Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 937/7617/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2021. Зареєстровано: 04.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2021.
Дата набрання законної сили: 02.11.2021
Номер судового провадження: 22-ц/807/3096/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 02.11.2021 Справа № 937/7617/20
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		Справа № 22-ц/807/3096/21                  Головуючий у 1-й інстанції: Урупа І.В.
		Є.У.№ 937/7617/20                        Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 листопада 2021 року                            м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
		 
		головуючого:     Кочеткової І.В.,
		суддів:         Кримської О.М.,
		            Дашковської А.В.,
		секретар: Семенчук О.В.,    
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом  ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
		за апеляційноюскаргоюДержавної казначейської служби України на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2021 року, 
		В С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який в подальшому був уточнений, до Запорізької обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України просить стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку, на її користь моральну шкоду в розмірі 1500000 грн. 
		Вимоги обґрунтовувалпа тим, що 01 липня 2002 року старшим слідчим прокуратури міста Мелітополя відносно неї була відкрита кримінальна справа № 6520211 за ч. 3 ст. 27, ст. 194 та ч. 2 ст. 304 КК України. В ході досудового слідства відносно неї було проведено ряд слідчих дій, описано майно в її помешканні, її було відсторонено від роботи та інше. З часу направлення кримінальної справи до суду і її розгляду на протязі більше дванадцяти років, обвинувальні вироки судів першої інстанції кожного разу скасовувались, апеляційним судом по причині не з`ясування в повному обсязі обставин справи та в порушення вимог ст. 22 КПК України (діючого на той час) не прийняття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2012 року її визнано невинуватою та виправдано. Але після скасування цього вироку та чергового повернення справи на новий розгляд до суду, 11 червня 2013 року постановою Василівського районного суду кримінальну справу за її звинуваченням за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ст. 304 КК України направлено на додаткове розслідування. 11 вересня 2013 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області постанову Василівського районного суду залишено без змін. Постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. від 31.12.2014 кримінальне провадження № 42013080280000073 відносно неї закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 304 КК України. Вказану постанову вона отримала тільки 25.09.2020. В результаті незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності їй була заподіяна моральна шкода. Вона вимушена була покинути роботу слідчого, на посаді якого працювала більше 27 років, в засобах масової інформації відносно неї були розповсюджені відомості щодо її причетності до кримінального правопорушення, втрачено авторитет та довіра з боку колег по роботі, знайомих і оточуючих. Під час проведення досудового розслідування вона була вагітною та у неї виникли ускладнення, а тому було зроблено кесарів розтин. У зв`язку з її незаконним звинуваченням і рішенням суду вона більше трьох місяців знаходилась в місцях позбавлення волі, не бачила своїх неповнолітніх дітей, вирішувалось питання про направлення їх до інтернату, не бачила свою матір. Після звільнення зі слідчого відділу Мелітопольського ГУМВС, вона змушена була шукати іншу роботу для утримання сім`ї, прийшлось виїхати за кордон де працювала і таким чином утримувала сім`ю, що змінило спосіб її життя. У зв`язку з закриттям справи за відсутності в її діях складу злочину вона має право на відшкодування шкоди в розмірі передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до Положення про застосування закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду» завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду виходячи з того розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Вона перебувала під слідством та судом 150 місяців. При цьому, перебування під слідством чи судом, починається з моменту порушення кримінальної справи. Отже, враховуючи, що вона без відповідної правової підстави понад 150 місяців перебувала під кримінальним переслідуванням та утримувалась під вартою, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на неї та кардинальним чином вплинуло на її життя, глибину та тривалість її моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, у тому числі за здоров`я своїх близьких, сильні душевні переживання та моральні страждання, приниження, розгубленість, позбавлення можливості піклуватися про своїх неповнолітніх дітей та похилого віку матір, що є тяжкими наслідками для неї, вважає, що достатній розмір моральної шкоди становить 1500000 грн. 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Поновлено пропущений строк звернення до суду. 
		Стягнуто зДержавного бюджетуУкраїни на корить ОСОБА_1 900000 грн. компенсації моральної шкоди.
		Судові витрати віднести на рахунокдержави.
		Не погоджуючисьз рішенням суду,Державна казначейськаслужба Україниподала апеляційнускаргу,в якій посилаючисьнапорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
		Вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди і її розміру. Державна казначейська служба також звертає увагу суду на те, що вона не є учасником спірних правовідносин з позивачем, її визначено учасником процесу виключно у зв`язку із тим, що чинним законодавством на неї покладено обов`язок із виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України. Стягнення шкоди і судових витрат з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р №845. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника Державної казначейської служби Тінькової А.О., яка підтримала скаргу і просила про її задоволення, заперечення ОСОБА_1 і її представника адвоката Ярошенка О.П., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Встановлено,щопостановою старшого слідчого прокуратури міста Мелітополя Запорізької області від 10.07.2002 відносно позивачки було порушено кримінальну справу за ознаками ст.ст. 27 ч.3, 194 ч.2, 304 КК України (а.с. 12)
		03.09.2002 старшим слідчим прокуратури міста Мелітополя було описано майно позивачки, про складено відповідний протокол (а.с. 13) 
		06.09.2002 прокурором міста Мелітополя Запорізької області було затверджено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 27 ч.3,194 ч.2, 304 КК України, справу направлено до Мелітопольського міського суду для розгляду по суті. (а.с. 24)
		05.01.2005 головою апеляційного суду Запорізької області визначена підсудність вказаної кримінальної справи за Василівським районним судом Запорізької області. 
		Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01.12.2010 було скасовано вирок Василівського районного суду Запорізької області від 03.08.2010, яким позивачка була визнана винуватою у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.3,194 ч.2, 304 КК України та засуджена до 4 років 6 місяців позбавлення волі з випробуванням на один рік, справа направлена на новий розгляд (а.с. 25-28)
		Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 20.01.2012 відносно ОСОБА_3 було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою (а.с. 29)
		Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 11.06.2013 кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст.ст. 27 ч.3,194 ч.2, 304 КК України направлено на додаткове розслідування. 
		Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2013 постанову Василівського районного суду Запорізької області від 11.06.2013 залишено без зміни.
		03.10.2013 до Мелітопольської міжрайонної прокуратури з Василівського районного суду Запорізької області надійшла кримінальна справа № 650211 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.ст. 27 ч.3,194 ч.2, 304 КК України для проведення додаткового розслідування, у зв`язку з чим відповідні відомості внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201308028000073. 
		15.10.2013 проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручене слідчим слідчого відділу прокуратури Запорізької області. 
		Постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області Черніченко Б.В. кримінальне провадження № 4201308028000073 від 03.10.2014 закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 304 КК України (а.с. 32-35) 
		Згідно Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» позивач має право на відшкодування шкоди.
		Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України, особа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідок порушення їїправ. 
		Моральна шкодаполягає:1)у фізичномуболю тастражданнях,яких фізичнаособазазнала узв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я;2)удушевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів;3)у душевнихстражданнях,яких фізичнаособа зазналаузв`язкуіззнищеннямчипошкодженнямїїмайна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		За змістом ст. 1176 ЦК України шкода,завдана фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальної відповідальності, незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту чивиправних робіт,відшкодовується державоюу повномуобсязі незалежновід винипосадових і службових осіборгану, що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування, прокуратури абосуду.
		Правона відшкодуванняшкоди,завданої фізичнійособі незаконнимидіями органу,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,досудоверозслідування,прокуратури абосуду,виникаєувипадках,передбаченихзаконом. 
		Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Відповідно дост.1Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданоїгромадянинові незаконнимидіямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду»(даліЗакон№ 266/94)підлягаєвідшкодуванню шкода,завдана громадяниновівнаслідок , зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Пунктом 2 ст. 2 Закону № 266/94 передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Згідно з п. 5 ст. 3 Закону № 266/94, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода.
		На підставіабзаців 5,6ст.4Закону №266/94відшкодування моральноїшкодипровадиться уразі,колинезаконні діїорганів,щоздійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратуриі судузавдали моральноївтратигромадянинові,призвелидопорушення йогонормальних життєвихзв`язків,вимагаютьвіднього додатковихзусильдляорганізаціїсвогожиття. 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		У п.9Постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни від31.03.1995№4«Просудовупрактику всправахпровідшкодування моральної(немайнової)шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану… При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		Відповідно до п. 14ст.3КПКУкраїни притягнення до кримінальної відповідальностіце стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27.10.1999 рокуу справі № 1-15/99 надане тлумачення щодо того, з якого моменту особа вважається притягнутою до кримінальної відповідальності. Передбачено що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
		Кримінальним процесуальним Кодексом України 2012 рокупоняття «пред`явлення обвинувачення» замінено на поняття «повідомлення особі про підозру» (ст.ст. 276-279 КПК України).
		В судовому засіданні встановлено, що позивачка перебувала під слідством та судом з 10.07.2002 (повідомлено про підозру) по 31.12.2014, тобто протягом 149 місяців 21 днів. 
		Статтею13Закону№266/94передбачено,що розмірморальної шкодивизначаєтьсязурахуванням обставинсправивмежах,встановлених цивільнимзаконодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Отже, вказаним законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		У випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений вказаним законом розмір є мінімальним, гарантований державою, суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
		Під час визначення розміру моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, що позивачка без відповідної правової підстави майже 150 місяців перебувала під кримінальним переслідуванням, у зв`язку чим зазнала душевних переживань, втратила авторитет серед оточення. При цьому протягом певного часу утримувалася під вартою, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на її життя, що привело до зміни її життєвого укладу та завдало їй значних страждань. Також позивачка була обмежена у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно неї також застосовувався запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 
		Розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом встановлений в сумі 6000 грн. 
		Отже, враховуючи ступень негативного впливу на життя та свідомість позивачки як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту її перебування під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які понесла позивачка через неможливість тривалого відновлення своїх прав, суд першої інстанції визнав належний розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 в даному випадку складає 900 000 грн, вказаний висновок суду першої інстанції відповідає принципу розумності та справедливості.
		Відповідно достатті 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставістатті 1176 ЦК Україниє держава Україна.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України затвердженогоуказом Президента України від 13 квітня2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України). Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Таким чином держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Прокуратура Запорізької області (дії посадової особи якогопризвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
		Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає про таке:
		Положеннями ст. ст. 256, 257 ЦК України визначено,що позовнадавність -це строк,у межахякого особаможе звернутисядо судуз вимогоюпро захистсвого цивільногоправа абоінтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Виходячи з вимогстатті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. 
		Згідно ч.ч. 3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давністьзастосовуєтьсясудомлише зазаявоюсторониу спорі,зробленоюдовинесення нимрішення. Спливпозовноїдавності,прозастосуванняякої заявленостороноюуспорі,єпідставоюдля відмовиупозові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		В обґрунтування вимог про поновлення строку звернення до суду позивачка як на поважність причини пропуску цього строку посилалася на те, що їй не було відомо про прийняте 31.12.2014 прокурором рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину, постанову про закриття кримінального провадження вона отримала 25.08.2020, яка була їй надіслана тільки 24.08.2020. 
		Судом першої інстанції встановлено, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про надсилання позивачці копії постанови про закриття кримінального провадження від 31.12.2014, та її отримання останньою. 
		Оскільки в даному випадку права позивачки були порушені, а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання поважною причину пропуску позивачем строку позовної давності .
		Доводи Державної Казначейської служби про те, що вона є неналежним відповідачем у справі, є неспроможними.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогопостановою КМУ від 15.04.2015 № 215, казначейство, відповідно до покладених на нього завдань та в установленому Законом порядку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
		Відповідно до ч.1ст.25 Бюджетного Кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Частиною 2ст.25 Бюджетного Кодексу Українипередбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Пунктом 9Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного Кодексу Українивстановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
		Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджетув межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
		Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
		Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними. 
		Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.
		Керуючись ст. ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України в особі представника за довіреністю Тінькової Анастасії Олександрівни залишити без задоволення.
		РішенняМелітополського міськрайонногосуду Запорізькоїобласті від25травня 2021  року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. 
		Повний текст постанови складено 03 листопада 2021 року.
		 
		 
		Головуючий: І.В. Кочеткова
		 
		 
		 
		Судді: А.В. Дашковська
		 
		 
		 
		О.М. Кримська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...