444.1 від 25.08.2021 /а.с. 31/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 32/.
		Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. (908 грн/2).
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 12, 77, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2020 року.
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2020 року.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдсят чотири гривні)
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя С.С. Сич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...