Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 311/3431/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2021.
Дата набрання законної сили: 17.11.2021
Номер судового провадження: 61-10030ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                              
		Іменем України                               
		 
		17 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 311/3431/18
		провадження № 61-10030св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,              Тітова М. Ю.,           
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - служба у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області, про визнання батьківства
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року у складі судді Задорожка Д. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня   2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
		                                                            
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позову
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , який народився                      ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни до Книги реєстрації народжень, в актовий запис № 05 від 15 травня 2018 року, про народження дитини ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши в графі «батько» запис                    з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 »; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
		 
		На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з січня                            до 17 грудня 2017 року вона проживала однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з відповідачем. У серпні 2017 року позивач завагітніла, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_2 , який не визнав себе його батьком, відмовився подати до органів реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства та припинив з нею сімейні стосунки, почавши проживати окремо. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений відповідно до статті 135 СК України.
		                                     
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1  просила позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Василівський районний суд Запорізької області рішенням від 26 грудня                     2019 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Орлянське Василівського району Запорізької області. Зобов`язав Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни до Книги реєстрації народжень, в актовий запис № 05 від 15 травня 2018 року, про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши відомості в графі «батько» з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 ». Стягнув                     з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн та витрати на оплату судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі                      7 614,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ухиляється від участі в генетичній експертизі, яку суд призначив двічі, оскільки її результати можуть підтвердити його батьківство за фактом кровного споріднення                             з дитиною, належних доказів на підтвердження неможливості прибуття для проведення призначених судом експертиз з поважних причин відповідач суду не надав.  
		Короткий зміст рішення апеляційного суду 
		Запорізький апеляційний суд постановою від 02 червня 2021 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року залишив без змін.
		 
		Постанова   апеляційного    суду   мотивована   тим,   що   суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини у цій справі, жодних порушень прав відповідача не допустив, водночас сам відповідач ухиляється від явки до експерта та надання біологічного матеріалу, тому суд обґрунтовано застосував статтю 109 ЦПК України, в чому переконався і апеляційний суд, призначивши двічі судову молекулярно-генетичну експертизу у справі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 16 червня 2021 року,                   ОСОБА_2 просить скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі  № 752/11896/17-ц,              від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 713/545/19, від 11 червня 2020 року у справі № 344/6728/17, від 15 липня                2020 року у справі № 766/20974/17, від 18 листопада 2020 року у справі                          № 159/3926/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 757/26284/14-ц,                            від 17 червня 2020 року у справі № 273/1542/16-ц, від 04 грудня 2019 року                         у справі № 758/3340/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 711/139/18,                               від 30 вересня 2020 року у справі № 175/2487/14-ц, від 22 квітня 2020 року                        у справі № 522/19433/17, від 20 червня  2018 року у справі № 127/2871/16-ц,                  від 16 січня 2019 року у справі № 728/2878/16-ц, від 25 березня 2019 року                               у справі № 229/4863/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 644/3002/18,                    від 30 вересня 2019 року у справі № 243/1568/17, від 17 жовтня 2019 року                          у справі № 130/3251/13; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів щодо вчинення ним умисних дій, направлених на неможливість проведення призначених експертиз,  є незаконними та необґрунтованими, адже суди не врахували, що матеріали справи не містять будь-яких доказів повідомлення його про день та час відібрання зразків в експертній установі, що свідчить про поважність причин
		нез`явлення до експертної установи.
		 
		Він вчиняв усі дії, спрямовані на повідомлення суду, зокрема, про те, що він протягом певного і чітко визначеного періоду часу буде відсутній за місцем свого проживання, додатково вказував свій номер телефону, за яким можливо з ним зв`язатися, в тому числі за яким можливо повідомити про призначення судового засідання чи про дату і час прибуття до експертної установи для відібрання біологічних зразків, вважаючи, що суд врахує повідомлені обставини і буде сприяти проведенню експертизи.
		 
		Встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
		 
		Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
		 
		Нормами цивільно-процесуального закону визначена обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		 
		Суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, та не дослідили доказів на їх підтвердження.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		06 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії                                НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області 15 травня 2018 року. Батьком дитини вказаний ОСОБА_4 , відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.
		 
		ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка на час його народження в зареєстрованому шлюбі не перебувала. 
		 
		Згідно з актом щодо встановлення факту проживання від 14 червня 2018 року, складеним депутатом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Жужею Н. С., ОСОБА_2 з 03 січня до 17 грудня 2017 року проживав із ОСОБА_1 без реєстрації на АДРЕСА_1 . 
		 
		Свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 є її знайомою, і їй відомо, що вона певний період спільно проживала з ОСОБА_2 , у них є спільні діти. Зокрема, свідку відомо, що сторони у справі почали спільно проживати однією сім`єю в 2017 році. Коли свідок відвідувала їх за місцем спільного мешкання, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були разом. ОСОБА_2 працював у ТОВ «Моліс». Коли свідок працювала в лікарні, там лежав відповідач, якого відвідувала позивачка. Тоді ж вони повідомили, що чекають на народження дитини. Перед народженням дитини ОСОБА_2 поїхав на заробітки. Один раз ОСОБА_1                   і ОСОБА_2 приходили до неї в гості разом зі старшим сином, ОСОБА_7 , якого відповідач називав своїм сином. Ночували вони в одній кімнаті.
		 
		У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що їй відомо про те, що сторони у справі проживали спільно на АДРЕСА_1 . 20 березня 2018 року вона на своєму автомобілі підвозила відповідача, який повідомив, що їде на заробітки, бо ОСОБА_1 вагітна та необхідні гроші на пологи. Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 тимчасово поживе в її матері.
		 
		У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є знайомою матері відповідача, ОСОБА_10 , яка їй розповідала, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , проживали спільно як чоловік та дружина, і в них за час спільного проживання народилося дві дитини - ОСОБА_7 і ОСОБА_3 , яких вона називала онуками.
		 
		На підтвердження спільного проживання з відповідачем позивач надала суду світлини, які свідчать про близькі стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми                                            права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного  у  постанові  Верховного  Суду   
		та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується                          з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм                        права  в   межах   касаційної   скарги,   дійшов   висновку,   що   касаційна   скарга
		не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		 
		Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		 
		У статті 125 СК України передбачено, що, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.
		 
		Якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини                       у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		 
		Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
		 
		Суди встановили, що відомості про батька сина позивача записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
		 
		Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати               з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з імовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, наданий сторонами з метою підтвердити або спростувати факт оспорювання батьківства» (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/01, &34, від 07 травня 2009 року).
		 
		Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність                                       і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		 
		У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		 
		Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		 
		Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
		 
		Європейський суд з прав людини вказував, що необхідність захисту третіх осіб може виключати можливість змусити їх пройти будь-яке медичне обстеження, а саме ДНК-тест. Зокрема, якщо третьою особою є дитина (див., зокрема: MIKULIC v. CROATIA, № 53176/99, § 64, ЄСПЛ, 07 лютого 2002 року, BAGNIEWSKI v. POLAND, № 28475/14, § 54, ЄСПЛ, 31 травня 2018 року).
		 
		Встановлено, що суд першої інстанції вперше призначив судову молекулярно-генетичну експертизу ухвалою від 25 січня 2019 року, про що було відомо ОСОБА_2 , який брав участь у судовому засіданні та не заперечував проти клопотання. В ухвалі суд визначив, що ОСОБА_2 проживає за адресою:                  АДРЕСА_2 , його мобільний телефон:             НОМЕР_2 .
		 
		У клопотанні експерта від 30 січня 2019 року № 8-54 на адресу суду містилось  прохання про забезпечення одночасної явки ОСОБА_1 з дитиною                                  і ОСОБА_2 , яке суд надіслав сторонам.
		 
		Заявою від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 поінформувала суд, що не має можливість самостійно попередити ОСОБА_2 про спільну явку до експертної установи, оскільки той уникає будь-якого спілкування з нею, на телефонні дзвінки не відповідає.
		 
		12 лютого 2019 року ОСОБА_1 оплатила вартість експертизи у розмірі                  7 614 грн.
		 
		27 лютого 2019 року суд направив на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) лист про необхідність одночасного прибуття з позивачем до експертної установи                    06 березня 2019 року на 09:00, який повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		 
		Листом від 18 березня 2019 року суд роз`яснив ОСОБА_2 про необхідність самостійно узгодити дату явки до експертної установи зі ОСОБА_1 з метою проведення призначеної експертизи, який направлено відповідачу на ту саму адресу, однак відправлення повернулося до суду «за закінченням терміну зберігання».
		 
		20 березня 2019 року експерт повернув ухвалу суду від 25 січня 2019 року без виконання через неможливість проведення експертизи у зв`язку                                          з незабезпеченням одночасного прибуття сторін для надання біологічних зразків. 
		 
		Після відновлення провадження у справі ОСОБА_2 судову повістку про розгляд справи, призначений на 18 червня 2019 року, направлену йому за вказаною адресою не отримав, адже поштове відправлення повернулося до суду                          з відміткою «за закінченням терміну зберігання», однак у судове засідання                    18 червня 2019 року відповідач з`явився. 
		 
		ОСОБА_2 значиться зареєстрованим на АДРЕСА_4 ,  але проживає без реєстрації на АДРЕСА_2 , що підтвердив у судових засіданнях та у своїх заявах до  суду.
		 
		18 червня 2019 року ухвалою Василівського районного суду Запорізької області знову призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу для встановлення відповідності батьківства. При цьому відповідач підтвердив ту  саму адресу місця свого проживання: АДРЕСА_2 , але зазначив інший номер мобільного: НОМЕР_3 . Копія  ухвали  відповідачу  вручена  18  червня  2019  року, одразу після судового
		засідання.
		 
		12 липня 2019 року ОСОБА_2 заявою повідомив суд про щорічну відпустку та тимчасову його відсутність за місцем проживання у період з 12 липня 2019 року до 30 серпня 2019 року, до якої долучив довідку про період відпустки та квиток. 
		 
		05 серпня 2019 року Василівський районний суд Запорізької області на виконання клопотання експерта направив на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) лист, у якому суд повідомив відповідача про необхідність в найкоротший термін узгодити дату та час одночасної явки до Запорізького НДЕКЦ МВС України для відібрання біологічних зразків. Лист повернувся до суду з відміткою «за не запитом».                 
		 
		12 серпня 2019 року суд повторно направив на адресу відповідача (АДРЕСА_2) лист про необхідність одночасного з позивачем прибуття до експертної установи на погоджену між сторонами у справі дату, який повернувся з відміткою «за іншими причинами».
		 
		28 серпня 2019 року суд отримав повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи.
		 
		Намагання суду попередити ОСОБА_2  про необхідність в найкоротший термін узгодити дату і час одночасної явки до Запорізького НДЕКЦ МВС України за відомими номерами мобільного телефону ( НОМЕР_3 та НОМЕР_2 ) не дали позитивного результату, адже обидва номери знаходились поза зоною досяжності, про що секретар судового засідання склав довідку.
		 
		ОСОБА_1 повідомила  суд про іншу можливу адресу відповідача:                           АДРЕСА_5 , однак направлені на цю адресу повідомлення також повернулись до суду без вручення.
		 
		Після відновлення провадження у справі ОСОБА_2 направив до суду письмові пояснення, в яких звинувачував ОСОБА_1 , що саме на неї експерт поклав обов`язок узгоджувати дату явки до експертної установи, чого вона не забезпечила, а пошта не вручала йому кореспонденцію належним чином                           і повертала її до суду.
		 
		На стадії апеляційного провадження ОСОБА_1 вкотре заявила клопотання про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, яке відповідач ОСОБА_2 підтримав. Апеляційний суд призначив експертизу ухвалою від 20 серпня 2020 року тільки задля того, щоб надати сторонам шанс встановити дійсне біологічне походження дитини, тобто або підтвердити, або виключити біологічне батьківство ОСОБА_2 стосовно дитини.
		 
		Апеляційний суд додатково роз`яснив ОСОБА_2 наслідки ухилення від явки до експерта для відбирання біологічних матеріалів, уточнив адресу, за якою він буде отримувати кореспонденцію, мобільний телефон, який має бути доступним та контактним, можливість узгодити дату одночасної явки безпосередньо                                з ОСОБА_1 , або шляхом отримання відомостей телефоном від помічника суду. Відповідач зазначив, що йому це все зрозуміло, ухилятись від надання біологічного матеріалу він не збирається.
		 
		ОСОБА_2 повідомив адресу, за якою він на теперішній час фактично проживає: АДРЕСА_6 , номер мобільного телефону він зобов`язався повідомити. Заявою від 02 вересня 2020 року ОСОБА_2 повідомив суд свій номер мобільного, яким він користується на теперішній час НОМЕР_4 , а також повідомив, що з 01 вересня до 25 жовтня 2020 року буде знаходитись у щорічній відпустці та весь час буде знаходитись на санаторно-курортному лікуванні, призначеному лікарем. До заяви долучив рекомендації заступника завідувача відділення травматології КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої допомоги» ЗРМ від 10 червня 2019 року ОСОБА_11 , у яких, серед іншого, рекомендовано санаторно-курортне лікування. Ніяких інших відомостей про санаторій та строк лікування долучено не було.
		 
		02 вересня 2020 року до суду надійшло клопотання експерта № 8-700, у якому експерт просив забезпечити одночасне прибуття ОСОБА_1 з дитиною та відповідача ОСОБА_2 в будь-який робочий час з понеділка по п`ятницю до Запорізького НДЕКЦ МВС для відбору біологічних зразків.
		 
		17 вересня 2020 року на виконання клопотання експерта апеляційний суд направив на адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_5 ), лист, у якому суд повідомив про необхідність з`явитися  до Запорізького НДЕКЦ МВС  для відібрання біологічних зразків 02 жовтня 2020 року на 10:00, який повернувся до суду з відмітками «неправильно зазначена адреса», «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а. с. 17, том 2).
		 
		02 жовтня 2020 року апеляційний суд повторно направив на адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_5 ), лист, в якому суд повідомив про необхідність з`явитися  до Запорізького НДЕКЦ МВС  для відібрання біологічних зразків                    19 жовтня 2020 року на 10:00, який повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» ( а. с. 47, 56, 62, 65 том 2).
		 
		20 жовтня 2020 року суд отримав повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи. 
		 
		Ознайомившись з матеріалами справи, ОСОБА_2 вказував, що не був повідомлений належним чином, оскільки виклики до експертної установи містять вказівку «із закінченням терміну зберігання», але суд не повідомляв його телефонограмою, хоча він сповістив номер свого мобільного телефону. Крім того, вказував, що він весь цей час знаходився поза межами області, про що, на його думку, свідчать квитки про виїзд до м. Львова 05 вересня 2020 року                           та у зворотному напрямку до м. Запоріжжя 22 жовтня 2020 року.
		 
		20 листопада 2020 року апеляційний суд надіслав на усі відомі адреси                         ОСОБА_2 лист про необхідність надати докази його тимчасової відсутності за місцем проживання та підтвердження поважності неотримання ним судової кореспонденції і неявки до експертної установи у період з 17 вересня до                        19 жовтня 2020 року.
		 
		Доказів на підтвердження того, що протягом 47 календарних днів відповідач безперервно перебував у м. Львові на санаторно-курортному лікуванні, яке було рекомендовано у 2019 році, не надав. 
		 
		23 грудня 2020 року ухвалою Запорізького апеляційного суду у справі вкотре призначено судову молекулярно-генетичну експертизу для встановлення відповідності батьківства, із зазначенням однієї адреси місця проживання відповідача: АДРЕСА_6 , на якій він наполягав, та номера мобільного телефону відповідача - НОМЕР_4 . ОСОБА_2 брав участь                     у цьому засідання, проти призначення експертизи не заперечував, йому знову було надано роз`яснення статті 109 ЦПК України та щодо необхідності узгодження дати проведення і явки у цю дату одночасно сторін із дитиною. Відповідач зазначив, що йому все зрозуміло.
		 
		Копію повного тексту ухвали відповідач отримав 06 січня 2021 року. 
		 
		18 січня 2021 року на виконання клопотання експерта апеляційний суд направив на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ), лист, в якому суд повідомив про необхідність з`явитися  до Запорізького НДЕКЦ МВС для відібрання біологічних зразків                   01 лютого 2021 року на 10:00, який повернувся до суду з відміткою «неправильно зазначена адреса».
		 
		Одночасно помічник судді здійснював спроби телефоном повідомити                     ОСОБА_2 про необхідність з`явитися  до Запорізького НДЕКЦ МВС для відібрання біологічних зразків 01 лютого 2021 року на 10:00, однак зазначений відповідачем номер мобільного телефону протягом 18-27 січня, 01 лютого             2021 року був недоступний.
		 
		02 лютого 2021 року апеляційний суд повторно  направив на усі відомі адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_5 ), лист, в якому суд повідомив про необхідність з`явитися  до Запорізького НДЕКЦ МВС  для відібрання біологічних зразків 23 лютого 2021 року на 10:00, який повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		 
		Листи суду знову повернулись без вручення адресату, а ухвала із НДЕКЦ - без виконання.
		 
		Не дали результатів і дії апеляційного суду щодо повідомлення відповідача про необхідність з`явитися до Запорізького НДЕКЦ МВС для відібрання біологічних зразків за номерами мобільного телефону, які зазначав сам відповідач у своїх заявах, а також через підприємство, де працює відповідач. 
		 
		З повідомлень експерта відомо, що весь цей час протягом призначення чотирьох експертиз до експертної установи з`являлась лише позивач із дитиною.
		 
		Отже, призначені судами чотири експертизи не були проведені через відсутність біологічного матеріалу відповідача, який не з`явився для відбору порівняльних зразків.
		 
		Оцінивши процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2 , суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що він навмисно ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, яка чотири рази призначалася судами саме для визнання факту батьківства або спростування цього факту, вважаючи що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не                             є об`єктивним за відсутності висновку відповідної експертизи, адже, достеменно знаючи про задоволення клопотань позивача щодо призначення експертиз, проти яких він не заперечував, відповідач протягом двох років не вчинив жодних дій, щоб з`явитися до експертної установи. При цьому, шукаючи суперечності                 у діях інших осіб та виправдовуючи власні дії, нехтуючи обов`язком стосовно доказування у справі своєї позиції та обставин, які він заперечує, відповідач не вчинив жодних дій, щоб самостійно визначити зручну для нього дату проведення експертизи. Знаючи про призначені експертизи, відповідач або вимикав телефон, номер якого сам зазначав у своїх заявах до суду, або не відповідав на дзвінки ОСОБА_1 та помічника суду, не отримував поштову кореспонденцію, що свідчить про небажання дізнатися відповідну інформацію задля можливості наполягати на необізнаності, що про дату і час, коли йому необхідно було з`явитися до експертної установи, йому нічого не було відомо. Уесь час відповідач намагався знайти якісь причини, щоб забезпечити собі поважність неявки до експертної установи для відбирання зразків. Такі дії та бездіяльність відповідача у цій справі свідчать про зловживання ним своїми правами. 
		 
		Ураховуючи наведене, законним і обґрунтованим є висновок судів, що ухилення відповідача від проведення судової медичної молекулярно-генетичної експертизи, яку у цій справі суди призначали чотири рази, дає суду підстави для застосування частини першої статті 109 ЦПК України та встановлення факту наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною, адже бездіяльність відповідача унеможливила проведення експертизи та надала судам право визнати факт, який відповідач заперечує, з урахуванням інших доказів походження дитини від позивача.
		 
		Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце проведення експертизи, а установлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
		 
		Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поведінка відповідача свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство та про зловживання своїми правами шляхом ухилення від проведення судово-генетичної експертизи. ОСОБА_2 не заінтересований                            у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, на свідоме розуміння неможливості проведення судової експертизи без його фізичної участі, що порушує розумні строки розгляду справи та принцип рівності сторін та суперечить інтересам малолітньої дитини.
		 
		У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
		 
		Суди забезпечили учасникам справи можливість встановити дійсні обставини щодо споріднення між дитиною ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , але відповідач цим не скористався, а навпаки, створював штучні перешкоди для цього.
		 
		Ураховуючи фактичні обставини справи висновки судів не суперечать висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня                   2018 року у справі  № 752/11896/17-ц, від 12 лютого 2019 року у справі                         № 906/142/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 713/545/19, від 11 червня 2020 року у справі № 344/6728/17, від 15 липня 2020 року у справі                                       № 766/20974/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 159/3926/18,                                    від 06 листопада 2019 року у справі № 757/26284/14-ц, від 17 червня 2020 року                   у справі № 273/1542/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17,                  від 02 жовтня 2019 року у справі № 711/139/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 175/2487/14-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17, від 20 червня  2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі                                   № 728/2878/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 229/4863/15-ц,                              від 28 серпня 2019 року у справі № 644/3002/18,  від 30 вересня 2019 року                            у справі № 243/1568/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 130/3251/13.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки               з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00                § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення  справи,  а  також   обставин,   які   є   обов`язковими   підставами   для
		скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
		 
		Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                            і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін,  оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		 
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року зупинено дію рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.
		 
		Керуючись  статтями  400, 410, 416, 436 ЦПК  України,  Верховний  Суд  у  складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня                 2019  року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.
		Поновити дію рішення Василівського районного суду Запорізької області                      від 26 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду                            від 02 червня 2021 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                                      її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська 
		Судді                                                                                                 А. Ю. Зайцев
		Є. В. Коротенко
		                                                                                                            В. М. Коротун
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...