Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/10604/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: 61-3604ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                  
		 
		03 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/10604/19
		провадження № 61-3604св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,         
		 
		учасники справи:
		 
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кіккасом Миколою Вікторовичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва                від 03 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Колдіної О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Слюсар Т. А., Рейнарт І. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст заяви
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
		 
		Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником квартири  АДРЕСА_1 .
		26 квітня 2019 року вона звернулася до органів поліції щодо неправомірних дій щодо неї з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_2 
		26 травня 2019 року вона з дільничним інспектором Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві Новіцьким В. Т. та групою працівників поліції, які були викликані, мали намір зайти до квартири АДРЕСА_1 , з метою виконання термінового забороняючого припису, що винесений дільничним, однак ОСОБА_2 почав погрожувати як працівникам поліції, так і їй та вчинив акт самопідпалу з метою перешкодити виконанню припису. У подальшому ОСОБА_2 був госпіталізований.
		Зазначала, що ОСОБА_2 страждає на психічні розлади та                                   є небезпечним.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців щодо стосовно ОСОБА_2 та призначити такі заходи тимчасового обмеження його прав:
		-       заборонити строком на шість місяців перебувати у місці спільного проживання (перебування) з нею за адресою:                                                      АДРЕСА_1 ;
		-        усунути перешкоди проживання і використання її особистого майна                у квартирі АДРЕСА_1 ;
		-       заборони строком на шість місяців  спілкування з нею особисто і через третіх осіб, переслідувати її і наближатися ближче ніж на 100 метрів.
		 
		У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказував на те, що між ним та ОСОБА_1 , яка є його колишньою дружиною, існує тривалий конфлікт щодо права користування майном, яке набуто ними під час шлюбу. Заявниця має дві квартири на території АР Крим, які залишені їй в порядку поділу майна подружжя, а будинок на території АР Крим, який належав йому після поділу, був проданий за умови придбання йому квартири для проживання у м. Києві. Однак ОСОБА_1 не виконала зазначених домовленостей, квартиру придбала, оформивши право власності на себе, і перешкоджає йому користуватись спірною квартирою, намагаючись виселити його на вулицю        з метою подальшого відчуження квартири.
		Зазначав, що спірна квартира є його єдиним житлом. 
		Крім того, Голосіївським районним судом міста Києва вже розглядаються справи з приводу права користування квартирою, а звернення заявниці до суду є черговою спробою позбавити його житла.
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не довела фактів вчинення щодо неї фізичного, психологічного або економічного насильства з боку ОСОБА_2 та відсутність на час розгляду справи ризиків застосування такого насильства в майбутньому, а сам факт звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою підтверджує лише наявність тривалого конфлікту між сторонами щодо права користування квартирою АДРЕСА_1 , що була придбана під час шлюбу сторін, що також підтверджується наявністю спорів у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва з цього приводу.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела, що вона дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є ОСОБА_2 , оскільки суд не встановив випадків насильства у будь-якій формі стосовно заявника, а також ризиків настання насильства                                   в майбутньому. Натомість суд встановив, що між колишнім подружжям існує спір з приводу права користування ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , що не може розцінюватись як насильство в сім`ї.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		02 березня 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Кіккаса М. В.  подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її заяви, не врахували тієї обставини, що 26 травня 2019 року вона з дільничним інспектором Голосіївського УП ГУПН у м. Києві та групою працівників поліції, які були викликані, мали намір зайти до квартири АДРЕСА_1 , з метою виконання термінового забороняючого припису, що винесений дільничним, однак ОСОБА_2 почав погрожувати як працівникам поліції, так і їй і вчинив акт самопідпалу     з метою перешкодити виконанню припису. Такими діями ОСОБА_2 умисно перешкоджав їй у користуванні належною їй на праві власності квартирою, вчинивши спробу знищити її документи і речі.
		Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відсутність на час розгляду справи ризиків застосування насильства в майбутньому, не взяли до уваги такі обставини: 26 травня 2019 року ДОП Голосіївського УП ГУНП          у м. Києві видано терміновий заборонний припис щодо ОСОБА_2 ;         02 лютого 2020 року зареєстровано кримінальне провадження за                            № 12020100010000863 за фактом вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства; 17 червня 2021 року зареєстровано кримінальне провадження за № 12020100010000863 за фактом вчинення             ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно її дочки              ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; відповідно до епікризу     з історії хвороби ОСОБА_2 , виданого ТМО «Психіатрія», останній має небезпечний для оточуючих психічний розлад.
		Крім того, Європейський суд з прав людини прийняв її заяву до розгляду             у справі про домашнє насильство (справа № 752/5633/19).
		 
		Підставами касаційного оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020  року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених                           у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/1117/19 (провадження № 61-21971св19); суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		ОСОБА_2 не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 10 березня              2021 року. 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 10 березня              2021 року.
		 
		19 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга  
		на виконання вимог ухвал Верховного Суду від 10 березня 2021 року,                        06 квітня 2021 року та 11 травня 2021 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Голосіївського районного суду міста Києва              від 30 травня 2019 року.
		 
		З 2014 року, після тимчасової окупації АР Крим, ОСОБА_2 проживає           у квартирі АДРЕСА_1 , яка відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 16 січня 2015 року належить на праві власності ОСОБА_1 
		 
		ОСОБА_1 періодично проживає на території АР Крим, де їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 .
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                        у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                                 і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
		 
		Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». 
		 
		Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики            у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		 
		Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
		 
		Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (стаття 4 цього Закону).
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
		 
		Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
		1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування)                       з постраждалою особою;
		2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
		3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
		4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
		5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
		6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
		 
		У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
		 
		Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не                      є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
		 
		Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
		 
		З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
		 
		Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
		 
		Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
		 
		Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого                 є повторюваність.
		 
		Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , заявниця посилалась на те, що її колишній чоловік перешкоджає їй у доступі до квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, умисно позбавляє її житла, чим вчиняє економічне насильство щодо неї.
		 
		ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців щодо стосовно ОСОБА_2 та призначити такі заходи тимчасового обмеження його прав:
		-         заборонити строком на шість місяців перебувати у місці спільного проживання (перебування) з нею за адресою: АДРЕСА_1 ;
		-         усунути перешкоди проживання і використання її особистого майна                у квартирі АДРЕСА_1 ;
		-         заборони строком на шість місяців  спілкування з нею особисто і через третіх осіб, переслідувати її і наближатися ближче ніж на 100 метрів.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року у справі № 752/5281/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а. с. 24, т. 1).
		 
		Відповідно до епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 2559 відділення № 1 ТМО «Психіатрія» у місті Києві від 16 травня 2018 року   ОСОБА_2 постановлено діагноз органічний афективний (біполярний) розлад. Гіпоманіакальний синдром з гнівливістю.
		 
		Постановою Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12019100010001767     від 03 березня 2019 року за частиною першою статті 129 КК України                       (а. с. 22, т. 1).
		 
		Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 03 березня 2019 року приблизно о 17 год, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , погрожував ОСОБА_1 фізичною розправою (а. с. 22, т. 1).
		 
		26 травня 2019 року дільничним інспектором Новіцьким В. Г. винесений терміновий забороняючий припис щодо ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням економічного насильства стосовно ОСОБА_1 та позбавлення її житла, як зазначено безпосередньо в приписі.
		 
		ОСОБА_1 разом із працівниками поліції 26 травня 2019 року з`явилась до квартири АДРЕСА_1 з метою виконання припису та виселення ОСОБА_2 .
		 
		Про вчинення таких дій ОСОБА_2 було відомо, про що він розмістив оголошення в соціальній мережі про висловлювання погроз з боку працівників поліції щодо його виселення з квартири.
		 
		26 травня 2019 року ОСОБА_2 перешкоджав вільному доступу працівників поліції до квартири АДРЕСА_1 , що стало підставою для примусового входження, за наслідками якого ОСОБА_2 висловив погрози щодо вчинення акта самогубства, які реалізував, здійснивши самопідпал, після чого був госпіталізований.
		 
		Відповідно до довідки Департаменту соціальної політики Київського міського центру роботи з жінками № 051/28 від 05 червня 2019 року ОСОБА_1 проживала у Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї з 05 червня 2019 року по 30 червня 2019 року (а. с. 59, т. 1)
		 
		Також установлено, що 06 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 січня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Р. О. та зареєстрований в реєстрі за № 300, удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_1 , з моменту його укладення; визнати його покупцем у вказаному договорі купівлі-продажу; припинити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати об`єктом його особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2021 року у справі      № 752/2546/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		 
		19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 у зв`язку                              з вчиненням стосовно неї психологічного та фізичного насильства.
		 
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року      у справі № 752/5633/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, у задоволенні заяви          ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2020 року у справі № 752/5633/19 (провадження                       № 61-13304св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва                         від 25 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                      від 02 липня 2019 року залишено без змін.
		 
		25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила зобов`язати останнього не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселити її у вказану квартиру, виселити ОСОБА_2                            з квартири без надання іншого житлового приміщення за неможливістю спільного проживання та зняти його з реєстрації за адресою спірної квартири.
		 
		Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Голосіївського районного суду місті Києва від 27 листопада 2020 року                    у справі № 752/6030/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1                      у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі № 752/6030/19 рішення Голосіївського районного суду місті Києва                        від 27 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позову про вселення скасовано і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 . Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Колегія суддів вважає, що наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювання, неодноразове застосування економічного насильства та вірогідність його продовження зумовлюють необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_1 в частині видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання  (перебування) заявниці - у квартирі АДРЕСА_1 , строком на три місяці.
		 
		Тимчасове обмеження права власності або користування кривдника житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою останнього.
		 
		До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові                     від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження                           № 61-17471св20).
		Ураховуючи вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкоди проживання і використання її особистого майна у квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Також слід зазначити, що вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод         у користуванні квартирою АДРЕСА_1 вирішена у справі № 752/6030/19.
		 
		Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо заборони строком на шість місяців  спілкування з нею особисто і через третіх осіб, переслідувати її і наближатися ближче ніж на       100 метрів, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних вимог. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису  щодо заборони ОСОБА_2 перебувати в місці                                   проживання (перебування) ОСОБА_1 - у квартирі АДРЕСА_1 ,  з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 в частині видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання  (перебування) заявниці - у квартирі АДРЕСА_1 , строком на три місяці.
		 
		В іншій частині судові рішення є законними та обґрунтованими.
		 
		Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кіккасом Миколою Вікторовичем, задовольнити частково.
		 
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису  скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення заяви.
		Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк три місяці такі обов`язки:
		-       заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 - у квартирі     АДРЕСА_1 .
		 
		В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва                       від 03 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                      від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...