Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/16488/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: 61-4938ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України                     
		03 листопада 2021 року 
		м. Київ
		справа № 761/16488/19
		провадження № 61-4938св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сорока Валерій Миколайович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року                  у складі судді Пономаренко Н. В., постанову Київського апеляційного суду                  від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є.,                             Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»),  Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» (далі - КП «Реєстраційне бюро») Сороки В. М. про скасування рішення та записів державного реєстратора.
		Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2007 року між Акціонерно -комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 030.29-50/264-К, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 200 000 доларів США зі сплатою 11,75 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 14 листопада 2022 року (включно), на умовах, визначених цим договором.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 15 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 030.29-50/264-К, за умовами якого позивачка передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		15 квітня 2019 року ОСОБА_1 під час одержання відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналася про те, що на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано право власності за іншою особою - АТ «Укрсоцбанк». Вказане право власності було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» 18 березня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46048048 від 20 березня 2019 року.
		Зазначає, що за даними вказаного реєстру підставою для винесення державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк» є договір іпотеки, серія та номер 5714з від 15 листопада 2007 року, лист 1775 від 15 вересня 2017 року приватного нотаріуса Кобелєва А. М., заява ПАТ «Укрсоцбанк» від 15 вересня 2017 року.
		Оскільки, на думку заявника, відповідачами порушено вимоги, зокрема,  Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення в іноземній валюті», ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду. 
		Враховуючи викладене, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просила:
		-  скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сорокою В. М., про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790413180000, номер запису Державного реєстру прав 30779346 та припинити право власності «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», на  цю квартиру, номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20 березня 2019 року; 
		- скасувати запис державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ, Сороки В. М. про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048                            від 20 березня 2019 року; 
		- скасувати запис державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ, Сороки В. М. про державну реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про іпотеку: 30779376, рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня                      2020 року позов задоволено.
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєтраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790413180000, номер запису Державного реєстру прав 30779346 та припинено право власності АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20 березня 2019 року.
		Скасовано запис Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на кв. АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20 березня 2019 року.
		Скасовано запис Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію іпотеки на кв. АДРЕСА_1 , номер запису про іпотеку: 30779376, рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що квартира, яка використовується як місце постійного проживання, під час дії тимчасового мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на таке відчуження не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності банку як забезпечення виконання кредитного договору.
		При цьому, місцевий суд виходив з того, що відповідачами не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 надавала відповідну згоду на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,                                   АТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій                 ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. 
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивачки - адвокат                           Ракітін С. П. заперечив проти доводів касаційної скарги АТ «Альфа-Банк».
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		16 червня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд встановив, що 15 листопада 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1   укладено договір кредиту № 030.29-50/264-К, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 200 000 доларів США зі сплатою 11,75 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 14 листопада 2022 року (включно), на умовах, визначених цим договором.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 15 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 030.29-50/264-К, за умовами якого позивачка передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .    
		У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «Укрсоцбанк» у січні 2016 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня                             2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва                               від 07 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року,                                              у задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18 березня 2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. було зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на належну позивачці квартиру АДРЕСА_1 та є предметом договору іпотеки за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року, номер запису про право власності: 30779346 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46048048 від 20 березня 2019 року. 
		При цьому зазначено, що підставами виникнення права власності у ПАТ «Укрсоцбанк» є: договір іпотеки, серія та номер 5714з, виданий 15 листопада 2007 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П.; лист, серія та номер 1775, виданий 15 вересня                      2017 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М.; заява, серія та номер: БН, виданий 15 вересня                         2017 року, видавник ПАТ «Укрсоцбанк».
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про  скасування рішення державного реєстратора та про припинення права власності
		Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
		Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня                    2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон                               № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
		Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
		Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира АДРЕСА_1 і використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності ПАТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов укладеного 15 листопада 2007 року договору про споживчий кредит, ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті.
		Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
		При таких обставинах, твердження заявника про те, що у цій справі відсутні підстави для застосування Закону № 1304-VII, є необґрунтованими.
		При цьому слід ураховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може примусово звернуто стягнення та відчужено на підставі дії Закону, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте     в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєтраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М., про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру   АДРЕСА_1 та в частині припинення права власності АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», на спірну квартиру є обґрунтованими.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора
		Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог  ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Реєтраційне бюро» м. Київ Сороки В. М., оскільки  державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.
		Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження,  а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем            є особа, яка має відповідати за позовом.
		Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі              № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі                        № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі         № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
		У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки виник з АТ «Альфа-Банк» щодо предмета іпотеки, а тому державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Сорока В. М. є неналежним відповідачем у цій справі. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до державного реєстратора, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача. 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.  Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог до державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування записів державного реєстратора
		Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. 
		У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі                                       № 925/1265/16).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. 
		Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому   підпунктом "а"   пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому   підпунктом "а"   пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
		1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
		2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
		3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
		При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваних рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суди попередніх інстанцій помилково зазначили про ефективність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а відтак не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
		Крім того, Верховний Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому   Законом України   «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
		При таких обставинах обраний позивачем та застосований судами спосіб захисту - скасування записів державного реєстратора після внесення змін до статті 26 Закону № 1952 не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача, є неефективним, а тому у цих правовідносинах такі позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.
		Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.  Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування записів державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року,                   постанову Київського апеляційного суду  від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сороки Валерія Миколайовича скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року,                   постанову Київського апеляційного суду  від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування запису Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20 березня 2019 року, та про скасування запису Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про іпотеку: 30779376, рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року,скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року,                   постанову Київського апеляційного суду  від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46048048 від 20 березня 2019 року, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сорокою В. М., та про припинення  права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20 березня 2019 року, залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		Судді:                                                                                               А. Ю. Зайцев 
		Є. В. Коротенко 
		В. М. Коротун 
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...