Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/5579/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 03.11.2021. Зареєстровано: 03.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2021.

Номер судового провадження: 2/201/372/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		           № 201/5579/20
		провадження 2/201/372/2021
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 листопада 2021 року Жовтневий районний суд
		м. Дніпропетровська
		у складі: головуючого
		судді Антонюка О.А.
		з секретарем Храмцевич Т.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЛЮС» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		    ОСОБА_1 12 червня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «НПЛЮС» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що у серпні 2019 року він звернувся до стоматологічної клініки ТОВ «НПЛЮС», яка розташована в місті Дніпрі по вул. Княгині Ольги, за наданням мені медичних послуг з виготовлення протезів зубів верхньої та нижньої щелеп, розраховуючи на чесне ставлення до нього, як до пацієнта, і на якісне надання послуг. Позивач був направлений до лікаря ОСОБА_2 . Необізнаність позивача у першочергових правилах вибору медичної установи позбавила його можливості більш ретельно підійти до цього питання. У іншому випадку він би поцікавився відгуками інших пацієнтів щодо вказаної приватної медичної установи.
		Під час його першого звернення до адміністратора клініки йому була названа вартість виготовлення двох щелеп, а також вартість двох особистих ложок, якість пластмаси та зубів у сумі 8 300 грн. Але вже на особистому прийомі у ОСОБА_2 ним було добавлено ще дві особисті ложки вартістю по 1 300 грн. кожна і ще 420 грн. невідомо за що. Отже, позивач 07 серпня 2019 року сплатив всього 11 320 грн., а квитанцію отримав на 5 660 грн. Протези були виготовлені і надані позивачу. В перший же день носіння виготовлених «нових» протезів була розірвана права частина слизової оболонки рота, що супроводжувалося значним крововиливом та нестерпною біллю. Після проведеного коригування - скорочення правого крила протезу верхньої щелепи - він взагалі перестав триматися на щелепі. Внаслідок зробленого ОСОБА_2 перебазування протезу верхньої щелепи він повністю розірвав слизову оболонку ротової порожнини зліва у верхній частині. Протез нижньої щелепи був зробленим чомусь дуже товстим і він також розірвав йому шкіру слизової та нижні ясна. Все це привело позивача до прийняття рішення про повернення виготовлених протезів. 
		У зв`язку із цим він 30 грудня 2019 року рекомендованим поштовим відправленням звернувся до керівника ТОВ «НПЛЮС» ОСОБА_3 із відповідною скаргою. Після цього лікар ОСОБА_2 умовив повторити процедуру з виготовлення інших протезів. Він позивача запевнив, що вказані непорозуміння можливо владнати шляхом усунення недоліків виготовлених протезів. Були виготовлені нові протези. Але і вони виявилися не якісними: верхній та нижній протези виявилися короткими і його язик був обмежений в дуже маленькому об`ємі. Розмовляти із таким об`ємом практично неможливо. Позивач може лише шепелявити, а деякі слова взагалі неможливо вимовити і через пів-години намагань розмовляти язик натирався об близько стоячих від порожнини роту протези, що закінчувалося роздиранням язика до крові. ОСОБА_2 запропонував принести йому його попередні протези, які могли б стати прикладом для визначення прикусу і об`єму в роті, що потрібно для нормальної можливості розмовляти. Позивач приніс ці протези. Протез верхньої щелепи був майже ідеальним. А не носив він їх лише з тієї причини, що протез нижньої щелепи погано тримався на десні. Але, в головному, протези були зроблені дуже правильно. Ці протези знаходилися у ОСОБА_2 декілька місяців. Ніщо не заважало зробити таку ж форму із таким же прикусом та об`ємом. Але ті протези, що були зроблені останніми, формально відповідають вимогам якості, крім однієї - в них неможливо розмовляти.
		Отже, після другої і невдалої спроби отримати у ОСОБА_2 необхідні йому протези, позивач прийняв рішення про повернення йому виготовлених протезів з причини неможливості їх використовування, а він - поверне йому його кошти в сумі 11 320 грн. У зв`язку із цим позивач в березні 2020 року направив до ОСОБА_2 відповідну заяву, але поштовий кур`єр не зміг вручити йому цю заяву, так як працівники стоматологічної клініки ТОВ «НПЛЮС» (вул. Княгині Ольги, 3-Б, м. Дніпро, 49038) відмовилися отримувати мою заяву. Тому він був змушений вдруге 07 квітня 2020 року звернутися до керівника ТОВ «НПЛЮС» ОСОБА_3 із скаргою, у якій позивач запропонував прийняти виготовлені непридатні для нього протези щелеп і відшкодувати витрачені ним кошти на виготовлення протезів шляхом перерахування 11 320 грн. на його картку № НОМЕР_1 або передати цю суму особисто адвокату.
		До цього часу позивач відповіді не отримав, у зв`язку із чим був вимушений 28 травня 2020 року звернутися із відповідною скаргою до Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації. Позивач вважає вказані дії відповідача і лікаря неправомірними, йому завдана шкода, він поніс збитки. Позивачу завдана моральна шкода. Позивач просив суд захистити його права як споживача, зобов`язати відповідача повернути йому його кошти за неякісно виконану роботу  не якісні медичні послуги, стягнути завдану моральну шкоду, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
		Представник позивача адвокат в судове засідання не з`явився начебто з причини знаходження на самоізоляції через хворобу членів сім`ї, вказана причина неявки оцінюється судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже, доказів (будь-яких) на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона позивача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що надана заява про відкладення слухання справи через самоізоляцію не перешкоджає розгляду справи). На даній стадії слухання суд вважає помилковим перенесення слухання в справі з мотивів неявки представника позивача, оскільки таке перенесення (відкладення) слухання справи можливе за умови, якщо не вирішені всі інші питання (а вони вирішені), не розглянуті клопотання (а вони розглянуті), не з`ясовані доповнення, заяви і клопотання (з`ясовані) та інш., від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; відкладаючи розгляд в справі начебто через неможливість розглянути її без представника позивача, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Стороною заявника такого клопотання (представник позивача) не надано доказів, що заявлений ним адвокат не може з`явитися в судове засідання з поважних причин. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Посилання заявника на те, що наявність саме цього представника (а не іншого, час на залучення іншого захисника судом надавався) у цій справі може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому. Суд не може задовольнити клопотання сторони позивача про перенесення слухання в справі у зв`язку із введенням у країні карантину, знаходження представниика на самоізоляції, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, суд діє в межах чинного законодавства, а заявник та/або його представник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду, проте не скористався своїм правом. Отже, суд вважає можливим розгляд справи далі.
		Представник відповідача ТОВ «НПЛЮС» в судовому засіданні і в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно позивач звертався до них з проханням надати медичні послуги; вони такі послуги надали, все зробили по закону вірно, протиправних дій в них не було. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. 
		   З`ясувавши позицію та думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
		Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		В судовому засіданні з позову і пояснень позивача з`ясовано, що ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до стоматологічної клініки ТОВ «НПЛЮС», яка розташована в місті Дніпрі по вул. Княгині Ольги, за наданням мені медичних послуг з виготовлення протезів зубів верхньої та нижньої щелеп, розраховуючи на чесне ставлення до нього, як до пацієнта, і на якісне надання послуг. Позивач був направлений до лікаря ОСОБА_2 . Під час його першого звернення до адміністратора клініки йому була названа вартість виготовлення двох щелеп, а також вартість двох особистих ложок, якість пластмаси та зубів у сумі 8 300 грн. На особистому прийомі у ОСОБА_2 ним було добавлено ще дві особисті ложки вартістю по 1 300 грн. кожна і ще 420 грн. Отже, позивач 07 серпня 2019 року сплатив всього 11 320 грн.. 
		Протези були виготовлені і надані позивачу, але вони виявилися не якісними і лікарем було проведено коригування - скорочення правого крила протезу верхньої щелепи. Внаслідок зробленого ОСОБА_2 перебазування протезу верхньої щелепи позивач повністю розірвав слизову оболонку ротової порожнини зліва у верхній частині. Протез нижньої щелепи був зробленим чомусь дуже товстим і він також розірвав йому шкіру слизової та нижні ясна.
		Все це привело позивача до звернення позивача до керівника ТОВ «НПЛЮС» ОСОБА_3 із відповідною скаргою. Після цього лікар ОСОБА_2 начебто умовив повторити процедуру з виготовлення інших протезів. Були виготовлені нові протези, але і вони, як стверджує позивач, виявилися не якісними: розмовляти було практично неможливо. 
		Отже, після другої і невдалої, як стверджує позивач, спроби отримати у ОСОБА_2 необхідні йому протези, позивач прийняв рішення про повернення йому виготовлених протезів з причини неможливості їх використовування, а він - поверне йому його кошти в сумі 11 320 грн. 07 квітня 2020 року позивач звернувся до керівника ТОВ «НПЛЮС» ОСОБА_3 із скаргою, у якій позивач запропонував прийняти виготовлені непридатні для нього протези щелеп і відшкодувати витрачені ним кошти на виготовлення протезів шляхом перерахування 11 320 грн. на його картку № НОМЕР_1 або передати цю суму особисто адвокату. Але до цього часу позивач відповіді не отримав, у зв`язку із чим був вимушений 28 травня 2020 року звернутися із відповідною скаргою до Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації.
		Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів», виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний строк на комплектуючі вироби повинен бути не менший, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції.
		Позивач вважає вказані дії відповідача і лікаря неправомірними, йому завдана шкода, він поніс збитки, а законом передбачені і штрафні санкції за невиконання умов договору. Позивачу завдана моральна шкода. Позивач просив суд захистити його права як споживача, зобов`язати відповідача повернути йому його кошти за неякісно виконану роботу  не якісні медичні послуги. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
		Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного. 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
		Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно дост. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		В наведеній статті законодавцем також визначено наступне: послуга  діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; продукція  будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
		Згідно з умовами ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
		Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
		Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
		В даному випадку застосуванню підлягають норми цивільного законодавства, які регламентують виникнення цивільних прав і обов`язків на підставі саме договорів та інших правочинів.
		Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір  це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (розрахунковий документ).
		Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
		Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання або змінювати його умови. Договір, який є чинним (дійсним), має обов`язкову силу не лише для сторін. Ним повинні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього договору, захищаючи їхні права та інтереси. 
		Виходячи з аналізу норм даної статті йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Тобто, у даному випадку, відповідач істотно порушив умови договору, а саме: відповідачем позивачу не були надані необхідні послуги, крім того, річ, яка була надана відповідачу для заміни, ремонту була зіпсована останнім. Позивач так і не отримала той товар, на який розраховував при покупці (який й досі знаходиться у відповідача), а також жодної компенсації його вартості. 
		Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		Згідно ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно ст. 1, 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
		Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
		У зв`язку з цим, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами.
		Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		   Позивач у своїй позовній заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані свої позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначає про те, яке саме право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь- якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; ціну продукції визначено неналежним чином; документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
		   Стосовно надання відповідачем стоматологічних послуг позивачу. Товариство з обмеженою відповідальністю «НПЛЮС» є офіційно зареєстрованим спеціалізованим підприємством в сфері надання медичних послуг. Свою господарську діяльність підприємство здійснює на підставі Закону та з відповідним шанобливим ставленням до клієнтів.
		07 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до клініки «НПЛЮС» зі скаргою на неякісний зубний протез, виготовлений в іншій клініці та з проханням зробити корекцію. Ортопед - стоматолог ОСОБА_2 зробив перебазування протезу, який був виготовлений в іншій клініці. Пацієнту сподобалася корекція і він запитав, чи може лікар ОСОБА_2 виготовити нові знімні протези на верхню та нижню щелепи. Ортопед- стоматолог ОСОБА_2 проконсультував пацієнта ОСОБА_1 в повному обсязі та повідомив його про терміни виконання роботи та ціни згідно прейскуранту, а також повідомив про необхідність приходити на обов`язкову корекцію після фіксації протезів. Пацієнта влаштували умови надання послуг, він здійснив оплату послуг відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 07 серпня 2019 року та записався на процедуру зняття відбитків зубних протезів.
		Декілька разів ОСОБА_1 приходив на примірку постановки зубів і був задоволений усіма маніпуляціями лікаря, що підтверджується особистим підписом пацієнта в медичній картці, а також медичним реєстратором ОСОБА_4 , яка в обов`язковому порядку після прийому лікаря цікавилася самопочуттям пацієнта.
		При останній корекції лікарем ОСОБА_2 було виявлено, що пацієнт почав самостійно коректувати протези за допомогою наждачного паперу і був попереджений, що гарантії на зубні протези будуть зняті в разі таких самостійних дій. На послідуючі огляди, на які позивача запрошував лікар ОСОБА_2 , пацієнт ОСОБА_1 відповідав у телефонних дзвінках, стверджуючи, що в нього все добре та на огляди і корекції він приходити не буде, і якщо його буде щось турбувати, він сам запишеться на прийом.
		Через кілька місяців пацієнт ОСОБА_1 почав писати листи та претензії до клініки та ортопеда-стоматолога ОСОБА_2 стосовно неетичної поведінки лікаря та неякісно виготовлених протезів. Пацієнт ОСОБА_1 був запрошений до клініки на огляд до головного лікаря, директора - ОСОБА_5 . У рамках лояльності в роботі з пацієнтами, ОСОБА_1 було запропоновано повторне виготовлення нових зубних протезів безкоштовно, за умов його обов`язкових оглядів та корекцій у лікаря. Пацієнт погодився і кожен наступний візит до лікаря ОСОБА_2 був узгоджений з ним.
		Після виготовлення та фіксації нових знімних зубних протезів на верхню та нижню щелепи, позивача все влаштувало, що також підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 у медичній карточці на кожному прийомі.
		Останній візит ОСОБА_1 завершив подякою лікарю ОСОБА_2 , медичному реєстратору ОСОБА_4 за якісну роботу клініки та увагу до нього.
		Відповідно медичної карти стоматологічного хворого ОСОБА_1 , останній засвідчив своїм підписом те, що відповідач надав йому інформацію про характер його захворювання, особливості його перебігу, діагностики та лікування. Він був ознайомлений з планом обстеження і лікування. Отримав в повному обсязі роз`яснення про характер, мету, орієнтовану тривалість діагностично-лікувального процесу та про можливі несприятливі наслідки під час його проведення, про необхідність дотримання визначеного лікарем режиму в процесі лікування. Зобов`язався негайно повідомляти лікуючого лікаря про будь-яке погіршення самопочуття. Він був проінформований, що недотримання рекомендацій лікуючого лікаря, режиму прийому призначених препаратів, безконтрольне самолікування можуть ускладнити лікувальний процес та негативно позначитися на стані здоров`я. Йому надали в доступній формі інформацію про ймовірний перебіг захворювання і наслідки у разі відмови від лікування. Він мав можливість задавати будь-які питання, які його цікавили, стосовно стану здоров`я, перебігу захворювання і лікування та одержав на них відповіді.
		Відповідно до висновку експерта № 4583-20 судово почеркознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року записи і підписи, рукописні тексти в «Історії хвороби ортопедично хворого» медичної картки № 112 2019 ОСОБА_1 виконані самим ОСОБА_1 ..
		Вищезазначені обставини підтвердив опитаний в якості свідка в судовому засіданні лікар ОСОБА_2 .. 
		За таких обставин сторона відповідача дії позивача розцінює як зловживання правом на звернення з даним безпідставним позовом до суду, позивачу працівниками підприємства були надані якісні стоматологічні послуги за помірну ринкову ціну та відповідним шанобливим ставленням до нього.
		Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
		На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
		Після звернення ОСОБА_1 до відповідача для надання йому стоматологічних послуг, працівники клініки проконсультували його з планом лікування та вартістю цих послуг. Позивач, будучи обізнаним з умовами запропонованого лікування, сплатив грошові кошти відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 07 серпня 2019 року, тим самим сторони уклали договір, дійшовши згоди по всім основним умовам надання та приймання послуг з лікування. 
		Відповідач виконав всі взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг з протезування позивача. ОСОБА_1 отримав вказані послуги, оплатив їх та особисто здійснив декілька записів у медичній картці про те, що наданими послугами задоволений, претензій не має. За таких обставин вимоги позивача до відповідача є безпідставними.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Позивачем в позові зазначено, що моральна шкода виразилася для нього в тривалих фізичних стражданнях, викликаних пошкодженням ясен під час застосування неякісних протезів, у неможливості споживати їжу. У неможливості нормально розмовляти, у витрачанні значного часу на велику кількість відвідувань медичного закладу. Позивач зазначає розмір відшкодування заподіяної, на його думку, моральної шкоди в сумі 1 051 000 грн., при цьому не надає жодних обґрунтувань заявленої суми відшкодування.
		Позивачем у позовній заяві не надано жодного доказу протиправних дій відповідача в частині завдання шкоди здоров`ю, надання неякісних послуг та інших обставин з якими останній пов`язує заподіяння йому майнової та моральної шкоди.
		Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову задоволенні позову.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. І ст.77 ІІПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права. 
		При цьому, якщо тягар доказування причини виникнення недоліків у товарі покладено на відповідача, то тягар доказування наявності істотних недоліків у товарі покладено саме на позивача.
		Така ж правова позиція викладена у рішенні Верховного суду у справі № 205/5383/15-ц від 08 лютого 2018 року.
		Судом з`ясовано, що таких істотних недоліків товару (в розумінні закону  неможливості використовувати товар більше чотирнадцяти днів) не було, доказів на підтвердження цього позивач суду не надав.
		Згідно ізст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). 
		На підставі ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
		На підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		Згідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі.
		В судовому засіданні не знайшли своє об`єктивне підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути покладено обов`язок відшкодувати її  повернути кошти, замінити товар на новий або сплата неустойки у повному обсязі.
		Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
		Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		   У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		   Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		   Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
		Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. 
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. 
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
		Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.
		Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням. 
		Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються. 
		При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ТОВ «НПЛЮС» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, зобов`язання повернути кошти та стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		   На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 42, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 1, 4-10, 12, 13, 15, 19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 15, 16, 22, 184, 202, 509, 526, 530, 551, 673, 675, 678, 680, 708, 711, 901, 906, 1209, 1210, 1166 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЛЮС» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		   Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		Повний текст рішення складено 02 листопада 2021 року.
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...