Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/10143/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2021. Зареєстровано: 07.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2021.
Дата набрання законної сили: 07.12.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/10143/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, - 
		В С Т А Н О В И В:
		 02 вересня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області (надалі також - відповідач) про визнання протиправним з моменту прийняття та скасування рішення Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 .
		В обґрунтування своїх вимог позивач наголошувала, що Рішенням десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення для сінокосіння і випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) площею 1,0000 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе на території Чутівської селищної ради. Не зважаючи на законність та обґрунтованість попереднього рішення та не беручи до уваги фактичне виконання раніше прийнятого рішення, Чутівська селищна рада на чотирнадцятій сесії VIII скликання прийняла рішення від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 ».
		Ухвалою суду від 07 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		 27 вересня 2021 року надійшло заперечення на відзив, відповідно до наведені аргументи на спростування позиції відповідача /а.с. 126-128/.
		Також, 27 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність оспорюваного рішення. Наголошував, що підставою для скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1  послугувала конфліктна ситуація між позивачем та жителями с. Щасливе щодо використання земельної ділянки кадастровий номер 5325483205:05:001:0104 /а.с. 130-133/.
		08 жовтня 2021 року судом одержано заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про їх вступ у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у справу №440/10143/21, що вмотивована тим, що позивач використовує спірну земельну ділянку, не надаючи змоги користуватись нею іншим особам /а.с. 144-147/.
		11 жовтня 2021 року до суду надійшло заперечення, відповідно до якого представник відповідача наполягав на раніше наведених у відзиві аргументах /а.с. 158-160/.
		Ухвалою суду від 13 жовтня 2021 року у задоволенні заяви  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про їх вступ у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у справу №440/10143/21 - відмовлено.
		Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. 
		Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. 
		За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
		Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
		14 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Чутівської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться в с. Щасливе на території Чутівської селищної ради кадастровий номер 5325483205:05:001:0104 та передачі у оренду терміном на 49 років /а.с. 122/.
		Рішенням десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 терміном на 7 років /а.с. 123/.
		При цьому, рішенням Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 скасовано рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1  /а.с. 120/.
		Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
		За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Відповідно до частини першої статті 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
		Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Абзацами 1, 2 частини другої статті 123 ЗК України, передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
		У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		В межах даної спору судом підлягає оцінці наявність повноважень відповідача зі скасування свого попереднього рішення, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Верховний Суд України у постановах від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15), усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції статей 26, 59 Закону № 280/97-ВР і беручи до уваги Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (далі - Рішення № 7-рп/2009), дійшов висновку про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		У рішеннях від 31 березня 2011 року (№ К/9991/1149/11) та 26 лютого 2013 року (№ К/9991/59809/12) Вищий адміністративний суд України, проаналізувавши положення статей Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (далі - ЗК України 1990 року) та ЗК України 2001 року, виходив із того, що пунктом 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу, і дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування під час прийняття оспорюваного рішення, яким скасував своє попереднє рішення, діяв неправомірно.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а дійшла висновку, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, де предметом спору є правомірність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про скасування свого попереднього рішення.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходила із такого.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (надалі також - Закон №280/97-ВР) передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
		Згідно з частиною десятою статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Аналіз наведених положень Закону № 280/97-ВР дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.
		Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
		Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
		Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15), і Велика Палата Верховного Суду не вбачала правових підстав відступити від цієї позиції.
		Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
		Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Ураховуючи, що рішення, що оскаржується, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме затвердженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення для сінокосіння і випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) площею 1,0000 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе на території Чутівської селищної ради (Таверівський старостинський округ) та передачею громадянці ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5325483205:05:001:0104 площею 1,0000 га для сінокосіння і випасання худоби терміном на 7 років, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе Чутівської селищної ради (Таверівський старостинський округ) (позивач розпочав реалізовувати своє право), це рішення не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування.
		Рішенням десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 ", яке скасовано відповідачем оскаржуваним рішенням, було передбачено: 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення для сінокосіння і випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) площею 1,0000 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе на території Чутівської селищної ради (Таверівський старостинський округ). 2.Передати громадянці ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5325483205:05:001:0104 площею 1,0000 га для сінокосіння і випасання худоби терміном на 7 років, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе Чутівської селищної ради (Таверівський старостинський округ). 3.Встановити щорічну орендну плату в розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 4. Землевпоряднику селищної ради (Федорук В.М.) оформити договір оренди земельної ділянки з гр. ОСОБА_1 після встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. 5. Рекомендувати гр. ОСОБА_1 зареєструвати договір оренди земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби згідно з чинним законодавством. 6. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійно діючу комісію з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток історичного середовища та благоустрою ( ОСОБА_8 ).
		Реалізація позивачем прав, які виникли із Рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 ", яке скасовано відповідачем оскаржуваним рішенням, відбулася шляхом звернення до відповідача із заявою, яка зареєстрована відповідачем 08.08.2021 року, у якій позивач крім іншого зазначала: "Довожу до відома, що на даний час, коли пройшло два місяці і 17 днів з дати прийняття рішення відповідний договір оренди зі мною ще досі не укладений у чому вбачається бездіяльність відповідних служб (відповідальних працівників) селищної ради. Прошу застосувати заходи контролю та в найближчий час забезпечити підготовку проекту договору оренди та його укладення" /а.с. 70/ та із заявою позивача, яка зареєстрована 10.08.2021 відповідачем, у якій позивач крім іншого зазначала: "Даним листом відповідально повідомляю у відповідності до рішення 18 травня 2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 " 13.08.2021 о 10:00год належним сертифікованим у галузі геодезії та землевпорядкування спеціалістом буде проводитись винесення межових знаків у натуру за місцем знаходження - АДРЕСА_1 , кадастровий №5325483205:05:001:0104 земельної ділянки. Просимо забезпечити явку представника селищної ради для участі в названій процедурі зі складанням відповідної документації. В разі неявки на місце відповідального представника Чутівської селищної ради будемо вважати погодженим проведення винесення меж земельної ділянки в натуру (встановлення межових знаків) без представника селищної ради" /а.с. 71/. 
		Позивачем на реалізацію Рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 " було укладено договір №13/08/21-01 від 13.08.2021 року із ФОП ОСОБА_9 щодо проведення необхідних геодезичних та землевпорядних робіт. Актом здачі-приймання виконаних геодезичних робіт від 13.08.2021 року було прийнято виконанні роботи, а згідно квитанції №0.0.2233366545.1 від 17.08.2021 року позивачем було здійснено оплату вказаних робіт на суму 2500 грн /а.с.68, 69/.
		Відтак, відповідач був повністю поінформаваний про реалізацію позивачем Рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 " та про наявність заперечень позивача щодо зміни вказаних правовідносин.
		Також суд враховує, що порушення органом місцевого самоврядуванням процедури передачі земельних ділянок, з огляду на дотримання позивачем визначених законодавством вимог, є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.
		Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
		В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
		Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах «Армазова проти Республіки Молдова» (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), «Графов проти України» (заява № 4809/10), «Чакаревич проти Хорватії» (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п`ять головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.
		У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
		Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
		Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
		Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
		Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.
		У сталій практиці ЄСПЛ принцип легітимних очікувань пов`язаний з розширеним тлумаченням поняття «майно». Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що поняття «майно» має автономне значення, яке є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари; деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як «права на майно», і таким чином, як «майно»; питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому, чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Першого протоколу.
		Так, у справі «Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium» (заява № 17849/91, п. 31) ЄСПЛ зазначив, що поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.
		У рішенні у справі «Kopecку v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00 [25]; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82 [26]; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06 [27]; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, №11810/03 [28] та ін.).
		Правова позиці ЄСПЛ щодо наявності достатнього правового підґрунтя для виникнення в особи легітимних очікувань неодноразово була застосована у національній судовій практиці.
		На підставі наведеного суд приходить до висновку, що на підставі рішення від 18 травня 2021 року виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права ОСОБА_1 на отримання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 5325483205:05:001:0104 площею 1,0000 га для сінокосіння і випасання худоби терміном на 7 років, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе Чутівської селищної ради (Таверівський старостинський округ), а тому оскаржуване рішення від 17 серпня 2021 року прийнято відповідачем не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом визнання протиправним та скасування рішення Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 .
		Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Суд враховує, що в межах провадження у даній справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн за звернення до суду з даним позовом, а також у розмірі 681,00 грн за подання заяви про забезпечення позову від 02 вересня 2021 року та у розмірі 681,00 грн за подання заяви про забезпечення позову від 10 вересня 2021 року /а.с. 86, 90, 100/.
		При цьому, за результатами розгляду заяви про забезпечення позову від 02 вересня 2021 року судом постановлено ухвалу від 03 вересня 2021 року, якою така заява залишена без задоволення, а за результатами розгляду заяви про забезпечення позову від 10 вересня 2021 року судом постановлено ухвалу від 13 вересня 2021 року, якою така заява задоволена.
		З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про задоволення позовних вимог фізичної особи та ухвали про задоволення заяви про забезпечення позову, понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 1589,00 грн (908,00 грн+681,00 грн) належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2400 грн, суд виходить з таких міркувань.
		За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
		Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
		У цій справі представник позивача просить стягнути з відповідача витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн.
		На підтвердження розміру витрат надані копії: договору про надання правової допомоги від 30.08.2021, детального опису робіт (надання послуг), акта прийняття виконаних робіт від 02.09.2021, квитанції банківської установи про сплату від 31.08.2021 /а.с. 82-85/.
		Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.
		За змістом детального опису робіт (надання послуг) адвокатом надані клієнту такі послуги: надання консультації - 300,00 грн, підготовка та складання позову - 1800,00 грн, підготовка та складання заяви про забезпечення позову та клопотання про витребування доказів - 300,00 грн /а.с. 83/.
		Оцінюючи обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що заявлені витрати на консультації фактично підлягають включенню до витрат з підготовки та складання позову, у зв`язку з чим суд зменшує такі витрати. Витрати за складання заяви про забезпечення позову та клопотання про витребування доказів зменшує до 150 грн, у зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову. Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, з питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику, зокрема, на підставі рішень Верховного Суду. 
		Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені адвокатом процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, задовольняючи позов, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу у цій справі до 1950,00 грн.
		Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - 
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області (вул. Набережна, 9, смт. Чутове, Полтавська область, 38800, ідентифікаційний код 21047282) про визнання протиправним з моменту прийняття та скасування рішення задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 .
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області (вул. Набережна, 9, смт. Чутове, Полтавська область, 38800, ідентифікаційний код 21047282) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень) та на правничу допомогу у розмірі 1950,00 грн (одна тисяча дев`ятсот п`ядесят гривень).
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		СуддяІ.Г.Ясиновський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...