Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 567/1210/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 24.11.2021. Зареєстровано: 25.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2021.
Дата набрання законної сили: 25.12.2021
Номер судового провадження: 2/567/305/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 567/1210/21 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		18 листопада 2021 року м. Острог
		 
		 
		Острозький районний суд Рівненської області у складі:
		головуючий суддя - Венгерчук А.О. 
		при секретарі - Самолюк А.В.
		       з участю
		       позивача ОСОБА_1 
		       
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням
		 
		встановив:
		 
		в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 звернулася ОСОБА_1 .
		В обґрунтування позову вказує, що їй належить будинок АДРЕСА_1 . 
		Зазначає, що у даному будинку зареєстрований її син ОСОБА_2 , який з 1999 року у належному позивачу будинку не проживає. 
		Вказує, що відповідач виїхав з будинку та не проживає в ньому більше 10 років, однак не знявся з реєстрації. Він фактично не проживає у вказаному житлі по теперішній час і не бере участі в утриманні будинку та оплаті витрат за житлово-комунальні послуги. Всі особисті речі та майно відповідача за даною адресою відсутні. 
		Вказує, що відповідач не веде з нею спільне господарство, вони не пов`язані спільним побутом, тому вона вважає, що підстав для продовження терміну зберігання за ним права користування квартирою, передбачених ст.71 ЖК України, немає. 
		Посилаючись на те, що відповідач не проживає у належному їй будинку, а факт його реєстрації створює позивачу перешкоди в користуванні своїм майном, просить визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 . 
		Ухвалою Острозького районного суду від 11.10.2021 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку загального позовного  провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву. 
		Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався. 
		Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України, згідно якої у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться, а також через оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України - http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/. Заперечень проти позову відповідач не подавав, жодних клопотань від його імені на адресу суду не надходило.
		Суд вважає, що в матеріалах справи, є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті, заочно, та дійшов до висновку про можливість ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів. 
		В судовому засіданні позивач позов підтримала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. 
		Пояснила, що їй належить будинок АДРЕСА_1 . Вказує, що у даному будинку також зареєстрований відповідач - її син ОСОБА_2 . Зазначила, що в 1999 році відповідач, забравши свої речі, виїхав з належного позивачу будинку на постійне місце проживання за кордон. Вказує, що перешкод в користуванні будинком відповідачу вона не чинила.
		Вказує, що реєстрація відповідача створює їй значні незручності, як власнику житла, оскільки наявність його реєстрації фактично унеможливлює отримання нею соціальних пільг та належне розпорядження своєю власністю.
		Зазначила, що відповідач не проживає у даному будинку з 1999 року та не користується ним, не бере участі у витратах на його утримання. Вказуючи на те, що відповідач протягом тривалого часу не проживає в зазначеному житловому приміщенні без поважних причин, а факт реєстрації місця проживання відповідача у належному позивачу житловому приміщенні створює для неї, як власника, незручності, просить визнати відповідача таким, що втратив право на користування зазначеним житловим приміщенням.
		Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що проживає по сусідству з позивачем. Йому відомо, що в належному позивачу будинку був зареєстрований та проживав її син ОСОБА_2 . Також зазначив, що відповідач не проживає у належному позивачу житлі більше п`ятнадцяти років. Фактів, які б вказували б на те, що позивачем чинились перешкоди відповідачу в користуванні квартирою, йому не відомі. 
		Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству з позивачем. Їй відомо, що син позивача ОСОБА_2 з народження проживав в будинку позивача, однак потім виїхав на інше місце проживання. Зазначила, що востаннє бачила ОСОБА_2 23 роки тому та з того часу він до матері не приїжджав.
		Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
		 З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.
		Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому бдинку осіб від 02.08.2021 встановлено, що ОСОБА_1 проживає за даресою: АДРЕСА_1 та за даною адресою, окрім власниці, також зареєстровані: ОСОБА_5 - чоловік, ОСОБА_2 - син. (а.с.8)
		Згідно технічного паспорта, рішення №21 від 09.01.1990, акту прийому індивідуального домоволодіння вбачається, що ОСОБА_1 зазначена забудовником житлового будинку в АДРЕСА_2 . (а.с.9-13) 
		Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №034205 виданого 30.12.2005 вбачається, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка в м.Острог призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (а.с.14)
		Згідно актів перевірки житлових умов заявника від 23.07.2021, 05.08.2021 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 , однак за даною адресою не проживає з 1999. (а.с.15,16)
		Крім того, факт реєстрації відповідача у належному позивачу житлі підтверджується довідкою Острозької міської ради Рівненської області від 21.09.2021. (а.с.21)
		Відповідно до повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.32)
		Відповідно до повідомлення КП "Рівненське ОБТІ" №462 від 30.09.2021 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 право власності зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.33)
		Отже, в судовому засіданні встановлено, що відповідач є зареєстрованим в будинку АДРЕСА_1 , який зареєстрований за позивачем. 
		Також судом встановлено, що між позивачем і відповідачем не існує договірних відносин щодо цього майна, договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався та не реєструвався.
		Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16 зазначив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.
		Водночас, відповідно до ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
		Таким чином, як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.
		Отже, виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
		Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою.
		Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ч.1 ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
		Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. 
		За змістом зазначених норм, правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. 
		У відповідності до ст.156 ЖК УРСР, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. 
		Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою  член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Факт не проживання ОСОБА_2 більше року в будинку, що належить позивачу, підтверджується наявними в справі доказами та показами свідків.
		Доказів поважності причин не проживання в даному житлі протягом тривалого часу відповідачем не надано. 
		З врахуванням викладеного, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 , як колишній член сім`ї позивача, не проживає у житловому будинку без поважних причин понад один рік, внаслідок чого втратив право користування цим житлом. 
		Доказів, які б підтверджували наявність правовідносин між відповідачем та позивачем, як власником житла на даний час, відповідачем суду не надано.
		У відповідності до ч.2 ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник, згідно зі ст.391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
		Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.
		В судовому засіданні встановлено, що відповідач не проживає в належному позивачу житлі більше одного року, договору на користування житлом з власником квартири не укладав, підстав для продовження терміну зберігання за відповідачем права користування спірним житловим приміщенням не встановлено.
		Разом з тим, вирішуючи спір, суд враховує, що право позивача, як власника спірного житла, є абсолютним і полягає у здійсненні права беззаперечного користування і розпорядження своїм майном, а відтак її право підлягає захисту, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
		Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням знайшли своє ствердження в судовому засіданні, а тому підлягають до задоволення. Одночасно, суд вважає, що визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, в цілому відновить порушене право позивача.
		       На підставі ст.ст. 383, 391 ЦК України, керуючись ст. 10, 12, 141, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, 
		у х в а л и в :
		 
		позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), до ОСОБА_2 (зареєстрованого в АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задовольнити.
		Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житлом - будинком АДРЕСА_1 .  
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст рішення складено 24.11.2021.
		 
		Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...