Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/17972/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2021.
Дата набрання законної сили: 23.11.2021
Номер судового провадження: 61-2081ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		23 листопада 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 592/17972/19
		провадження № 61-2081св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		третя особа - управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 05 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю.,                          Собини О. І.
		В С Т А Н О В И В:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , третя особа - управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
		В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, щоз лютого 2009 року вона проживала з відповідачем однією сім`єю. У період спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . В березні 2013 року фактичні шлюбні відносини з відповідачем припинилися. Через те, що відповідач майже не бачився з дитиною, не телефонував їй та матеріально майже не забезпечував, в березні 2014 року вона звернулася до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. Зазначає, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2014 року її позов задоволено, однак рішенням Сумського апеляційного суду це рішення змінено, у задоволені вимог відмовлено і попереджено відповідача про можливість позбавлення його батьківських прав. З 2014 по 2019 рік відповідач повністю ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків і за цей період взагалі не бачив своєї дитини, жодного разу їй не телефонував. Зазначає, що на даний час відповідач ніяким чином не піклується про дочку, не проявляє інтересу до її долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, її фізичним та духовним розвитком, навчанням, не спілкується та матеріально не забезпечує. Вказує, що вихованням дитини займається лише вона та її батьки. Зазначає, що наведені в позові обставини доводять вину відповідача в ухиленні від своїх обов`язків по вихованню дитини. 
		Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просила позбавити ОСОБА_2  батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 та стягнути з відповідача сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу. 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 листопада 2020 року позов задоволено; позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоспілкування відповідача з дитиною через соціальну мережу «Однокласники» та месенджер «Viber» є недостатнім для розвитку дитини, її виховання, формування у неї відчуття піклування з боку батька. Крім того, звернення відповідача до Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради із заявою про визначення часу зустрічі з його малолітньою дочкою свідчать про ситуативний характер по відношенню до виховання своєї доньки, оскільки будь-яких перешкод з боку позивача, які б давали йому підстави для такого звернення, судом не встановлено.
		Постановою Сумського апеляційного суду від 05 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шарикіна Ю. В. задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач довів той факт, що він не втратив бажання налагодити спілкування з дитиною, продовжує вважає себе її батьком, заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки, а тому така його поведінка свідчить, що про його інтерес до дитини, але ці обставини залишилися поза увагою місцевого суду. Відповідач здійснював дії спрямовані на побачення зі своєю дочкою та налагодження спілкування з нею, проте позивачем здійснювалися дії по перешкоджанню відповідачу у спілкуванні зі своєю дочкою, а тому останній, враховуючи те, що він є іноземцем та фактично постійно проживає в Республіці Туніс обмежений у можливості постійно спілкуватися із своєю дочкою та приймати участь в її вихованні. При цьому сам факт недостатньої активності відповідача у захисті свого порушеного права на вільне спілкування з дочкою, не може слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021  року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватипостанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 409/1865/17-ц, 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц, 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17, 13 квітня 2020 року в справі                               № 760/468/18, 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18, 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, 11 вересня 2020 року в справі № 371/693/18, 13 січня                         2021 року в справі № 607/5596/19, 23 листопада 2020 року в справі № 227/2272/18.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд на свій розсуд переоцінив докази у справі та не звернув уваги на те, що відповідач не надає фінансової допомоги дитині, та звернувся до органу опіки і піклування із заявою про встановлення графіку побачень  з дочкою після того як позивач звернулася до суду з указаним позовом.
		Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну  скаргу
		У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - Шарикін Ю. В. , подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив залишити рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що у справі                                                № 591/1689/14-ц винесено постанову апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав і попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та вже через 1,5 місяці ОСОБА_1 знову звернулася до суду з аналогічним позовом. Однак 1,5 місяці не може бути розумним строком для зміни поведінки відповідача. Також вказує, що посилання позивача на постанови Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах, є необгрунтованими.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Установлено, щоз лютого 2009 року сторони проживали однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 і відповідно до повного свідоцтва про народження дитини виданого 26 грудня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області її батьком записаний ОСОБА_2 . 
		Повторне свідоцтво про народження дочки видано після внесення до актового запису про народження доньки даних про батька - ОСОБА_2 , який просив її записати його батьком дитини і вона дала згоду.
		Неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , а батько - у Республіці Туніс, громадянином якої він є.
		Позивач у березні 2014 року вже зверталася до суду з вимогою про позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх дитини ОСОБА_3 і заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2014 року у справі № 591/1689/14-ц її вимоги задоволено. 
		Постановою Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у справі                                 № 591/1689/14-ц скасовано заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми                         від 20 травня 2014 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено і попереджено відповідача про можливість позбавлення його батьківських прав щодо дитини в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків. 
		Відмовляючи у позові апеляційний суд керувався висновками Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява                                     № 31111/04), у якій суд наголосив, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). 
		Згідно з довідкою Сумського дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 25 «Білосніжка» м. Суми, Сумської області від 15 серпня 2019 року, за період перебування в садочку батько дитини не приймав участі у вихованні дитини, а саме, не спілкувався з вихователями, не брав участі в батьківських зборах та інших заходах колективу, не цікавився життям дочки. 
		Відповідно до довідки Комунальної установи Сумська спеціалізована школа І - ІІІ ступенів № 7 імені Максима Савченка Сумської міської ради від 21 серпня 2019 року зі слів класного керівника за період навчання і по день видачі довідки батько учениці ОСОБА_3 не спілкувався з класним керівником, не брав участі в батьківських зборах та інших заходах класного колективу, не цікавився життям своєї дочки.
		Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради після отримання позову та долучених до нього матеріалів, 03 липня 2020 року зроблено висновок про неможливість позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої дочці, враховуючи інтереси дитини та її ставлення до батька і наявність у самого батька бажання налагодити свої стосунки з дочкою.
		У висновку зазначено, що під час обстеження умов проживання дитини було проведено бесіду з позивачем ОСОБА_1 , яка повідомила про те, що згодна розглядати питання участі батька у вихованні дочки тільки після рішення суду щодо позову про позбавлення відповідача батьківських прав. При цьому малолітня ОСОБА_3 повідомила, що свого батька вона давно не бачила та не пам`ятає як він виглядає. Бачила його тільки на фотокартках, тому відповідачу запропоновано налагодити з дитиною стосунки. 
		Фактичне спілкування зі своєю дочкою відповідач здійснює через позивача в соціальній мережі «Однокласники» та месенджер «Viber». 
		З переписки відповідача з позивачем через соціальну мережу «Однокласники» вбачається, що 10 вересня 2014 року відповідач повідомив позивача про те, що приїздить до м. Суми та просив надати можливість для його побачення з дочкою, на що отримав відповідь про те, що розмова з приводу його побачення з дочкою відбудеться лише після того, як він сплатить грошові кошти на забезпечення дитини.
		У липні 2015 року позивач запропонувала купити їй та дитині білети в Туреччину, а також приїхати відповідачу в цей період до Туреччини для побачення з дитиною. На пропозицію відповідача приїхати разом із дитиною до Тунісу, позивач відмовилася та повідомила відповідача про те, що останній повинен організувати дитині за три роки відпочинок.
		З переписки позивача з відповідачем через месенджер «Viber» убачається, що останній запитував у позивача коли він зможе побачитися із своєю дочкою, на що жодної відповіді не отримав. 
		Відповідач надсилав 19 грудня 2018 року на «Viber» позивача привітання для дочки з днем народження та повідомив, що бажає приймати участь у її вихованні. В березні відповідач запропонував позивачу зустрітися, проте відповіді не отримав. У подальшому на пропозицію відповідача побачитися з дитиною, останній був повідомлений про те, що жодних зустрічей з дитиною не відбудеться доки позивач не отримає офіційного документа, а саме рішення комісії або суду.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
		Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських правє виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня                   2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
		У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява                                    № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
		Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
		Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема,                   від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі                             № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня                          2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі                                           № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
		Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дочки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочки ОСОБА_3 .
		Апеляційний суд правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав апеляційним судом не встановлені.
		Крім того, судом враховано поведінку самого позивача, спрямовану на створення перешкод відповідачу в спілкуванні з дочкою, та надані відповідачем докази про вчинення ним дій направлених на побачення з дитиною.
		Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 409/1865/17-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц, від 11 березня 2020 року в справі                                                № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року в справі  № 760/468/18, від 29 квітня                     2020 року в справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 11 вересня 2020 року в справі № 371/693/18, від 13 січня 2021 року в справі                                 № 607/5596/19, від 23 листопада 2020 року в справі № 227/2272/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Так, у справі № 409/1865/17-ц у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд та вказав, що: «вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з дочкою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Крім того, суди правильно не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини».
		Верховний Суд своєю постановою від 02 жовтня 2019 року у справі                                                     № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, зазначаючи, що: «апеляційний суд дійшов передчасного висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та апеляційним судом, а належних та допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано. За таких обставин, суд першої інстанції відмовляючи в позові, дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.».
		Аналогічних висновків щодо недоцільності позбавлення батьківських прав дійшов Верховний Суд і у постановах від 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17,                    від 13 квітня 2020 року в справі  № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року в справі                          № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 11 вересня         2020 року в справі № 371/693/18, від 23 листопада 2020 року в справі № 227/2272/18, отже висновки, викладені у вказаних постановах, на які посилається заявник, не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, що переглядається.
		Суд не приймає посилання заявника на невідповідність оскаржуваного судового рішення висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 січня 2021 року в справі № 607/5596/19, оскільки Верховний Суд, направляючи справу                                                    № 607/5596/19 щодо позбавлення батьківських прав на новий судовий розгляд вказав, що: «ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не надали будь-якої оцінки висновку державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав, не мотивували чому зазначений висновок суперечить інтересам дитини та не з`ясували всіх обставин, на підставі яких його було складено». Таким чином, у вказаній справі та у справі, що переглядається встановлені різні фактичні  обставини справи.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд на свій розсуд переоцінив докази у справі та не звернув уваги на відсутність фінансової допомоги дитині, та той факт, що відповідач звернувся до органу опіки і піклування із заявою про встановлення графіку побачень  з дочкою після того як позивач звернулася до суду з указаним позовом не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                          № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції                             від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		Щодо судових витрат                                                                                                                        
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Сумського апеляційного суду від 05 січня 2021 рокузалишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Ігнатенко
		 
		 
		С. О. Карпенко
		 
		 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...