Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/5031/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти волі, честі та гідності особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2021.
Дата набрання законної сили: 02.11.2021
Номер судового провадження: 51-2761км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018270000000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		02 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 750/5031/18
		провадження № 51-2761км21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 , 
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018270000000006, за обвинуваченням:
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України (далі КК);
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2021 року ОСОБА_9 і ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 149КК кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією всього майна, що є особистою власністю, окрім житла.
		Визначено, що строк відбування покарання ОСОБА_9 і ОСОБА_8 рахувати з часу їх фактичного затримання.
		Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_8 залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_9 і ОСОБА_8 визнано винуватими у тому, що вони у період з 23 жовтня 2017 року по 17 лютого 2018 року в м. Чернігові, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, повторно, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на незаконне збагачення шляхом вчинення особливо тяжких злочинів, за обставин, установлених судом та наведених у вироку, здійснили вербування громадянок України з використанням уразливого стану потерпілих, а саме ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з метою їх подальшої сексуальної експлуатації на території Об`єднаних Арабських Еміратів.
		 
		Вимоги касаційних скарг та узагальненідоводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 проситьсудові рішення щодо нього змінити, призначити покарання у виді п`яти років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що судом не досліджено докази всебічно та повно, залишилося не з`ясованим питання, чи був у потерпілих уразливий стан. Вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Посилається на те, що він активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, до кримінальної та адміністративної відповідальності раніше не притягувався, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, хворіє на серцево-судинні захворювання, має на утриманні мати-пенсіонерку, яка хворіє й отримує мінімальну пенсію; відсутність обставин, що обтяжують покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не усунув допущені місцевим судом порушення, хоча він просив звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що  ОСОБА_8 безпідставно засуджено за ч. 2 ст. 149 КК, оскільки у вчиненні злочину він участі не брав. На думку захисника, судом залишено поза увагою дії ОСОБА_10 , яка самостійно організувала та здійснила вербування потерпілих. Вважає, що в ході досудового розслідування та в судовому засіданні не було встановлено наявність уразливого стану потерпілих, усупереч вимогам ст.242 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) на підтвердження цього стану комплексні психолого-психіатричні експертизи не проводились. Посилається на те, що місцевий суд відмовив у задоволенні клопотань про повторний виклик трьох потерпілих. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 23 КПК визнано доказами та покладено в основу вироку відомості, що містяться у показаннях потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в ході досудового розслідування, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Вважає, що апеляційним судом порушено положення статей 2, 419, ч. 3 
		ст. 404 КПК, оскільки доводи його апеляційної скарги не перевірено з достатньою повнотою, в ухвалі не наведено мотивів на їх спростування, не надано оцінки обставинам, установленим у судовому засіданні, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення щодо ОСОБА_9 скасувати і закрити кримінальне провадження. Вказує про відсутність у діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч. 2 
		ст. 149 КК. На думку захисника, в основу вироку покладено припущення та суперечливі докази. Посилається на неповноту судового розгляду та порушення вимог статей 84, 94, 95, 370, 374, 409 КПК. Зазначає, що клопотання про виклик потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 залишилося без задоволення, внаслідок чого сторона захисту не змогла реалізувати своє право на їх безпосередній допит (у тому числі перехресний). Стверджує, що судом не надано оцінки показанням обвинуваченогоОСОБА_9 з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також в їх сукупності з іншими доказами. На думку захисника, уразливий стан у потерпілих в розумінні примітки ст. 149 КК відсутній. Посилається на те, що місцевим судом не було перевірено, чи залучалася потерпіла ОСОБА_12 до проведення НСРД, а саме аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9 . Вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційним судом не надано відповідей на всі доводи його апеляційної скарги.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7  частково, у частині доводів, які збігаються з доводами його касаційної скарги.
		Захисник ОСОБА_7 підтримав свою касаційну скаргу та зазначені у ній вимоги та касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 і захисника ОСОБА_6 .
		Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив судові рішення щодо  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 залишити без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_8 , захисників  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прокурора  ОСОБА_5 ,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
		Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається, зокрема, на неповноту судового розгляду, що згідно зі ст. 438КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
		При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст.94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 і ОСОБА_8 у вербуванні, вчиненого з метою сексуальної експлуатації, з використанням уразливого стану особи, повторно, за попередньою змовою групою осіб.
		У суді обвинувачені  ОСОБА_9 і ОСОБА_8  вину не визнали та показували, що на прохання дівчини на ім`я ОСОБА_14 , якаперебувала в ОАЕ і за винагороду надавала послуги сексуального характеру, почали цікавитися дівчатами у місті Чернігові, які би теж погодились працювати повіями в Еміратах. Зпотерпілими вони зустрічалися, питали, чи згодні вони поїхати на заробітки за кордон, надаючи сексуальні послуги в клубах ОАЕ, розповідали про умови їх проживання та заробітку. При зустрічах потерпілі про себе нічого не повідомляли, а вони теж не цікавилися їх життєвими чи сімейними обставинами, наявністю боргів тощо.
		Зазначені показання обвинувачених суди першої та апеляційної інстанцій належно перевірили та надали їм відповідну оцінку, обґрунтовано визнали їх такими, що спростовуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, які узгоджуються між собою.
		Так, у суді потерпіла ОСОБА_13 показала, що шукала роботу, оскільки знаходилася у скрутному матеріальному стані та був несплачений кредит. Її знайома надала номер мобільного телефона і згодом вона мала декілька телефонних розмов з раніше їй незнайомими ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , але особисто зустрічалась лише з останнім, якому також направляла своє фото. Чоловіки повідомили, що у разі її згоди виїхати в ОАЕ для надання сексуальних послуг, вона буде проживати разом з іншими дівчатами в апартаментах з покоївкою, дохід потрібно буде ділити навпіл: половина належатиме їй, іншу половину потрібно віддавати жінці. Запевнили, що в Україні їй купують авіаквиток, відправляють до місця призначення, потім вона має відпрацювати та повернути їм кошти, але не називали суму і строк повернення. Водночас вони наголошували, що в разі, якщо вона знайде подружок, які погодяться на таких же умовах поїхати в ОАЕ, то її поїздка буде безкоштовною. Крім того, вонаповідомила чоловікам, що зможе виїхати лише тоді, коли погасить свою заборгованість по кредиту та за квартиру.
		У вироку судом наведено також показання свідка ОСОБА_15 про те, що шукаючи роботу, зустрілась із чоловіком, яким виявився ОСОБА_8 . При зустрічі її та ще дві дівчини ОСОБА_8 запросив до квартири, туди прийшов і ОСОБА_9 , який розповів про умови надання сексуальних послуг за кордоном, розміри оплати та умови проживання, повідомив, що від них потрібні закордонні паспорти для відкриття віз, а за переліт вони пізніше мають з ними розрахуватися, їх має зустріти в ОАЕ жінка. Вона злякалась і відмовилась від такої пропозиції.
		Водночас судом досліджено дані, що містилисьу протоколах прийняття заяви від ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про вчинене кримінальне правопорушення, якими зафіксовані повідомлення потерпілих про факт їх вербування з метою подальшої сексуальної експлуатації в ОАЕ; протоколах про результати проведення НСРД, а саме, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, де зафіксовані телефонні розмови ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , аудіо, відеоконтролю цих осіб із записами на оптичних носіях до них, візуального спостереження, якими підтверджується факт вербування ОСОБА_9 і ОСОБА_8 осіб жіночої статі з метою переправлення їх через державний кордон до ОАЕ з метою сексуальної експлуатації.
		Крім того, суд першої інстанції безпосередньо дослідив й обґрунтовано зазначив у вироку дані протоколів огляду предметів та документів із записами на оптичних носіях до них, а саме інформації, що міститься на дисках до протоколів про результати проведення НСРД, якою зафіксовано зустріч ОСОБА_8 з потерпілою ОСОБА_10 , а також зустріч з нею ОСОБА_9 та ОСОБА_8 поблизу ресторану «Сенатор», в ході яких вони розповідають потерпілій про можливі заробітки від надання сексуальних послуг; розмови ОСОБА_9 з потерпілими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ; зустрічі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 біля магазину «Прогрес», де обговорюються умови праці в ОАЕ, а також необхідність дівчатам надіслати свої фотокартки ОСОБА_9 ; зустріч ОСОБА_8 з потерпілою ОСОБА_13 біля ТРЦ «Мегацентр».
		Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та відповідно до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК.
		Суди першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно перевірили доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_9 та ОСОБА_8 складу інкримінованого їм злочину, а саме ознак використання ними уразливого стану потерпілих.
		На спростування цих доводів суди послалися на показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_13 про те, що вона погодилась на поїздку за кордон для надання сексуальних послуг з причин свого уразливого стану внаслідок матеріальних проблем; письмові докази, зокрема, матеріали, що підтверджують наявність у потерпілих кредитної заборгованості, дані оперативно-розшукових заходів, якими встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було відомо про існування у потерпілих заборгованостей по кредитним зобов`язанням.
		Разом із тим, уразливий стан особи, відповідно до п. 2 примітки до ст. 149 КК,  це такий її стан, зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
		Отже, визначення уразливого стану особи має два види: 1) стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям; 2) збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
		Відтак висновок про наявність або відсутність такого стану потерпілого та його використання обвинуваченим під час вчинення злочину може базуватись як на результатах медичної, психологічної, психіатричної або комплексної експертизи потерпілого, що підтверджуватиме наявність у особи фізичного захворювання чи фізичної вади, особливого психологічного стану або психічного розладу, так і на сукупності доказів існування тяжких особистих сімейних або інших обставин.
		При цьому уразливий стан потерпілої особи є оціночним поняттям і його наявність визначається органами досудового слідства та суду на підставі аналізу конкретних обставин кримінального провадження. 
		Як убачається з досліджених судом даних, що містяться у матеріалах НСРД, у них зафіксовано розмову ОСОБА_9 та ОСОБА_12 про її матеріальні проблеми, пов`язані з погашенням кредиту та відсутністю житла, а також розповідь ОСОБА_9 про швидкі заробітки в м. Дубаї, про умови проживання та праці; зустрічі останнього та ОСОБА_8 з потерпілою ОСОБА_10 , яка зазначала, що на зароблені від сексуальної експлуатації кошти зможе погасити свій кредит; зустріч ОСОБА_8 з потерпілою ОСОБА_13 , яка повідомляла йому про необхідність владнати перед поїздкою свої матеріальні проблеми та цікавилась можливістю отримати гроші у борг з їх подальшим відпрацюванням.
		Виходячи ж із досліджених доказів, суди дійшли правильних висновків, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8 усвідомлювали мету своїх дій та діяли заради її досягнення  сексуальної експлуатації у ОАЕ жінок, яких вони підшуковували і сприяли їх виїзду з такою метою, вчиняючи ці дії по вербуванню потерпілих, вони не володіли іншою інформацією про їх матеріальний стан, окрім тої, яку надавали їм самі потерпілі, а відтак, сприймали їх стан як уразливий та вдалий для вербування.
		При цьому твердження у касаційній скарзі захисника  ОСОБА_7 про необхідність проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи для підтвердження уразливого стану потерпілих є безпідставними, оскільки таких стан не був зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами, який позбавляв або обмежував їх здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям.
		Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Дії  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст.149 КК, а призначене їм покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є необхідним для їх виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
		Доводи засудженого  ОСОБА_8 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості і незастосування судами ст. 75 КК є безпідставними.
		Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. 
		Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. 
		При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
		Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Призначаючи ОСОБА_8  покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що віднесено до категорії особливо тяжких, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до адміністративної чи кримінальної відповідальності раніше не притягувався, а також відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
		Зважаючи на викладене, конкретні обставини кримінального провадження, суд дійшов правильного висновку про те, що справедливим і необхідним для виправлення ОСОБА_8  буде основне покарання у виді позбавлення волі, але у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч. 2 ст.149 КК.
		Отже, призначене  ОСОБА_8 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.
		А тому підстав для звільнення ОСОБА_8  від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає.
		Доводиж касаційних скарг захисників про порушення вимог КПК у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотань про виклик потерпілихОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є необґрунтованими.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду суд та сторона обвинувачення вживали процесуальних заходів, спрямованих на забезпечення явки у судове засідання вказаних потерпілих, яких було належно повідомлено про дату розгляду справи, але в судове засідання вони не з`явилися.
		Водночас потерпіліОСОБА_10 та ОСОБА_12 подали клопотання про те, що вони не бажають брати участь у всіх судових засіданнях (т. 1, арк. 5658).
		Відповідно до журналу судового засідання місцевого суду від 04 грудня 2020року та аудіозапису цього судового засідання прокурор повідомив, щопотерпіла ОСОБА_11 покинула територію України і до цього часу не повернулася, а місцезнаходження потерпілої ОСОБА_12 встановити неможливо. Крім того, прокурор заявив клопотання про відкладення судового розгляду для виклику потерпілих. Указане клопотання суд розглянув, відмовивши у його задоволенні, та зазначив, що потерпілі більше року не з`являються в судове засідання і не виявляють такого бажання, доставити їх приводом немає можливості, а дані про адресу, за якою проживає потерпіла ОСОБА_10 , невідомо.
		З огляду на викладене та положення ч. 3 ст. 56 КПК, згідно з якими брати участь у судовому провадженні є правом потерпілих, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано вимог ст. 22 КПК.
		Безпідставними слід визнати також доводи захисника ОСОБА_7 про порушення вимог ст. 23 КПК, оскільки суд першої інстанції безпосередньо дослідив показання потерпілої ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_15 , які отримав усно, а на показання потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які вони давали в ході досудового розслідування, у вироку не посилався.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує і на те, що під час судового розгляду не було перевірено, чи залучалася потерпіла ОСОБА_12 до проведення аудіо, відеоконтролюОСОБА_9 .
		Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в суді першої інстанції захисник не ставив питання про визнання недопустимим доказом даних протоколу за результатами проведення аудіо, відеоконтролюОСОБА_9  від 16 березня 2018 року, відповідно до якого зафіксовано зустріч останнього з потерпілою ОСОБА_12 . Водночас, у вироку судом згідно з вимогами статей 94, 370, 374 КПК надано оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, у тому числі й даним вищевказаного протоколу НСРД. 
		До того ж, відповідні доводи захисник наводив і в своїй апеляційній скарзі, але про повторне дослідження цього доказу він клопотання не заявляв. А тому апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, на спростування вказаних доводів указав, що неучасть потерпілої ОСОБА_12 в судовому засіданні в жодній мірі не може свідчити про недопустимість доказів, зібраних під час проведення НСРД.
		Апеляційний суд належно перевірив доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та захисникаОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , надав на них вичерпні відповіді, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що з достатньою повнотою не перевірено доводи його апеляційної скарги, не можна визнати слушними, оскільки із матеріалів кримінального провадження вбачається, що до апеляційного суду захисником було подано не апеляційну скаргу, а клопотання, в якому він просив допитати потерпілихОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , призначити комплексні психолого-психіатричні експертизи, заслухати аудіо-, відеозаписи щодоОСОБА_8 .
		Це клопотання, а також клопотання обвинуваченого  ОСОБА_8  про допит потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , призначення щодо всіх потерпілих комплексних психолого-психіатричних експертиз, апеляційний суд розглянув і з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
		Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
		А тому касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року щодо  ОСОБА_9 та  ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7  без задоволення. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...