Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/492/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2021. Зареєстровано: 09.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2021.
Дата набрання законної сили: 08.11.2021
Номер судового провадження: К/9901/33893/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 листопада 2021 року 
		м. Київ
		справа №580/492/21
		адміністративне провадження № К/9901/33893/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області
		на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Гараня С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Грибан І.О., суддів Беспалова О.О., Федотова І.В.),
		У С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі також - відповідач, скаржник), в якому просив:
		визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення позивачу відсоткового значення з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді зазначеній у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області від 24 лютого 2020 року № 04-344/20 при здійсненні перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, скасувавши рішення відповідача від 4 січня 2021 року № 2300-0305-8/112;
		зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області від 24 лютого 2020 року № 04-344/20, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 19 лютого 2020 року.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди при здійсненні перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 1 березня 2020 року з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні іншої частини  позовних вимог відмовлено.
		3. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що застосування відсоткового показника, передбаченого частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Закон - № 1402-VIII) до перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним через те, що стосується обрахування щомісячного довічного грошового утримання судді, який звернувся із заявою про його призначення на момент дії цієї норми, а не перерахунку раніше призначеного, так і з огляду на те, що законодавчо передбачено принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
		4. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача із 90 відсотків до 50 відсотків.
		5. Разом з тим, суд першої інстанції визнав необґрунтованою позовну вимогу позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, оскільки обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 82 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області №04-344/20 від 24 лютого 2020 року та фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. В решті позовних вимог відмовлено.
		7. Ухвалюючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що діючим Законом, передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Неможливо використовувати для обрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання та за різними законами.
		8. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків.
		9. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи положення частини третьої статті 142 Закону №1402-VІІІ, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого судді, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, виходячи з 50 відсотків (20 років роботи) + 2 відсотки за кожний повний рік роботи понад 20 років.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		10. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
		11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема положень статей 135, 142 Закону № 1402-VIII.
		12. Управління зазначає, що суди дійшли невірного та передчасного висновку про наявність у позивача відповідного права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, а також щодо необхідності зобов`язання Управління здійснити такий перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року.
		13. У касаційній скарзі скаржник також наголошує, що суди не врахували при ухваленні оскаржуваних рішень висновок, викладений Верховним Судом у зразковій справі № 620/1116/20 у рішенні від 16 червня 2020 року, який полягає, зокрема у тому, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		14. Касаційна скарга надійшла до суду 10 вересня 2021 року.
		15. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №580/492/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		16. Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 листопада 2021 року.
		17. З касаційною скаргою подано клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2021 року.
		Позиція інших учасників справи
		18. 4 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Зокрема позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обстави справи стосовно стажу позивача на посаді судді та правильно застосовано до спірних правовідносин частину третю статті 142 Закону №1402-VIII.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		19. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Указом Президента України №608/2005 від 3 квітня 2005 року позивача призначено на посаду судді Драбівського районного суду Черкаської області строком на 5 років.
		20. Постановою Верховної Ради України №2512-VI від 9 вересня 2010 року позивача обрано на посаду судді Драбівського районного суду Черкаської області безстроково.
		21. Рішенням Вищої ради юстиції №3132/с/15-16 від 8 грудня 2016 року позивача звільнено з посади судді Драбівського районного суду Черкаської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		22. 14 грудня 2016 року головою Драбівського районного суду Черкаської області виданий наказ №41-ОС, згідно якого позивач відрахований зі штату Драбівського районного суду Черкаської області з 14 грудня 2016 року у зв`язку зі звільненням у відставку.
		23. 15 грудня 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке і було призначене з 15 грудня 2016 року у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
		24. 7 березня 2017 року позивач звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області, у якій просив здійснити йому перерахунок призначеного грошового утримання у розмірі 90% заробітної плати судді на відповідній посаді з 15 грудня 2016 року.
		25. Листом №11/Ш-10 від 15 березня 2017 року Управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області повідомило позивача про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку посилаючись на те, що відповідно до статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, а тому стаж роботи позивача на посаді судді становить 11 років 10 місяців 14 днів.
		26. Не погодившись з розрахунком стажу, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернувся з позовом до Чорнобаївського районного суду Черкаської області.
		27. Постановою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 травня 2017 року у справі № 692/290/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, позов задоволено.
		28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 12 грудня 2019 року у вказаній справі № 692/290/17 змінив постанову першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині мотивів.
		29. Судами у справі № 692/290/17 було встановлено, що позивач з 28 липня 1980 року був виконуючим обов`язки помічника прокурора м. Умані, з 5 листопада 1980 року його переведено на посаду помічника прокурора м. Умані, з 27 лютого 1981 року призначено старшим помічником прокурора м. Умані, з 24 квітня 1985 року переведено на посаду заступника Уманського прокурора, з 13 жовтня 1989 року переведено на посаду прокурора, з 28 грудня 1989 року призначено на посаду старшого помічника прокурора області, з 9 липня 1992 року призначено на посаду старшого помічника прокурора області, з 1 вересня 1998 року призначено начальником відділу організаційно-правового забезпечення прокуратури області, з 1 червня 1999 року призначено старшим помічником прокурора області, з 17 січня 2000 року призначено прокурором Драбівського району, де він працював до 17 січня 2005 року. За таких обставин, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (11 років 10 місяців 14 днів), роботу на посадах виконуючого обов`язки помічника прокурора, помічника прокурора, старшого помічника прокурора, заступника прокурора, начальника відділу організаційно-правового забезпечення прокуратури, прокурора (з 28 липня 1980 року по 17 січня 2005 року - 24 роки 5 місяців 21 день), загалом 36 років 04 місяці 5 днів.
		30. У зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА у Черкаській області від 24 лютого 2020 року №04-344/20 з 24 лютого 2020 року.
		31. Відповідач листом від 5 березня 2020 року відмовив позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді. Вказану відмову відповідач обґрунтував тим, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII та рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність, однак станом на 28 лютого 2020 року відповідні зміни до Закону № 1402-VIII не внесено.
		32. Черкаський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 17 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2020 року, в адміністративній справі № 580/3223/20 визнав протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у проведенні позивачу перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 1 березня 2020 року на підставі довідки ТУ ДСА у Черкаській області від 24 лютого 2020 року №04-344/20 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА у Черкаській області від 24 лютого 2020 року №04-344/20 із врахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 1 березня 2020 року.
		33. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на виконання судового рішення у справі № 580/3223/20 здійснило позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та визначило йому розмірі 50% із суддівської винагороди, встановленої довідкою ТУ ДСА у Черкаській області від 24 лютого 2020 року №04-344/20.
		34. Вважаючи протиправними дії відповідача стосовно зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання з 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді до 50 відсотків, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи 
		35. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		36. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		37. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		38. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		39. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		40. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року, якою, зокрема скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, відповідає, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, з огляду на наступне.
		41. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		42. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		43. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
		44. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		45. Спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема Законом № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, після прийняття Конституційним Судом України рішенням від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 відповідачем на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області № 04/-344/20 та рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 580/3223/20 позивачу було здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		47. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.
		48. Суди попередніх інстанцій визнали протиправними дії відповідача щодо зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання позивача з 90 відсотків до 50 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому суд апеляційної інстанції зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 82 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		49. В касаційній скарзі відповідач стверджує, що стаж роботи позивача на посаді судді становить 11 років 10 місяців, а не 36 років 4 місяці 05 днів, як зазначили суди попередніх інстанцій, тому, на думку скаржника, відсутні підстави для виплати довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 відсотків. Однак, колегія суддів критично ставиться до таких доводів скаржника, з огляду на наступне.
		50. Згідно з частиною третьою статтею 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
		51. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово розглядав питання пов`язані із гарантіями матеріального забезпечення діючих суддів та суддів у відставці. 
		52. Так, досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
		53. У Рішенні Конституційного Суду України  вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу.
		54. Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
		55. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами, було зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
		56. Також колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
		57. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		58. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		59. Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
		60. Важливо також звернути увагу і на позицію Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів, викладену в пункті 62 Висновку від 1 січня   2001   року № 1 (2001), у якому зазначено, що у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		61. Згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".62. При цьому Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголошує, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня   2019   рок у№ 969/2019.
		63. Важливе значення для забезпечення гарантій незалежності суддів в Україні має Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року. Зокрема, статтею 14 вказаної Угоди передбачено, що в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості. 
		64. Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.65. У контексті цієї справи колегія суддів Верховного Суду також зазначає, що правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами.
		66. За загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
		67. Як було вказано вище, положеннями частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
		68. Колегія суддів звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.
		69. У контексті принципу законності загальноприйнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови: 
		1. встановлення судом ознак неконституційності такого закону вцілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України;
		2. подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п`ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України;
		3. встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».
		70. При цьому колегія суддів зазначає, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).
		71. Статтею 137 Закону України №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
		1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
		2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
		3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
		Також, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
		72. Разом із цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
		73. Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
		74. Так, судами попередніх інстанцій із рішення суду у справі № 692/290/17, яке набрало законної сили, було встановлено, що стаж роботи на посаді судді позивача для обрахунку його щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, складає 36 років 4 місяці 05 днів. 
		75. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		76. Враховуючи те, що у справі № 692/290/17 та у справі №580/492/21, яка розглядається, беруть одні й ті самі особи, то суди попередній інстанцій обґрунтовано послалися на встановлені у справі № 692/290/17 обставини  стосовно стажу позивача, з якого обраховується щомісячне грошове утримання судді у відставці - ОСОБА_1 . При цьому зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона не містить заперечень стосовно таких висновків судів попередніх інстанцій.
		77. Водночас колегія суддів зауважує, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
		78. Вказана правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 9 листопада 2018 року справі №243/4794/17, від 11 грудня 2018 року у справі №522/5168/17, від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, від 23 вересня 2021 року у справі №620/1944/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
		79. Як зазначалось вище, відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки грошового утримання судді.
		80. Таким чином, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить 36 років, то колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, щомісячне довічне грошове утримання повинно виплачуватись позивачу в розмірі 82 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а доводи касаційної скарги, з огляду на зазначені вище мотиви цієї постанови, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 135 та частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII є безпідставними.
		81. Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, оскільки спір у вказаній справі стосувався підходу стосовно визначення розміру довічного грошового утримання судді у відставці в залежності від проходження кваліфікаційного оцінювання, а саме за Законом № 1402-VIII або Законом № 2453-VI, в той же час, спір у справі №580/492/21, яка розглядається, стосується визначення стажу роботи на посаді судді, який дає право на збільшення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Тобто, спори у зразковій справі №620/1116/20 та у справі №580/492/21 не є подібними. 
		82. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		83. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		84. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		85. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		86. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		87. Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим 
		88. Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
		89. Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун проти Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		90. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		91. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.
		92. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		93. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області залишити без задоволення.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року, якою скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...