Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/5823/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2021.
Дата набрання законної сили: 11.11.2021
Номер судового провадження: 51-2086км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020040370000732

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		11 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 185/5823/20
		провадження № 51-2086км21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
		потерпілого  ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПАТ «ПРОСТО-страхування»  адвоката ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суд від 31 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12020040370000732, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області та жителя    АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26січня 2021 року ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		На підставі статей 104 і 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та зобов`язано виконувати обов`язки, визначені у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
		Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 та стягнуто на його користь із ПАТ «ПРОСТО-страхування»52 755,73 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2 504,14 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Також стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 1 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду  ОСОБА_9 визнано винуватим за те, що він будучи неповнолітнім 1 травня 2020 року приблизно о 20:28, в темний час доби, в умовах необмеженої видимості по освітленій ділянці дороги, керував технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Полтавська у місті Павлограді Дніпропетровської області зі сторони вулиці Дніпровська у напрямку вулиці Степного Фронту, та наближаючись до перехрестя з провулком Комунальний, який розташований з лівої сторони по ходу руху вказаного автомобіля, де мав намір у подальшому виконати поворот ліворуч до провулка Комунальний.Маючи об`єктивну можливість своїми односторонніми діями забезпечити безпеку дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не впевнився, що його дії будуть безпечними та не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпеки дорожнього руху, в порушення вимог п. 10.1 Правила дорожнього руху, перед зміною напрямку руху ліворуч не переконався у безпеці виконання маневру, а саме в тому, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху  та допустив зіткнення з мопедом марки VIPER AKTIVE реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням  ОСОБА_10 , який рухався в напрямку вулиці Дніпровська. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди останній отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2021 року апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого і представника цивільного відповідача залишив без задоволення, а оскаржуваний вирок міськрайонного суду від 26 січня 2021 року щодо ОСОБА_9  без змін.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПАТ «ПРОСТО-страхування»  адвокат ОСОБА_8 посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування матеріального закону в частині вирішення цивільного позову, просить судові рішення в цій частині скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що місцевий суд не мав правових підстав для стягнення з страхової компанії на користь потерпілого матеріальної та моральної шкоди, так як у даному кримінальному провадженні ДТП не є страховим випадком, оскільки за кермом перебував засуджений ОСОБА_9 , який не мав законних підстав експлуатувати транспортним засобом (не досяг 18 річного віку та не мав водійського посвідчення). Окрім цього, адвокат страхової компанії звертає увагу на положення полісу №АО/1545082, відповідно до якого зобов`язання страховика обмежуються шкодою, завданою конкретними особами, вказаними в полісі, а не будь-якими особами, які керують транспортним засобом. А так, як відповідальність обвинуваченого даним полісом не застрахована, то зобов`язання страхової компанії на відшкодування шкоди потерпілому не настали.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор касаційну скаргу вважав необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
		Захисник просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_9 без зміни.
		Потерпілий заперечував проти задоволення касаційної скарги.
		Мотиви Суду
		Згідно з частинами 1, 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
		Правильність встановлення фактичних обставин справи, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій  ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не заперечуються та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
		Що стосується доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача про неправильне вирішення місцевим та апеляційним судами позову потерпілого в частині стягнення з ПАТ «ПРОСТО-страхування» матеріальної та моральної шкоди, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. 
		Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати коло учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
		Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілого у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 місцевим та апеляційним судами дотримано.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, потерпілому  ОСОБА_7 , заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся у тому числі і до ПАТ «ПРОСТО-страхування» з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому судом було встановлено, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність, яка пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки ВАЗ-2101, д.н. НОМЕР_1 , застрахована за полісом №АО/1545082 у ПАТ «ПРОСТО-страхування», яке є особою відповідальною за відшкодування шкоди, завданої здоров`ю у зв`язку з настанням страхового випадку. Тобто відповідальність засудженогоОСОБА_9 в частині відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_7 , регулюється відповідно до зазначеного Полісу страхування, укладеного зПАТ «ПРОСТО-страхування». 
		Доводи представника цивільного відповідача про те, що в даному кримінальному провадженні відсутній страховий випадок та підстави для стягнення із страхової компанії відшкодування матеріальних збитків на користь потерпілого ОСОБА_7 , оскільки застрахованим транспортним засобом здійснювала керування особа ( ОСОБА_9 ), яка не мала права керувати транспортним засобом, так як не досягла 18-річного віку та не отримала водійського посвідчення, тобто, в розумінні положень діючого законодавства не є водієм, є безпідставними з огляду на таке.
		Так, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі  Закон№720-ІХ) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі  обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
		Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 720-ІХ в редакції Закону № 5090-VI).
		Чинна редакція пункту 1.4 статті 1 Закону № 720-ІХ (в редакції Закону №5090-VI) визначає, що особи, відповідальність яких застрахована,  це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
		Отже, з 4 листопада 2012 року з дня набранням чинності Законом №5090-VI законодавець по-іншому визначив поняття «особи, відповідальність яких застрахована», поклавши в основу такого визначення критерій «правомірного володіння», а не «законної експлуатації» транспортного засобу.
		Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.
		Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу»  це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.
		Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦКволодільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
		Положеннями статті 398 ЦК встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
		Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
		За змістом пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
		Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
		Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.
		Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.
		Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення. 
		Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.
		У справі, яка переглядається, не встановлено обставин того, що ОСОБА_9 протиправно володів транспортним засобом, що потрапив у пригоду.
		Крім того, стороною цивільного відповідача ПАТ «ПРОСТО-страхування» суду не подавалися докази про те, що ОСОБА_9 протиправно володів транспортним засобом. 
		Відповідно до визначень, які містяться у пунктах 1.4, 1.6 статті 1 Закону № 720-ІХ особи, відповідальність яких застрахована,  страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.
		При цьому передача власником транспортного засобу іншій особі із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, не може вважатися неправомірним володінням, з огляду на наявність певної волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту1.6 статті1 Закону№720-ІХ особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.
		Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.
		При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту38.1.1 пункту 38.1 Закону №720-ІХ, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії. 
		Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, встановивши, що внаслідок ДТП потерпілому було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, ДТП сталася із вини неповнолітньої особи, яка не мала посвідчення на право керування транспортним засобом та керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність пов`язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, дійшли правильного висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну його здоров`ю та майну.
		Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду з аналогічних питань (постанова палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 8листопада 2021року справа№610/2229/18).
		Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині цивільного позову без зміни, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення. Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі представника цивільного відповідача, аналогічних доводам його касаційної скарги, суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КК.
		З огдяду на викладене, цивільний позов потерпілого  ОСОБА_7 вирішено судами згідно з вимогами цивільного та кримінального процесуального законодавства. 
		За таких обставин, касаційна скарга представника цивільного відповідача є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021року залишити без зміни, а касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПАТ «ПРОСТО-страхування»  адвоката  ОСОБА_8  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню непідлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...