Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/2002/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.11.2021. Зареєстровано: 18.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2021.
Дата набрання законної сили: 16.11.2021
Номер судового провадження: А/857/19083/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2002/21 пров. № А/857/19083/21
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого суддіШавеля Р.М.,
		суддівУлицького В.З. та Кузьмича С.М.,
		з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б.,
		 
		а також сторін (їх представників):
		від позивача  Пліщук Н.Д.;
		від відповідача - Гуменюк Б.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору селищний голова Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. Клим`юк Богдан Богданович, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (суддя суду І інстанції: Микитюк Р.В.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.09.2021р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		30.04.2021р. ОСОБА_1 (надалі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати розпорядження селищного голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р. «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (за прогул без поважних причин); поновити її на посаді спеціаліста І-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. (надалі  відповідач, Делятинська селища рада); стягнути з Делятинської селищної ради на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; рішення суду в частині стягнення з Делятинської селищної ради на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання; стягнути з відповідача на її користь 150000 грн. завданої моральної шкоди; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення: зобов`язати Делятинську селищну раду подати суду звіт про виконання судового рішення в розглядуваній справі (Т.1, а.с.1-15).
		 
		Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.97-98).
		 
		Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р. «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста І-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи Делятинської селищної ради, з 16.04.2021р.; стягнуто з Делятинської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14337 грн. 85 коп. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за один місяць в сумі 3042 грн. 93 коп., із утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звернуто до негайного виконання (Т.1, а.с.242-254).
		 
		Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.
		 
		В поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку та відмови у стягнення моральної шкоди скасувати та винести нову постанову, якою поновити позивача на роботі з 02.04.2021р., стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із заробітної плати за грудень 2020 року та січень 2021 року, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 150000 грн. (Т.2, а.с.2-7).
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до приписів ст.235 КЗпП України вона підлягає поновленню на роботі з 02.04.2021р., тобто, з дня незаконного звільнення, а не з 16.04.2021р.
		Судом невірно проведено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки для цього був врахований заробіток за лютий і березень 2021 року. При цьому, упродовж цих місяців позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати і на лікарняному, тобто, фактично не працювала.
		Окрім цього, незаконні дії відповідача щодо позбавлення позивача права на працю призвело до її моральних страждань, втрати душевного спокою, погіршення матеріального становища її сім`ї, яку вона оцінює в загальному розмірі 150000 грн.
		 
		У своїй апеляційній скарзі відповідач Делятинська селищна рада, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної заяви скасувати та винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити (Т.2, а.с.11-15).
		В обґрунтування апеляційних вимог наголошує на тому, що висновки суду щодо перебування позивача на час звільнення на листку непрацездатності не відповідає дійсності, оскільки останній закінчився 01.04.2021р. і на наступний день ОСОБА_1 повинна була приступити до роботи. 02.04.2021р. остання була на роботі, під час судового розгляду не було надано доказів перебування позивача на лікарняному з 08 год. 00 хв. 02.04.2021р. і до закінчення робочого дня про перебування на такому лікарняному відповідача не було повідомлено.
		За фактичних обставин справи позивач прибула 02.04.2021р. на роботу о 11 год. 23 хв., хоча робочий день починається з 08 год. 00 хв. і триває до 17 год. 15 хв., а в п`ятницю  до 16 год. 00 хв. Такі дії вірно кваліфіковані відповідачем як прогул без поважних причин. Будь-яких пояснень з цього приводу позивачем на вимогу відповідача не надано, при цьому зауважень щодо незадовільного стану здоров`я остання не висловлювала.
		У цей же день позивач повторно самовільно залишила о 14 год. 10 хв. своє робоче місце і на роботі до кінця робочого дня не перебувала, через що селищним головою було прийнято розпорядження про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, яке скеровано поштою на її адресу проживання.
		 
		Сторонами скеровані до апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги, в яких останні висловили взаємні заперечення щодо доводів протилежної сторони (Т.2, а.с.49-52, 60-61).
		 
		Під час апеляційного розгляду справи позивачем надані додаткові докази (копії табелів робочого часу з грудня 2020 року по березень 2021 року; довідка про доходи ОСОБА_1 за лютий і березень 2021 року), які, на його думку, свідчать про помилковість висновків суду щодо нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		На підставі ч.3 ст.308 КАС України колегія суддів ухвалила долучити представлені додаткові письмові докази до справи, оскільки такі стосуються предмету доказування.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, позивача і представника відповідача на підтримання поданих апеляційних скарг та їхні взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу Делятинської селищної ради слід відхилити, з наступних підстав.
		 
		Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю (ІІ група загального захворювання), що підтверджується копіями пенсійного посвідчення, довідки до акту огляду МСЕК, програми реабілітації дитини-інваліда (а.с.22-24)
		Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 , остання була прийнята на підставі розпорядження голови Делятинської селищної ради № 2-5/08 від 27.02.2003р. на посаду спеціаліста-юриста, як переможця конкурсу, їй присвоєно 15 ранг державного службовця.
		27.02.2003р. позивач прийняла присягу державного службовця.
		28.05.2005р. позивачу присвоєно 14 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування, а з 27.07.2007р. - 13 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
		Розпорядженням селищного голови Делятинської селищної ради № 34 від 27.03.2018р. позивача за її згодою переведено на посаду спеціаліста відділу з правової та кадрової роботи в апарат Делятинської селищної ради об`єднаної територіальної громади і збережено 13 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до розпорядження селищного голови Делятинської селищної ради № 50 від 02.05.2019 позивача призначено на посаду спеціаліста I-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи апарату Делятинської селищної ради об`єднаної територіальної громади в порядку переведення, як таку, що успішно пройшла стажування, і збережено 13 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
		Згідно з рішенням органу місцевого самоврядування № 13-1/2020 від 26.11.2020р. Делятинську селищну раду об`єднаної територіальної громади перейменовано на Делятинську селищну раду (а.с.19-20).
		Розпорядженням селищного голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р. позивача звільнено із займаної посади спеціаліста I-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи апарату Делятинської селищної ради, у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.21, 42).
		 
		Підставою для звільнення позивача за прогул без поважних причин слугували обставини її відсутності на робочому місці 02.04.2021р.
		При цьому, під час судового розгляду достовірно з`ясовано, що дійсно 02.04.2021р. позивач була відсутньою на роботі.
		Зокрема, з 09.02.2021р. по 31.03.2021р. позивач як особа з інвалідністю перебувала у відпустці без збереження заробітної плати строком 50 днів, що підтверджується копією розпорядження відповідача № 6 від 09.02.2021р. «Про надання відпустки ОСОБА_1 » (а.с.205).
		У період з 23.03.2021р. по 01.04.2021р. позивач знаходилася на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АЛБ № 935095 від 30.07.2021р. (а.с.232).
		Починаючи з 02.04.2021р., позивач повинна була приступити до роботи, однак продовжила хворіти, і з 02.04.2021р. по 05.04.2021р. перебувала на лікарняному. 
		Наведена обставина стверджується копією листка непрацездатності серії АЛБ № 935610, який виданий 02.04.2021р. (а.с.38).
		Також з 06.04.2021р. по 15.04.2021р. позивач продовжила хворіти, що засвідчується копією листка непрацездатності серії АДУ № 889844 (а.с.39).
		 
		Вирішуючи наведений спір та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час звільнення позивача з роботи відповідачем не було з`ясовано причини її відсутності на роботі, не відібрано у позивача письмові пояснення. Відповідачем не враховано ступінь тяжкості проступку (прогулу), обставину, що це не заподіяло нікому матеріальної чи моральної шкоди, не враховано обставини щодо незадовільного стану здоров`я позивача 02.04.2021р., попередню роботу позивача - понад 17 років служби в органах місцевого самоврядування, а також відсутність будь-яких дисциплінарних стягнень за цей період, щомісячне та щорічне преміювання позивача. 
		Крім того, розпорядження селищного голови № 83 від 02.04.2021р. про звільнення позивача з роботи безпосередньо ОСОБА_1 не оголошувалося, під розписку позивач про таке не повідомлялася. Про те, що 02.04.2021р. позивача звільнено з роботи, остання дізналася з листа, який надійшов від відповідача 09.04.2021р.
		Враховуючи те, що згідно спірного розпорядження № 83 від 02.04.2021р. позивача звільнено з посади спеціаліста I-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи з 16.04.2021р., тому згідно вимог ч.1 ст.235 КЗпП України, ОСОБА_1 слід поновити на зазначеній посаді з 16.04.2021р. (оскільки згідно листків непрацездатності серії АЛБ № 935610 від 02.04.2021р. та серії АДУ № 889844 від 06.04.2021р. вона перебувала на лікарняному).
		Також судом обчислений середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 16.04.2021р. по 01.09.2021р. (139 днів), із врахуванням заробітної плати за лютий і березень 2021 року.
		Оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		 
		Колегія суддів вважає, що із сукупності фактичних обставин справи, є наявними правові підстави для визнання протиправним та скасування розпорядження селищного голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р., поновлення позивача на займаній посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Отже, суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявленого позову.
		Разом з тим, правильно по суті вирішивши справу, суд неправильно застосував норми матеріального права, що стверджується наступним.
		 
		Частиною 2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Водночас статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		При розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються норми, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.
		 
		Згідно з ч.3 ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
		Статтею 20 цього Закону визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:
		порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;
		порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);
		виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);
		досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
		Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
		Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.
		 
		Звідси, до розглядуваних правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
		 
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Згідно з ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		 
		Із аналізу цих норм убачається, що необхідною підставою для звільненні працівника за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин, виключають вину працівника щодо відсутності на роботі.
		Таким чином, у п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
		Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.
		Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.
		Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного звільнення.
		 
		Отже, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, подані сторонами.
		 
		Із матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на роботі 02.04.2021р. розпорядженням голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р. позивача звільнено на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України з 02.04.2021р. за прогул без поважних причин.
		Проте, у період 02.04.2021р. по 05.04.2021р. позивач перебувала на лікарняному, що стверджується копією листка непрацездатності серії АЛБ № 935610, який виданий 02.04.2021р.
		Тобто, виходячи з вказаних обставин справи та приписів чинного законодавства, позивач за поважних причин була відсутньою на роботі 02.04.2021р., у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення позивача за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
		За таких умов період відсутності позивача на роботі 02.04.2021р. не може вважатись прогулом у розумінні приписів п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки відповідним лікарняним листом підтверджується поважність причин відсутності позивача на робочому місці.
		 
		Доводи апеляційної скарги Делятинської селищної ради про те, що під час судового розгляду не було надано доказів перебування позивача на лікарняному з 08 год. 00 хв. 02.04.2021р. і до закінчення робочого дня про перебування на такому лікарняному відповідача не було повідомлено, тому на час прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача ним не порушено норми чинного законодавства про працю, є помилковими, з огляду на наступне.
		Звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України можливо лише у разі прогулу без поважних причин. В розглядуваному випадку позивач була відсутньою на роботі за поважних причин, тому незалежно від терміну отримання відповідачем лікарняного листа, відповідач не мав правових підстав недотримуватись законодавства про працю. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості скасувати спірне розпорядження після підтвердження позивачем поважності причин відсутності на роботі.
		Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність позивача на робочому місці була обумовлена її перебуванням на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом, тому звільнення позивача за прогул за цей період на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є протиправним.
		 
		В частині визначення дати звільнення з роботи колегія суддів керується приписами ч.1 ст.235 КЗпП України, згідно яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Відносини служби в органах місцевого самоврядування з позивачем були припинені 02.04.2021р.; звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності, який помилково кваліфікований як прогул без поважних причин, свідчить про порушення гарантій, передбачених трудовим законодавством, а тому є наявними правові підстави для поновлення позивача на роботі саме з 02.04.2021р.
		 
		Щодо визначення судом першої інстанції дати поновлення 16.04.2021р. колегія суддів зазначає, що підстави для зміни дати звільнення через врахування періоду тимчасової непрацездатності застосовуються у випадку правомірного звільнення з роботи, однак без дотримання гарантій, визначених ч.3 ст.40 КЗпП України. Наслідки порушення таких гарантій у цьому випадку слід усувати шляхом зміни дати звільнення працівника, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
		Разом з тим, за розглядуваних обставин розпорядження голови Делятинської селищної ради № 83 від 02.04.2021р. є неправомірним, позивача звільнено під час перебування на листку непрацездатності, тому порушення прав ОСОБА_1 слід усунути шляхом поновлення на роботі саме в день її звільнення, тобто, 02.04.2021р.
		Натомість, поновлення позивача на роботі з 16.04.2021р., тобто, фактична зміна дати звільнення і поновлення у перший день після закінчення періоду непрацездатності, не може вважатися належним захистом прав та інтересів позивача. Також доказів оплати відповідачем вказаного лікарняного суду, зарахування такого періоду до страхового стажу працівника не надано.
		 
		Щодо розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.
		 
		Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
		 
		Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.
		 
		Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Відповідно до п.5 вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 цього Порядку).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 вказаного Порядку).
		 
		Згідно довідки Делятинської селищної ради № 18 від 24.05.2021р. розмір доходів ОСОБА_1 за останні два календарних місяці роботи перед звільненням (лютий і березень 2021 року) складає 6085 грн. 86 коп. (Т.1, а.с.127).
		Відповідно до розпорядження відповідача № 6 від 09.02.2021р. «Про надання відпустки Пліщук Н.Д.» позивач перебувала з 09.02.2021р. по 31.03.2021р. у відпустці без збереження заробітної плати строком 50 днів (Т.1, а.с.205).
		У період з 23.03.2021р. по 01.04.2021р. позивача знаходилася на лікарняному листку, що стверджується копією листа непрацездатності серії АЛБ № 935095 від 23.03.2021р. (Т.1, а.с.232).
		 
		Згідно з абз.3 п.2 вказаного Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		 
		Таким чином, упродовж цих двох місяців позивач не отримувала заробітної плати, а відтак відомості про доходи помилково враховані судом під час обчислення суми середнього заробітку. Наступними для обчислення заробітку позивача слід вважати грудень 2020 року і січень 2021 року.
		 
		Пунктом 4 «б», «в» наведеного Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).
		При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
		 
		Із наявної в матеріалах справи довідки Делятинської селищної ради № 1412/02-55 від 01.10.2021р. про доходи слідує, що заробітна плата позивача за грудень 2020 року склала 14127 грн. 50 коп., за січень 2021 року  9002 грн. 83 коп. (за вирахуванням допомоги 12007 грн. 54 коп. і одноразової допомоги до дня місцевого самоврядування 2000 грн.).
		Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила 642 грн. 51 коп. ((14127 грн. 50 коп. + 9002 грн. 83 коп.)/36 робочих днів), а середньомісячна заробітна плата  11565 грн. 18 коп. (642 грн. 51 коп. х ((22 + 14)/2).
		Період вимушеного прогулу складає з 03.04.2021р. по 01.09.2021р. (день звільнення позивача з роботи не включається до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
		Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 57825 грн. 90 коп. (11565 грн. 18 коп. х 5 місяців), із відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.
		 
		Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. 
		З врахуванням наведеного рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 11565 грн. 18 коп. підлягає до негайного виконання.
		 
		Відповідно до ч.3 п.3 розділу ІІІ вказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
		Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
		Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
		Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		 
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
		Крім того, утриманням податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
		Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладається на відповідача.
		 
		У частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди колегія суддів зазначає про наступне.
		 
		Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу /ЦК/ України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
		Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		 
		Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		 
		Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
		Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
		Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Пунктами 4, 5 цієї постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою ЄСПЛ обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
		 
		Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
		Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
		З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
		Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018р. у справі № 640/14909/16-ц, від 04.03.2019р. у справі № 295/443/17, від 08.05.2019р. у справі № 233/3464/17, від 15.08.2019р. у справі № 823/782/16.
		 
		Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		 
		Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну моральними стражданнями та стресом через втрату роботи, авторитету та поваги серед друзів і колег, душевного спокою, постійним перебуванням у роздратованому стані та стані депресії. Звільнення з роботи призвело до втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків, погіршення матеріального стану її сім`ї, необхідністю докладання додаткових зусиль для організації свого життя і життя її сім`ї, в якій виховується неповнолітня донька.
		Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (позивачу встановлено ІІ групу інвалідності), зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, тяжкості та істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, є 11565 грн. 18 коп., тобто, розмір середньомісячної заробітної плати позивача, розрахунок якої проведений апеляційним судом.
		Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди (150000 грн.), суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності.
		 
		Також публічне встановлення порушення, якого зазнав позивач, у рішенні суду само по собі також є належною додатковою формою відшкодування. У деяких ситуаціях цього є достатньо для виправлення ситуації.
		З огляду на викладене, встановлення порушення становить додаткову справедливу сатисфакцію за завдану відповідачем моральну шкоду. 
		Звідси, констатацію фактів допущених протиправних дій суб`єкта владних повноважень у розглядуваних правовідносинах належить вважати додатковою сатисфакцією позивачу в даній ситуації.
		 
		Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення дати поновлення на роботі, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 14337 грн. 85 коп., відмови у відшкодуванні моральної шкоди, є помилковим, тому підлягає зміні в цій частині.
		 
		Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.
		 
		З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак неправильно застосував норми матеріального права (невірно застосував до спірних правовідносин норми ст.ст.235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в частині визначення дати поновлення позивача на роботі, обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, а також в частині допущеного до негайного виконання стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
		В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
		При цьому, така зміна рішення не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про часткове задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
		 
		Також апеляційна скарга Делятинської селищної ради не підлягає до задоволення з вищевикладених мотивів.
		 
		Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З огляду на результат розгляду апеляційної скарги та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи в суді першої інстанції, підстави для зміни розподілу судових витрат є відсутніми.
		Водночас, понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Делятинську селищну раду.
		 
		Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.п.1, 2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021р. в адміністративній справі № 300/2002/21 змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в наступній редакції:
		«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. № 83 від 02.04.2021р. «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 ».
		Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1-ї категорії відділу з правової та кадрової роботи Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл., починаючи з 02.04.2021р.
		Стягнути з Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. (78442, Івано-Франківська обл., Надвірнянський район, смт.Делятин, вул.16 Липня, 273; код ЄДРПОУ 04354539) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 57825 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 90 коп., із утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
		Стягнути з Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. (78442, Івано-Франківська обл., Надвірнянський район, смт.Делятин, вул.16 Липня, 273; код ЄДРПОУ 04354539) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 11565 (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 18 коп.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 11565 (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 18 коп., з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звернути до негайного виконання.».
		В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		 
		Апеляційну скаргу Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської обл. залишити без задоволення.
		Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Делятинську селищну раду Надвірнянського району Івано-Франківської обл.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький   С. М. Кузьмич  Дата складання повного тексту судового рішення: 17.11.2021р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...