Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 337/2655/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2021.
Дата набрання законної сили: 10.11.2021
Номер судового провадження: 51-2235км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020080050000959

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		10 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 337/2655/20
		провадження № 51-2235км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		у режимі відеоконференції:
		засудженого ОСОБА_7 ,
		потерпілих  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника потерпілих ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7  адвоката ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080050000959, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
		Постановлено стягнути:
		із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_8  28 338 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди; а на користь ОСОБА_8 суму витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 56676 грн;
		з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9  100000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди і 70624,79 грн кожному в рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_11 , а на користь ОСОБА_8  різницю витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника в розмірі  13578,40 грн.
		Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13березня 2020 року приблизно о 18:05, керуючи автомобілем «Audi A6», (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись зі швидкістю не менше 65,5 км/год по проїзній частині просп. Ювілейного в м. Запоріжжі, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, порушив вимоги п. 12.4, пп. «б» п.12.9, п.18.1 Правил дорожнього руху (далі  ПДР), маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохідний перехід та пішоходів, своєчасно не зменшив швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу і не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, в результаті чого здійснив наїзд на потерпілу. 
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) потерпіла ОСОБА_11 отрималатяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, які мають прямий причинно-наслідковий зв`язок із настанням її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 18.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП.
		Запорізький апеляційний суд 05 квітня 2021 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілих у частині призначення  ОСОБА_7 покарання скасував вирок районного суду іпостановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК увиді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3роки. Зарахував засудженому у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 22 по 25 травня 2020 року включно. Також ухвалив збільшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої із засудженого на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , до 300 000 грн кожному.
		У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду щодо його підзахисного, призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Також просить зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , до 100 000 грн кожному.
		Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість рішення апеляційного суду.
		Зокрема, касатор указує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги потерпілих та не дав на них відповідей з посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження.
		На думку захисника, посилання у рішенні апеляційного суду на порушення ОСОБА_7 трьох пунктів ПДР свідчить про неправильне з`ясування обставин у справі.
		За його твердженням, суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання, не мотивував свого рішення в цій частині, не зазначив обставин, які в сукупності не дають підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК, та не вказав, з яких підстав дійшов висновку про неможливість досягнення мети виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення заходу примусу у виді застосування до останнього іспитового строку.
		Вважає, що призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим у розумінні ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України(далі  КПК) через суворість, оскільки обраний судом розмір покарання вказує на істотну його диспропорцію та неадекватність порівняно з тим розміром покарання, яке б, на думку захисника, мало бути призначене.
		Крім того, зазначає, що суд, збільшуючи втричі розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих, не мотивував такого свого рішення і не врахував, що ОСОБА_7 оплатив лікування потерпілої (95000 грн), її поховання (10 000 грн) та відшкодував моральну шкоду (30 000 грн).
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а ухвалений щодо ОСОБА_7 вирок апеляційного суду без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений  ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни. 
		Потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представник ОСОБА_10 теж висловили заперечення проти задоволення касаційної скарги захисника.
		 
		 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
		Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимогст. 409 КПК.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
		Твердження захисника про допущення апеляційним судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з ненаданням цим судом належних відповідей на доводи апеляційної скарги потерпілих є необґрунтованими.
		Так, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , не погоджуючись із вироком місцевого суду, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст. 75 КК, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість та неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення суми відшкодування моральної шкоди, просили скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким засудженому призначити покарання увиді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		За результатом розгляду апеляційної скарги потерпілих апеляційний суд частково задовольнив її, скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК увиді позбавлення волі на строк 3роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та збільшив розмір відшкодування моральної шкоди.
		Отже, матеріали кримінального провадження вказують на те, що потерпілі подали апеляційну скаргу, в якій порушували питання про погіршення становища засудженого, наводячи при цьому конкретні доводи.
		Посилання захисника на те, що апеляційний суд належним чином не розглянув таких доводів, не узгоджуються із завданнями й обов`язками захисника у кримінальному провадженні.
		Більше того, такі доводи захисника фактично вказують на порушення апеляційним судом прав потерпілих, які не оскаржували самостійно з цих підстав судового рішення в касаційному порядку, а матеріали справи не містять будь-яких документів, які б надавали захиснику ОСОБА_6 повноваження представляти інтереси потерпілих у суді касаційної інстанції.
		Водночас Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги захисника, не вбачає підстав вважати, що апеляційний суд під час здійснення апеляційної процедури допустився порушень вимог статей 370, 374, 420 КПК у ході постановлення вироку.
		Тому Верховний Суд відхиляє доводи захисника в цій частині.
		Щодо доводів ОСОБА_6 про вказівку апеляційного суду у своєму рішенні на порушення ОСОБА_7 трьох пунктів ПДР необхідно зазначити таке.
		Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
		Згідно з матеріалами кримінального провадження суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, установив, що ОСОБА_7 13березня 2020року приблизно о 18:05, керуючи автомобілем «Audi A6», рухаючись зі швидкістю не менше 65,5 км/год, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, порушив вимоги п. 12.4, пп. «б» п.12.9, п.18.1 ПДР, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохідний перехід та пішоходів, своєчасно не зменшив швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу та не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу в результаті чого здійснив наїзд на потерпілу, яка від отриманих тяжких тілесних ушкоджень померла в лікарні.
		Так, ПДР передбачено, що в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год (п. 12.4 ПДР); водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп. «і» п. 30.3 цих Правил (пп. «б» п. 12.9); водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких створена перешкода або небезпека (п. 18.1).
		Суд указав, що порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 18.1 ПДР перебуває упрямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті  ОСОБА_11 .
		Враховуючи наведене, суд чітко зазначив у вироку, які саме з порушень ПДР стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2ст. 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які могли лише сприяти порушенню правил, що викликали наслідки.
		Таким чином, вказівка у вироку апеляційного суду на порушення ОСОБА_7 трьох пунктів ПДР деталізує, уточнює, конкретизує кримінальне діяння, вчинене засудженим, та його суспільну небезпечність.
		Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними з огляду на таке.
		Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, айвиправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. 
		Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання звипробуванням.
		Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокремаст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст.414КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
		Так, під час призначення покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який є необережним тяжким злочином; дані про його особу, котрий раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, отримує регулярний дохід у вигляді заробітної плати, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення та добровільне часткове відшкодування завданого збитку обставинами, які пом`якшують його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують. Також суд узяв до уваги думки прокурора та потерпілих, які не наполягали на призначенні засудженому реального покарання.
		З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено, із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Крім того, місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 вапеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, формально врахував характер вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, думку потерпілих та прокурора про можливість призначення покарання засудженому, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, зі звільненням від його відбування з випробуванням, що призвело до неправильного застосування цим судом закону України про кримінальну відповідальність. А тому цей суд частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілих та скасував вирок районного суду і постановив свій.
		На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив про те, що місцевий суд не достатньою мірою врахував те, що ОСОБА_7 , керуючи самовпевнено і безвідповідально автомобілем, грубо порушив три пункти ПДР, наражав оточуючих на небезпеку, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно небезпечних наслідків своїх неправомірних дій, а також суд не врахував тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення  смерть потерпілої.
		Крім того, зваживши на те, що ОСОБА_7 вчинив необережне кримінальне правопорушення, добровільно частково відшкодував потерпілим заподіяну шкоду, відсутні обтяжуючі покарання обставини, вперше притягається до кримінальної відповідальності, у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння на момент вчинення кримінального правопорушення не перебував, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, має стабільне джерело доходу, стійкі соціальні зв`язки, одружений, утримує неповнолітню дитину, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням.
		Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням. Призначене цим судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
		З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на конкретні обставини цього кримінального провадження, а саме грубе порушення засудженим правил дорожнього руху (перевищив дозволену в населеному пункті швидкість, не надав переваги пішоходу, який рухався по нерегульованому пішохідному переходу, у зв`язку з чим здійснив наїзд на нього, через що настали непоправні наслідки у вигляді смерті потерпілого), Верховний Суд вважає, що досягти мети покарання можливо лише з реальним його відбуванням засудженим.
		Що стосується доводів захисника про невмотивованість рішення апеляційного суду в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих, то вони є безпідставними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Із аналізу норм ст. 23 ЦК випливає, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 
		На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції дотримався вказаних вимог закону під час перегляду вироку суду в частині вирішення цивільного позову.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 заявили цивільний позов про стягнення із засудженого матеріальної та моральної шкоди, який місцевий суд частково задовольнив.
		Переглянувши кримінальне провадження в частині вирішення цивільного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що в ході визначення розміру відшкодування завданої потерпілим моральної шкоди суд першої інстанції належним чином не врахував ступеня душевних страждань потерпілих, тяжкості і незворотності наслідків, що настали у вигляді смерті їх неповнолітньої дочки,тому цей суд збільшив розмір відшкодування моральної шкоди до 300 000 грн кожному потерпілому.
		Таким чином, рішення суду відповідає положенням статей 1167, 1187 ЦК, узгоджується зпринципом розумності, виваженості та справедливості, з характером і обсягом моральних страждань потерпілих.
		Із таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати його невмотивованим відсутні.
		Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника засудженого  ОСОБА_7  адвоката ОСОБА_6  залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...