Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/3566/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 12.11.2021. Зареєстровано: 14.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: А/857/12687/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3566/20 пров. № А/857/12687/21
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:Гуляка В.В.
		суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.
		за участі секретаря судового засідання: Вовка А.Ю. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби, 
		на рішення Львівського окружного адміністративного судувід 12 травня 2021 року (суддя  Кедик М.В., час ухвалення  не зазначений, місце ухвалення  м.Львів, дата складання повного тексту  21.05.2021), 
		в адміністративній справі №380/3566/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, 
		про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		 
		встановив: 
		 
		У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №208-о Про звільнення ОСОБА_1 ; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; 3) допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС; 4) надати звіт про виконання судового рішення; 5) судові витрати, які складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи покласти на відповідачів. 
		Відповідачі у справі Львівська митниця ДФС та Галицька митниця Держмитслужби в суді першої інстанції позовних вимог не визнали, подали свої відзиви на позовну заяву, у яких заперечили щодо обґрунтованості позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняка Романа від 17.04.2020 №208-о Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС з 23.04.2020. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 113983 гривні 10 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8918 гривень 15 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10680 гривень 00 коп.. 
		З цим рішенням суду першої інстанції від 12.05.2021 року не погодився відповідач Галицька митниця Держмитслужби та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, були недоведеними належними та допустимими доказами, а тому оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. 
		В обґрунтування апеляційних вимог апелянт Галицька митниця Держмитслужби зазначає, що постановою КМ України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно пункту 1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 цього наказу визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 року №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІ «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу також значився позивач. 11.03.2020 року на електронну адресу позивача було надіслано попередження про наступне вивільнення, яке ним отримано та не заперечується позивачем. Спірним наказом Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 р. №208-о відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, ОСОБА_1 був звільнений з 22.04.2020 із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС. Вважає апелянт, що оскаржений наказ відповідає вимогам Типової інструкції з діловодства, яка встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі. Вважає скаржник, що отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення, таке рішення було обґрунтоване чанними нормами законодавства і прийняте в межах наданих суб`єкту призначення повноважень. Вказує апелянт, що не пропонування позивачу вакантних посад при їх наявності, не є порушенням за відсутності обов`язку щодо їх пропонування позивачу. Також гарантії, які визначаються нормами трудового законодавства щодо переведення позивача до новоствореного органу, не застосовуються, оскільки на нього поширюються норми спеціального законодавства - Митного кодексу України та Закону України «Про Державну службу» в редакції Закону України від 14.01.2020 року, яка існувала на час звільнення позивача. Норми Кодексу Законів України про працю України поширюються на позивача лише у частині відносин, що не врегульовані цим Законом. Щодо посилання суду на Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ та Припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П, зазнає скаржник, що вказані документи не є допустимими та належними доказами за відсутності у Держпраці повноважень на перевірку дотримання Закону України «Про державну службу». Також зазначає апелянт, що суд не звернув уваги на ту обставину, що саме реорганізація є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення і за положеннями ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» обов`язок пропонування посади при звільненні з цієї підстави відсутній. Висновок суду першої інстанції про те, що факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи, прямо суперечить положенням п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», оскільки така підстава як «реорганізація державного органу» є самостійною підставою для припинення державної служби й жодним чином не пов`язана із наявністю інших підстав. Вважає апелянт, що жодного порушення під час звільнення позивача допущено не було, а не пропонування позивачу вакантних посад при їх наявності за відсутності обов`язку щодо їх пропонування позивачу не є порушенням. Щодо витрат на правову допомогу, то на думку скаржника, судом не було враховано доводів митного органу в обґрунтування значно завищеного його розміру, а також представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та відповідає заявленій сумі. Тому апелянт вважає, що стягнення коштів в сумі 10680,00 грн. з митного органу є необґрунтованим та не підлягає відшкодуванню. 
		За результатами апеляційного розгляду апелянт Галицька митниця Держмитслужби просить оскаржене рішення суду від 12.05.2021 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити постанову суду, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення у справі. Просить рішення суду першої інстанції залишити в силі, апеляційну скаргу залишити без задоволення. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 12.05.2021 року вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково, з врахуванням наступного. 
		 
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив публічну службу в митних органах з 2002 року на різних посадах та перед звільненням згідно наказом Львівської митниці ДФС №54-о від 10.11.2014 року «По особовому складу» (а.с. 164 Т.1) посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС, що також підтверджується відомостями трудової книжки (а.с. 18-32 Т.1). 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. 
		Згідно з п.1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг Про реорганізацію митниць ДФС розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (а.с. 131-134 Т.3). 
		В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. 
		З дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. 
		Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 
		Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019 року. 
		Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ №666 Про попередження про наступне вивільнення, яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ Про державну службу згідно зі списком, в який був включений позивач (а.с. 44-59 Т.1). 
		Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені (а.с. 45 Т.3). 
		Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 №08 Про попередження про наступне вивільнення наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VІІ та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу Про попередження про наступне вивільнення зазначений позивач (а.с. 171-174 Т.1). 
		У матеріалах справи наявне попередженням про наступне вивільнення позивача, підписане ознайомлений 11.03.2020 головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, однак у ньому відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення (а.с. 165, 211 Т.1). 
		Наказом Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №208-о ОСОБА_1 звільнений 22 квітня 2020 року із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 33-34, 166-167, 212-213 Т.1). 
		Не погоджуючись із таким звільненням позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржений наказ Львівської митниці ДФС є протиправним та підлягає скасуванню. У зв`язку з тим суд вважав про необхідність задоволення похідних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд першої інстанції вважав, що заявлений розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним із заявленими позовними вимогами. 
		Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, окрім обґрунтування заявленого розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного. 
		Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Частина 2 статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. 
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. 
		Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та/або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. 
		Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує законодавство України, чинне на час виникнення вказаних правовідносин. Суд першої інстанції вірно керувався наступними правовими нормами. 
		Відповідно до частин 1 та 3 ст.569 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. 
		Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. 
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі  Закон №889-VIII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020р.. 
		Згідно ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. 
		Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. 
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). 
		Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст.87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. 
		Частину 3 ст.87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення. 
		Так, відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. 
		Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII на час виникнення спірних правовідносин регулювалася також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. 
		Відповідно до ч.6 ст.49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. 
		Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 
		Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 
		Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. 
		Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. 
		За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. 
		Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. 
		Судом встановлено, що позивача у зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України, від 02 жовтня 2019 року №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби, з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII Про державну службу та частиною 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, попереджено про наступне вивільнення 11 березня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. 
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. 
		За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 
		28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. 
		Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019. 
		Як видно з матеріалів справи, на момент попередження позивача про наступне звільнення у Галицькій митниці Держмитслужби було вакантними  269 посад, а також на день винесення наказу про звільнення позивача з посади було вакантними 244 посад. 
		При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		Колегія суддів зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. 
		Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. 
		Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. 
		Колегія суддів також враховує, що у своїх доводах відповідач (апелянт) стверджує, що переведення позивача із Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби є правом, а не обов`язком керівника. 
		Так, ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). 
		Разом з тим, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». 
		Європейський суд з прав людини у справі Полях та інші проти України від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. 
		У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. 
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи стверджується, що позивач має тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, заходів дисциплінарного стягнення у позивача не було, однак відповідачі ні в рішенні про звільнення з посади, ні при розгляді цього публічно-правового спору не довели неможливості продовження позивачем державної служби у реорганізованому органі. 
		З врахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, шо оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, його звільнення не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю, тому суд першої інстанції правильно вказав, що при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача із внесеними до нього змінами не було дотримано критерію обґрунтованості. 
		Відносно доводів апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», що встановлює 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), то колегія суддів зазначає наступне. 
		Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. 
		Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. 
		Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. 
		Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. 
		Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). 
		Матеріалами справи стверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Львівської митниці ДФС виникли 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». 
		Колегія суддів звертає увагу, що звільнення позивача є частиною процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019 року. 
		Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу» чинні на момент виникнення таких правовідносин та в період вчинення юридично значимих дій. 
		З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість і правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача згідно оскарженого наказу Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 року №208-о Про звільнення ОСОБА_1 , який підлягає скасуванню. 
		Відносно позовної вимоги щодо поновлення позивача на посаді, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. 
		Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 
		Таким чином, оскільки права позивача були порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено. 
		Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поновлення позивача на попередній посаді на посаді - на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста Краковець Львівської митниці ДФС з 23 квітня 2020 року. 
		При цьому, згідно вимог п.3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконується негайно. 
		Поновлюючи позивача на посаді, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). 
		Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		Згідно абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. 
		Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. 
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. 
		З наявної у матеріалах справи довідки Львівської митниці ДФС від 29.05.2020 №13-70-05/38-274 видно, що середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 435,05 грн. без урахуванням податків та обов`язкових платежів, а середньомісячна  8918,51 грн. також без урахуванням податків та обов`язкових платежів (а.с. 175 Т.1). 
		Оскільки день звільнення позивача (22.04.2020) є останнім днем його роботи, період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті  це період з 23.04.2020 по день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді позивача  12.05.2021, та згідно із листом Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року №1133/0/206-19 така кількість днів становить - 262 днів. 
		Судом першої інстанції визначено, що загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 113983,10 грн.. Оскільки позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС, яка на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції не виключена з ЄДРПОУ, запису про її припинення немає, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 113983,10 грн.. 
		При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідач Галицька митниця Держмитслужби в апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не оспорюючи правильність наведених судом першої інстанції розрахунків середнього заробітку позивача за період вимушеного прогулу. 
		Також апелянт не оспорює висновку суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу саме із відповідача Львівської митниці ДФС, де проводилось нарахування і виплачувалась заробітна плата позивачу в період проходження публічної служби. 
		Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги надати звіт про виконання судового рішення позивачем не оскаржується в апеляційному порядку, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції за визначеними статтею 308 КАС України правилами не являється предметом апеляційної перевірки. 
		Судом апеляційної інстанції також враховується, що згідно з п.41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. 
		Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 № 208-о Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення позивача з 23 квітня 2020 року на посаді, з якої він був звільнений та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначеному судом першої інстанції розмірі. 
		Таким чином, доводи апелянта Галицької митниці Держмитслужби не спростовують висновків суду першої інстанції. 
		З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи у наведеній частині всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 12.05.2021 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав у вказаній частині для його скасування. 
		 
		Разом з тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує наступне. 
		Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. 
		За змістом ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Згідно ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. 
		Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. 
		Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 
		Згідно з ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 
		Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 
		Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 
		Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. 
		На думку суду апеляційної інстанції, покладення на відповідача відшкодування витрат на правничу допомогу слід брати до уваги суму, на яку фактично такі роботи виконано, тобто суму, зазначену у акті виконаних робіт, що підписаний обома сторонами, та підтверджену відповідними рахунком (фактурою) та платіжними документами в межах надання правничих послуг щодо розгляду конкретної справи. 
		Також слід зазначити, що витрати на правничу допомогу адвоката, включають в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо. 
		Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. 
		З цього приводу колегія суддів на підставі аналізу положень статей 134, 139 КАС України зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia, заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір. 
		Представник позивача Юнко М. подала до суду першої інстанції заяву про відшкодування витрат на правову допомогу в порядку ст.139 КАС України (а.с. 195 Т.3). 
		Матеріалами справи підтверджується, що правову допомогу ОСОБА_1 надає адвокат Юнко М.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 17.01.2020 №17/01/20-8 (а.с. 118-121 Т.3) та ордеру про надання правової (правничої) допомоги від 08.05.2020 Серії ВС №1023404 (а.с. 134 Т.1). 
		Відповідно до п.4 вказаного договору вартість послуг визначається додатковими угодами або протоколами погодження договірної ціни до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. 
		Додатком до договору про надання правової допомоги №17/01/20-8 від 17.01.2020 «Протокол погодження розрахунку вартості правової допомоги» (а.с. 122-123 Т.3) погоджено тарифи на послуги, а саме: 1) розрахунок вартості однієї години надання послуг - 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на дату підписання акта приймання-передачі наданих послуг (далі  прожитковий мінімум): зустріч та усна консультація Клієнта; правовий висновок та узгодження правової позиції; 2) розрахунок вартості одного документа - 35 % від розміру прожиткового мінімуму: складання адвокатського запиту, у разі опрацювання відповіді на такий сума подвоюється; 3) розрахунок вартості одного документа за годину роботи - 60 % від розміру прожиткового мінімуму: складання позовної заяви; зустрічної позовної заяви, відзив на позов, заперечення на відзив, складання апеляційних та касаційних скарг; 4) розрахунок вартості одного документа (до однієї години)- 50 % від розміру прожиткового мінімуму, більше години часу 100 % ПМ: складання клопотання, заяви забезпечення позову, доказів, інших заяв, клопотань, пояснень, які є необхідними під час надання правової допомоги, тощо; 5) розрахунок вартості одиниці надання послуг  100% від розміру прожиткового мінімуму: представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції, (одне судове засідання, незалежно чи таке фактично відбулось), оплата не здійнюється у разі неможливості прибуття адвоката з поважних причин; представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами, (одна година). 
		Згідно наданого стороною позивача розрахунку часу, який необхідний для надання правничої допомоги (а.с. 124-125 Т.3), адвокатом надано наступні послуги із визначеним часом, необхідним для надання правничої допомоги: 
		- розрахунок вартості однієї години надання послуг - 50 % від розміру прожиткового мінімуму (1013,50 грн): зустріч та усна консультація Клієнта (1 год.); правовий висновок та узгодження правової позиції (30 хв); 
		- розрахунок вартості одного документа - 35 % від розміру прожиткового мінімуму (709,45 грн): складання адвокатського запиту, у разі опрацювання відповіді на такий сума подвоюється; 
		- розрахунок вартості одного документа за годину роботи - 60 % від розміру прожиткового мінімуму (1216,20 грн): складання позовної заяви (3.0 год.); складання відповіді на відзив  (1,5 год.); 
		- розрахунок вартості одного документа (до однієї години) - 50 % від розміру прожиткового мінімуму (1013,50 грн), більше години часу 100 % пмдг: складання клопотання, заяви забезпечення позову, доказів, інших заяв, клопотань, пояснень, які є необхідними під час надання правової допомоги, тощо (1013,50 грн  2027,00 грн): складання пояснення, клопотання  2 год.; 
		- розрахунок вартості одиниці надання послуг - 100 % від розміру прожиткового мінімуму: представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції, (одне судове засідання, незалежно чи таке фактично відбулось), оплата не здійнюється у разі неможливості прибуття адвоката з поважних причин (2027,00 грн); представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами, (одна година), (2027,00 грн). 
		Відповідно до квитанції від 08.05.2020 № 0.0.1699049007.1 позивач здійснив оплату наданих послуг згідно рахунку на оплату №08/05-20-2 від 08.05.2020 у сумі 10680 грн (а.с. 208 Т.3). 
		Надаючи оцінку наданим доказам щодо понесених позивачем витрат на надану правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що листування (запити) із митним органом до моменту звернення до суду не відносяться до судових витрат. Такі види робіт як зустріч із клієнтом, усна консультація і узгодження позицій охоплюються обсягом роботи адвоката щодо підготовки і складання позовної заяви. 
		Апеляційний суд вважає, що належним чином обґрунтований розмір витрат на правничу допомогу адвоката, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із витраченим адвокатом часом та обсягом наданих послуг - становить 7500,00 грн., що включає: складання позовної заяви (3 год.) та відповіді на відзив (1,5 год.)  5472,90 грн.; представництво та захист інтересів клієнта в суді  2027,00 грн.. 
		Отже, обґрунтований розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції становить у сумі 7500,00 грн., який є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, підтверджений наданими суду доказами та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Львівської митниці ДФС. 
		У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанцій вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, а саме, в абзаці шостому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «в сумі 10680 гривень 00 коп.» змінити формулюванням - «в сумі 7500 гривень 00 коп.», задоволивши частково апеляційну скаргу. 
		 
		Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). 
		Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. 
		Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
		 
		постановив: 
		 
		Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби  задоволити частково. 
		Рішення Львівського окружного адміністративного судувід 12 травня 2021 року в адміністративній справі №380/3566/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  змінити, а саме, в абзаці шостому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «в сумі 10680 (Десять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 коп.» змінити формулюванням «в сумі 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 коп.». 
		У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року в адміністративній справі №380/3566/20  залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Р. Й. Коваль   В. В. Святецький  Повний текст постанови суду складено 12.11.2021 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...