Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/18331/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2021. Зареєстровано: 03.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		01 листопада 2021 року                               м. Київ                              № 640/18331/21
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
		за позовом           ОСОБА_1 
		до                    Конституційного Суду України
		про                     визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конституційного Суду України (далі по тексту також - відповідач) з вимогами:
		- визнати протиправною бездіяльність Конституційного Суду України щодо непогашення перед позивачем заборгованості, що виникла через невиплату в повному обсязі винагороди судді Конституційного Суду України у період з 18.04.2020 по 28.08.2020;
		- зобов`язати Конституційний Суд України сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 903984,00 грн, що відповідає сумі недоплаченої позивачу у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 винагороди судді Конституційного Суду України;
		- звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення суддівської винагороди, недоплаченої за один місяць, у квітні 2020 року в розмірі 128769,00 грн.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 (далі по тексту - Рішення № 10-р/2020) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, якими встановлювали обмеження у нарахуванні в тому числі заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно суддям Конституційного Суду України. Так, за змістом вказаного Рішення обмеження виплат «також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України» (підпункт 4.3 пункту 4). 
		Як зазначає позивач, після прийняття Рішення № 10-р/2020 він звернувся до відповідача 13.05.2021 із заявою про виплату заборгованості. Згідно наданої у відповідь на заяву позиваач довідки від 03.06.2021 1 розмір недонарахованої мені за вказаний період суддівської винагороди складає 1122961,00 грн, яка після відрахувань податку на доходи фізичних осіб та військового збору становить виплату у розмірі 903984,00 грн. Однак у довідці також було вказано, що «заборгованості з виплат винагороди суддям Конституційного Суду України в бухгалтерському обліку Конституційного Суду України немає». 
		Протиправна бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень, яка полягає у непогашенні заборгованості по виплаті позивачу винагороди судді Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, порушує майнові права позивача, що стало підставою останньому звернутись до суду із цим позовом. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву у визначений судом термін.
		Заперечуючи проти наявності правових підстав для задоволення позову відповідач вказує на те, що з огляду на чинність положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, заборгованості з виплати винагороди суддям Конституційного Суду України в бухгалтерському обліку Конституційного Суду України немає.
		Посилаючись на положення статей 34 і 23 Бюджетного кодексу України відповідач вказує, що різниця коштів у виплаті суддям Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (яка передбачалася кошторисом Конституційного Суду України на 2020 рік) була наприкінці 2020 року повернута до Державного бюджету України і виплата у 2021 році повернутих до Державного бюджету України у 2020 році коштів буде порушенням бюджетного законодавства, оскільки Конституційний Суд України не має відповідних рахунків, з яких Державною казначейською службою України можливо було б списати такі кошти, а взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства (пункт 20 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України). 
		Крім наведеного, відповідач також зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідач стверджує, що Конституційний Суд України у 2021 році не має відповідних бюджетних призначень для виплати суддям Конституційного Суду України (у тому числі і судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 ) різниці між розміром винагороди судді за період з 18.04.2020 до 28.08.2020, кошти для таких виплат у кошторисі Конституційного Суду України на 2021 передбачалися, тому їх має здійснювати центральний орган виконавчої влади, реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто Державна казначейська служба України, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 
		З огляду на викладене відповідач у відзиві на позовну заяву просив залучити до участі у справі відповідача - Державну казначейську службу України.
		При вирішенні клопотання відповідача, враховуючи положення пункту 9 частини першої статті 4 та статті частин першої - п`ятої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи зі змісту заявлених позивачем вимог і наведених на їх обґрунтування доводів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі Державної казначейської служби України в якості співвідповідача.
		Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
		Відповідно до Указу Президента України від 14.05.2013 № 256/2013 ОСОБА_1 було призначено суддею Конституційного Суду України. Присягу судді Конституційного Суду України складено позивачем 15.05.2013.
		Згідно довідки Конституційного Суду України № 004-019-18/1867 від 03.06.2020, ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ. Різниця між розміром винагороди судді, встановленим відповідно до частини другої статті 1481 Конституції України, статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та розміром, який фактично був нарахований, враховуючи обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, склала за період застосування такого обмеження 1122961,56 грн (за відрахуванням ПДФО та військового збору - 903984,06 грн). 
		Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо непогашення заборгованості по виплаті винагороди судді Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом. 
		Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
		Відповідно до частини другої статті 1481 Конституції України розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється Законом України «Про Конституційний Суд України».
		Згідно з частиною першої статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України» винагорода судді Конституційного Суду України встановлюється цим законом. 
		Винагорода Судді складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону. Посадовий оклад судді Конституційного суду встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.
		Посадовий оклад судді Верховного Суду закріплений в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, в який жодних змін так як і в Закон України «Про Конституційний Суд України», щодо обмеження суддівської винагороди не вносилося.
		18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким доповнено Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 такого змісту:
		"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
		Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
		- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13.04.2020 № 553-ІХ.
		Отже, положення Закону України 2Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року (зі змінами внесеними Законом №553-ІХ ( у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
		Крім того, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
		Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
		Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
		Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.
		Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
		Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
		У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) від 26.04.2006 «Зубко та інші проти України» (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).
		Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 2Незалежність, дієвість та роль суддів», у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
		Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
		Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
		Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
		Рішенням від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		Також конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів»; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13.04.2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яке прийнято Постановою Пленуму Верховного Суду від 29.05.2020 №7 визначено, що під час моніторингу розміру заробітних плат працівників різних сфер дає підстави для висновку, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, передбачає непропорційне зменшення суддівської винагороди стосовно матеріального забезпечення інших працівників бюджетних установ, що у свою чергу, порушує засаду незалежності суддів та суперечить частині першій статті 126 Конституції України.
		З огляду на викладене, бездіяльність відповідача, яка полягає у непогашенні позивачу заборгованості по виплаті суддівської винагороди судді Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, визнається судом протиправною, з огляду на допущення відповідачем порушень вимог статті 1481 Конституції України, статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
		Відповідачем протиправно застосовано до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13.04.2020 № 553-ІХ, яке рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		Відновлення порушеного права позивача має відбутись шляхом стягнення з відповідача недоотриману позивачем суму суддівської винагороди судді Конституційного Суду України у розмірі 903984,06 грн.
		З урахуванням вищезазначеного, суд не бере до уваги доводи відповідача, щодо відсутності заборгованості з виплати суддівської винагороди позивачу з мотивів викладених в рішенні суду. 
		Враховуючи викладене суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
		Згідно довідки Секретаріату Конституційного Суду України від 03.06.2021 № 004-019-18/1867 загальна сума, яка недоотримана позивачем у зв`язку із запровадженням обмеження відповідно до Закону № 553-IX за квітень 2020 року складає 128769,55 грн.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Конституційного Суду України щодо непогашення ОСОБА_1 заборгованості по виплаті суддівської винагороди судді Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
		3. Зобов`язати Конституційний Суд України (01033, вул. Жилянська 14, місто Київ, код ЄДРПОУ 000123534) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену винагороду судді Конституційного Суду України за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 903984,06 грн (дев`ятсот три тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 06 коп.). 
		4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати Конституційним Судом України (01033, вул. Жилянська 14, місто Київ, код ЄДРПОУ 000123534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць у розмірі 128769,55 грн (сто двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят дев`ять гривень 55 коп.).
		Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
		 
		 
		Суддя: Н.А. Добрівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...