Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/19884/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 761/19884/15-ц                                головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
		провадження № 22-ц/824/12892/2021          суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
		                    
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		03 листопада 2021 року                                                                                  м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд 
		у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		Головуючого судді Фінагеєва В.О., 
		суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
		  за участю секретаря Гасюк В.В.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року у справі за позовомШевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович, комунальне підприємство «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови, витребування земельної ділянки,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави та просив: визнати незаконним та скасувати рішення ІІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 02 квітня 2009 року № 240/1296 щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 128477, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-01646, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення ІІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 02 квітня 2009 року № 240/1296; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 25 грудня 2013 року та зареєстрований у реєстрі за № 2732; визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за адресою: АДРЕСА_1 від 25 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОК «ЖБК-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 25 грудня 2013 та зареєстрований у реєстрі за № 2734; витребувати земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:097:0046, від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва; зобов`язати ОСОБА_2 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді міста Києва.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час нагляду, що здійснюється прокуратурою у кримінальному провадженні № 12014100100007454, було встановлено, що оскаржуваним рішенням затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 . На підставі оскаржуваного рішення Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку. Оскаржуване рішення та державний акт видані з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим рішення має бути визнано незаконним і скасовано, а державний акт визнаний недійсним. Проект землеустрою розроблений на підставі листа-доручення від 19 лютого 2007 року, проте, він має бути розроблений на підставі відповідного рішення сільської, селищної чи міської ради, як передбачено ч. 1 ст. 116 ЗК України, п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 1, 22 Закону України «Про землеустрій». Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах міста Києва за складом мав відповідати вимогам ст. 116, 118, 151 ЗК України, ст. 22, 25, 29, 30, 34 Закону України «Про землеустрій», Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, Еталону 1999. У різних документах, які є складовими проекту землеустрою зазначена різна інформація про правовий режим території, за рахунок якої ОСОБА_1 відводиться земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Оспорюване рішення Київради прийнято в порушення вимог ст. 116, 118, 193, 204, 151 ЗК України, ст. 22, 29 Закону України «Про землеустрій», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Земельна ділянка, що була надана відповідачу, відноситься до «територій зелених насаджень загального користування», тобто, до рекреаційних земель. Отже, Київською міською радою порушено ст. 51 та 52 ЗК України та в порушення ст. 20 ЗК України не було змінено цільове призначення земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством України. Оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог ч. 2 ст. 52, ст. 118 ЗК України та п.10.4 ДБН 360-92**.
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року у задоволенні позову Шевченківської окружної прокуратури міста Києва відмовлено.
		В апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги перший заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи. Вказаним висновком підтверджується належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення (згідно земельно-кадастрової інформації (форма № 6-зем)) та зони охоронюваного природного ландшафту і археологічної охоронної зони. Суд першої інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного та історико-культурного призначення. Київською міською радою не приймалося рішення про зміну цільового призначення. Проект відведення спірної земельної ділянки не отримував позитивний висновок обов`язкової державної землевпорядної експертизи, у зв`язку з чим суд прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Детальний план території на спірну земельну ділянку не розроблено та не затверджено. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що згідно висновку експерта у витребуваній судом належним чином завіреній копії проекту землеустрою не виявлено його невідповідностей вимогам чинного законодавства. Прокурором не надано доводів того, що справа була вирішена неправильно з огляду на висновок судової експертизи з питань землеустрою. Спірна земельна ділянка не відноситься до земель рекреаційного призначення чи земель історико-культурного призначення. Земля не може одночасно перебувати в декількох категоріях. Норми законодавства у сфері містобудування не були підставою позову та прокурором не було подано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження наявності цих обставин. ОСОБА_2 придбав земельну ділянку за відплатним договором та є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Прокуратура була обізнана про ухвалення рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 з 02 квітня 2009 року. В органів прокуратури відсутні повноваження на подачу позову в інтересах держави та територіальної громади міста Києва. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОК «ЖБК-1» зазначає, що питання про права та обов`язки першого заступника керівника Київської міської прокуратури  та Київської міської прокуратури не вирішувалося, апеляційну скаргу подано особою, яка не є учасником справи. Доводи апелянта щодо безпідставного не взяття до уваги судом висновку експерта не відповідають дійсності. Висновки суду про ненадання доказів, що підтверджують неналежність земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, є правильними та законними. Вимога апелянта про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, не була предметом розгляду у суді першої інстанції. У зв`язку з цим представник, ОК «ЖБК-1»  просив суд закрити  провадження  у справі.         
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 02 квітня 2009 року № 240/1296 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » відповідно до статей 81, 116, 118, 121 Земельного Кодексу України затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (справа №А-10259) та передано громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
		За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:097:0046, ОСОБА_2 
		25 грудня 2013 року між ОК «ЖБК-1» та ОСОБА_2 був укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за умовами якого землевласник надав забудовнику право користування зазначеною земельною ділянкою для будівництва на ній будівлі (споруди).
		На виконання листа-доручення заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 19 лютого 2007 року № 225-032-1000 та завданням на складання проекту відведення земельної ділянки, КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
		Вказаний проект землеустрою погоджений висновком Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 05-4264 від 18 лютого 2009 року.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не наведено переконливих доводів, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що рішення Київської міської ради від 02 квітня 2009 року № 240/1296 є незаконним, а державний акт на право власності на земельну ділянку, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2013 року, договір про право користування земельною ділянкою від 25 грудня 2013 року було видано та укладено з порушенням вимог чинного законодавства, які б могли стати підставою для визнання їх недійсними. 
		Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
		а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
		б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
		в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
		Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (ч.1).
		Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч.2).
		Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч. 4).
		Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства) (ч.6).
		Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу (ч.7).
		Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч.8).
		Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч.9).
		Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч.10).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, прокурор серед іншого посилався на процедурні порушення, які на його думку, були допущені при затвердженні проекту землеустрою, та вказував на невідповідність проекту землеустрою вимогам діючого законодавства.
		Згідно із п. п. 1, 8 п. 4 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо регулювання земельних відносин, забезпечує механізм її запровадження, розглядає та затверджує нормативно-технічну документацію щодо проектування, у межах своєї компетенції.
		Станом на 02 квітня 2009 року Еталон 1999 використовувався як нормативно-технічний акт, яким встановлено вимоги до складу та змісту проекту землеустрою. Згідно Еталону 1999, з урахуванням ст. 116, 123, 124, 151 ЗК України, ст. 22, 25, 29, 30, 34, 56 Закону України «Про землеустрій», Порядку № 677 та Порядку № 174, які діяли на момент прийняття 02 квітня 2009 року рішення проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність фізичній особі мав містити:
		- вихідну земельно-кадастрову інформацію;
		- пояснювальну записку;
		- клопотання (заява) замовника про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою;
		- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;
		- письмову згоду землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, перебуває у користуванні інших осіб);
		- копію документа, що посвідчує особу;
		- дозвіл відповідного органу на розробку проекту землеустрою;
		- умови відведення земельної ділянки;
		- технічне завдання;
		- план відведення земельної ділянки;
		- викопіювання із чергового кадастрового плану;
		- відомості про наявність чи відсутність обмежень земельної ділянки;
		- план меж зон обмежень і сервітутів (у разі наявності);
		- креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі;
		- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;
		- відомості про обчислення площі земельної ділянки;
		- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за формою 6-зем;
		- копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів);
		- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
		- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
		- матеріали вибору місця розташування земельної ділянки;
		- матеріали погодження проекту землеустрою.
		Під час розгляду справи у суді першої інстанції було проведено судову експертизу та висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою № 2957/18-41/13201/18-41 від 09 липня 2018 року встановлено, що за результатами проведених досліджень не виявлено невідповідностей проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , затвердженого рішенням Київської міської ради від 02 квітня 2009 року № 240/1296, вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату затвердження вказаного проекту землеустрою, які впливають на результати заходів, передбачених цим проектом.
		Зазначеним висновком встановлено відсутність певних документів, які у відповідності до чинних на той час нормативних актів мав містити проект землеустрою. Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів належними та допустимими доказами, що відсутність в проекті умови відведення земельної ділянки, наданих територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) та акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання та відомості про обчислення площі земельної ділянки вплинуло на законність прийнятого рішення Київською міською радою. 
		Звертаючись до суду з позовом, прокурор у позовній заяві вказував на те, що земельна ділянка, що була надана відповідачу, відноситься до «територій зелених насаджень загального користування», тобто, до рекреаційних земель.
		Стаття 50 ЗК України визначає, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
		У той же час, згідно з положеннями статті 51, 52 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Землі  рекреаційного   призначення  можуть  перебувати  у державній, комунальній та приватній власності.
		Посилаючись на зазначені обставини, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1 належить до земель рекреаційного призначення. 
		Так, згідно з висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 01 червня 2007 року (а.с.105 Т.1), відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28.03.02 № 370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території багатоповерхової забудови.
		У листі Головного державного санітарного лікаря місті Києва від 20 березня 2007 року № 1789 зазначено, що ділянка на АДРЕСА_1 розташована в правобережній планувальній зоні міста, за функціональним призначенням належить до території житлової садибної забудови (а.с.108, Т.1).  
		У листі від 02 квітня 2007 року Державна служба з питань національної культурної спадщини зазначила, що земельна ділянка за вищезазначеною адресою розташовується в загальноміській частині історичного ареалу міста, що зберегла стародавній вигляд, в археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного ландшафту... (а.с.114, Т.1).
		У листі ДП «Інститут генерального плану міста Києва» від 28 лютого 2007 року № 575 зазначено, що відповідно до існуючої забудови квартали вздовж вулиць Отто Шмідта та Соляної, де розташована земельна ділянка, в детальному плані території Шевченківського району прийнято як територію садибної забудови (а.с.115, Т.1).      
		У позовній заяві прокурор вказує на те, що відповідно до звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма № 6-зем) в рядку 96 вказуються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме - землі зелених насаджень загального користування.
		Разом з тим, у матеріалах справи зазначений звіт відсутній. Наявна у матеріалах справи земельно-кадастрова інформація на земельну ділянку  по АДРЕСА_1 (а.с.20, Т.2) не підтверджує віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.
		Крім того, як було зазначено вище, статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати, в тому числі, і в приватній власності. Отже, зазначена категорія земель законодавством не визначена як така, право власності на яку не може бути надано фізичній особі за будь-яких умов.    
		Відтак, навіть у випадку доведення факту віднесення спірної ділянки до земель рекреаційного призначення, зазначений факт не може бути безумовною підставою для скасування рішення Київської міської ради та визнання недійсним державного акту про право власності відповідача на землю, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
		Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка була виділена у приватну власність ОСОБА_1 ще у 2009 році. ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки, відчужив її ОСОБА_2 за відплатним договором. ОСОБА_2 передав право на забудову зазначеної ділянки за договором суперфіцію ОК «ЖБК 1», який, в свою чергу, уклав ряд інвестиційних договорів з громадянами, які виявили бажання отримати збудоване на зазначеній ділянці житло.
		Зазначені обставини не заперечувалися прокурором та представником ОК «ЖБК1» в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Крім того, як зазначив прокурор в судовому засіданні, громадяни, які уклали договори з ОК «ЖБК 1» для будівництва житла, не встановлювалися, до участі у справі не залучалися.
		За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, придбану ним за відплатним договором, без визначення конкретного механізму компенсації, з підстав допущення державними органами та органами місцевого самоврядування процедурних порушень під час виділення земельної ділянки у власність попередньому власнику, буде становити для нього індивідуальний надмірний тягар, який не є пропорційним суспільному інтересу та не є необхідним в демократичному суспільстві.
		Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -   
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		          
		Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. 
		Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
		 
		 
		Головуючий                                                                     Фінагеєв В.О.
		 
		Судді                                                                                           Кашперська Т.Ц.
		                                                                
		 Яворський М.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...