Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/20759/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.11.2021. Зареєстровано: 14.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2021.
Дата набрання законної сили: 11.12.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		10 листопада 2021 року                               м. Київ                              № 826/20759/14
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., одноособово у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
		за позовомОСОБА_1 до Офіс Генерального прокурора  пропро скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив суд: визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 01.12.2014 №2715-ц про звільнення ОСОБА_1  з посади першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;  поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні  в суді Генеральної прокуратури України; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.12.2014 по день фактичного поновлення на службі.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.01.2015 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2015 зупинено провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України подання 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ.
		15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017  № 2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.
		Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2021 поновлено провадження в адміністративній справі № 826/20759/14.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану, у зв`язку з його прийняттям було допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, а також він прийнятий у спосіб, що не передбачений Конституцією України, а саме: шляхом обмеження прав позивача, тому рішення про звільнення позивача є таким, що суперечить положенням Основного Закону України, тобто прийнято відповідачем із порушенням ст. 19 Конституції України. Також позивачем вказано на те, що звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
		У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказуючи на правомірність оскаржуваного наказу та обґрунтовуючи тим, що позивач обіймав посаду, визначену ч.3-4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", що є підставою для звільнення його згідно з частиною 2 статті 1 вказаного Закону. Висновок про наявність підстав для звільнення ґрунтується на результатах вивчення особової справи позивача стосовно перебування на вищевказаній посаді.
		У додаткових поясненнях до позовної заяви, позивач вказав, що обіймав займану посаду на конституційних засадах, доказів, які б підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачем надано не було, що свідчить про те, що люстрація не може застосовуватися до позивача.
		При вирішенні даної справи суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" було внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру", в тому числі, шляхом заміни слів "Генеральна прокуратура України" на "Офіс Генерального прокурора".
		При цьому, п.п. 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
		Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23.12. 2019, визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.
		При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора. 
		Відповідно, в даному випадку не мало місце правонаступництво Офісом Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України, оскільки відбулась лише зміна назви державного органу з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
		Таким чином, в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо заміни сторони її правонаступником, тому, суд вважає за можливе змінити назву відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач).
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2005 відповідно до наказу Генерального прокурора України №3347ц Кучера Олега Григоровича призначено на посаду начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.
		10.07.2014 відповідно до наказу Генерального прокурора України №1428-ц Кучера Олега Григоровича призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
		16.10.2014 набув чинності     Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
		21.10.2014 позивачем подано на ім`я Генерального прокурора України заяву про відсутність підстав для застосування стосовно нього заборони, передбаченої частиною третьої статті 1 вищевказаного Закону.
		04.11.2014 за розпорядженням Генерального прокурора України №358 розпочато перевірку відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч.3-4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
		01.12.2014 наказом Генерального прокурора України від №2715-ц відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру пункту", 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та на підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача звільнено із займаної посади.
		Не погоджуючись із таким наказом,    позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
		За приписами частини другої   статті 19 Конституції України   органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
		За змістом   статті 43 Конституції України   кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла до  15.12.2017, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Законом України "Про очищення влади" (далі - Закон) передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Частиною першою статті 1 Закону визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Згідно з частиною третьою статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою     статті 4 цього Закону.
		Відповідно до частини четвертої особи, зазначені у частинах третій, п`ятій-сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
		Пунктом третім частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади"    відповідно передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою  статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади): керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
		Згідно з доводами відповідача, викладеними в запереченні на позовну заяву, позивач  сукупно більше одного року обіймав посади, визначені пунктами 3 частини другої  статті 3 Закону України "Про очищення влади", що обґрунтовується матеріалами його особової справи, відповідно до якої він перебував на посаді, яку за правилами пункту 3 частини другої статті 3 згаданого Закону віднесено до категорії керівних посад самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України та регіональних органів прокуратури України.
		Термін «посади», який використовується у   Законі № 1682, у тому числі і в пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, необхідно розуміти у значенні, наведеному у частині першій   статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до якої цей термін використовується як скорочення від термінів «певні посади (перебування на службі)».
		З огляду на вищенаведене, суд  дійшов висновку, що на посаду, яку позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія   Закону №1682-VІІ.
		Пунктом 7-2  статті 36 Кодексу законів про працю України, який субсидіарно застосовується до правовідносин, що врегульовують проходження публічної служби, підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
		Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом     керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Оскільки позивач станом на час звільнення проходив публічну службу в Генеральній прокуратурі України, то повноваження щодо прийняття рішення про його звільнення належали Генеральному прокурору України, який і прийняв оскаржуваний наказ від 01.12.2014 №2715-ц.
		Як встановлено судом, позивача звільнено з посади у зв`язку з зайняттям ним відповідної посади, до якої застосовується заборона визначена Законом України "Про очищення влади",  однак, суд уважає вищевказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
		Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України     має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України     і повинні відповідати їй; норми     Конституції України     є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією     межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України     права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
		Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Конституції України).
		Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29.01.2008 № 2-рп/2008).
		Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.
		Отже, частиною першою та другою статті 1 Закону визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону     до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
		При цьому частиною другою статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
		Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
		Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Любох проти Польщі").
		У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади"     (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
		Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 №524/2009).
		Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
		Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
		Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, №          59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до     Закону України "Про очищення влади", в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_4 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
		Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_5 став Президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
		Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_5 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.
		Ключовим у позиції Суду у рішенні по справі "Полях та інші проти України" є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до   Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент ОСОБА_6 .
		Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у § 324 даного рішення визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
		Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі     Закону України "Про очищення влади"     до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента ОСОБА_6 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.
		В контексті викладеного, суд зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам ст.ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених     Законом України "Про очищення влади", а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваного наказу.
		При цьому, станом на час перебування позивача на посаді, в силу зайняття якої його  звільнено з цієї посади, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на цій  посаді, а відтак в силу положень статті 58 Конституції України, позивач не міг бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
		Тобто, в даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу основоположних принципів очищення влади, визначених     Законом України "Про очищення влади", що зумовлює висновок суду про недоведеність відповідачем правомірності прийняття цього наказу із зазначених у ньому підстав, що є достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
		Водночас, надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи, суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, в постанові від 28.08.2018 у справі №802/2236/17-а.
		Одночасно, суд зважає і на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), в якому в продовження таких висновків зазначено, що необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Таким чином, суд вважає оскаржуваний наказ Генерального прокурора України від 01.12.2014 №2715-ц про звільнення ОСОБА_1  з посади першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні  в суді Генеральної прокуратури України протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Частиною першою     статті 235 Кодексу законів про працю України     встановлено, що      у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог     Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		За змістом    статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     засіб юридичного захисту має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору.
		Отже враховуючи, встановлення судом протиправності оскаржуваного наказу про звільнення позивача належним способом поновлення його порушеного права є поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні  в суді Генеральної прокуратури України, тобто з 02.12.2014.
		Аналогічні висновки також викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2020 року у справі № 826/17794/14, від 13.08.2020 року у справі № 826/7493/15, від 12.08.2020 року у справі № 815/2163/15, від 07.07.2020 року у справі № 826/6916/15, від 23.10.2020 року у справі № 826/17794/14.
		Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до ч. 2     статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.
		Згідно зі     статтею 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого     постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100     (далі - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
		Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
		Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листів за останні 2 місці роботи, що передували звільненню, а саме   за жовтень-листопад 2014  року позивачем було отримано заробітну плату у розмірі 18270, 00 грн. та 32069, 63 грн. відповідно.  
		Отже, сукупна заробітна плата позивача за останні 2 календарних місяця роботи (жовтень-листопад 2014 року) становить 50 339, 63 грн. (18270, 00 грн. + 32069, 63 грн.)
		Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 про кількість робочих днів у 2014 році у жовтні 2014 року кількість робочих днів становила 23 дні, а у листопаді - 20 дні.
		Отже, відповідно до Порядку №100, середньоденний заробіток позивача становитиме
		(18270, 00 грн. + 32069, 63 грн.): 43 робочих дні =  50 339, 63 грн.:43 = 1170, 68 грн.
		Крім того, відповідно до пункту 10 Порядку №100, зокрема, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
		Посадовий оклад позивача, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та згідно розрахункового листа за 2014 рік, станом на час звільнення становив 3 318, 00 грн.
		Згідно абзацу 12 підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505. Таким чином, з 01 грудня 2015 року розмір місячного посадового окладу позивача внаслідок підвищення склав 4 147, 50 грн.
		Вдруге підвищення розміру посадового окладу за відповідною посадою відбулось 06.09.2017 із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». 
		Згідно із цими змінами Додаток 1 «посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України» до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 затверджено у новій редакції, відтак посадовий оклад за посадою позивача встановлено у розмірі 9 700, 00 грн.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11      грудня 2019 року № 1155      також підвищено посадові оклади працівникам прокуратури, однак пункт 10      Порядку №100 застосуванню не підлягає, оскільки коефіцієнт підвищення застосовується лише у разі призначення на посаду прокурора відділу Офісу Генерального прокурора.
		Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з урахуванням передбаченого п. 10 Порядку № 100  коригування заробітної плати коефіцієнтом підвищення    за період з 02.12.2014 по 10.11.2021 складає :    
		- з 02.12.2014 по 30.12.2014  -    25 754, 96 грн. (1170, 68 х 22 робочих дні);
		- з 01.01.2015 по 30.11.2015 - 266   915, 04 грн. (1170,68 х 228 робочих дні);
		- з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 663   822, 38 грн. (1170, 68 грн. х 1.28 = 1498, 47 х 443 дні;
		- з 06.09.2017  по 10.11.2021 - 3   542   323, 14 грн. (1498, 47 х 2.26 = 3386, 54 х 1046 днів).
		Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 02.12.2014 по 10.11.2021 становить 1739 днів.
		Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, складає 4   498   815, 52 грн. (25 754, 96 грн.+ 266   915, 04 грн.+ 663   822, 38 грн.+ 3   542   323, 14 грн.)
		Вказана правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого п. 10 Порядку викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17.
		При цьому середній заробіток за один місяць становить  25   169, 62 грн. (1170, 68 грн. х 21,5 робочий день).
		Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої     статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України     негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в розмірі 25   169, 62 грн. підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до ч. 2     статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України     у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені     Конституцією     та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України     кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до частини 1  статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього     Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а     матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
		Керуючись вимогами ст.ст.     2,     5 - 11,     19,     72 - 77,     90,     139,     241 - 246,     250,     255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити. 
		Визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 01.12.2014 №2715-ц про звільнення ОСОБА_1  з посади першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні  в суді Генеральної прокуратури України.
		Поновити ОСОБА_1  на посаді першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні  в суді Генеральної прокуратури України з 02.12.2014.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з 02.12.2014 по 10.11.2021 у сумі 
		4   498   815, 52  (чотири мільйони чотириста дев`яносто вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн. 58 коп.
		          Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 02.12.2014 ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1  середнього заробітку    в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 25   169 (двадцять п`ять тисяч сто шістдесят дев`ять) грн. 62 коп. 
		Рішення суду, відповідно до частини 1    статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими    статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		          Суддя                                                                                                А.С. Мазур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...