Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/6555/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2021.
Дата набрання законної сили: 28.10.2021
Номер судового провадження: 61-9020ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 жовтня 2021 року
		м. Київ
		справа № 465/6555/16-ц
		провадження № 61-9020св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., 
		Мартєва С. Ю.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Кредобанк»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 2020 року 
		в складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду 
		від 27 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - 
		ПАТ «Кредобанк») про визнання недійсним кредитного договору.
		Позовна заява мотивована тим, що Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк», правонаступником якого було ПАТ «Кредобанк», 
		а у подальшому є Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - 
		АТ «Кредобанк»), та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 74 000 дол. США на строк до 02 липня 2018 року. 
		Разом з тим, кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису вартості кредитування, позивачу не було надано окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Спірний договір не містить всі умови, які передбачені Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та Законом України «Про захист прав споживачів».
		Умови договору кредиту є несправедливими, порушують принцип рівності сторін. Банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит. 
		На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним 
		з моменту укладення кредитний договір від 03 липня 2008 року та застосувати наслідки недійсності правочину до цього кредитного договору.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 
		2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи позивач повторно не з`явилася в судове засідання, зловживаючи своїми процесуальними правами, та заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що про останні два засідання позивач повідомлялась судом шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами 
		з повідомленням про вручення на відомі суду і вказані самою позивачкою 
		у її заявах адреси місця проживання, однак, адресовані позивачу поштові відправлення повертались з відміткою - «відсутність адресата за вказаною адресою». Заяви з повідомленням про іншу (нову) адресу місця свого проживання (перебування) позивач до суду першої інстанції не подавала та про наявність у неї засобів зв`язку суд не повідомляла. Разом з тим, обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду даної справи, зокрема, про останнє судове засідання, призначене на 30 листопада 2020 року, підтверджується її клопотанням про відкладення розгляду справи. За таких обставин, з урахуванням норм процесуального закону, вважається, що позивач була належним чином повідомлена про два останні судові засідання, однак, до суду не з`явилась і заяви про розгляд справи у її відсутності не подавала.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
		У касаційній скарзі позивач також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження № 61-14373св19), 
		від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19 (провадження 
		№ 61-21428св19).
		Касаційна скарга мотивована тим, що у судове засідання, призначене 
		на 25 березня 2020 року, позивач не прибула з поважних причин та повідомила про причини своєї неявки. У клопотанні про відкладення розгляду справи на інший день, яке було подано через канцелярію суду завчасно - 30 листопада 2020 року, вказано про неможливість участі, зважаючи на встановлення в Україні карантину, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби. Відповідно, причини неявки 
		у судове засідання, призначене на 30 листопада 2020 року, є поважними.
		Неявка сторін в судове засідання не перешкоджала вирішенню спору по суті, оскільки позивач подав до суду докази на підтвердження заявлених у справі вимог. Крім того, залишення позову без розгляду можливе лише при розгляді справи по суті, проте на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого суду підготовче провадження у справі не було закрите та справа до судового розгляду по суті не була призначена.
		Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 28 травня 
		2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		У липні 2021 року АТ «Кредобанк» надіслало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що у листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 05 грудня 
		2016 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 16 січня 2017 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу.
		Розгляд справи неодноразово відкладався.
		15 травня 2019 року відбувся повторний автоматизований розподіл 
		справи та на підставі розпорядження керівника апарата, справу 
		передано для розгляду судді, визначеному у порядку, передбаченому 
		статтею 33 ЦПК України.
		Судова справа прийнята до провадження суддею Кузем В. Я. 
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 02 серпня 2019 року призначено судове засідання, з урахуванням завантаженості судді та відпустки, на 29 січня 2020 року.
		У судове засідання 29 січня 2020 року позивач не прибула, хоча належним чином повідомлялася про час, дату і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила (а. с. 132, 133, 158).
		У чергове судове засідання 02 березня 2020 року позивач не прибула, подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням, однак жодних документів, які підтверджують поважність неприбуття в судове засідання суду не надала (а. с. 165, 166, 169, 171).
		В чергові судові засідання, які відбулися 25 березня 2020 року 
		та 30 листопада 2020 року позивач не прибула, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 173, 174, 181, 183, 184, 190).
		30 листопада 2020 року до канцелярії суду від представника 
		ОСОБА_1 - адвоката Білика П. Б. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням карантину, запровадженого внаслідок поширення захворювання COVID-19. Разом з тим, жодних документів, які б підтверджували наявність хвороби чи перебування на самоізоляції позивачем не надано, як і не подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
		Представник відповідача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги заперечував 
		у повному обсязі, у випадку повторної неявки позивача просив залишити позовну заяву без розгляду.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 
		2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
		Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 2020 року залишено без змін.
		Щодо клопотання про закриття провадження у справі
		У липні 2021 року АТ «Кредобанк» надіслало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 
		2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження № 61-14373св19), 
		від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19 (провадження 
		№ 61-21428св19) та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник 
		у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Разом з тим, вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки зазначені у ньому доводи є підставою для закриття касаційного провадження, відкритого щодо рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України). Проте, предметом касаційного перегляду у цій справі є саме ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України). 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		В силу вимог абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Таким чином підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є саме вимоги абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України, 
		а посилання позивача у касаційній скарзі на пункт 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України не впливає на підстави відкриття касаційного провадження.
		Отже, викладені у клопотанні відповідача доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження щодо ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом перегляду вказаної ухвали місцевого суду.
		Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання АТ «Кредобанк» про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити 
		у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції 
		(частина третя статті 406 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи позивач повторно не з`явилася в судове засідання, зловживаючи своїми процесуальними правами, та заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.
		Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його 
		справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Нормами процесуального закону визначено право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому ЦПК України.
		Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Проте слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
		Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка 
		є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками 
		про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки 
		в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Статтею 130 ЦПК України передбачено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 131 ЦПК Україна учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
		Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
		Частинами першою, другою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки 
		в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
		У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
		Отже, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 
		2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).
		Судами встановлено, що у провадженні судів першої та апеляційної інстанцій цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору перебувала з листопада 
		2016 року. 
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 05 грудня 
		2016 року відкрито провадження у даній справі.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 16 січня 2017 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
		Розгляд справи неодноразово відкладався.
		Два останні судові засідання у даній справі були призначені на 25 березня 2020 року та 30 листопада 2020 року.
		У судове засідання, призначене на 25 березня 2020 року, позивач не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.
		У наступне судове засідання, призначене на 30 листопада 2020 року, позивач повторно не з`явилась, подала клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на запровадження карантинних обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом, а також на погане самопочуття.
		Про судові засідання, призначені на 25 березня 2020 року та 30 листопада 2020 року, позивач повідомлялась судом шляхом надсилання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення на відомі суду і вказані самою позивачем у її заявах адреси місця проживання, однак 
		вони повертались до суду з довідкою поштового відділення про причину повернення - «відсутність адресата за вказаною адресою» (а. с. 173, 174, 
		183, 184).
		Заяви з повідомленням про іншу (нову) адресу місця свого проживання (перебування) позивач до суду першої інстанції не подавала та про наявність у неї засобів зв`язку не повідомляла.
		Крім того, обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду даної справи, зокрема, про останнє судове засідання, призначене на 30 листопада 
		2020 року, підтверджується клопотанням ОСОБА_1 від 29 листопада 
		2020 року про відкладення розгляду справи.
		Таким чином, позивачу було відомо про два останні судові засідання, однак до суду вона не з`явилась і заяви про розгляд справи у її відсутності не подавала.
		Відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки 
		в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
		У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).
		Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
		Повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.
		Згідно зі статтею 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
		Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони - відповідача, який притягнутий до участі у справі позивачем, а тому саме останній має продемонструвати свій інтерес у як найскорішому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Саме тому, повторна неявка позивача в судове засідання, незалежно від поважності її причин, дає суду підстави залишити позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.
		Таким чином, зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 березня 
		2021 року у справі № 558/9/18 (провадження № 61-13892св20).
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції 
		про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися 
		з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які 
		є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке 
		в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.
		Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
		Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований 
		статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
		Відтак, суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 
		2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18).
		Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач, будучи обізнаною про можливість розгляду справи без її участі, заяву про розгляд справи за її відсутності не подавала, чим умисно затягувала розгляд справи та позбавляла суд можливості ухвалити рішення по суті заявлених вимог.
		Разом з тим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення його без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України), тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вбачається.
		Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 вересня 
		2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).
		Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, діяв 
		у межах своїх повноважень та у визначений процесуальним законом спосіб.
		Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження № 61-14373св19), 
		від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19 (провадження 
		№ 61-21428св19), оскільки висновки у цих справах не суперечать висновкам у справі, яка переглядається.
		Так, у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження № 61-14373св19) Верховний Суд зазначив, що залишення позовної заяви без розгляду може мати місце лише в тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з`явився саме в судове засідання, а не в підготовче засідання. Оскільки позивач не з`явився у призначене підготовче судове засідання, 
		то суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
		За результатом розгляду справи № 761/8849/19 (провадження 
		№ 61-21428св19) Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року також зазначив, що залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави може мати місце лише в тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з`явився саме в судове засідання, а не в підготовче засідання. Ухвалою суду першої інстанції 
		від 12 квітня 2019 року призначене підготовче судове засідання на 21 червня 2019 року, в яке позивач не з`явився, розгляд справи відкладено на 24 липня 2019 року, в яке позивач повторно не з`явився. Отже, оскаржувані ухвали постановлено без додержання норм процесуального права, зокрема позов залишено без розгляду у підготовчому засіданні, що суперечить вимогам пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
		Разом з тим, Франківський районний суд міста Львова 16 січня 2017 року постановив ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.
		У подальшому у справі у суді першої інстанції було двічі проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями.
		Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 02 серпня 2019 року (після останнього автоматизованого розподілу судової справи між суддями) розгляд справи призначено на 29 січня 2020 року.
		У судове засідання 29 січня 2020 року позивач не прибула, хоча належним чином повідомлялася про час, дату і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.
		У чергове судове засідання 02 березня 2020 року позивач не прибула, подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням, однак жодних документів, які підтверджують поважність неприбуття 
		в судове засідання суду не надала.
		У чергові судові засідання, які відбулися 25 березня 2020 року 
		та 30 листопада 2020 року позивач не прибула, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи.
		30 листопада 2020 року до канцелярії суду від представника 
		ОСОБА_1 - адвоката Білика П. Б. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням карантину, запровадженого внаслідок поширення захворювання COVID-19. 
		Представник відповідача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги заперечував 
		у повному обсязі, у випадку повторної неявки позивача просив залишити позовну заяву без розгляду.
		Таким чином, належним чином повідомлена ОСОБА_1 повторно не з`явилася саме в судове засідання, а не в підготовче засідання, тому відсутні підстави вважати, що висновки у цій справі суперечать постановам Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17 (провадження № 61-14373св19) та від 11 березня 2020 року у справі 
		№ 761/8849/19 (провадження № 61-21428св19).
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували запровадження заходів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), не заслуговують на увагу, оскільки позивач та її представник не були позбавлені можливості порушити перед судом клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням положень статті 212 ЦПК України.
		Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що, посилаючись на встановлені в Україні карантинні обмеження, заявником не було враховано, що такі не поширюються на строк розгляду справи, який 
		є службовим, а отже невчинення позивачем та його представником відповідних дій, передбачених ЦПК України (проведення судового засідання в режимі відеоконференції тощо), не свідчить, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням закону.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 
		2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21).
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що неявка сторін 
		у судове засідання не перешкоджала вирішенню спору по суті, оскільки залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 
		2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).
		Безпідставними є доводи касаційної скарги, що на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого суду підготовче провадження у справі не було закрите та справа до судового розгляду по суті не була призначена, оскільки такі доводи спростовані ухвалами місцевого суду від 16 січня 2017 року та від 02 серпня 2019 року (а. с. 65, 128).
		Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява 
		№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 389, 396 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Кредобанк» про закриття касаційного провадження.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 
		2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                   І. М. Фаловська
		                                                                                                С. О. Карпенко
		                                                                                                С. Ю. Мартєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...