Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/3572/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; валютного регулювання і валютного контролю, з них; за участю органів доходів і зборів.
Надіслано судом: 23.11.2021. Зареєстровано: 24.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2021.
Дата набрання законної сили: 17.11.2021
Номер судового провадження: К/9901/29674/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 листопада 2021 року 
		м. Київ
		справа № 806/3572/17
		адміністративне провадження № К/9901/29674/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Блажівської Н.Є., 
		суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
		за участі:
		секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
		представника Позивача:      Соломикіна В.В.,
		представника Відповідача: Цісар Г.І.,
		розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» 
		на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (суддя Панкеєва В.А.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року (судді: Матохнюк Д.Б.,      Боровицький О. А., Шидловський В.Б.)
		у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод»
		до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків 
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (надалі також -Позивач, ДП «ЖЛГЗ») звернулось до суду з адміністративним позовом до     Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі  з великими платниками податків) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2017 року №000896.
		В обґрунтування позову зазначило, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнято Відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, сформовані у ході контрольного заходу, щодо фактичного порушення строків розрахунків зроблені без врахування укладеного договору про відступлення права вимоги.
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на суперечливість обставин справи, Позивачем мали бути надані беззаперечні докази реальності договору відступлення права вимоги за зовнішньоекономічним контрактом із нерезидентами "Brockett Service LTD" (Великобританія), в інакшому випадку допущені останнім помилки у декларації та оборотно-сальдовій відомості за період з 1 липня 2017 по 14 серпня 2017 дають підстави до висновку, що фактичного відступлення вимоги на момент проведення перевірки не відбулось, а укладений договір є спробою уникнути відповідальності за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.
		Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2017 року  №000896 в повному обсязі.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладення договору відступлення права вимоги є належним способом припинення зовнішньоекономічних відносин, а, відтак, у податкового органу були відсутні підстави для застосування до Позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків розрахунків за такими зобов`язаннями.
		Проте, постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Так, Верховний Суд у своїй постанові від 14 квітня 2021 року зазначив про те, що: апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України, адже оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують протилежне тлумачення, без зазначення належних причин відходу від попередньої оцінки, чи вказівки на причини визнання її помилковою; задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не врахував, що правомірність застосування штрафних санкцій за порушення строків розрахунків із нерезидентом ООО "Идея-А" (Азейбарджан) за контрактом від 24 лютого 2016 року  №65у розмірі 188,78 грн Позивачем фактично не заперечувалась, про що окремо було наголошено представником Позивача у відповіді на відзив; крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано, що укладення договору відступлення права вимоги №160117 від 16 січня 2017 року жодним чином не впливає на правомірність висновків податкового органу про порушення Позивачем строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом з "Brockett Service LTD" (Великобританія) у період з 14 січня 2017 року по 16 січня 2017 року.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року - без змін.
		Ухвалюючи це рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" та Brockett Service LTD з 16 січня 2017 не припинились, а продовжувались, а валютні кошти за поставлений товар по зовнішньоекономічному контракту продовжували надходити на рахунки Позивача. Враховуючи викладене вище, ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" ні 19 травня 2017 року, ні 1 липня 2017 року не повідомляло про вказаний договір відступлення від 16 січня 2017 року, а також вказаний договір під час перевірки Позивачем не надавався, а був наданий разом із запереченнями на акт перевірки. Крім того, під час адміністративного оскарження акта перевірки Позивачем не надано жодних документів, які б засвідчували, що на виконання договору про відступлення права вимоги ТОВ "Екліпс Інвест" письмово повідомило боржника - "Brockett Service LTD" про набуття прав кредитора за зовнішньоекономічним контрактом та інших документів на підтвердження реальності господарських операцій по договору відступлення. Таким чином, за сукупністю викладених фактів, Позивачем інших доказів реальності договору відступлення суду не надано, а допущені помилки у декларації та оборотно-сальдовій відомості за період з 1 липня 2017 по 14 серпня 2017 року дають підстави дійти висновку, що фактичного відступлення вимоги на момент проведення перевірки не відбулось, а укладений договір є спробою уникнути відповідальності за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями. Щодо оскарження податкового повідомлення-рішення в частині порушення терміну розрахунків з нерезидентом ООО" Идея-А" (Азебайджан) за поставку товару, то Позивач не наполягав на задоволенні позову в цій частині та не заперечував про наявність такого порушення.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив  їх скасувати та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог. 
		При цьому Позивач підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідач не скористався правом надіслати письмовий відзив на касаційну скаргу, проте у судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідача заперечував проти викладених у скарзі доводів, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, Офісом ВПП ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «ЖЛГЗ», за результатами якої складено акт від 23 серпня  2017 року №2941/28-10-14-02/00375504.
		Згідно з висновками акта Позивачем порушено вимоги статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (надалі  також- Закон № 185/94-ВР) при виконанні зовнішньоекономічних контрактів із нерезидентами "Brockett Service LTD" (Великобританія) та ООО "Идея-А" (Азербайджан) та пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 вересня 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі також - Закон №185/94).
		Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведених норм ґрунтуються на  недотриманні останнім строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами:
		1) з нерезидентом "Brockett Service LTD" (Великобританія) від 16 вересня 2016 року  №16/09/2016 на загальну суму 350 460 Євро у період з 14 січня 2017  року по 25 травня 2017 року;
		2) з нерезидентом ООО "Идея-А" (Азейбарджан) від 24 лютого 2016 року  №65 на суму 23,70 доларів США у період з 29 квітня 2017 року по 7 серпня 2017 року.
		На підставі виявлених контролюючим органом порушень винесено податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2017 року № 0006551402, яким до Позивача застосовано суму штрафних санкцій та/або пені у розмірі 6341266,52 грн.
		Не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням, Позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
		Рішенням Державної фіскальної служби України від 24 листопада 2017 року № 27460/6/99-11-01-02-25 скаргу Товариства було задоволено частково та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2017  року №0006551402 в частині застосування штрафних санкцій на суму 2307463,49 грн.
		Ян наслідок, за результатом адміністративного оскарження податковим органом  винесено нове податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2017 року №000896, яким за порушення строків валютних розрахунків до Позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 4033803,03 грн.
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи Позивача  (особи, що подала касаційну скаргу)
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не врахували існування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №806/2513/17, якою pобов`язано Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" зняти з валютного контролю зовнішньоекономічні операції по договорах купівлі-продажу №25/11/15 від 25 листопада  2015 року Позивача з компанією Petergrow LTD (Великобританія), №07/12/15 від 7 грудня 2015 з компанією RONDE HOLDING LTD (Великобританія), №16/09/16 від 16 вересня 2016 з компанією Brockett Services LTD (Великобританія), відобразивши в обліку Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заміну первісного кредитора Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКЛІПС ІНВЕСТ".
		На думку Позивача, встановлені у цьому рішенні  обстави  є преюдиційними для цілей вирішення спору про скасування податкового повідомлення-рішення. 
		В обґрунтування своїх доводів щодо преюдиційності встановлених у справі №806/2513/17 обставин для цілей кваліфікації його дій, як таких,  що не утворюють складу правопорушення, Позивач посилається на висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 7 жовтня 2020 року у справі № 489/3296/16-а, від 03 листопада 2020 року у справі №808/2696/15 (ПР/808/7/16), від 22 жовтня 2020 року у справі № 809/1238/16, від 06 липня 2021 року у справі №826/7677/17, від 14 червня 202І року у справі № 140/893/19 від 28 квітня 2021 року у справі № 803/54/16, від 14 квітня 2021 року у справі № 420/2478/19, від 18 лютого 2021 року у справі №0870/6104/12, від 17 грудня 2020 року у справі №810/1625/16.
		З посиланням на правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року по справі №1340/3649/18, Позивач стверджує, що надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим, а відтак договір відступлення права вимоги був укладений в межах звичайної господарської діяльності Позивача, є економічно виправданим та відповідає вимогам чинного законодавства України.
		Крім того, Позивач наводить посилання на судову практику Верховного Суду (постанова від 7 березня 2018 року у справі №820/7065/16), за якою суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
		4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Верховний Суд, заслухавши представників Позивача, Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу,  переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого. 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
		Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
		Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.265 пункт 14.1 статті 14 ПК України).
		Згідно з підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.
		За змістом підпункту 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
		Приписами статті 1 Закону № 185/94 (в редакції чинній на час існування відповідних правовідносин) визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
		При цьому на строк до шести місяців Національний банк України має право запроваджувати інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
		Так, на час виникнення спірних правовідносин, Постановами НБУ від 14 вересня 2016 року № 386 від 13 грудня 2016 року №410 було встановлено, що розрахунки за операції з експорту та імпорту товарів, передбачені статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.
		Відповідно до статті 4 Закону №185/94 порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
		У постанові від  31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18, на яку, між іншим посилається Позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформував висновок, відповідно до якого Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим. Залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.
		Разом з тим, у межах цієї справи, як свідчить зміст установлених судами першої та апеляційної інстанцій, на час проведення контрольного заходу та виявлення порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями ні зарахування однорідних зустрічних вимог, ні зміни кредитора у зобов`язанні  не відбулось.
		Крім того, між Позивачем та нерезидентом ООО «Идея-А» (Азейбарджан) укладено договір №65 від 24 лютого 2016  року про поставку товару.
		Так, як встановлено судами, на виконання умов контракту укладеного з "Brockett Service LTD" (Великобританія) від 16 вересня 2016 року №16/09/2016 Позивач зобов`язаний був поставити сік яблучний концентрований освітлений натуральний на загальну суму 495,000 євро, що підтверджується специфікацією №1 до вказаного договору від 16 вересня 2017 року.
		На підтвердження факту виконання умов договору Позивачем надано митні декларації поставок яблучного соку: №209000019/2016/024170 від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024172 від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024173  від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024174 від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024177 від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024179 від 21 вересня 2016 року; №209000019/2016/024512 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024515 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024518 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024520 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024522 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024524 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024525 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024526 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024534 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024535 від 24 вересня 2016 року; №209000019/2016/024580 від 25 вересня 2016 року; №209000019/2016/024719 від 25 вересня 2016 року; №209000019/2016/024724 від 25 вересня 2016 року; №209000019/2016/024023 від 22 вересня 2016 року; №209000019/2016/025056 від 27 вересня 2016 року; №209000019/2016/025057 від 27 вересня 2016 року; №209000019/2016/025058 від 27 вересня 2016 року; №209000019/2016/025059 від 27 вересня 2016 року; №209000019/2016/025063 від 27 вересня 2016 року; №209000019/2016/025252 від 28 вересня 2016 року; №209000019/2016/025399 від 29 вересня 2016 року; №209000019/2016/025400 від 29 вересня 2016 року; №209000019/2016/025401 від 29 вересня 2016 року; №209000019/2016/025403 від 29 вересня 2016 року; №209000019/2016/025430 від 1 жовтня 2016 року.
		Як стверджував Позивач, з метою уникнення простроченої дебіторської заборгованості між ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" та ТОВ "ЕКЛІПС ІНВЕСТ" було укладено договір відступлення права вимоги №160117 від 16 січня 2017 року. Згідно з актом приймання-передачі права вимоги до договору відступлення, підтверджується перехід права вимоги на суму 350460,00 євро, що еквівалентно     9960985,80 грн та передачу відповідних документів, на яких базується таке право.
		Однак, встановлені судами попередніх обставини вказують про фіктивний характер правочину щодо відступлення вимоги за зовнішньоекономічним контрактом з "Brockett Service LTD" (Великобританія) та укладення такого виключно з метою уникнення відповідальності за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.
		Про такий характер правочину щодо відступлення права вимоги свідчить те, що   на рахунки Позивача нерезидентом "Brockett Service LTD" по контракту №16/09/2016 від 16 вересня 2016 року - 25 липня 2017 року направлено платіж в розмірі 20000,00 євро.
		Хоч і листом від  4 серпня 2017  року компанія "Brockett Service LTD" повідомила, що кошти були перераховані Позивачу помилково, натомість вони призначалися для погашення заборгованості компанії перед новим кредитором ТОВ "ЕКЛІПС ІНВЕСТ", це не спростовує того, що листом від 19 травня 2017  року № 5-297 Позивач направив відповідь на запит Офісу великих платників податків ДФС від 20 квітня 2017 року, за змістом якого станом на 19 травня 2017 року розрахунок за поставлений товар компанією "Brockett Service LTD" не проведено, підприємство вживає заходи для досудового стягнення коштів, крім того, підготовлена позовна заява, яка найближчим часом буде подана до суду.
		Крім того, згідно  з декларацією про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01 липня 2017 року ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" задекларувало товар, який експортовано та за який не надійшла оплата у встановлені законодавством терміни на валютний рахунок в уповноваженому банку на загальну суму 350460 євро. Тобто, декларування Позивачем здійснено вже після укладення договору відступлення та Позивач визнав таку дебіторську заборгованість у декларації в період з 01 квітня 2017 року по 01 липня 2017 року.
		Також під час проведення перевірки у серпні 2017 року Позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 362 "розрахунки з іноземними покупцями" із нерезидентом "Brockett Service LTD", за період з 01 липня 2017 по 14 серпня 2017 року, згідно з якою дебіторська заборгованість на кінець періоду складає 330460,00 євро. Тобто, під час перевірки в бухгалтерському обліку Позивача операції з ТОВ "ЕКЛІПС ІНВЕСТ" не зазначались.
		Отже, наведене вище, як встановлено судами, свідчить про те, що  взаємовідносини між ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" та Brockett Service LTD з 16 січня 2017 року фактично  не припинились, а продовжувались та валютні кошти за поставлений товар по зовнішньоекономічному контракту продовжували надходити на рахунки Позивача.
		Враховуючи викладене вище та те, що ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" ні 19 травня 2017 року, ні 1 липня 2017  року не повідомляло про договір відступлення, а також вказаний договір під час перевірки не надавався, а був наданий разом із запереченнями на акт перевірки, а також зважаючи на те, що при адміністративному оскарженні Позивачем не надано жодних документів, які б засвідчували, що на виконання договору про відступлення права вимоги ТОВ "Екліпс Інвест" письмово повідомило боржника - "Brockett Service LTD" про набуття прав кредитора за зовнішньоекономічним контрактом від 16 вересня 2016 року № 16/09/2016 та інших документів на підтвердження реальності господарських операцій по договору відступлення, суди першої та апеляційної інстанції  зазначили про доведеність у ході судового розгляду фактів, які свідчать про  допущення Позивачем порушень щодо строків розрахунків за операціями із "Brockett Service LTD". 
		Позивач у касаційній скарзі стверджує, що суди, роблячи такий висновок, не врахували встановлених постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №806/2513/17 обставин, які є преюдиційними.
		Разом з тим, колегія суддів критично ставиться до таких аргументів касаційної скарги, з огляду на таке. 
		Відповідно до частини четвертої  статті  78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		При цьому за змістом частин п`ятої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України,  варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства країни учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2015 року №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року  у справі №825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі №813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі №814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи №826/7424/17 (постанова від 30 вересня 2021 року).
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
		Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №522/7758/14-ц.
		Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		Порівняння засад (принципів) цивільного та господарського судочинства, закріплених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України із засадами (принципами) адміністративного судочинства дозволяє стверджувати, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі є обов`язковим лише при вирішенні публічно-правових спорів.
		Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
		Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29 листопада 2019 року у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Крім того, колегія суддів враховує, що зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		Як обставини преюдиційного характеру скаржник просив урахувати те, що у судових рішеннях у справі №806/2513/17 зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" зняти з валютного контролю в тому числі зовнішньоекономічні операції по договору купівлі-продажу з компанією Brockett Services LTD (Великобританія), відобразивши в обліку Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заміну первісного кредитора Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКЛІПС ІНВЕСТ" та встановлено обставину щодо заміни кредитора у правовідносинах між компанією Brockett Services LTD (Великобританія) та Позивачем.  З урахуванням цього Позивач вважає, що у цих судових рішення установлено обставини щодо відступлення права вимоги   іншому кредитору.
		Однак висновки, викладені у постановах Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі №806/2513/17 щодо відступлення права вимоги іншому кредитору, правильно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій у якості встановлених обставин, оскільки такі є лише їх правовою оцінкою іншим судом. До того ж обставини щодо дійсної заміни сторони у зобов`язанні в аспекті дотримання вимог Закону №185/94-ВР у ході судового розгляду спростовані Відповідачем на підставі відповідних доказів, а відтак відповідні доводи правомірно розцінені судами як такі, що не свідчать про своєчасність проведення розрахунків між сторонами та не вказують про дотримання Позивачем строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами. 
		Висновки судів є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
		Необхідно зазначити й те, що Позивач не заперечував виявленого у ході котрольного заходу  порушення терміну розрахунків з нерезидентом ООО" Идея-А" (Азебайджан) за поставку товару та не наполягав на задоволенні позову в цій частині.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.
		Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц:  висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову,  зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Позивач у касаційній скарзі посилається на висновки, сформовані у постанові Верховного Суду  від 7 березня 2018 року у справі №820/7065/16, згідно з якими надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
		Разом з тим, у межах справи №820/7065/16 не було встановлено обставин, які б свідчили, що платник податків  на стадіях податкового контролю та при судовому розгляді подавав зовсім відмінний комплект доказів на підтвердження дотримання строків розрахунків за зовнішньоекономічною операцією. Відтак, відсутні підстави  вважати, що правовідносини у цій справі та у справі №820/7065/16  є подібними.
		Щодо інших посилань Позивача на правові висновки Верховного Суду щодо преюдиційності обставин встановлених у судовому рішенні, що набрало законної сили, то ці висновки також сформовані в тому числі в результаті спростовування/або неспростовування таких обставин, зокрема, відповідно до частини п`ятої статі 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасниками справи.  
		Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам в зазначених у касаційній скарзі справах, переглянутих у касаційному порядку,  з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. У відповідних постановах Верховного Суду, касаційний суд, перевіряючи на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, врахував, зокрема, що наданий обсяг доказів підтверджує або не підтверджує обставини, викладені у судових рішеннях, які набрали законної сили, обставини. Відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі в підтвердження складу правопорушень. 
		Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
		Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, - є безпідставним.
		Отже, необхідно погодитися із висновками судів щодо правомірності податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір. 
		Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		У цілому ж доводи заявника касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі твердження не можуть свідчити про необхідність скасування рішень судів першої  та апеляційної інстанцій.
		Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
		4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.
		Отже,  Верховний Суд  у складі  колегії  суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		Згідно із частиною першою статті  350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» залишити без задоволення. 
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча суддя                                                                       Н.Є. Блажівська
		 
		Судді                                                                                           І.Л. Желтобрюх
		 
		                                                                                          М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...