Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/22525/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 761/22525/16-ц                                головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
		провадження № 22-ц/824/11625/2021            суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
		                    
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		03 листопада 2021 року                                                                                 м. Київ
		Київський апеляційний суд 
		у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		Головуючого судді Фінагеєва В.О., 
		суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
		  за участю секретаря Гасюк В.В.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року у справі за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2016 року керівник Шевченківської окружної прокуратура міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради та просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинку НАА 169642, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 1969; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинку НАА 169643, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 1970; зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку вартістю 3 862 800 грн. площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:91:109:0341, розташовану по АДРЕСА_1 шляхом знесення огорожі.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською місцевою прокуратурою № 10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12014100100009319 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві № 11464755 від 06 березня 2014 року за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на індивідуальний будинок літ. «А» з реєстраційним номером 308650180000 по АДРЕСА_1 , загальною площею 134 кв.м. Підставою державної реєстрації стало рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 112/2367/14-ц, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на вказаний будинок. У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 червня 2014 року укладено два договори дарування по 1/2 частини будинку за кожним договором. У ході досудового розслідування встановлено, що за даними електронної системи документообігу Дніпровського районного суду міста Києва вказана справа у провадженні суду не перебувала, а, отже, вказане рішення не постановлялося. Відповідно до акту обстеження Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 07 вересня 2015 року № 387/10, фото матеріалів та план - схеми на земельній ділянці орієнтовною площею 0,35 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:109:0163, яка огороджена парканом, відсутні будь-які будівлі, а лише присутні ознаки будівельних (підготовчих) робіт. Таким чином, на підставі неіснуючого рішення суду відповідачами набуто право власності на неіснуючий будинок. У зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно за зверненням ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагенства у місті Києві здійснено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 8000000000:91:109:0341, вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У поземельній книзі на вказану земельну ділянку зроблено запис про виникнення земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію, обмеження у використанні земельною ділянкою від 30 жовтня 2014  року № 003 та наявна відмітка про ознайомлення власника/користувача ОСОБА_1 . У подальшому ОСОБА_1 звернувся із заявою до Київської міської ради про передачу у власність вказаної земельної ділянки у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно. Укладення вказаних договорів дарування та подальше звернення ОСОБА_1 до державного кадастрового реєстратора  за реєстрацією права володіння вказаною земельною ділянкою за відсутності нерухомого майна на ній та на підставі неіснуючого рішення суду свідчить про протиправність та умисність дій відповідачів, спрямованих на незаконне отримання права користування земельною ділянкою територіальної громади міста Києва. Враховуючи, що сторони оспорюваних договорів не могли не знати про фактичну відсутність предмета договору - нерухомого майна, тобто, уклали фіктивні договори дарування без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому вказане є підставою для визнання їх недійсними у судовому порядку.
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року позов керівника Шевченківської окружної прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.
		В апеляційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.  
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що прокурором не надано суду належного письмового обґрунтування, чому і які підстави свідчать про те, що прокурор у даній справі має право брати участь у справі та захищати інтереси держави. Представником відповідача у підготовчому судовому засіданні було заявлено клопотання про повернення позовної заяви, однак, суд залишив його без задоволення. Відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_3 (батька відповідача) за ч. 4 ст. 197-1 КК України. Однак, клопотання безпідставно залишено без задоволення. У судовому засіданні також було заявлено відвід головуючому, який залишений без задоволення. Суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 387, 388 ЦК України. Всі оригінали документів, що свідчать про звернення ОСОБА_1 у законний спосіб до відповідних службових осіб Київської міської ради з метою розробки проектної документації, а також інших оригіналів документів щодо вказаної земельної ділянки знаходяться у кримінальній справі, що розглядається судом. 
		У відзиві на апеляційну скаргу Шевченківська окружна прокуратура міста Києва зазначає, що факт протиправного заволодіння відповідачами основним національним багатством беззаперечно свідчить про порушення суспільних та державних інтересів та потребує втручання органів прокуратури у порядку наданих Конституцією України представницьких повноважень. Київська міська рада не виявила та не відреагувала на факти заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. У матеріалах справи наявні листи на виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та додаткові пояснення щодо звернення прокурора до суду з даним позовом. Обвинувачений ОСОБА_3 не є стороною та учасником даної справи. Результати розгляду кримінальної справи жодним чином не впливають на можливість розгляду даної справи, предмет та підстави позову, обсяг доказування. У матеріалах справи міститься лист в.о. голови Дніпровського районного суду міста Києва, в якому зазначено, що у провадженні суду справа № 112/2367/14-ц не перебувала, а, отже, вказане рішення не постановлялося. Крім того, у матеріалах справи наявні копія протоколу допиту свідка ОСОБА_2 , копія протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_4 та вирок Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/9667/18-к, яким встановлено факт використання підробленого рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2014 року у справі № 112/2367/14-ц.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судом встановлено,що Київською місцевою прокуратурою № 10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12014100100009319 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України.
		Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві № 11464755 від 06 березня 2014 року за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на індивідуальний будинок літ. «А» з реєстраційним номером 308650180000 по АДРЕСА_1 , загальною площею 134 кв.м. Підставою державної реєстрації стало рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 112/2367/14-ц, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на вказаний будинок (а.с.15, 24, Т.1).
		За даними електронної системи документообігу Дніпровського районного суду міста Києва справа № 112/2367/14-ц у провадженні суду не перебувала (лист голови Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року) (а.с.12, т.1).
		12 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено два договори дарування по 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 : НАА 169642, зареєстрований в реєстрі за № 1969 (а.с.27, Т.1) та НАА 169643, зареєстрований в реєстрі за № 1970 (а.с.37, Т.1).
		У зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно за зверненням ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагенства у місті Києві здійснено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 8000000000:91:109:0341, вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( цільове призначення - 02.01 (а.с.43, Т.1). У поземельній книзі на земельну ділянку 8000000000:91:109:0341 зроблено запис про виникнення земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію. Обмеження у використанні земельною ділянкою від 30.10.14 № 003 та наявна відмітка про ознайомлення власника/користувача ОСОБА_1 (а.с.46-53, Т.1).
		Відповідно до акту обстеження Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 07 вересня 2015 року № 387/10, фото матеріалів та план - схеми на земельній ділянці, орієнтовною площею 0,35 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:109:0163, яка огороджена парканом, відсутні будь-які будівлі, а лише присутні ознаки будівельних (підготовчих) робіт (а.с.55, Т.1).
		ОСОБА_1 звернувся із заявою до Київської міської ради про передачу у власність вказаної земельної ділянки у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно (лист Київської міської ради від 09 червня 2016 року № 057029111406).
		Відповідно до п. 1.3 договору НАА 169642, зареєстрованого в реєстрі за № 1969, ринкова вартість Ѕ житлової квартири, що продається, згідно звіту про оцінку майна від 10 червня 2014 року, становить 425 399 грн.
		Відповідно до п. 1.3 договору НАА 169643, зареєстрованого в реєстрі за № 1970, ринкова вартість Ѕ житлової квартири, що продається, згідно звіту про оцінку майна від 10 червня 2014 року, становить 425 399 грн.
		Пунктом 1.2 вищевказаних договорів встановлено, що житлова квартира належить продавцю ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18717811 від 06 березня 2014 року, виданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 06 березня 2014 року, номер запису про право власності: 4905925, реєстраційний номер нерухомого майна: 308650180000.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи спрямованість договорів дарування на незаконне заволодіння земельною ділянкою, вказані правочини є такими, що порушують публічний порядок. Державна реєстрація права власності на вказаний будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 здійснена на підставі недійсних правочинів.
		Апеляційний суд погоджується по суті з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 655 ЦПК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		За ст. 657 ЦПК України договір купівлі-продажу, зокрема, житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчитається батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
		Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
		У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз`яснено судам, що правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, є, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
		Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
		Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відчужив будинок ОСОБА_1 , не будучи при цьому власником майна та за фізичної відсутності будинку, оскільки рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 112/2367/14-ц, яке стало підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 будинку по АДРЕСА_1 , судом не ухвалювалося.
		Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення.
		Оспорювані договори дарування стали підставою для переходу до ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у порядку ст. 120 ЗК України та здійснення ним державної реєстрації земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру.
		 Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_2 не набув права власності на будинок, а, відтак, не мав права на укладення будь-яких правочинів щодо неіснуючого майна, подальші дії з реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій начебто розташований цей будинок (на земельній ділянці відсутні будь-які будівлі, а лише присутні ознаки будівельних (підготовчих) робіт), не створюють будь-яких юридичних наслідків для ОСОБА_1 та не є підставою виникнення в останнього права власності на земельну ділянку.  
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		У пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року роз`яснено судам, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Оскільки до ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів перейшла у власність земельна ділянка у порядку ст. 120 ЗК України, вона підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
		Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 вказує на те, що прокурором не надано суду належного письмового обґрунтування чому він має право брати участь у справі та захищати інтереси держави.
		Однак, зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурором обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом, а саме зазначено, що Київською міською радою не вживалися заходи цивільно-правового характеру щодо повернення земельної ділянки територіальній громаді. При цьому, прокурор послався на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 
		ОСОБА_1 також вказує на те, що до суду першої інстанції ним подавалося клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_3 (батька відповідача) за ч. 4 ст. 197-1 КК України, яке безпідставно залишено без задоволення. 
		Однак, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Натомість, ОСОБА_3 не є учасником даної цивільної справи, а, відтак, встановлення щодо нього певних обставин у кримінальній справі не впливають на вирішення цієї цивільної справи.  
		Прокурор надав суду довідку, яка на його думку, підтверджує, що рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок судом не ухвалювалася. Вказуючи на те, що крім довідки жодних інших доказів з цього приводу прокурор суду не надав, відповідач ОСОБА_1 не спростував вказану обставину та доказів протилежного суду не надав. 
		Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції по суті відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -   
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		          
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. 
		Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
		 
		 
		Головуючий                                                                        Фінагеєв В.О.
		 
		Судді                                                                                             Кашперська Т.Ц.
		                                                                
		   Яворський М.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...