Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15036/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: 61-5800ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		             
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 640/15036/18
		 
		 
		провадження № 61-5800св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Харківська міська рада,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду                        м. Харкова від 23 жовтня 2019 року у складі судді Шестака О. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Тичкової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради про надання житлового приміщення взамін зруйнованого.
		Позов мотивовано тим, що у період з 26 квітня 2011 року по 30 жовтня 
		2014 року він відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби. На момент затримання був зареєстрований за місцем мешкання в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначав, що після звільнення з місця позбавлення волі він прибув за адресою своєї реєстрації, як указано в довідці про звільнення, але будинок АДРЕСА_2 виявився знесений. Його баба, яка раніше також була зареєстрована за тією ж адресою, що і він, мешкала у квартирі АДРЕСА_3 , куди була відселена на підставі рішення виконкому ХМР від 22 травня 2013 року № 337.
		Вважав, що при вирішенні цього питання міською владою не були враховані його законні права як мешканця знесеного будинку, який за рішенням Дзержинського райвиконкому від 25 грудня 1990 року № 327/55 вцілому було визнано ветхим, зі зносом 73 %. Зазначав, що органом виконавчої влади були грубо порушені його Конституційні права як громадянина України, та права, які гарантує мешканцям житлового фонду діючий Житловий Кодекс Української PCP, зокрема порушено пункт 7 статті 71 Житлового Кодексу України та статтю 47 Конституції України. Крім того, вважав, що органи міської влади повинні були надати житло з урахуванням норм житлової площі, встановленої ЖК Української PCP, враховуючи його права як мешканця квартири у знесеному будинку. 
		Вказував, що рішення суду про позбавлення його права користування житловою площею немає. Статтею 9 ЖК Української PCP обумовлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування житлове приміщення. 
		Його звернення у досудовому порядку до Харківської міської ради про поновлення прав не були прийняти до уваги. Відповідальні особи відмовляли йому в задоволенні законних прав, посилаючись на норми закону, що не відповідають, на його думку, дійсному положенню речей в його питанні. 
		 
		Посилаючись на вимоги статті 112 ЖК Української РСР, позивач просив зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 ізольоване жиле приміщення взамін квартири АДРЕСА_1 з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 жовтня 2019 року залишено без мін. 
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		20 березня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, неправильно трактував норми права, які регулюють питання надання житлової площі. Зазначає, що в першу чергу, суд був зобов`язаний застосувати при винесенні рішення норми статей, на які посилався позивач у позовній заяві та посилався в апеляційній скарзі. Ті норми законодавства, на які посилався суд не відносять до випадку позивача, а регулюють зовсім інші правовідносини в житловому законодавстві.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.
		19 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		 
		Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що  ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
		 
		Згідно з довідкою про звільнення Серії ХАР № 03276 ОСОБА_1 у період з 
		26 квітня 2011 року по 30 жовтня 2014 року відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби.
		 
		На момент затримання був зареєстрований у квартирі 
		АДРЕСА_1 .
		 
		30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі статті 81 КК України та ухвали Орджонікідзевського райсуду міста Харкова від 22 жовтня 2014 року і відбув із установи Державної кримінально-виконавчої служби до місця проживання АДРЕСА_4 .
		 
		Відповідно до даних Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради Харківською міською радою чи її виконавчим комітетом рішень про знесення будинку за                            АДРЕСА_2 не приймалось; згідно отриманих відомостей від Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, у останніх відсутня будь-яка інформація щодо надання права користування земельною ділянкою для нового будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідно до інформації Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради відомості про те, яка організація здійснювала знесення будинку АДРЕСА_2 , відсутні. Разом з цим, при обстеженні будинку в 2015 році за заявою                        ОСОБА_1 , зі слів працівників дільниці № 10 КП «Жилкомсервіс», які обслуговували цей будинок, вказаний будинок, після відселення останнього мешканця ОСОБА_2 , був розібраний на будівельні матеріали мешканцями будинків, розташованих навколо.
		 
		Також встановлено, що ОСОБА_1 на квартирному обліку в Управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради не перебуває. Після звільнення з місць позбавлення волі йому пропонували стати на квартирний облік, але він відмовився.
		 
		Відповідно до інформації Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради ОСОБА_1 неодноразово був проінформований що громадяни, які не перебувають на квартирному обліку безкоштовною житловою площею забезпечуватись не можуть.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Згідно положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно статті 1 ЖК УРСР громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного та громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
		Відповідно до статті 4 ЖК УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
		Статтею 7 ЖК УРСР визначено, що періодично провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
		Згідно статті 10 ЖК УРСР громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
		Відповідно до положень пунктів 1-4, 8, 12-13 частини першої статті 15 ЖК УРСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства, на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша     статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).
		Згідно статті 18 ЖК УРСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
		Відповідно до статті 30 ЖК УРСР державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.
		Статтею 110 ЖК УРСР визначено, що громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. 
		Відповідно до статті 112 ЖК УРСР, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
		Згідно зі статтею 113 ЖК УРСР надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім`ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.
		Відповідно до положень статті 132-1 ЖК УРСР до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання також надаються особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.
		Згідно зі статтею 132-2 ЖК УРСР жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім`ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку. Формування фондів житла для тимчасового проживання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина на користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання; приведення мешканцем жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання у непридатність для його використання; інші підстави, встановлені законом. Порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189, де вказано про те, що обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду провадиться не менше одного разу на п`ять років, і якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту, а у разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. 
		У вказаному положенні чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої Ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним  для  проживання.
		 
		З протоколу № 7 засідання міської громадської комісії з житлових питань                        від 16 травня 2013 року вбачається, що будинок АДРЕСА_2 до 1917 року побудови та за рішенням Дзержинського райвиконкому від 25 грудня 1990 року № 327/55 вцілому визнано ветхим, зі зносом 73 %. Квартира № 9 розташована на 2 поверсі 2-поверхового цегляного будинку, зруйнована (відключене світло, газопостачання, водопостачання). 
		 
		Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту забезпечення позивача житлом.
		 
		Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що після звільнення з місця позбавлення волі він прибув за адресою своєї реєстрації, як указано в довідці про звільнення, але будинок АДРЕСА_2 виявився знесений.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
		 
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
		 
		Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій. 
		 
		Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства.
		 
		Ухвалення судом рішення про відмову в позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом, принципи ефективного засобу юридичного захисту. 
		 
		Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що ОСОБА_1 на квартирному обліку в Управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради не знаходиться, а тому його вимоги надати йому ізольоване жиле приміщення взамін квартири АДРЕСА_1 з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України є передчасними, не врахував, що позивач у цій справі не порушував питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а посилався на те, що його житло є зруйнованим, а він є соціально незахищеним і відповідно на підставі статті 112 ЖК УРСР має право на належне житло, гарантоване Конституцією України. 
		 
		Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства з огляду на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при перегляді справи в апеляційному порядку.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК                      України  підставою  для  скасування судового рішення та направлення справи на новий  розгляд є порушення  норм  процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 рокускасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд. 
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська      Судді: С. Ю. Бурлаков       А. Ю. Зайцев       В. М. Коротун       М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...