Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 559/2530/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2021.
Дата набрання законної сили: 17.11.2021
Номер судового провадження: 51-328км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019180040000493

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		17 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 559/2530/19
		провадження № 51-328км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) за №12019180040000493, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , несудимого в силу ст. 89 КК,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі  КК),
		за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07грудня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Зараховано ОСОБА_7 у термін відбуття покарання строк попереднього
		ув`язнення з 25 червня 2019 року по 16 вересня 2020 року з розрахунку день за день
		відповідно до ч. 5 ст. 72 КК.
		Судом вирішено цивільний позов ОСОБА_8 , а також питання щодо запобіжного заходу та речових доказів у провадженні.
		За вироком суду 02 червня 2019 року близько 23 години 00 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання свого вітчима ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 ), на ґрунті раптово виниклого побутового конфлікту з ОСОБА_9 , з метою вирішення конфлікту на свою користь, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті та бажаючи їх настання, умисно наніс кулаком правої руки два удари в ділянку грудей потерпілого, спричинивши таким чином тілесні ушкодження у виді тупої травми грудей з множинними двобічними переломами ребр та перелому грудної кістки, в результаті чого ОСОБА_9 упав на землю та помер на місці події.
		Волинський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2021 року залишив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. 
		Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а наявні ознаки необхідної оборони, оскільки він захищав своє життя від протиправних дій ОСОБА_9 , який погрожував йому вбивством із застосуванням сокири. На думку засудженого, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не кваліфікував його дій за ст. 118 КК. 
		Засуджений також стверджує про істотне порушення його прав і свобод під час затримання, а саме права на захист. Зокрема, зазначає, що з моменту його затримання о 10:00 25 червня 2019 року до моменту складання протоколу о 20:00 цього ж дня він був у статусі підозрюваного та в ході здійснення у цей проміжок часу слідчих дій на нього чинили психологічний тиск та не надали захисника, участь якого є обов`язковою. Указані обставини залишились без мотивованої відповіді судів попередніх інстанцій.
		Крім того, ОСОБА_7 , обґрунтовуючи доводи про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зазначає, що суди обох інстанцій призначаючи йому покарання, взяли до уваги лише одну обставину, яка пом`якшує покарання, а саме часткове добровільне відшкодування завданих потерпілому збитків, при цьому залишили поза увагою інші обставини, зокрема факт того, що він на всіх етапах визнав свою вину у заподіянні потерпілому смерті, не погоджуючись лише з кваліфікацією діяння; щиросердечно розкаявся; як член діючої громадської організації ветеранів АТО, за місцем проживання, останньої роботи, місцем служби в армії, місцем навчання, а також за час тримання під вартою у слідчому ізоляторі характеризується з позитивної сторони; одружений, має постійне місце проживання та реєстрації, соціально адаптований, має міцні соціальні зв`язки та утримує малолітню дитину, яка є інвалідом з дитинства, планує з дружиною народження другої дитини; несудимий та до адміністративної відповідальності не притягався, дотримувався умов обраного йому запобіжного заходу; до затримання ніс службу в Збройних силах України, брав безпосередню участь у бойових діях, є учасником АТО; сукупність обставин, які спричинили смерть потерпілого, як то його активні неправомірні дії, стан сп`яніння, поганий стан здоров`я; повністю відшкодовану шкоду ОСОБА_10 .
		Захисник ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі наводить доводи, аналогічні доводам касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині помилкової кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК, а також порушення права на захист у ході затримання. Наводить доводи щодо наявності в діях засудженого ознак необхідної оборони та перевищення її меж, уявної оборони. Стверджує про порушення органом досудового розслідування приписів ч. 5 ст.208 КПК під час затримання ОСОБА_7 , що мало потягнути за собою недопустимість похідних доказів від протоколу огляду місця події.
		Крім того, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи приписи ч.3 ст.404 КПК, відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів, а саме протоколу огляду місця події від 25 червня 2019 року з додатками до нього, протоколу затримання від 25 червня 2019 року, протоколу огляду трупа від 26 червня 2019 року, надав їм оцінку без безпосереднього дослідження,
		як і протоколу слідчого експерименту від 26 червня 2019 року, висновку експерта
		від 30 вересня 2019 року №95-Д, протоколу обшуку від 25 червня 2019 року та речовим доказам.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали вимоги своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити.
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважав їх необґрунтованими.
		Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду. Від представника потерпілого ОСОБА_11 надійшло клопотання про проведення судового засідання без її участі та без участі потерпілого ОСОБА_8 .
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону, та погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Висновок про винуватість засудженого ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду і оціненими відповідно до положень ст. 94 КПК з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності.
		При цьому сукупність доказів, досліджених судом першої інстанції з точки зору достатності та взаємозв`язку, не викликає сумніву, що засуджений ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК. Свої висновки суд обґрунтував,
		спираючись на показання самого засудженого, потерпілих, свідків, експерта, а також письмові докази у справі.
		Як видно з матеріалів справи, кримінальне провадження було розпочате за заявою ОСОБА_10 про зникнення її чоловіка ОСОБА_9 . Відповідно
		до вказівок першого заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури старшому слідчому СВ Дубенського ВП у вказаному провадженні було вирішено провести слідчі дії, зокрема: допитати потерпілу ОСОБА_10 , установити і допитати як свідків інших родичів та товаришів, яким може бути відомо про перебування ОСОБА_9 , направити запити до Держприкордонної служби України щодо перетинання ОСОБА_9 державного кордону, зібрати відомості щодо особи зниклого тощо. Також убачається, що 07 червня 2019 року було проведено огляд місця подіїдомогосподарства, де проживав ОСОБА_9 , допитано як потерпілого ОСОБА_8 , односельчан, оглянуто місцевість із використанням квадрокоптера. 
		Відповідно до протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 26 липня 2019року з додатками, вилучено інформацію про з`єднання абонентських номерів рухомого (мобільного) зв`язку (трафік) мобільних операторів, серед яких той, що належав засудженому, про результати опрацьованої інформації складено довідку.
		За протоколом затримання від 25 червня 2019 року ОСОБА_7 затримано о 19:00
		у порядку ст. 208 КПК, який формально з цього часу набув статусу підозрюваного. Матеріали кримінального провадження свідчать, що ОСОБА_7 мав змогу користуватися правовою допомогою. Про затримання особи було повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та було призначено адвоката ОСОБА_6 для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_7 , який здійснював його захист під час досудового розслідування та в ході судового розгляду. Зі змісту протоколу, який підписано особисто ОСОБА_7 , понятими та його захисником, убачається, що затриманому було повідомлено підстави затримання, а також права, передбачені ч. 4 ст. 208 КПК, роз`яснено права та обов`язки, визначені ст. 42 цього Кодексу. Будь-яких повідомлень щодо незрозумілості роз`яснених йому прав матеріали провадження не містять, де також відсутні заяви, зауваження та доповнення до протоколу вказаної процесуальної дії. Копія вказаного протоколу була вручена затриманому ОСОБА_7 
		26 червня 2019 року о 15:25 ОСОБА_7 у присутності захисника ОСОБА_6 буловручено підозру, роз`яснено права передбачені ст. 42 КПК, серед яких роз`яснено право нічого не говорити з приводу підозри чи в будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також давати пояснення або відмовитися від цього. Також підозрюваному під підпис вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного і роз`яснено право на захист, де він вказав, що бажає користуватися безоплатною правовою допомогою за рахунок держави.
		Цього ж дня було проведено слідчий експеримент з підозрюваним ОСОБА_7 , результати якого зафіксовано у протоколі проведення цієї слідчої дії. Згідно зі змістом вказаного протоколу відтворення дій та обставин події було проведено за участю захисника ОСОБА_6 , понятих ОСОБА_13 і ОСОБА_14 . Зміст протоколу свідчить, що учасникам було попередньо роз`яснено їхні права, будь-яких зауважень з їхнього боку щодо порядку проведення слідчої дії не надходило. Вбачається, що в ході слідчого експерименту підозрюваний добровільно та детально повідомив про подію злочину, показав, яким чином він завдавав тілесні ушкодження потерпілому  ОСОБА_8 та як переміщав тіло загиблого, де його заховав. Тіло потерпілого було виявлено неподалік від населеного пункту в лісопосадці, поряд із польовою дорогою обік залізничного полотна, частини тіла померлого відкриті зовні для огляду через нещільний покрив землі та гілля.
		Показання обвинуваченого ОСОБА_7 , надані під час судового розгляду, які суд дослідив безпосередньо, повністю узгоджуються із змістом пояснень ОСОБА_12 , наданих у ході слідчого експерименту. Так, засуджений не заперечував факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, указав, що не мав наміру убивати, підтвердив факт приховання тіла загиблого. Крім того, суд відповідно до вимог ст. 94 КПК надав оцінку показанням потерпілої ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_15 , свідка ОСОБА_16 , неповнолітнього свідка ОСОБА_17 , ряду письмових доказів у провадженні, які суд дослідив безпосередньо. 
		Що стосується думки сторони захисту про необхідність визнання протоколу огляду місця події від 25 червня 2019 року недопустимим доказом у зв`язку з незабезпеченням  ОСОБА_7 захисником під час його проведення, то колегія суддів виходить з наступного.
		За правилами ч. 2 ст. 48 КПК захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу. За приписами ч. 1 ст. 49 КПК суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою,
		а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об`єктивних причин не може його залучити самостійно, а також коли суд вирішить,
		що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його. Згідно зі ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою
		у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
		Отже, реалізація обов`язку забезпечення особи захисником залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного, яким відповідно до ч. 1 ст. 42, ст. 208 КПК єособа, якій у порядку, передбаченому статтями 276  279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		Доводи сторони захисту про порушення порядку отримання доказів органом досудового розслідування були предметом розгляду в суді першої інстанції та перевірки в апеляційному перегляді, обґрунтовано і вмотивовано відхилені судами попередніх інстанцій. Визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, суди попередніх інстанцій умотивовано визнали протокол огляду місця події 25 червня 2019року за участю ОСОБА_7 та похідні від нього докази допустимими. 
		Протокол огляду місця події від 25 червня 2019 року складений із дотриманням вимог, установлених статтями 104, 105, 107, 223, 237 КПК, підписаний усіма учасниками огляду, зокрема ОСОБА_7 , понятими ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , спеціалістом. Огляд місця події від 25 червня 2019 року проведений уповноваженим слідчим. Присутній під час огляду місця події ОСОБА_7 у статусі підозрюваного не перебував, затриманим не був. Жодних заяв чи зауважень під час проведення вказаної слідчої дії не подавав, що підтверджується протоколом огляду місця події від 25 червня 2019 року. Зміст пояснень засудженого в судовому засіданні суду касаційної інстанції не спростовує таких висновків місцевого та апеляційних судів. З огляду на викладене вище касаційний суд не вбачає підстав для висновку про порушення порядку отримання доказів та визнання їх недопустимими.
		Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019180040000493 за фактом зникнення ОСОБА_9 було розпочате 07 червня 2019 року, і до моменту з`явлення ОСОБА_7 25 червня 2019 року до правоохоронного органу із заявою про вчинення ним злочину було проведено ряд слідчих (розшукових) дій, які продовжували здійснюватися і надалі, тіло потерпілого поза розумним сумнівом було би виявлено внаслідок їх проведення. За інформацією, отриманою органом досудового розслідування за результатами огляду місця події, протокол якого сторона захисту вважає недопустимим доказом, зміст вироку відображує лише ті відомості, які не стосуються подій, що передували виявленню тіла потерпілого. 
		В обґрунтування обвинувального вироку судом покладені показання обвинуваченого, які суд сприймав безпосередньо відповідно до приписів статей 23, 95 КПК, а також безпосередньо досліджені письмові докази, серед яких і протокол слідчого експерименту від 26 червня 2019 року із підозрюваним ОСОБА_7 із додатками, який складено з дотриманням вимог статей 104, 223, 240 КПК. Зазначений протокол є самостійним доказом у справі, отримана в ході цієї слідчої дії інформація узгоджується зіншими доказами у справі, серед яких показання засудженого та свідків, що в сукупності та взаємозв`язку доводить винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.
		Доводи сторони захисту про застосування морального тиску відносно ОСОБА_7 збоку працівників правоохоронного органу були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано не погодилися з такими твердженнями обвинуваченого.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими. 
		Як визначив Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у справах «Вергельський проти України» (заява № 19312/06, рішення від 12 березня 2009 року) та «Яременко проти України» (заява № 32092/02, рішення від 12 червня 2008 року), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенції), це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом проведення ефективного офіційного розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення. Перевірка доводів засудженого стосовно незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
		Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути небезпідставною, тобто містити в своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам, або інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави.
		З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 у липні 2020року під час судового розгляду звернувся із заявою про вчинення посадовими особами Дубенського відділу поліції протиправних дій щодо нього. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зобов`язано посадових осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницьку, відповідно до ст. 214 КПК внести відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_7 до ЄРДР.
		У вказаній вище заяві від 23 липня 2020 року йдеться про вчинення морального тиску на ОСОБА_7 , що за його твердженням, здійснювався 25 червня 2019 року. Отже, зазначену заяву подано через рік після стверджуваного тиску та вчинення протиправних дій щодо нього. Зміст вказаної заяви не містить відомостей про обставини, що перешкодили обвинуваченому своєчасно звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення неправомірних дій щодо нього в порядку ст. 214 КПК. Колегія суддів ураховує, що за інформацією сторони обвинувачення, яка підтверджується змістом витягу з ЄРДР, наданого суду касаційної інстанції, кримінальне провадження за заявою ОСОБА_7 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК 26 січня 2021 року.
		Доводи касаційної скарги не містять посилань на конкретні обставини протиправного поводження з підозрюваним з боку працівників правоохоронного органу і хоча б яких об`єктивних даних на підтвердження таких обставин, що дають можливість перевірити, чи мала вказана заява належні підстави у своєму підґрунті. Як зазначає сторона захисту в касаційних скаргах, на всіх етапах кримінального провадження засуджений давав правдиві показання, зміст яких не змінювався і в судовому провадженні, оскільки той розкаявся у вчиненому і прагнув сприяти розслідуванню у кримінальному провадженні. Сторона захисту не обґрунтовує також, яким чином міг негативно позначитися стверджуваний вплив на позицію сторони захисту та результати процесуальних дій за участю засудженого за його бажання і прагнення сприяти розкриттю вчиненого ним кримінального правопорушення. Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безґрунтовними доводи сторони захисту про застосування незаконного впливу на ОСОБА_7 з боку працівників правоохоронного органу. 
		Саме фактичне затримання ОСОБА_7 без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону стосовно реалізації права на захист. Вимога присутності адвоката в ході затримання не передбачена положеннями КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема, приписи статей 207, 208 КПК не містять обов`язку забезпечити обов`язкову участь адвоката під час фактичного затримання.
		Водночас не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду. Вирішення питання про те, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й установити, що отримані докази є результатом такого порушення.
		Колегія суддів відзначає, що матеріали цієї справи містять докази того, що роз`яснення процесуальних прав підозрюваному було здійснено після фактичного затримання, він скористався допомогою захисника на досудовому розслідуванні. Разом із тим доводи сторони захисту не містять обґрунтування до спростування результатів слідчих дій, проведених за участю захисника, через порушення приписів статей 86, 87 КПК, як, зокрема, і результатів допиту засудженого в судовому провадженні з таких підстав. Отже, в цьому провадженні сторона захисту безпідставно ставить під сумнів дотримання гарантій справедливого судового розгляду, обґрунтовані підстави до цього в матеріалах провадження відсутні.
		Доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1
		ст. 115 КК, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Умисне вбивство, передбачене в ч. 1 ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони  умисною формою вини, коли винний усвідомлює суспільну небезпечність конкретної своєї дії, а отже, і достатню вірогідність або високу вірогідність, що наближається до неминучості, заподіяння смерті особі внаслідок вчиненого ним діяння, передбачає можливість настання таких наслідків і бажає або свідомо припускає їх настання.
		За положеннями ст. 36 КК, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоров`я від протиправних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, спрямованість, мета і межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту.
		Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій і усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.
		За умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони кримінальна відповідальність настає за ст. 118 КК. З об`єктивної сторони цей злочин, як і умисне вбивство, характеризується дією у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діями і наслідками. Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мета  захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони за наявності підстав до її здійснення.
		Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди нападнику загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
		Необхідну оборону слід відрізняти від уявної, визначеної приписами ст. 37 КК як дії, пов`язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про спрямованість умислу ОСОБА_7 саме на вбивство, за відсутності ознак як необхідної, так і уявної оборони, зваживши на те, що між засудженим та потерпілим були напружені стосунки, напередодні потерпілий звертався до правоохоронних органів із заявою про нанесення йому засудженим тілесних ушкоджень 01 червня 2019 року, тобто за день до його вбивства. 02 червня потерпілий ОСОБА_9 вдома перебував сам. ОСОБА_7 прибув до його господарства у темну пору доби, залишивши автомобіль на відстані близько 200 метрів від господарства. ОСОБА_7 до ОСОБА_9 прийшов без запрошення та з претензіями, якими спровокував конфлікт, унаслідок чого останній почав виганяти ОСОБА_7 з двору. Будучи за віком, статурою та за фізичними даними значно розвинутішим за потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_7 завдав потерпілому двох сильних ударів із наростаючою силою у грудну клітку, що спричинило тупу травму грудей у вигляді множинних двобічних переломів ребер та перелому грудної клітини. Потерпілий був худорлявої статури, інвалідом ІІ групи, його права рука була зламана та перебувала у гіпсі. Після скоєного ОСОБА_7 не вчинив жодних дій, спрямованих на надання потерпілому необхідної допомоги, залишив місце події, не повідомив правоохоронні органи про подію та вчинив ряд дій, спрямованих на приховування слідів злочину (витягнув тіло до лісопосадки, викопав яму, поклав туди тіло ОСОБА_9 та присипав його землею та гіллям).
		Оцінивши докази, які не містять будь-яких об`єктивних даних, які би підтверджували те, що дії потерпілого давали можливість ОСОБА_7 відчувати реальну загрозу та могли викликати у нього стан необхідної оборони, місцевий суд кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 115 КК. З висновками місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції, який, крім іншого, зазначив, що обвинуваченому було добре відомо про те, що він значно перевершує потерпілого фізично, а тому без жодних проблем зможе здолати його. Те, що обвинувачений прийшов у темну пору доби в будинок до потерпілого (інваліда ІІ групи, який мав переломом правої руки, значно фізично слабшого) і далі
		на його ж подвір`ї завдав йому два удари кулаком у грудну клітку, спричинивши тим самим множинні двобічні переломи ребер та перелом грудної клітки, що спричинило смерть потерпілого, його подальші дії (перетягнення тіла потерпілого з подвір`я та його закопування, знищення доказів) у сукупності з дослідженими місцевим судом доказами повністю спростовують версії сторони захисту як про перевищення меж необхідної,
		так і уявної оборони, і не дають законних підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст.118 КК.
		Оскільки суди встановили, що визначальним у поведінці засудженого було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі дії не становлять за своїми ознаками необхідної оборони, є протиправними і мають оцінюватись на загальних підставах. Отже, дійшовши обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві, суди правильно кваліфікували його дії за ч. 1 ст.115 КК.
		Оцінюючи викладені у касаційній скарзі захисника доводи про порушення апеляційним судом приписів ст. 404 КПК, колегія суддів виходить з такого. 
		Як убачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ОСОБА_7 містила клопотання про повторне дослідження частини доказів у провадженні. В судовому засіданні 02 квітня 2021 року (за змістом аудіозапису цього засідання) вказане клопотання було поставлено на обговорення, за результатом якого відмовлено у його задоволенні з наведенням відповідного обґрунтування.
		За приписами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
		У ході перегляду даного кримінального провадження апеляційний суд таких обставин не встановив. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. 
		Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилось у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів у цьому провадженні свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності таких дій. Колегія суддів ураховує, що суд апеляційної інстанції не давав оцінки доказам, відмінної від тієї, що була надана в суді першої інстанції, а отже, доводи сторони захисту в частині порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК
		є безпідставними. Клопотання сторони захисту розглянуто з урахуванням вимог КПК.
		Щодо доводів про суворість покарання, яке призначено засудженому, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. 
		За положеннями ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. За приписами ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. 
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак особи, щодо якої ухвалено обвинувальний вирок, які мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у аспекті застосування приписів зазначеної статті КПК вимагає від суду з`ясувати питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення за класифікацією, визначеною в ст. 12 КК. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму вини, мотивацію винуватого тощо.
		Вказаних вимог закону під час призначення покарання ОСОБА_7 місцевим судом дотримано. Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував, що злочин, вчинений засудженим, належить до категорії особливо тяжких злочинів, його наслідки у виді смерті людини, зважив на поведінку ОСОБА_7 після вчинення злочину, зокрема те, що він намагався приховати його вчинення. Також суд узяв до уваги відомості про особу засудженого, серед них і ті, на які сторона захисту посилається у касаційній скарзі, зокрема те, що він є не судимим в силу ст. 89 КК, його сімейний стан, що він не перебуває на спеціальних обліках у нарколога та психіатра, має позитивну характеристику за місцем реєстрації та за місцем проживання, врахував те, що він є учасником бойових дій, брав участь в АТО. Обставинами, що пом`якшують покарання засудженого, суд визнав часткове добровільне відшкодування завданих збитків, урахував відсутність обставин, що обтяжують покарання. Стосовно щирого каяття суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_7 щирого жалю з приводу вчиненого та осуду своєї поведінки, навівши у вироку докладні мотиви такого рішення. 
		Санкція ч. 1 ст. 115 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Зваживши на наведені вище обставини, суд призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК наближене до мінімальної межі санкції вказаної норми кримінального закону. Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу за своїм розміром є пропорційним і співмірним вчиненому та його наслідкам.
		Взявши до уваги обставини, досліджені та встановлені судами, в тому числі й ті, на які посилається сторона захисту у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції погоджується 
		 
		 
		 
		зрішенням судів попередніх інстанцій стосовно визначення виду та розміру призначеного покарання. Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років не є надто суворим, воно відповідає тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а обставини, про які йдеться в касаційній скарзі, не суперечать висновку судів стосовно призначеного покарання, яке є законним і справедливим. 
		Суд апеляційної інстанції у відповідності з вимогами ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи апеляційної скарги, дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...