Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/6580/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 02.11.2021. Зареєстровано: 03.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2021.
Дата набрання законної сили: 16.06.2022
Номер судового провадження: 1-кп/161/725/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021030580000320

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/6580/21 
		Провадження № 1-кп/161/725/21
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		   м. Луцьк                             02 листопада 2021 року     
		Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
		головуючого            судді ОСОБА_1 ,
		з участю секретаря
		судового засідання         ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021030580000320 від 10.02.2021, про обвинувачення  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився в смт.Рожище Волинської області, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , освіта вища, не працює, одружений, несудимий, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора             ОСОБА_4 ,
		потерпілого             ОСОБА_5 ,
		представника потерпілого    адвоката ОСОБА_6 ,
		захисника             ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого             ОСОБА_3 ,
		 
		В С Т А Н О В И В
		ОСОБА_3 10.02.2021 близько 16.00год. в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, в ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_5 , утримуючи в правій руці кухонний ніж, умисно наніс потерпілому один удар вказаним ножем в ділянку черевної порожнини, чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді: проникаючого поранення черевної порожнини у ділянці лівого підребер`я з наскрізним пошкодженням тонкої кишки, брижі тонкої кишки, заочеревинного простору з заочеревинною гематомою, внутрішньо-черевною кровотечею та геморагічним шоком 2-3 ст., яке згідно з висновком судово-медичного експерта №160 від 16.03.2021 за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. 
		ОСОБА_3 інкримінується нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.1 ст.121 КК України, не визнав та показав, що за вказаних обставин місця та часу він попросив в потерпілого дошку, за яку дав 200 гривень. На вказані гроші потерпілий придбав пляшку горілки та продукти. Після розпиття пляшки горілки (0,5 літра на двох), між ним та потерпілим виникла словесна суперечка, в ході якої потерпілий почав наносити йому удари долонею руки по обличчю, потилиці, ударів наносив багато, він падав. Після чого, взявши в руки ножа, який був на столі, наставив його в сторону потерпілого для самозахисту, а останній, знову наносячи удар, сам настромився на ніж. ОСОБА_8 сказав потерпілому викликати швидку, взяв дошку і пішов додому. Занісши дошку додому, він поїхав в поліцію і повідомив про цю подію. Також показав, що він хотів допомогти порадами потерпілому з фірмою, при цьому потерпілий не просив в нього такої допомоги, не хотів вбивати потерпілого, а лише захищався, швидку не викликав самостійно, оскільки боявся, був побитий та було темно. В стані алкогольного сп`яніння він не перебував, а тілесних ушкоджень на ньому не було виявлено у зв`язку з особливістю організму. При цьому не зміг пояснити те, яким чином він міг би допомогти потерпілому з фірмою, також чітко не пояснив, чому під час слідчого експерименту показував як саме наніс удар ножем. Цивільний позов потерпілого про відшкодування завданої моральної шкоди також не визнав, при цьому відшкодував потерпілому на стадії досудового розслідування 6000 гривень на лікування. Просив суворо не карати та не позбавляти волі.
		Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 , його винуватість повністю доводиться дослідженими в ході судового розгляду доказами. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.
		Так допитаний безпосередньо в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 підтвердив той факт, що за вказаних обставин місця та часу він разом з обвинуваченим вживали спритне, розмовляли, були словесні суперечки, обвинувачений намагався вчити життю, через що він просив ОСОБА_8 залишити приміщення. З незрозумілих причин обвинувачений наніс сконцентрований удар ножем в живіт, який лежав на столі, та залишив приміщення, нічого при цьому не говорячи, дошку забрав з собою. Також додав, що один одному вони не погрожували, ударів не наносили, тілесних ушкоджень в обвинуваченого не було, вони разом вживали спритне, при цьому обвинувачений вже прийшов в стані алкогольного сп`яніння. Просив не позбавляти обвинуваченого волі, хоча останній і не просив вибачення, цивільний позов підтримав повністю, при цьому показав, що 6000 гривень на лікування були відшкодовані обвинуваченим.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що орієнтовно в лютому 2021 року під час несення служби по охороні порядку до нього підійшла особа та повідомила, що вбила людину. Група виїхала на місце події, де було виявлено потерпілого з тілесними ушкодженнями, на місце викликали поліцію та швидку медичну допомогу. Обвинувачений повідомляв, що виникла бійка і він наніс удар ножем через конфлікт за дошку.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 (дружина обвинуваченого) показала, що очевидцем подій вона не була, її чоловік пішов за дошкою, а повернувшись додому сказав, що його побив потерпілий і він вдарив його ножем. Після чого чоловік пішов в поліцію. Тілесних ушкоджень на обвинуваченому вона не бачила, від останнього було чути запах спритного. Про інкриміновані події їй відомо зі слів чоловіка. Згодом возила свого чоловіка до лікарів.
		Показання вказаних потерпілого та свідків є чіткими, послідовними, взаємодоповнюючими та дають змогу відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються між собою та відповідають і іншим доказам у справі.
		Дослідженим в судовому засіданні протоколом слідчого експерименту від 10.02.2021, а також відеозаписом до протоколу, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ст.ст. 104, 223, 240 КПК України, встановлено, що підозрюваний ОСОБА_3 в присутності свого захисника ОСОБА_12 , чітко і послідовно відтворив обставини, які мали місце в приміщенні будівлі за адресою АДРЕСА_2 , а також показав яким саме чином наніс удар ножем в область живота потерпілого. Учасники та поняті слідчого експерименту будь-яких зауважень до протоколу чи проведення слідчої дії не зазначали. 
		Метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
		Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення особою зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч.4 ст.95 КПК України.
		Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим, свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст.94 КПК України.
		За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.
		Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст.23 КПК України) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст.94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.
		Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
		Із матеріалів кримінального провадження можна зробити висновок, що до проведення слідчого експерименту були відсутні належні та достатні дані про те, яким чином та як саме ОСОБА_3 спричинив тілесні ушкодження потерпілому. Під час цієї слідчої дії останньому, забезпечуючи право на захист, була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин, зокрема і щодо спричинення тілесних ушкоджень, перебігу подій, і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права. Крім того, слідчий експеримент проведено з метою відтворення обставин події, а неодержання від підозрюваного викривальних показань. 
		Таким чином, у цьому випадку відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України, а тому, на думку суду, протокол слідчого експерименту з додатком від 10.02.2021 є належним та допустимим доказом. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
		З дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду речових доказів (відеозапису) від 24.02.2021 встановлено, що 10.02.2021 ОСОБА_3 спілкується з працівниками поліції в службовому автомобілі та розповідає, що під час спільного розпивання алкоголю потерпілий його бив, через що він наніс один удар в область черевної порожнини ОСОБА_5 . Також на відео зафіксовано потерпілого, який знаходився на місці події, на останньому було тілесне ушкодження в області живота. Вилучений диск з відеозаписами визнано речовим доказом, оскільки він відповідає критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України.
		З протоколу огляду місця події з фототаблицею від 10.02.2021, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ч.3 ст.214, ст.ст. 104, 106 КПК України на підставі добровільної згоди потерпілого, вбачається те, що в приміщенні за адресою АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено ряд речей, зокрема ніж з слідами РБК, зафіксована обстановка на місці вчиненого злочину. Вказаним протоколом підтверджується факт нанесення тілесного ушкодження потерпілому за вказаною адресою.
		Протоколом огляду від 11.02.2021, який був проведений та оформлений з дотриманням вимог ст.ст. 104, 106 КПК України, було виявлено та вилучено одяг потерпілого, в якому той був на момент спричинення тілесного ушкодження.
		В процесі огляду предметів від 11.02.2021, слідчим оглянуто ніж та одяг потерпілого, при цьому встановлено на ножі сліди РБК (ззовні схожа на кров), а на одязі наявність механічних ушкоджень. Вилучені під час оглядів місця події речі та грошові кошти визнані речовими доказами, оскільки вони відповідають критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України.
		1702.2021 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду на всі речові докази накладений арешт.
		Згідно висновку експерта №32 від 16.03.2021, кров ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відноситься до групи «А» з ізогемаглютиніном анти- «В» системи «АВО».
		Згідно висновку експерта №33 від 16.03.2021, кров ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відноситься до групи «О» з ізогемаглютинінами анти- «В» і анти- «А», системи «АВО».
		Згідно висновку експерта №39 від 18.03.2021 вбачається, що на клинку ножа виявлено сліди крові людини. На ручці ножа виявлені сліди поту. В слідах крові на клинку ножа, встановлений груповий антиген «А» системи «АВО». Кров може походити від потерпілого ОСОБА_5 , і не може походити від підозрюваного ОСОБА_3 . В слідах поту на ручці ножа, встановлений груповий антиген «Н» системи «АВО». Сліди поту можуть походити від підозрюваного ОСОБА_3 і не можуть походити від потерпілого ОСОБА_5 .
		Висновком експерта 321-МК від 22.03.2021 встановлено, що на футболці потерпілого ОСОБА_5 виявлено колото-різане пошкодження спереду, яке утворилося від дії плаского колюче-ріжучого предмету типу клинку ножа із лезом і обушком, при чому максимальна ширина обушка в межах його поринання не менше 1,7см, обушок в межах 1мм. Пошкодження на футболці могло утворитися від дії наданого на експертизу ножа.
		Згідно висновку судово-медичного експерта №160 від 16.03.2021 у потерпілого ОСОБА_5 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної порожнини у ділянці лівого підребер`я з наскрізним пошкодженням тонкої кишки, брижі тонкої кишки, заочеревинного простору з заочеревинною гематомою, внутрішньо-черевною кровотечею та гемарогічним шоком 2-3ст. Дане тілесне ушкодження виникло в результаті травмуючої дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями та за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Враховуючи характер та анатомічну локалізацію виявленого у потерпілого тілесного ушкодження не виключається можливість його виникнення за обставин, на які вказує підозрюваний ОСОБА_3 під час проведення слідчого експерименту 10.02.2021 за його участю.
		Згідно висновку судово-медичного експерта №92 від 15.02.2021 в обвинуваченого ОСОБА_3 яких-небудь тілесних ушкоджень виявлено не було.
		Висновки судово-медичних експертиз тілесних ушкоджень є науково-обґрунтованими та піддавати їх сумніву в суду підстав немає. Не наведені такі підстави і учасниками кримінального провадження. Такі висновки суд бере до уваги та оцінює в сукупності зі всіма доказами у справі.
		При цьому, висновком експерта №92 від 15.02.2021 повністю спростовуються показання обвинуваченого про те, що потерпілий спричинив йому тілесні ушкодження шляхом нанесення п`ятнадцяти ударів по обличчю.
		Разом з тим, суд критично оцінює показання як обвинуваченого, так і показання свідка ОСОБА_11 (в частині того, що її чоловік оборонявся), вважає їх неспроможними, даними з метою зменшення обсягу відповідальності за вчинене, розцінює їх як спосіб захисту, оскільки вони є суперечливими та спростовуються дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а також показаннями потерпілого ОСОБА_5 , які є послідовними, узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, не суперечать іншим доказам, наявним у матеріалах провадження й дослідженим в судовому засіданні. Така стратегія захисту, на думку суду, є нічим іншим, як способом уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності.
		Стан сильногодушевного хвилювання,як емоційнийпроцес,характеризується своєюраптовістю,неочікуваністю,миттєвістю,бурхливістю,швидкоплинністю,який виникаєу зв`язкуз жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
		Разом з тим, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини нанесення тілесного ушкодження та перебіг подій, які були до, на момент та після, доводи обвинуваченого про його перебування фактично в стані сильного душевного хвилювання, спростовуються сукупністю доказів у кримінальному провадженні.
		Твердження обвинуваченого про те, що ним були вчинені дії з фактично метою захисту (необхідна оборона) суд оцінює критично, оскільки будь-яких підтверджуючих даних про це матеріали справи не містять, а конкретні обставини справи не дають підстав прийти до такого висновку. 
		Невід`ємним елементом необхідної оборони є наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного діяння.
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		З огляду на досліджені в ході судового розгляду докази, суд приходить до висновку, що потерпілий ОСОБА_5 , чи будь-яка інша особа, в ході словесної суперечки з ОСОБА_3 не становили для нього будь-якої загрози, і підстав для самозахисту або необхідності негайного відвернення чи припинення посягання на його життя з боку потерпілого чи іншої особи в нього не виникало. При цьому, характер та локалізація завданого сконцентрованого удару ножем в область живота, де знаходяться життєво важливі органи, переконливо свідчать про те, що дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст.121 КК України. 
		Згідно з ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		За таких обставин, суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними діями, які виразилися в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.121 КК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
		Посилання захисника про формальний розгляд справи судом є голослівними, оскільки такий розгляд проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Окрім того, клопотання захисника про визнання доказів недопустимими в будь-якому випадку до задоволення не підлягає, оскільки прокурором подано постанову про призначення процесуальних керівників від 10.02.2021, яка була відкрита сторонам при виконанні вимог ст.290 КПК України. Більше того, звертає суд увагу захисника на те, що обвинувальний акт та реєстр матеріалів не є доказом в розумінні ст.ст. 84, 291 КПК України.
		Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
		У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		В матеріалах справи відсутні дані, які би підтверджували щирий жаль із приводу скоєного та осуд своєї поведінки обвинуваченим, як і те, що він виявляв готовність нести покарання. Так, обвинувачений із потерпілим не примирився, і більш того, з метою зменшення своєї винуватості наполягав на провині потерпілого у виникненні конфлікту. Також не вбачається в діях ОСОБА_3 і активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, під яким розуміються дії особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Таким чином, суд не визнає обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає з`явлення із зізнанням, добровільне відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
		Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, оскільки і обвинувачений, і потерпілий безпосередньо в судовому засіданні підтвердили факт вживання спиртного, по 250 грам горілки на кожного, а консультативний висновок спеціаліста №63 від 11.02.2021 поза розумним сумнівом не спростовує стан алкогольного сп`яніння обвинуваченого на момент вчинення злочину, оскільки такий огляд був проведений о 00.05год. Більше того, хоча вказаним висновком і встановлено результат огляду «тверезий», однак зі змісту вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_3 повідомив що «випив пів пляшки горілки», результат «Алкотест 6510»  0,09 промілле, результат токсилогічного дослідження крові  0,1 промілле. 
		Обвинувачений ОСОБА_3 вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, одружений, позитивно характеризувався за попереднім місцем роботи, даних про негативну характеристику за місцем проживання матеріали не містять, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має на утриманні матір пенсійного віку.
		На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбаченого санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_3 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк.
		На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
		Норма матеріального права, а саме ст.75 КК України, не містить заборони її застосування до осіб, котрі вчинили злочин, за який обвинувачується ОСОБА_3 .
		Разом з тим, враховуючи конкретні обставини справи, особу обвинуваченого (вік, стан здоров`я тощо) приймаючи до уваги наявність обставин, що пом`якшують покарання, а також позицію потерпілого, як просив не позбавляти волі обвинуваченого, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання із випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши при цьому, з огляду на тяжкість вчиненого злочину та наявність обтяжуючої обставини, максимальний іспитовий строк, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
		Судом взято до уваги позиції всіх учасників судового провадження, а тому суд дійшов висновку про можливість досягнення мети виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства за умови контролю за його поведінкою упродовж іспитового строку, адже обвинувачений ОСОБА_3 до вчинення ним інкримінованого злочину вів законослухняний спосіб життя, що підтверджується відсутністю даних про притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має на утриманні матір пенсійного віку. Стороною обвинувачення не надано суду жодних відомостей про те, що обвинувачений до вчинення злочину мав девіантну поведінку.
		Потерпілий ОСОБА_5 звернувся з позовом до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди в сумі 100000 гривень.
		Вирішуючи цивільний позов суд виходить з наступного.
		Частиною 1 ст.128КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Згідно ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Таким чином, оскільки в судовому засіданні доведено те, що потерпілому завдано тілесних ушкоджень діями обвинуваченого, завдано майнової шкоди, яку обвинувачений відшкодував в сумі 6000 гривень, а отже завдано і моральної шкоди, яку обвинувачений не намагався відшкодувати чи принаймні вжити заходів для такого відшкодування, цивільний позов ОСОБА_5 є підставним та підлягає до задоволення.
		Доводи сторони захисту про відсутність будь-яких даних для прийняття такого позову до розгляду суд оцінює критично, оскільки ОСОБА_5 визнаний у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку потерпілим у кримінальному провадженні, а сама позовна заява відповідає вимогам як кримінального процесуального, так і цивільного процесуального законодавства.
		Вирішуючи розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи моральні та фізичні страждання останнього від вчиненого кримінального правопорушення, фізичні та душевні страждання у зв`язку з необхідністю стаціонарного лікування, з огляду на конкретні обставини самої події, ступінь вини обвинуваченого, приходить до висновку, що цивільний позов потерпілого в частині стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення та стягнення відшкодування в розмірі 50000 гривень.
		На думку суду, вказана сума моральної шкоди буде достатньою та не буде такою, яка б сприяла потерпілому до збагачення. 
		Звертає суд увагу на той факт, що сторона захисту ніяким чином не обґрунтовувала безпідставність позову в частині відсутності моральної шкоди.
		Питання про речові докази та арешт майна суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 174 КПК України.
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу необхідно залишити попередній  домашній арешт, з метою запобігти ризику, передбаченому ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
		Відповідно до ч.5 ст.72 КК України суд здійснює зарахування строку попереднього ув`язнення.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 128, 129, 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
		 
		У Х В А Л И В
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		На підставі ст.75КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.
		На підставі ч.1 ст.76КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 такі обов`язки:
		1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
		Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 (к.п.п. НОМЕР_1 ) в користь потерпілого ОСОБА_5 (к.п.п. НОМЕР_2 ) моральну шкоду в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.
		Речові докази у справі, а саме: 
		- сліди рук, ніж, недопалки у кількості 11 штук, фрагмент тканини зі слідами речовини бурого кольору, схожої на кров, футболку та спортивні штани, знищити;
		- мобільний телефон «Motorolla»; мобільний телефон «Айфон 5»; ключ від дверей; грошові кошти у сумі 50 грн (2 купюри номіналом по 20 грн та 2 купюри номіналом по 5 грн), повернути за належністю потерпілому ОСОБА_5 .
		Арешт, який накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.02.2021 на майно, скасувати.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній  домашній арешт.
		Зарахувати ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.72 КК України в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 11.02.2021 по 12.02.2021, з розрахунку що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...