Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/19779/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2021.
Дата набрання законної сили: 10.11.2021
Номер судового провадження: 61-4523ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/19779/18
		провадження № 61-4523св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Київська міська рада, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
		треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Київської міської ради, Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.
		 
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка є її бабусею, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи відсутній оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру. 
		 
		Позивач зазначала, що Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_4 , оскільки згідно зі статтею 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, дублікат може видаватись винятково за заявою власника. При цьому у відмові зазначається, що спірна квартира приватизована на одну особу - ОСОБА_4 , яка померла. Документи, що засвідчують право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 існували, проте були втрачені та не можуть бути відновлені, оскільки власник помер. 
		 
		ОСОБА_1 просила:
		            визнати за нею право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року в складі судді: Коваль О. А., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		оскільки ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом від 24 листопада 2009 року у строки визначені ЦК України, то спадкування відбувається за законом. Згідно листа відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 773/26 від 10 травня 2017 року на час смерті ОСОБА_4 вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім неї самої, за останнім місцем її проживання інших громадян не зареєстровано, що виключає факт фактичного прийняття спадщини, зокрема і ОСОБА_2 . Суд врахував пояснення приватного нотаріуса Гордієнко О. В., яка зазначила і те, що про жодні рішення судів тощо з приводу поновлення строку прийняття спадщини ОСОБА_2 їй не відомо, офіційні відомості з цього приводу відсутні, єдиною підставою її відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом є відсутність у неї правовстановлюючого документу на квартиру, що належала спадкодавцю;
		29 серпня 2016 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. з заявою при прийняття спадщини та видачу свідоцтва про спадщину. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., після отримання заяви про прийняття спадщини від позивача та перевірки спадкового реєстру, було відкрито спадкову справу та внесено відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру № 44904629 від 29 серпня 2016 року. У зв`язку з відсутністю у позивача оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулася до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 із зазначенням назви документа та його реквізитів. Згідно інформаційної довідки від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в бюро 30 березня 1993 року, записано в реєстрову книгу за № 1443;
		11 квітня 2018 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Гордієнко О. В. з заявою у якій просила звернутись до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в бюро 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_4 . Листом від 04 травня 2018 року Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в бюро 30 березня 1993 року на ім`я ОСОБА_4 , посилаючись на пункт 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 16 грудня 2009 року № 396. Листом від 19 червня 2018 року Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація вдруге відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), посилаючись на статті 24 вказаного Положення, яка передбачає видачу дубліката виключно за заявою власника. При цьому у відмові зазначається, що спірна квартира приватизована на одну особу;
		право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 виникло в 1993 року та визнається дійсним, оскільки таке майно було зареєстроване власником, а саме ОСОБА_4 відповідно до діючих тоді норм закону про що свідчить інформаційна довідка КП КМР «Київського БТІ» від 27 вересня 2017 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи, яка витребовувалася судом згідно відповідної ухвали суду. Крім того, з`ясовано, що згідно діючого тепер Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на цю квартиру у відповідному реєстрі не зареєстровано, про що свідчить відповідний витяг інформації, який також міститься в матеріалах спадкової справи, яка знаходиться в даній цивільній справі;
		11 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1/02-31, оскільки позивачем не було надано оригіналу документа, що посвідчує право власності спадкодавця - ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Враховуючи, що позивач в установлений строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, позивач є такою, що прийняла спадщину. Оскільки, судом встановлено, що дійсно належні позивачці права щодо власності на спадкове майно на вказану частку квартири не визнається іншими особами такі підлягають захисту, шляхом визнання відповідного права власності в порядку спадкування за заповітом. Правовстановлюючий документ на спірну квартиру у позивача відсутній, проте вона входить до складу спадщини, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 така квартира належала спадкодавцю на праві власності, яке було зареєстроване згідно чинного на той час законодавства, а позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину у відповідний строк та спосіб, тому позов підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		суд першої інстанції не дотримався вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про наявність судового спору і про час та місце розгляду справи. Не повідомивши ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи, суд фактично позбавив його права на участь у вирішенні справи, що з урахуванням існуючих правил подання доказів у справі, має суттєве значення для її розгляду в цілому. Внаслідок цього має місце порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного його повідомлення знайшли своє підтвердження. Таким чином судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, що призвело до порушення прав ОСОБА_2 , оскільки суд фактично позбавив його права на участь у розгляді справи та можливості надати свої пояснення з приводу заявлених позивачем вимог, зокрема з приводу наявності у нього правовстановлюючих документів на спірну квартиру, а також можливості заявити свої вимоги. Згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, є самостійною підставою для скасування судового рішення;
		предметом позову ОСОБА_1 є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення, що обумовлено відсутністю у позивача та в матеріалах спадкової справи оригіналу документу, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру. Відповідачами ОСОБА_1 вказала Київську міську раду та Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що оригінали правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 , а саме - свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 від 1994 року не є втраченим, та знаходиться у третьої особи: ОСОБА_2 , який до того ж є спадкоємцем за заповітом;
		враховуючи межі заявлених позовних вимог, і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у задоволені заявлених позовних вимог, як таких, що пред`явлені до неналежного відповідача.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Усика Г. І., Яремка В. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
		предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом, складеного на його користь спадкодавцем, у строки визначені ЦК України, а тому таке спадкування відбувається за законом. Апеляційний суд указаного висновку не спростував, не з`ясував обставин та кола осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , що має значення для визначення належних відповідачів у справі. Без з`ясування указаних обставин та кола осіб, які прийняли спадщину, висновок апеляційного суду про те, що позов ОСОБА_1 пред`явила до неналежного відповідача є передчасним та необґрунтованим;
		оскільки апеляційний суд у порушення вимог статей 229, 263, 352, 367 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, зазначених обставин справи, вимог закону та оцінки доказів, тому оскаржуване судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими та підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно з урахуванням суті спірних правовідносин з`ясувати чи прийняв ОСОБА_2 спадщину за заповітом у передбачений законом строк.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом у визначені ЦК України строки. Суд першої інстанції правильно врахував пояснення приватного нотаріуса Гордієнко О. В., яка в судовому засіданні пояснила, що про жодні рішення судів з приводу поновлення строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 їй не відомо, офіційні відомості з цього приводу відсутні, єдиною підставою відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом є відсутність у неї правовстановлюючого документа на квартиру, що належала спадкодавцю. Вказані обставини також підтверджуються матеріалами справи, та не спростовані ОСОБА_2 під час перегляду справи апеляційним судом;
		згідно частини статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Судом першої інстанції встановлено, що згідно листа відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 773/26 від 10 травня 2017 року на час смерті ОСОБА_4 вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім ОСОБА_4 , за останнім місцем її проживання інших громадян не зареєстровано. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів щодо проживання з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. Крім того свідок ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_3 . Посилання ОСОБА_2 на те, що він займався похованням бабусі, що на його думку підтверджує факт проживання з останньою, колегія суддів відхиляє, оскільки факт проживання зі спадкодавцем не може підтверджуватися свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причину смерті, довідкою на одержання праху. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відсутність зареєстрованих громадян за останнім місцем проживання ОСОБА_4 , та не проживання ОСОБА_2 за останнім місцем проживання ОСОБА_4 виключає фактичне прийняття спадщини ОСОБА_2 , а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами;
		право власності ОСОБА_4 на квартиру виникло в 1993 році та визнається дійсним, оскільки таке майно було зареєстроване власником, а саме ОСОБА_4 відповідно до діючих тоді норм Закону про що свідчить інформаційна довідка КП КМР «Київського БТІ» від 27 вересня 2017 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи, яка витребовувалася судом згідно відповідної ухвали суду. Крім того, з`ясовано, що згідно чинного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на цю квартиру у відповідному реєстрі не зареєстровано, про що свідчить відповідний витяг інформації, який також міститься в матеріалах спадкової справи, яка знаходиться в справі;
		11 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1/02-31, оскільки позивачем не було надано оригіналу документа, що посвідчує право власності спадкодавця - ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки, судом встановлено, що дійсно належне позивачу право власності на спадкове майно на вказану частку квартири не визнаються іншими особами таке право підлягає захисту, шляхом визнання відповідного права власності в порядку спадкування за правом представлення. Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовстановлюючий документ на квартиру у позивача відсутній, проте спірна квартира входить до складу спадщини, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 така квартира належала спадкодавцю на праві власності, яке було зареєстроване згідно чинного на той час законодавства, а позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину у відповідний строк та спосіб. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позов підлягає задоволенню;
		згідно матеріалів справи ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки судова повістка, направлена на адресу: АДРЕСА_4 повернулась до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про наявність судового спору і про час та місце розгляду справи. Не повідомивши ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи, суд фактично позбавив його права на участь у вирішенні справи, що з урахуванням існуючих правил подання доказів у справі, має суттєве значення для її розгляду в цілому. Внаслідок цього має місце порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного його повідомлення знайшли своє підтвердження. Відповідно до пункту частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, є самостійною підставою для скасування судового рішення.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		ОСОБА_2 17 березня 2021 року засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, в якій просить: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, згідно якого спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. При вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 зазначено, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця (позивача) за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно якої реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		 
		Зазначає, що у матеріалах справи містяться показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення померлої, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання ОСОБА_2 з осені 2009 року по осінь 2016 року. Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки поданим ОСОБА_2 доказам. 
		 
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову - без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 не було надано доказів на підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на нас відкриття спадщини, а надані докази тільки спростовують цей факт.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відзив приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., який підписаний представником ОСОБА_7 , на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишено без розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17; від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (бабуся позивача та третьої особи).
		 
		Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є позивач ( ОСОБА_1 ) та третя особа ( ОСОБА_2 ).
		 
		15 грудня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С., про що зроблено запис в реєстрі за № 8044.
		 
		24 листопада 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт на ОСОБА_2 , за умовами якого заповіла останньому усе своє майно. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1212 та внесений до спадкового реєстру, про що свідчить довідка № 44904639 від 29 серпня 2016 року.
		 
		Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. після отримання заяви про прийняття спадщини від позивача та перевірки спадкового реєстру, відкрив спадкову справу та вніс відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 серпня 2016 року № 44904629.
		 
		У зв`язку з відсутністю у позивача оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулась до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 із зазначенням назви документа та його реквізитів.
		 
		Згідно з Інформаційною довідкою від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вказана квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року, номер у реєстровій книзі - 1443.
		 
		11 квітня 2018 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Гордієнко О. В. із заявою, у якій просила звернутись до Святошинської РДА про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я померлої ОСОБА_4 .
		 
		Листом від 04 травня 2018 року Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_4 , оскільки у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі дублікат видається за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації.
		 
		Листом від 19 червня 2018 року Святошинська РДА вдруге відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на вказану квартиру, зазначивши, що спірна квартира приватизована на одну особу (померлу ОСОБА_4 ).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Стосовно позовних вимог  ОСОБА_1 до Київської міської ради
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
		 
		Тобто, фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів.
		 
		Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). 
		 
		Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).
		 
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (стаття 1223 ЦК України).
		 
		Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
		 
		Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.
		 
		По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) вказано, що:
		«відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
		Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
		Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
		Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (провадження № 61-43496св18) зазначено, що:
		«відповідно до частин першої і третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець для вступу у права на спадкування має прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Суди вважали, що ОСОБА_2 спадщину після своєї матері ОСОБА_3 не прийняла, оскільки не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця. При цьому апеляційний суд виходив із того, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання, однак при тлумаченні статті 1268 ЦК України припустився протиріччя з таким висновком, вважаючи що за приписами цієї норми права підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, є саме постійне його проживання із спадкоємцем, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця. Тобто суд апеляційної інстанції визнає, що при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК України (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. Проте в конкретній спірній ситуації не вважає доведеною обставину щодо спільного постійного проживання ОСОБА_2 зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , виходячи лише з одного факту реєстрації цих осіб на час смерті останньої за різними адресами (в різних населених пунктах).
		У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд дійшов висновку, що […] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації […] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
		Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця є підтвердженням того, що спадкоємець ОСОБА_2 не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка була її матір`ю, на час відкриття спадщини.
		Апеляційний суд не дав належної оцінки довідці (а. с. 13) про проживання ОСОБА_3 в період з вересня 2012 року по жовтень 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтву про смерть (а. с. 15) про те, що ОСОБА_3 померла в місті Маріуполь (місто, в якому проживала її дочка НОМЕР_1 ), хоча за довідкою Новокраснівської сільської ради Нікольського району Донецької області вона була зареєстрована на той час в АДРЕСА_2».
		 
		У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не мав зареєстрованого місця проживання разом із спадкодавцем, а тому вважається таким що не прийняв спадщини;
		апеляційний суд не звернув уваги, що: відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що ОСОБА_2 не проживав зі спадкодавцем; рішення суду першої інстанції підлягає обовязковому скасуванню внаслідок неповідомлення третьої особи; 
		аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_2 зазначав, що у матеріалах справи містяться докази, які підтверджують факт прийняття ним спадщини згідно частини третьої статті 1268 ЦК України після смерті  ОСОБА_4 , а саме - показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення спадкодавця, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання  ОСОБА_2 з осені 2009 року по осінь 2016 року. Проте в оскарженій постанові суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав будь-якої оцінки поданим ОСОБА_2 доказам (Т. 2, а. с. 166-176);
		за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про те, що відсутність зареєстрованих громадян за останнім місцем проживання ОСОБА_4 , та не проживання ОСОБА_2 за останнім місцем проживання ОСОБА_4 виключає фактичне прийняття спадщини ОСОБА_2 .
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Стосовно позовних вимог  ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		 
		Спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_4 . Позов ОСОБА_1 пред`явлено у тому числі й до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, яка є неналежним відповідачем, оскільки у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. 
		 
		За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації внаслідок пред`явлення позову до неналежного відповідача. Тому оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення скасувати.
		 
		Передати справу № 759/19779/18 у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко Ольга Валеріївна, ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
		 
		У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення відмовити.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...