Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 326/1385/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2021.
Дата набрання законної сили: 04.11.2021
Номер судового провадження: 51-2018км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22018050000000157

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		04 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 326/1385/18
		провадження № 51-2018 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 22018050000000157 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Хінель Севського району Брянської області Росії, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст.89 КК України не має судимості,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2020року ОСОБА_7 засуджено за:
		- ч. 2 ст. 110 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна;
		- ч. 1 ст. 258-3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.
		 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.
		Наприкінці 2013 року Російською Федерацією (далі РФ) із залученням її Збройних Сил було здійснено протиправні умисні дії, спрямовані на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема, шляхом окупації частини території України, а саме території АР Крим та м. Севастополь з метою подальшої її анексії та окупації території Донецької і Луганської областей.
		Досягнення зазначеної мети здійснювалося шляхом ведення агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, у тому числі з використанням підрозділів Збройних Сил РФ, окупації території України, створення і фінансування на окупованих територіях України терористичних організацій та вчинення інших злочинів.
		Так, 07 квітня 2014 року у м. Донецьку невстановленими особами за підтримки РФ на виконання завдання щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, з метою здійснення терористичної діяльності створено «Донецьку народну республіку» (далі «ДНР»).
		Вказана організація є стійким об`єднанням невизначеного кола осіб (більше трьох), що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, а тому відповідно до абз. 19 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичною організацією.
		07 квітня 2014 року у м. Донецьку прибічниками ідеї відокремлення Донецької області від України видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11 травня 2014 року на порушення порядку, встановленого Конституцією України, так званого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питанням визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України. 
		Так, громадянин України ОСОБА_7 на початку квітня 2014 року, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, вступив у злочинну змову з іншими особами, відносно яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, та разом із ними утворив на території м. Новогродівка Донецької області місцевий осередок представників «ДНР».
		Приблизно 14-15 квітня 2014 року ОСОБА_7 за попередньою змовою із зазначеними особами, умисно, організували та провели на території м. Новогродівка масові заходи та мітинги, на яких публічно висловлювалась пропаганда та поширення ідеології створення псевдодержавного утворення на території південно-східної частини України, а також висловлювались заклики вчинювати дії, спрямовані на сприяння створенню «ДНР» шляхом участі у проведенні «загального обласного референдуму» з вирішення питання про підтримку «Акта о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики».
		Зазначені дії ОСОБА_7 стали однією з підстав для проведення 16 квітня 2014року позачергової сесії Новогродівської міської ради VI скликання, на якій виступили представники терористичної організації «ДНР» та шляхом закликів до депутатів пропагували ідеологію створення «ДНР», в тому числі закликали до проведення на території міста «загального обласного референдуму».
		При цьому в період часу з 07 квітня 2014 року по 11 травня 2015 року ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою в групі з іншими особами, на виконання загального злочинного плану терористичної організації з метою зміни території та державного кордону України в порушення порядку, передбаченого Конституцією України та ЗУ «Про всеукраїнський референдум», вчинив дії з організації та проведення 11 травня 2014 року на території м. Новогродівка «загального обласного референдуму».
		А саме, ОСОБА_7 визначено місце проведення референдуму у приміщенні Будинку дитячої творчості Новогродівської міської ради, після чого це приміщення було взято під контроль учасниками місцевого осередку терористичної організації «ДНР», у тому числі, ОСОБА_7 . Одночасно із цим засуджений, діючи за попередньою змовою із вищевказаними особами, шляхом вмовляння місцевих мешканців прийняв участь у формуванні «виборчої комісії».
		11 травня 2014 року приблизно о 8-9 год. за безпосередньої участі ОСОБА_7 було розподілено «бюлетені» і протоколи для введення їх обліку, здійснено контроль за роботою «виборчої комісії» та керівництво особами, що забезпечували охорону «виборчих дільниць», а потім організовано підрахунок голосів та передачу результатів керівникам терористичної організації «ДНР». За результатами проведення «загального обласного референдуму» 12 травня 2014 року було проголошено суверенітет «ДНР» на території Донецької області і, як наслідок, частина території Донецької області опинилася під контролем представників зазначеної терористичної організації та відповідно до законів України набула статусу тимчасово окупованої території.
		У подальшому з метою створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «ДНР» як легітимного державного утворення, його ватажками були прийняті рішення про створення її структурних підрозділів  окремих «органів та установ», за допомогою яких по теперішній час учасниками терористичної організації вчинюються порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, а також вчинюються інші тяжкі та особливо тяжкі злочини.
		Факт створення «ДНР» за підтримки та під контролем РФ визнано Резолюцією ПАРЕ від 12 жовтня 2016 року. При цьому в Резолюції зазначено, що «ДНР» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом.
		На початку листопада 2014 року ОСОБА_7 , перебуваючи на тимчасово окупованій території, а саме, у м. Донецьку, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «ДНР» та її підрозділів є незаконною, умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, прийняв рішення про участь у цій терористичній організації та будучи 03листопада 2014 року за результатами так званих «виборів» в «Народний Совет ДНР» обраним «депутатом» від псевдо-політичної сили «Донецкая Республика», в цій якості приймає участь у терористичній організації «ДНР» до цього часу.
		12 грудня 2014 року ОСОБА_7 призначено «членом комитета по безопасности и обороне» (далі «комитет»), розташованого у м. Донецьку.
		У період з 03 листопада 2014 року по 11 вересня 2018 року засуджений, умисно, будучи «депутатом Народного Совета ДНР» та «членом комитета», використовуючи надані представниками терористичної організації «ДНР» владні повноваження, будучи особою, на яку покладено відповідальність за виконання завдань та функцій «комитета», забезпечуючи формування у населення думки щодо легітимності створених «установ ДНР» та їх роботи виключно на благо мешканців окупованої території, приймав участь у зазначеній терористичній організації шляхом участі в розробці та подальшому прийнятті низки документів, які мають ознаки нормативно-правових актів, але відповідно до чинного законодавства України є нікчемними.
		В той же час основним місцем перебування ОСОБА_7 як «депутата ДНР» є тимчасово окупована територія Тельманівського (нині Бойківського) району Донецької області, де за адресою: смт. Тельманове (Бойківське), вул. Леніна, 124, організовано його приймальню та проводиться прийом місцевих мешканців. Крім того, засуджений як «депутат Народного Совета ДНР» на виконання завдань терористичної організації налагодив взаємодію з окремими засобами масової інформації, що діють на тимчасово окупованій території, використовуючи їх для висвітлення діяльності «ДНР», здійснення пропагандистських акцій на її підтримку та формування думки серед населення і світової спільноти як про законність власних дій, так і про легітимність створення та діяльності «ДНР».
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вина його підзахисного не доведена, показання свідків у вироку відображені не повно. Також вказує на порушення прав ОСОБА_7 на захист, оскільки йому не було належним чином повідомлено про підозру, не вручено її у передбаченому законом порядку, судом не перевірено наявність підстав для здійснення спеціальної процедури досудового розслідування та судового провадження, оскільки ОСОБА_7 не був оголошений у міждержавний або міжнародний розшук. Посилається на недопустимість доказів через невідкриття їх підозрюваному у порядку ст. 290 КПК України, а також стверджує, що судом не доведено, що «ДНР» є терористичною організацією. Крім того, вказує на недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, оскільки ухвала не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу з наведених у ній мотивів.
		 
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, суд виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
		 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України).Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
		 
		З огляду на положення як ст. 438, так і ст. 433 КПК України, Суд не має повноважень на перевірку доводів захисника щодо неповноти судового розгляду та неправильного відображення у вироку показань свідків, оскільки наведене не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість, зазначені доводи були висловлені в апеляційні скарзі захисника та перевірені судом апеляційної інстанції.
		 
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеньзроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. 
		 
		Свої висновки суд правильно обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили активну участь ОСОБА_7 у створенні «ДНР», проведення ним пропаганди «Русского мира» на території м.Новогродівки, організування ним демонстрацій, мітингів та «референдума». Суд апеляційної інстанції перевірив доводи захисника стосовно невірного викладення показань цих свідків у вироку та дійшов висновку про відсутність неповноти чи розбіжностей з тими показаннями, які відображені в мотивувальній частині вироку, щодо повідомлених свідками суттєвих обставин. Суд не встановив розбіжностей у викладенні показань свідків, які б мали суттєве значення для встановлення фактичних обставин скоєного, а доводи захисника, по суті, зводяться до переоцінки цих показань.
		 
		Крім того, суд обґрунтував своє рішення матеріалами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі  НСРД), а саме: протоколом за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та установлення місцезнаходження телефону, який належав ОСОБА_7 ; ухвалою слідчого судді про надання дозволу на використання у цьому кримінальному провадженні матеріалів НСРД, проведених в рамках іншого кримінального провадження, якими підтверджено, що ОСОБА_7 у групі депутатів голосували під час приїзду з м. Донецька ОСОБА_11 і разом приймали рішення; висновком експерта по портретній експертизі. Безпосередня участь ОСОБА_7 у проведенні «референдуму» підтверджується даними протоколу огляду матеріалів кримінального провадження № 22014000000000280 від 29 серпня 2018 року, протоколами огляду від 17 червня 2014 року, 05 червня 2018 року, 05 та 06 вересня 2018 року мережі Інтернет, де зафіксовано хід засідання «Депутатського корпусу» терористичної організації «ДНР» та відомості про ОСОБА_7 як про учасника «Комитета Народного Совета по безопасности и обороне №42 пгт Тельманово». 
		 
		Факт заклику до певних територіальних змін підтверджується також висновком експерта, яким ідентифіковано територіальні межі, контурно зображені на «бюлетені» для голосування на незаконному референдумі 11 травня 2014 року, з адміністративними кордонами Донецької області, визначеними у 1938 році по її утворенню, а також висновком судової семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 26 травня 2016 року.
		 
		Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі, не викликають сумнівів у їх достовірності. Об`єктивних підстав не довіряти показанням свідків та відомостям, що містяться в письмових доказах, у суду не було. 
		 
		Твердження захисника про те, що суд у вироку не довів, що «ДНР» є терористичною організацією, є безпідставними.
		 
		Поняття терористичної організації визначено у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі  Закон), а також у ст. 28 КК України  це стійке об`єднання трьох і більше осіб, створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснюється розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки та вчинення терористичних актів. Достатнім для визнання організації терористичною є те, що якщо хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
		 
		Терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою здійснення терористичної діяльності. Так, відповідно до Закону, а також ст. 28 КК України, терористична діяльність  це діяльність, яка охоплює планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів, підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів так само, як і участь у таких актах, вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.
		 
		Існування окремого судового рішення, рішення органу законодавчої чи виконавчої влади про визнання діяльності терористичною для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 258-3 КК України не є обов`язковим.
		 
		Діяльність «ДНР» як терористичної організації підтверджується звернення Верховної Ради України (далі  ВРУ) до Організації Об`єднаних націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затверджене постановою ВРУ від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав  членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Постанові ВРУ «Про заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого Російською Федерацією міжнародного тероризму» від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Постанові ВРУ «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VII, Постанові ВРУ «Про заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України» від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Постанові ВРУ «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленої постановою ВРУ від 04 лютого 2015 року № 145-VIII.
		 
		Висновки суду про визнання «ДНР» терористичною організацією узгоджується також із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який зазначив, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі Донецької та Луганської областей і заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція» (рішення від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України»).
		 
		За наведених обставин суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки місцевого суду про те, що «ДНР» є терористичною організацією. Така позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22листопада 2018 року (справа № 477/233/16-к) та 29 жовтня 2020 року (справа №642/6196/17).
		 
		Отже, оцінивши докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність усіх доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильно кваліфікував його дії.
		 
		Доводи касаційної скарги про неповідомлення особі про підозру належним чином, відсутність підстав для здійснення спеціального досудового розслідування та судового провадження, оскільки ОСОБА_7 не було оголошено в міждержавний або міжнародний розшук, не ґрунтуються на законі.
		 
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» від 12 серпня 2014 року (№ 1632-VII) ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває в районі проведення антитерористичної операції, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому КПК України, з особливостями, встановленими цим Законом.
		 
		Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження. 
		 
		Тобто, закон не вимагає для таких осіб оголошення їх у міждержавний або міжнародний розшук. Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження вирішальним є факт перебування такої особи в районі проведення антитерористичної операції та оголошення її в розшук внаслідок ухилення від явки на виклик слідчого або суду.
		 
		Процедури «in absentia» неминуче припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває, зокрема, на тимчасово окупованій території України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.
		 
		Виходячи з вказаної норми, достатньою підставою для оголошення розшуку підозрюваного є наявність у матеріалах досудового розслідування доказів того, що він перебуває на тимчасово окупованій території України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого за умови його належного повідомлення. Крім того, вказівка у відкритих джерелах (мережі Інтернет) конкретного місцезнаходження особи за межами підконтрольної Україні території є додатковим підтвердженням перебування особи на цій території, що відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, є підставою для оголошення розшуку такого підозрюваного.
		 
		Також слід зазначити, що відповідно до ст. 323 КПК України, повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний (обвинувачений) вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		 
		У даному кримінальному провадженні було встановлено, що місцем перебування ОСОБА_7 є тимчасово окупована територія Тельманівського (нині Бойківського) району Донецької області, а саме, смт. Тельманове.
		 
		Органом досудового розслідування було здійснено всі передбачені законом заходи для належного повідомлення ОСОБА_7 про наявність щодо нього кримінального провадження та виклик його до слідчих органів. Зокрема, шляхом публікації повісток про виклик підозрюваного на офіційному сайті СБУ та неодноразового направлення їх, а також повідомлення про підозру, за місцем фактичного його знаходження в смт.Тельманове. Крім того, повідомлення про підозру та повістки про виклик для передачі ОСОБА_7 було вручено його захиснику, а також відповідно до ч. 2 ст.135 КПК України за останнім місцем реєстрації підозрюваного  першому заступнику голови міської ради, голові ОСББ та свідку, який постійно спілкується з ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_12 підтвердив факт обізнаності ОСОБА_7 про те, що стосовно нього здійснюється досудове розслідування. Крім того, як додатковий захід, було здійснено направлення відповідних процесуальних документів за допомогою месенджера «Viber» на номер телефону, яким користувався підозрюваний.
		 
		Таким чином, виклики та повідомлення про підозру ОСОБА_7 були здійснені відповідно до вимог КПК України. Направлення відповідних процесуальних документів за допомогою месенджера «Viber» на номер телефону, яким користувався підозрюваний, були як додаткові заходи, які не підміняли собою визначені КПК України, а лише доповнювали їх. Тому доводи сторони захисту в цій частині не заслуговують на увагу.
		 
		Органами досудового розслідування були застосовані усі передбачені законом засоби для належного повідомлення особи. Твердження адвоката про ототожнення підозрюваного із захисником суперечить положенням ст. 323 КПК України, якою передбачено направлення саме захиснику усіх процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченому. 
		 
		Отже, виходячи з наведеного, ОСОБА_7 відповідно до ст. 42 КПК України набув статус підозрюваного.
		 
		Враховуючи те, що підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, на виклики до слідчого не з`являвся, продовжував перебувати на території України, що утримується учасниками «ДНР», де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, тобто він переховується від органів досудового слідства, була винесена постанова про оголошення підозрюваного ОСОБА_7 у розшук.
		 
		Ухвалою слідчого судді від 30 серпня 2018 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. У суді першої інстанції було задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження, яке відбувалося за участю захисника, а усі повістки про виклик обвинуваченого направлялися за останнім відомим місцем його проживання та публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр». Тобто, жодних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено.
		 
		Так само безпідставним слід визнати і твердження захисника про недотримання вимог ст. 290 КПК України внаслідок невідкриття матеріалів кримінального провадження підозрюваному.
		 
		Суд касаційної інстанції зауважує, що у даному кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування, під час якого захист інтересів підозрюваного здійснював захисник ОСОБА_13 . Вказаний захисник був ознайомлений із матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, про що є відповідна розписка. Враховуючи зазначене, порушень прав ОСОБА_7 на захист не вбачається.
		 
		Ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, адже містить обґрунтовані відповіді на усі доводи апеляційної скарги, а тому вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи захисту в цій частині теж є неприйнятними.
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає. 
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...