Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/1071/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2021. Зареєстровано: 19.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2021.
Дата набрання законної сили: 18.11.2021
Номер судового провадження: К/9901/798/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 листопада 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 600/1071/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/798/21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
		суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
		 
		розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом  ОСОБА_1  до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (головуючий суддя  Бондарюк О.В.), на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (суддя-доповідач-Залімський І.Г., судді: Сушко О.О., Мацький Є.М.), 
		 
		І. СУТЬ СПОРУ 
		1.У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, військова частина), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення за період з 23 червня 2016 року до 22 грудня 2016 року;
		- стягнути з відповідача на користь позивача суму індексації грошового забезпечення за період служби з 23 червня 2016 року до 22 грудня 2016 року в сумі 16528,00 грн;
		- стягнути з військової частини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 22 грудня 2016 року до 20 липня 2020 року в сумі 301659,88 грн;
		- зобов`язати відповідача нарахувати і виплати на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. 
		2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення військовою частиною здійснювалося не в повному обсязі. Зокрема, у зазначений період не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України) відповідач при звільненні не здійснив із позивачем усіх розрахунків, а тому, на думку ОСОБА_1 , згідно із статтею 117 КЗпП України, військова частина повинна виплатити йому середній заробіток за весь час затримки.
		 
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		3.З 23 червня 2016 року до 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 та отримував грошове забезпечення.
		4.Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідно до витягу із наказу начальника 31 прикордонного загону (І категорії) Державної прикордонної служби України № 251-ос від 22 грудня 2016 року.
		5.Представник позивача звернувся із запитом від 18 травня 2020 року №103-52/20 до Чернівецького прикордонного загону, в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження служби. 
		6.Листом Чернівецького прикордонного загону № 11/5234 від 28 травня 2020 року позивача повідомлено про відсутність законних підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки за час проходження служби у військовій частині № НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача індексації не підлягало.
		7.Відповідно до архівної відомості № 4377 про виплати ОСОБА_1 з січня 2016 року по грудень 2016 року, особистої картки грошового забезпечення позивача №4377 за 2016 рік та довідки Чернівецького прикордонного загону № 427 від 04 серпня 2020 року  позивачу за період з 23 червня 2016 року по 22 грудня 2016 року індексація грошового утримання не нараховувалась і не виплачувалась.
		8.Не погоджуючись із відмовою військової частини стосовно виплати індексації, позивач звернувся до суду, також висунувши позовні вимоги про стягнення із відповідача, згідно із статтею 117 КЗпП України, середнього заробітку за час затримки виплати індексації після звільнення.
		 
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		9.Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.
		9.1.Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23 червня 2016 року до 22 грудня 2016 року.
		9.2.Зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23 червня 2016 року по 22 грудня 2016 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 рік, із врахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.
		9.3.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		10.Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та не здійснення виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
		10.1. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли також висновку щодо передчасності позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення. Зазначили, що рішення про стягнення цієї суми суд може ухвалити лише у випадку нарахованої (визначеної) суми та за встановленим фактом не здійснення виплати суб`єктом владних повноважень нарахованої суми. З огляду на те, що спір про право на отримання компенсації вирішено на користь позивача, у відповідача після набрання рішенням законної сили виникне обов`язок щодо сплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У випадку невиконання такого обов`язку, у позивача виникне право на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
		 
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
		11.Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		12.Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		13.Скаржник зазначив про незастосування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, сформованого в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 щодо поширення трудового законодавства на правовідносини пов`язані з проходженням військової служби.
		14.У касаційній скарзі зазначено, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду висловленого у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідач повинен нести відповідальність, встановлену частиною першою статті 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати вказаних сум з дня звільнення з військової служби по день фактичної виплати заборгованості.
		15.Також позивач наголосив, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 при вирішенні питання про визначення розміру середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі обставини: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
		16.Військовою частиною було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Наголосив, керуючись правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17), що у даній справі розмір середнього заробітку підлягає зменшенню, шляхом застосування принципу співмірності, оскільки вказаний розмір є більшим за розмір несплаченої індексації. 
		17.Також у відзиві повідомлено, що на виконання судових рішень у цій справі відповідач 28 січня 2020 року нарахував та виплатив ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 23 червня 2016 року по 22 грудня 2016 року. 
		V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА 
		18.Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		19.Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
		20.Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
		21.Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення  це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		22.Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		23.Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
		24.Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
		25.Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N2011-XII).
		26.Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		27.Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		28.Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		29.Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		30.Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		 
		VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		31.Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у січні 2021 року.
		32.Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		33.Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшли висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 23 червня 2016 року по 22 грудня 2016 року. Також в судовому порядку зобов`язано нарахувати та виплатити спірну індексацію на користь позивача, але без обчислення її розміру. В касаційній інстанції вказана частина позовних вимог не оскаржується.
		34.Таким чином, судовим рішенням встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
		35.Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		36.Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		37.Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
		38.Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.
		39.Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
		40.Отже, є можливим застосувати до спірних правовідносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
		41.Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про передчасність позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки суму індексації позивачу фактично не сплачено, лише визнано його право на вказану виплату.
		42.Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
		43.Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
		44.Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20.
		45.Вина відповідача у непроведенні повного розрахунку із позивачем в день його звільнення та невиплаті йому усіх належних сум при звільненні є доведеною у межах цієї справи.
		46.Отже, при задоволенні позовної вимоги про стягнення /нарахування основної суми, яку не було сплачено працівнику під час звільненні, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
		47.Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20.
		48.Таким чином, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
		49.Також необхідно зазначити, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		50.При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		51.Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		52.Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		53.За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		54.Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		55.У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
		56.Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. 
		57.На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		58.Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
		59.Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили протиправну бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23 червня 2016 року до 22 грудня 2016 року, проте судами не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		60.Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постановах від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення вищезазначених обставин має значення для правильного вирішення справи.
		61.Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		62.Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		63.Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
		64.Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.
		 
		СУДОВІ ВИТРАТИ
		65. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення з військової частини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 22 грудня 2016 року до 20 липня 2020 року в сумі 301659,88 грн, направивши в цій частині справу №600/1071/20-а на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
		 
		В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі №600/1071/20-а залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді О.В. Калашнікова
		 
		М.В. Білак
		 
		О.А. Губська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...