Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/4692/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано судом: 04.11.2021. Зареєстровано: 05.11.2021. Оприлюднено: 08.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: A/855/18474/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/4692/20                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  03 листопада 2021 року                                                                                      м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», третя особа Державна судова адміністрація України, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, -
		 
		                                                  В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна судова адміністрація України, в якому просив суд визнати протиправною відмову ДП «Інформаційні судові системи» надати інформацію на запит від 07.05.2020 та зобов`язати ДП «Інформаційні судові системи» надати запитувану інформацію.
		Позовні вимоги мотивовані неправомірністю відмови у наданні інформації на запит щодо надання судових рішень (текстів) з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2006-2019 роки, як публічної інформації, у форматі відкритих даних.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
		Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що інформація Єдиного державного реєстру судових рішень є публічною інформацією у формі відкритих даних, яка підлягає оприлюдненню в автоматичному порядку на офіційному вебпорталі судової влади України. При цьому, у Державного підприємства «Інформаційні судові системи», яке здійснює технічні функції адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень, відсутні підстави вчиняти дії щодо перенесення даних Єдиного державного реєстру судових рішень на будь-які носії безвідносно до формату такої інформації, а відтак відсутні підстави вважати відмову Державного підприємства «Інформаційні судові системи» у наданні інформації на запит позивача неправомірною.
		ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.  
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Державне підприємство «Інформаційні судові системи»  є розпорядником судових рішень із ЄДРСР та зобов`язане надавати на запит публічну інформацію в форматі відкритих даних, зокрема, через перенесення публічної інформації на носії запитувача, враховуючи також те, що законних підстав для відмови у наданні публічної інформації на запит немає.
		Тому суд першої інстанції прийшов до помилково висновку, що тексти рішень є лише у володінні ДСА, а Державне підприємство «Інформаційні судові системи» здійснює заходи пов`язані із технічним та організаційно-технологічним забезпеченням функціонування ЄДРСР, а також що воно лише має повноваження завантажувати набори відкритих даних на Портал, а, отже, не має у своєму володінні судових рішень з ЄДРСР.
		Навіть якщо держателем/володільцем інформації в ЄДРСР (судових рішень) є ДСА, то Державне підприємство «Інформаційні судові системи» виконує делеговані повноваження щодо адміністрування ЄДРСР згідно з законодавством, а, отже, є розпорядником судових рішень в розумінні п. 1, 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до яких особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором є розпорядниками для цілей цього Закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.
		Також, відповідно до п. 3 Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у форматі відкритих даних, затвердженого Постановою КМУ №835 від 21.10.2015 (з подальшими змінами), перетворення (зокрема, вивантаження з баз даних та в разі потреби знеособлення) публічної інформації в публічну інформацію у формі відкритих даних є обов`язковим.
		Отже Державне підприємство «Інформаційні судові системи» як розпорядник публічної інформації зобов`язане надавати на запити тексти судових рішень у формі відкритих даних, зокрема, записати їх на будь-який носій інформації.
		Окрім того, у листі від 15.05.2020 Державне підприємство «Інформаційні судові системи» не послалося на жодну з перелічених підстав для відмови, обумовлених у ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», який є виключним.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідач вказує на те, що запит скаржника передбачав вчинення певних дій, що не є предметом регулювання Закону, а стаття 10-1 Закону передбачає надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит, а не вчинення будь-яких дій як запитувачем, так і розпорядником інформації, тому вищевказаний запит не підлягав задоволенню в порядку і за процедурою, визначеною Законом.
		Ані Закон України «Про доступ до публічної інформації», ані постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», ані будь-який інший акт законодавства не містить зобов`язальної норми щодо перетворення/вивантаження/в разі потреби знеособлення відкритих даних, створених за визначеним форматом, у будь-якому іншому форматі або складі за вимогою запитувача.
		Структурою набору даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до пункту 14 Додатку 1 до Наказу Державної судової адміністрації України від 15.11.2019 №   1120, визначено формат CSV, який призначений для представлення табличних даних та який не передбачає виготовлення текстових файлів.
		Твердження про те, що файли з текстами судових рішень є невід`ємною частиною Реєстру як набору даних у форматі відкритих даних, є необґрунтованими.
		В свою чергу Положенням №835 не передбачено надання будь-кому наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, в спосіб інший, ніж визначений Положенням, а саме з Єдиного державного веборталу відкритих даних, або власного вебпорталу розпорядника наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних.
		Водночас відповідач є підприємством, яке здійснює технічні функції адміністратора Реєстру, внаслідок чого відсутня можливість вчиняти певні дії щодо надання запитувачам можливостей записувати на їх власні носії рішення Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі, в форматі відкритих даних. Підприємство не є розпорядником судових рішень з Реєстру.
		Відповідач не відмовляв у задоволенні запиту на отримання публічної інформації, оскільки позивачем були запитані дії, такі як надати можливість записати інформацію на його власний носій, однак дії взагалі не є предметом регулювання Закону.
		Третя особа заяву про приєднання до апеляційної скарги або відзив на апеляційну скаргу не надала.
		24.09.2021 позивач подав до суду заяву, в якій повідомляє про ймовірне врегулювання даного спору у цій справі шляхом примирення, що потребує часу аби погодити умови примирення та підготувати заяву про примирення,           а також письмову згоду з умовами примирення.
		Оскільки, в силу вимог статті 190 КАС України, примиренням сторін є спільне волевиявлення обох сторін спору, однак з 24.09.2021 до сьогодні не були подані до апеляційного суду, або підписана сторонами заява про примирення сторін, або письмова згода відповідача з умовами примирення, тому колегія суддів не вбачає підстав для вчинення відповідних процесуальних дій в порядку, передбаченому  статтею 314 КАС України.
		Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
		Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , звернувся до Державної судової адміністрації України шляхом надіслання на електронну пошту запиту від 07.05.2020 з проханням надати можливість записати на власний носій для запису рішення Єдиного державного реєстру судових рішень за 2006-2019 роки як публічну інформацію у форматі відкритих даних, замість того, аби завантажувати такі із серверів ДП «ІСС».
		Запит був обґрунтований тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» (надалі - Постанова №835) Державну судову адміністрацію зобов`язано оприлюднювати Єдиний державний реєстр судових рішень в форматі відкритих даних. Позивач, маючи намір завантажити Реєстр як набір даних з 2006 по 2019 роки включно з сайту ДСА чи зі сторінки ДСА на Порталі відкритих даних, та завантаживши один з файлів-архівів, помітив, що такі річні набори файлу-Реєстру складаються лише з основних файлів, що містять список судових рішень за певний рік, та файлів-довідників. Основні файли містять лише метадані кожного рішення та посилання (URL) на них, а самі рішення потрібно завантажувати окремо з сайту ДП «Інформаційні судові системи». Однак в ЄДРСР наразі близько 87 млн. судових рішень, які займають декілька сотень гігабайт, тому їх завантаження з серверів ДП «ІСС» займе більше 3-х років (з розрахунку 1 рішення * 1 секунду *87   000   000 рішень). ЄДРСР як набір відкритих даних цінний в більшій мірі саме судовими рішеннями, а не їх метаданими, отже запитувач інформації може прибути в спеціально відведене для запитувачів місце та скопіювати рішення з комп`ютера або ж надати носій для запису. Про деталі та можливості забезпечення такого доступу запитувач просив повідомити на адресу, з якої надіслано запит на доступ до публічної інформації.    
		Листом Державної судової адміністрації України від 14.05.2020 №   Х419-20-417/20 позивачу повідомлено про надіслання його запиту за належністю для розгляду до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», як юридичної особи, що відповідає за оприлюднення наборів згідно з наказом ДСА України від 15.11.2019 №1120 «Про набори даних Державної судової адміністрації України, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», та як до адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень.
		У відповідь на запит позивача на отримання публічної інформації від 07.05.2020 листом Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 15.05.2020 №2259/8/06-00-20 позивачу повідомлено про неможливість задоволення його запиту на отримання публічної інформації, оскільки запит передбачає вчинення певних дій, що не є предметом регулювання Закону «Про доступ до публічної інформації», а стаття 10-1 Закону передбачає надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит, а не вчинення дій як запитувачем, так і розпорядником інформації.
		Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою надати на поданий позивачем запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» можливість скопіювати (записати) тексти знеособлених судових рішень у формі відкритих даних на носій інформації, обґрунтовану тим, що такий запит передбачає вчинення певних дій, що не є предметом регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки стаття 10-1 цього Закону передбачає надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит, а не вчинення будь-яких дій, як запитувачем, так і розпорядником інформації.
		Відтак, для встановлення правомірності відмови відповідачем у задоволенні запиту позивача необхідно з`ясувати в першу чергу чи є запитувана інформація публічною у розумінні вказаного Закону України «Про доступ до публічної інформації» та визначити особливості порядку її надання або відмови в її наданні.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №   2657-XII інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI ).
		Відповідно до статей 1 і 5 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. 
		Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.
		Таким чином заявнику надане право обрати спосіб отримання ним та надання йому запитуваної інформації.
		Згідно зі статтею 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 10-1 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
		Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах (частина перша).
		Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
		Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації (частина друга).
		Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов`язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом.
		Створення та забезпечення функціонування єдиного державного вебпорталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування (частина четверта).
		Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» від 21.10.2015 №835 (далі - Постанова №835), якою визначено вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних.
		Згідно Додатку до означеної Постанови до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних ДСА, серед іншого, віднесено Єдиний державний реєстр судових рішень.
		Таким чином, нормативно визначений порядок оприлюднення інформації у формі відкритих даних в Єдиному державному реєстрі судових рішень дає підстави для беззаперечного висновку, що така інформація є відкритою, перебуває у розпорядженні суб`єкта владних повноважень, тож має ознаки публічної інформації, відповідно, має надаватися за запитами заінтересованих осіб у порядку та строки, що визначені Законом №   2939-VI.
		За змістом статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 N   3262-IV для доступу до судових рішень Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, який є автоматизованою системою збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
		Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (стаття 2 названого Закону).
		Позивач запитував у відповідача рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2006-2019 роки у форматі відкритих даних на власний носій, тобто в електронному вигляді.
		В цьому випадку запитувана позивачем інформація, що міститься у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень не віднесена до конфіденційної, таємної або службової, а тому відсутні підстави вважати її такою, що має обмежений доступ.
		Враховуючи викладене, запитувана позивачем інформація є публічною і доступ до неї врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		Згідно вимог статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
		Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
		Отже, встановлений статтею 22 Закону № 2939-VI, як перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, так і алгоритм дій отримувача запиту на публічну інформацію.
		Натомість відповідач в порушення статті 22 Закону № 2939-VI не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови з тих підстав, що запит передбачає вчинення певних дій, що не є предметом регулювання Закону «Про доступ до публічної інформації», а стаття 10-1 Закону передбачає надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит, а не вчинення дій як запитувачем, так і розпорядником інформації.
		На користь такого висновку також вказують приписи статті 14 Закону №   2939-VI, відповідно до якої розпорядники інформації зобов`язані:
		1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;
		2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;
		3) вести облік запитів на інформацію;
		4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;
		5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;
		6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Колегія суддів відзначає вдруге, що законодавство надає право заявнику обрати спосіб надання йому запитуваної інформації, зокрема із тих, що визначені п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону №   2939-VI. 
		Обрання заявником одного із цих способів не перетворює інформацію на дію, у визначеному відповідачем контексті і, як наслідок, на таку, що не підпадає під регулювання Закону № 2939-VI. 
		Оприлюднення інформації на офіційному вебпорталі не звільняє від обов`язку надати публічну інформацію на запит. 
		З огляду на викладене, за переконанням колегії суддів, незаконна відмова у задоволенні запиту на інформацію становить порушення гарантованих статтею 34 Конституції України прав на інформацію, що є підставою для задоволення позову у цій частині.
		Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у пунктах 47, 48 Рішення від 28 листопада 2013 року у справі «Австрійська асоціація за збереження, зміцнення і створення економічно здорової сільськогосподарської і лісової власності проти Австрії» (заява № 39534/07) зазначив таке. Суд встановив, що причини, на які покликалися місцеві органи влади, пояснюючи відмову в запиті асоціації-заявника про доступ до рішень Комісій, були хоча і «відповідними», проте не «достатніми». У той час як до завдань Суду не входить визначення того, у який спосіб Комісія мала і могла надати доступ до своїх рішень, Суд визнає, що повна відмова надати доступ до будь-якого з її рішень була диспропорційною. Комісія, яка за власним вибором мала інформаційну монополію щодо рішень, позбавила асоціацію-заявника можливості проводити дослідження щодо однієї з дев`яти австрійських земель, а саме - землі Тіроль, і у в ефективний спосіб брати участь у законодавчому процесі, що передбачав внесення поправок у законодавство з операцій щодо нерухомого майна у землі Тіроль. Таким чином, Суд дійшов висновку, що втручання у право заявника на свободу вираження не можна вважати таким, яке є необхідним у демократичному суспільстві. Отже, відбулося порушення статті 10 Конвенції.
		Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що навіть відсутність існуючої інформації в електронному вигляді не є створенням нової інформації, і тому відмова у наданні такої інформації в електронному вигляді буде вважатись протиправною. Втім у даному випадку як у даній справі запитувана публічна інформація вже оприлюднюється в електронному вигляді та не підлягає переведенню в електронний вигляд. 
		Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 820/4258/17, аналізуючи частину другої статті 34 Конституції України та частину другої статті 7 Закону України «Про інформацію» дійшла, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
		Однак у даній справі, відповідачем не була надана відповідь по суті запиту, внаслідок чого не розглядались питання щодо наявності технічної чи ресурсної можливості, наявності у файлів ЄДРСР текстового формату, необхідності конвертування файлів в інший формат, покладення на відповідача надмірного тягаря, наявності обмежень до запитуваної інформації, тому ці питання не підлягають доказуванню у даному спорі, оскільки не стосуються предмета доказування та підлягають вирішенню під час розгляду запиту по суті.
		При цьому суд при вирішенні адміністративного спору перевіряє, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які були покладені суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення. 
		Оскільки запит позивача не був розглянутий в належному порядку, відтак у суду апеляційної інстанції відсутні законні підстави зобов`язати відповідача вчинити конкретні дії та надати конкретну інформацію, яку запитував позивач, оскільки суд не може підміняти інший уповноважений орган та перебирати на себе його повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до дискреційних повноважень цього суб`єкта владних повноважень та які випливають із поставлених у запиті питань.
		Зважаючи на наведене вище та беручи до уваги вимоги ч. 2 ст. 11 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захистом порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин є зобов`язання відповідача повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути запит позивача від 07.05.2020.
		Наведені мотиви відповідають напрацьованим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2020 року у справі №820/4282/17, від 31 січня 2019 року у справі № 820/4258/17, від 20 вересня 2018 року у справі №823/1042/16.
		З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для залишення оскаржуваного судового рішення без змін.
		Таким чином, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, внаслідок чого суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
		За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Повне судове рішення складено 03.11.2021 року.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
		 
		                                             П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року  - задовольнити.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», третя особа Державна судова адміністрація України, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Державного підприємства «Інформаційні судові системи» у задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 07.05.2020.
		Зобов`язати Державне підприємство «Інформаційні судові системи» повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 07.05.2020.
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		          Колегія суддів:                                                                                                                                                                   О.В. Карпушова
		 
		 
		                                                                                                                                                                                                                            В.В. Кузьменко
		 
		 
		                                                                                                                                                                                                                А.Г. Степанюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...