Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/4428/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2021.
Дата набрання законної сили: 22.11.2021
Номер судового провадження: 61-14663ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/4428/20
		 
		провадження № 61-14663св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач   ОСОБА_1 ,
		представник позивача  адвокат Дяченко Андрій Павлович,
		відповідач  Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський Волинської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником  адвокатом Дяченком Андрієм Павловичем, на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 квітня 2021 року у складі судді Каліщука А. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 серпня 2021 рокуу складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський Волинської області (далі  КЕВ м. Володимир-Волинський) про визнання протиправною відмови про виключення з числа службових житлового приміщення та зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він є військовослужбовцем та має вислугу повних 34 роки у Збройних Силах України (далі - ЗС України).
		З 08 липня 2015 року він перебуває на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла. Право на безоплатну приватизацію житла позивачем використано не було.
		05 вересня 2018 року житловою комісією військової частини НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 потребує поліпшення житлових умов.
		 
		Вказував, що відповідно до договору від 13 січня 2020 року про надання у користування військовослужбовцю структурного підрозділу Міністерства оборони України службового житла, балансоутримувачем якого є КЕВ м. Володимир-Волинський, йому було надано службове жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке відповідає нормам законодавства, встановленим для населеного пункту м. Луцька. Зазначене службове приміщення надано відповідно до положень пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».
		 
		Зазначав, що 11 лютого 2020 року звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив виключити вищезазначене житлове приміщення з числа службових та надати йому і членам його сім`ї для постійного проживання, оскільки він, є військовослужбовцем, має вислугу на військовій службі 34 роки, перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, а тому має право бути забезпеченим разом зі своєю сім`єю квартирою. Вважав, що таке забезпечення може відбутись, зокрема, шляхом виключення квартири АДРЕСА_2 з числа службових та надання йому та членам його сім`ї для постійного проживання.
		Листом начальника КЕВ м. Володимир-Волинський від 26 лютого 2020 року № 22/449 позивачу було відмовлено у виключенні вищевказаної квартири з числа службових, що, на його думку, є порушенням житлових прав.
		 
		Уточнивши позовні вимоги,  ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири  АДРЕСА_2 та надати вказане житлове приміщення для постійного користування;
		- визнати неправомірною відмову КЕВ м. Володимир-Волинський, викладену у листі від 26 лютого 2020 року № 22/449 про неможливість виключення з числа службових жилого приміщення  однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ;
		- зобов`язати КЕВ м. Володимир-Волинський, як балансоутримувача, виключити з числа службового житла вказане житлове приміщення, у порядку, встановленому вимогами Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі  Інструкція № 380);
		- надати йому вищевказану квартиру для постійного проживання.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано позивачу у тимчасове користування на договірних умовах, тобто відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України». Вказаний експеримент триває і на цей час не визнаний таким, що суперечить законодавству України. Районний суд вказав, що позивач, як військовослужбовець, який має вислугу у ЗС України понад 20 років, не позбавлений права на отримання житлового приміщення, він і досі перебуває на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 10 серпня 2021 рокуапеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 квітня 2021 року  без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем та має вислугу на військовій службі понад 20 років, перебуває на квартирному обліку більше 20 років і потребує поліпшення житлових умов, має беззаперечне право на отримання житла для постійного проживання його та членів його сім`ї або за його бажанням грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення, яке гарантоване положеннями статті 47 Конституції України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».Проте, житлове приміщення, яке позивач просив виключити з числа службових та надати йому для постійного проживання, було надано йому у тимчасове користування на договірних умовах, як службове (штатно-посадове житло), на підставі договору від 13 січня 2020 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України».
		Апеляційний суд вказав, що укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем договір передбачає, що у разі отримання житлового приміщення для постійного проживання або службового житла або компенсації за належне для отримання житлове приміщення, або переведення на іншу посаду, або звільнення з військової служби користувач зобов`язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім`ї, укладення цього договору не створюєдля користувача та членів його сім`ї будь-яких інших прав на отримане у користування житлове приміщення, крім права тимчасового користування. Законодавством не передбачено можливості та порядку отримання військовослужбовцем для постійного проживання житла, яке було передане йому у тимчасове користування на договірних умовах у зв`язкуіз проведенням експерименту із забезпечення житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців ЗС України.
		ОСОБА_1 не надавалося в установленому законодавством порядку службове житлове приміщення, не видавався ордер на житло, а тому підстави виключати йогоз числа службових відсутні. Крім того, позивач залишився на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником  адвокатом Дяченком А. П., мотивована тим, що його, як військовослужбовця, фактично позбавлено права на отримання житла для постійного проживання, враховуючи вимоги статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Інструкції № 380. 
		Звертає увагу на те, з огляду на довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 06 листопада 2020 року № 350/301/5941 йому було надано службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Інструкції № 380, тобто в установленому законодавством порядку. Вказана довідка командира військової частини НОМЕР_1 спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу не надавалося в установленому законодавством порядку службове житлове приміщення, не видавався ордер на житло, а тому підстави виключати його з числа службових відсутні.
		 
		Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2021 року КЕВ м. Володимир-Волинський подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		Зазначив, що судова практика Верховного Суду, на яку посилається заявник, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначених судових справах та у справі, яка переглядається наявні різні фактичні обставини, що зумовлює різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Звертає увагу на те, що позивачу було надано у тимчасове користування спірну квартиру на договірних умовах, а не у порядку, визначеному Інструкцією № 380.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У серпні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 20 серпня 1985 року безперервно проходить військову службу у Збройних Силах, що підтверджується витягом з його послужного списку. Станом на час звернення до суду з позовом вислуга у ЗС України складала повних 34 роки. З 24 липня 2018 року він проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокується у м. Луцьку Волинської області (а. с. 8).
		 
		ОСОБА_1 взятий на облік Департаментом соціальної політики Луцької міської ради як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01 серпня 2018 року № 0000589563 (а. с. 9).
		 
		Витягом з протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1  від 05 вересня 2018 року № 16  ОСОБА_1 з 08 липня 2015 року зараховано до загальної та першочергової черги для отримання житла у м. Луцьку Волинської області (а. с. 10).
		 
		У довідці житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 05 вересня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 потребує поліпшення житлових умов (а. с. 11).
		 
		Відповідно до договору від 13 січня 2020 року про надання у користування військовослужбовцю структурного підрозділу Міністерства оборони України службового житла, балансоутримувачем якого є КЕВ м. Володимир-Волинський, позивачу було надано службове жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке відповідає нормам законодавства, встановленим для населеного пункту м. Луцька (а. с. 14-17).
		 
		11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до КЕВ м. Володимир-Волинський, в якому просив виключити вищезазначене житлове приміщення з числа службових та надати йому і членам його сім`ї для постійного проживання, оскільки він, є військовослужбовцем, має вислугу на військовій службі 34 роки, перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, а тому має право бути забезпеченим разом зі своєю сім`єю квартирою (а. с. 12).
		 
		Листом начальника КЕВ м. Володимир-Волинський від 26 лютого 2020 року № 22/449 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість виключення вищевказаної квартири з числа службових (а. с. 13).
		 
		Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 грудня 2018 року № 150159227 квартира  АДРЕСА_2 перебуває у державній власності Міністерства оборони України (а. с. 49).
		 
		Квартира  АДРЕСА_2 включена до списків придбаного Міністерством оборони України у 2018 році штатно-посадового житла, які передано для розподілу Західним територіальним КЕУ до КЕВ м. Володимир-Волинський відповідно до листа від 07 червня 2019 року № 515/1/2667/501 на підставі розпорядження Головного КЕУ від 19 березня 2019 року № 303/4569 на виконання рішення заступника Міністра оборони України від 13 березня 2019 року № 4178/3 щодо розподілу штатно-посадового житла (а. с. 50-53).
		 
		2. Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана його представником  адвокатом Дяченком А. П., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Частиною першою статті 118 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
		Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
		 
		Положеннями статті 125 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
		 
		Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 10801, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. 
		Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
		 
		Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 
		1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 
		2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 
		3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 
		4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
		 
		У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
		 
		Пунктом 10 розділу 7 Інструкції № 380 передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
		 
		Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 січня 2019 року Міністерством оборони України видано наказ № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України».
		 
		01 лютого 2019 року начальником квартирно-експлуатаційного управління ЗС України затверджено Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців ЗС України. Згідно з цим Порядком до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об`єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерством оборони України. Житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) за поданням головного квартирно-експлуатаційного управління ЗС України. Приймання-передача службового (штатно-посадового) житла на баланс квартирно-експлуатаційного органу та закріплення його за військовою частиною на праві оперативного управління проводиться на підставі наказу Міністерства оборони України, а в подальшому акту приймання-передачі основних засобів, передається документація на таке житло.
		 
		Наказ командира військової частини про закріплення службового (штатно-посадового) житла за відповідними посадами є підставою для укладення договору про надання в користування такого житла конкретному військовослужбовцю.
		 
		Зазначений договір не надає військовослужбовцю та членам його сім`ї права зареєструвати місце проживання за адресою відповідного житлового приміщення, а також не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення. Військовослужбовці, які забезпечуються службовим (штатно-посадовим) житлом та члени їх сімей реєструються за юридичною адресою військової частини.
		 
		13 січня 2020 року між військовою частиною НОМЕР_1 (управитель) та військовослужбовцем ЗС України, начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 майором м/с ОСОБА_1 було укладено договір про те, що управитель надає користувачу на строк проходження ним служби на посаді начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		У пункті 1.6. договору визначено, що цей договір не надає користувачу та членам його сім`ї права реєструвати місце проживання за адресою житлового приміщення та не є підставою для державної реєстрації речових прав на нього за користувачем та членами його сім`ї. 
		 
		Відповідно до пункту 3.1. договору користувач зобов`язаний використовувати житлове приміщення за призначенням.
		 
		Пунктом 3.12 договору передбачено, що у разі отримання житлового приміщення для постійного проживання або службового житла або компенсації за належне для отримання житлове приміщення, або переведення на іншу посаду, або звільнення з військової служби користувач зобов`язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім`ї. При цьому дія договору припиняється.
		 
		Відповідно до пункту 7.1 договору його укладення не створює для користувача та членів його сім`ї будь-яких інших прав на отримане у користування житлове приміщення, крім права тимчасового користування. Житлове приміщення не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, даруванню, викупу, передачі у заставу або займу чи в користування третім особам.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову  ОСОБА_1 , оскільки штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано позивачу у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 13 січня 2020 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України». Вказаний експеримент триває і на цей час не визнаний таким, що суперечить законодавству України. 
		 
		При цьому укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем договір
		від 13 січня 2020 року передбачає, що у разі отримання житлового приміщення для постійного проживання або службового житла або компенсації за належне для отримання житлове приміщення, або переведення на іншу посаду, або звільнення з військової служби користувач зобов`язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім`ї, укладення цього договору не створює для користувача та членів його сім`ї будь-яких інших прав на отримане у користування житлове приміщення, крім права тимчасового користування. 
		 
		Законодавством не передбачено можливості та порядку отримання військовослужбовцем для постійного проживання житла, яке було передане йому у тимчасове користування на договірних умовах у зв`язку із проведенням експерименту із забезпечення житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців ЗС України.
		 
		ОСОБА_1 не надавалось в установленому законодавством порядку службове житлове приміщення, не видавався ордер на житло, він таких доказів не надав, а тому виключати спірну квартиру з числа службових немає підстав.
		 
		При цьому позивач, який є військовослужбовцем і має вислугу на військовій службі понад 20 років, перебуває на квартирному обліку більше 20 років та потребує поліпшення житлових умов, має беззаперечне право на отримання житла для постійного проживання його та членів його сім`ї або за його бажанням грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення, яке гарантоване положеннями статті 47 Конституції України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». ОСОБА_1 залишився на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 для отримання житла, отже його право на отримання житла, як військовослужбовцем, не порушено.
		 
		Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 154/1331/20 (провадження № 61-9260св21) та від 30 серпня 2021 року у справі № 154/1944/20 (провадження № 61-7474св21).
		 
		Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20) є безпідставними, оскільки у зазначених справах та у справі, яка переглядається встановлені різні фактичні обставини справи, а саме те, що спірні квартири вже були виключені з числа службових у порядку Інструкції № 380 і на них було видано ордери на вселення виконавчим комітетом міської ради.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази колегією суддів відхиляються, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.
		 
		З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.
		 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат на користь заявника не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником  адвокатом Дяченком Андрієм Павловичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 квітня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:  Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. А. Воробйова
		 
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...