Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/17030/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2021. Зареєстровано: 09.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2021.
Дата набрання законної сили: 09.12.2021
Номер судового провадження: П/420/17065/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/17030/21 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08 листопада 2021 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Крістіана Вернера,84, с. Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області в якому просить: 
		визнати протиправною бездіяльність Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо неприйняття рішень за письмовими зверненнями ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у порядку статті 118 Земельного кодексу України для передачі йому безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів);
		зобов`язати Саратську селищну раду Білгород-Дністровського району Одеської області у порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України прийняти рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у порядку статті 118 Земельного кодексу України для передачі йому безоплатно у власність фермерського господарства орієнтовною площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів);
		судові витрати покласти на відповідача.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач подав до відповідача заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів). Однак, листом від 19.05.2021 року № 987-02-14 відповідачем відмовлено у задоволенні вказаної заяви, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Ухвалою суду від 21.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
		Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, зокрема зазначивши, що на сесії Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області були прийняті рішення про призупинення надання дозволів на розробку проектів землеустрою на період проведення аудиту з використання земель сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Судом встановлено, що 11.02.2021 року ОСОБА_1 подав до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів). До вказаної заяви позивач додав копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду, графічні зображення розташування земельної ділянки.
		Однак, листом від 19.05.2021 року № 987-02-14 відповідачем відмовлено у задоволенні вказаної заяви, зазначивши, що на сесії Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області були прийняті рішення про призупинення надання дозволів на розробку проектів землеустрою на період проведення аудиту з використання земель сільськогосподарського призначення.
		Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 12 ЗК України).
		Згідно з ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст.118 ЗК України).
		За приписами ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
		З огляду на матеріали справи, відповідачем не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
		Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
		звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
		розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
		затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
		Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 ЗК України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
		Частиною 10 ст.123 ЗК України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
		Згідно зі ст.25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Суд зазначає, що можливість використання позивачем права, регламентованого ч.7 ст.118 ЗК України не позбавляє повноважень відповідача від виконання обов`язків передбачених чинним законодавством, а позивача конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд відповідачем поданої ним заяви у строки, або оскарження бездіяльності Відповідача.
		Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №814/736/16 та від 23 січня 2019 року у справі №803/667/18.
		З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого фермерського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
		Суд зазначає, що в межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
		При цьому відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову в цьому саме у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
		Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
		Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
		Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, однак враховуючи, що передбаченого законодавством рішення за результатами заяви позивача прийнято не було, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов`язання Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вхід № Д-49 від 11.02.2021 року з урахуванням правової оцінки суду та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт.
		Разом з тим зазначені вище обставини щодо неприйняття відповідного рішення станом на час розгляду позовних вимог в адміністративній справі № 420/17030/21 свідчать про відсутність підстав у суду за результатами розгляду цієї справи зобов`язати Саратську селищну раду Білгород-Дністровського району Одеської області у порядку ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України прийняти рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у порядку ст. 118 Земельного кодексу України для передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів).
		Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
		Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст.9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно ч.ч.1,3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		З урахуванням наведеного, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 454,00 грн. 
		Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Крістіана Вернера,84, с. Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити,  задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо неприйняття рішень за письмовими зверненнями ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у порядку статті 118 Земельного кодексу України для передачі йому безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2,76 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоселівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів).
		Зобов`язати Саратську селищну раду Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Крістіана Вернера,84, с. Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200, код ЄДРПОУ 04379189) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вхід № Д-49 від 11.02.2021 року з урахуванням правової оцінки суду та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт.
		Стягнути з Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Крістіана Вернера,84, с. Сарата, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68200, код ЄДРПОУ 04379189) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 454,40 грн. (чотириста п`ятдесят чотири грн. 40 коп.).
		В решті позовних вимог відмовити.
		 
		Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
		 
		Суддя К.С. Єфіменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...