Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 486/1031/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2021. Зареєстровано: 25.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2021.
Дата набрання законної сили: 18.11.2021
Номер судового провадження: 22-ц/812/1952/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		22.11.21
		22-ц/812/1952/21
		 
		 
		 
		Провадження № 22-ц/812/1952/21
		               
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		18 листопада 2021 року м. Миколаїв
		справа № 486/1031/20
		Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Лівінського І.В.,
		суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.,
		із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження 
		апеляційну скаргу
		ОСОБА_1 
		на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухваленого 17 червня 2021 року під головуванням судді Явіци І.В., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене того ж дня, у цивільній справі 
		за позовом
		ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про захист честі, гідності та ділової репутації,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		1.Описова частина
		 
		Короткий зміст вимог позовної заяви
		У липні 2020 року ОСОБА_2 , через свого представника - ОСОБА_6 , звернувся із позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Позивач зазначав, що проходить кадрову військову службу у Службі безпеки України (далі - СБУ) з 1999 року. За період служби зарекомендував себе з позитивного боку, неодноразово заохочувався керівництвом. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 годині 02 хвилини на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13, у вигляді доступному для публічного ознайомлення, було розміщено публікацію під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1».
		На його думку, ця стаття спрямована виключно на поширення недостовірної інформації щодо нього і вкрай негативно впливає на його ділову репутацію, оскільки її висвітлення здійснено у формі тверджень, які мають явний обвинувальний характер та містять недостовірну інформацію, що підтверджується відсутністю висвітлення у даній статті конкретних фактів. Зміст вказаної публікації прямо вказує читачеві на нібито неправомірну, кримінально карну діяльність позивача як посадової особи СБУ та його причетність до здійснення незаконної діяльності в м. Южноукраїнську Миколаївської області. 
		Публічне його звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 КК України, значною мірою принижує його гідність, честь та ділову репутацію, у той час, як відповідачем за вказаними у статті фактами не подано жодної заяви до компетентних органів. 
		Однак висловлювання відповідача в оспорюваній публікації виходять за межі прийнятної критики та за межі права на свободу вираження думки. Позивач ніколи не мав і не має жодного відношення до вчинення кримінально караних діянь, оскільки до кримінальної відповідальності не притягувався і є посадовою особою, ділова репутація якої перевірена різними державними органами України. 
		Посилаючись на те, що поширена відповідачем у мережі Інтернет публікація, яка містить неправдиву інформацію, принижує його статус в очах суспільства, підлеглих та керівництва, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання ним моральних і правових норм, чим шкодить його діловій репутації та дискредитує його як керівника структурного підрозділу СБУ і негативним чином впливає на його честь і гідність як фізичної особи, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 годині 02 хвилині у мережі Інтернет на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13 в публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, а саме: 
		«Начальника Южноукраинского отдела СБУ ОСОБА_2 сняли на видео в момент встречи с депутатом ОСОБА_3 , который передал ему конверт, содержимым которого могла быть взятка. Об эпизоде с передачей конверта очевидцы сообщили депутату ОСОБА_9 , который приехал на автозаправку WOG и отснял видео.
		«Только что в Южноукраинске депутат ОСОБА_3 передавал конверт начальнику отдела СБУ ОСОБА_2. В тоже время ОСОБА_2 передал пакет с документами ОСОБА_3. Что было в конверте? Я уверен, что не поздравительная открытка, а взятка. 
		Обращаюсь к главе СБУ Николаевской области ОСОБА_21 с просьбой провести расследование, и установить с камер видеонаблюдения на автозаправке WOG, что именно передавал ОСОБА_3 начальнику отдела СБУ Южноукраинска.
		Дело было так. Сегодня, в 13:30 мне, депутату Южноукраинского горсовета от «Батькивщины» ОСОБА_9 , позвонил товарищ, который заправлялся на заправке WOG в Южноукраинске и сказал, что начальник СБУ с ОСОБА_3 обменялись конвертом и документами. Я сперва не поверил, но затем решил поехать и убедиться лично. В 13:39 я уже был на заправке WOG, где действительно за столиком сидели эти два персонажа, которых я отснял на видео.
		Что может объединять этих товарищей?
		Во - первых, они совместно организовали сетку с подкупом голосов на выборах Президента в пользу ОСОБА_12 . Бывший регионал ОСОБА_3 тогда возглавлял штаб ОСОБА_12 и стоял на сцене за его спиной. Вот так, один подкупал, а второй крышевал. 
		Во - вторых, ОСОБА_3 и ОСОБА_2 запугивали руководителей учереждений, что бы те обеспечивали в своих коллективах голоса за ОСОБА_12 . 
		В - третьих, начальник СБУ ОСОБА_2 лично покрывал рейдерский захват власти в Южноукраинске осенью 2018 года, который организовал ОСОБА_3. А если учитывать, что это происходило по время военного положения, то дело пахнет трибуналом. 
		В - четвертых, сотрудники отдела СБУ Южноукраинска , в частности, ОСОБА_2 , ОСОБА_17 и ОСОБА_18 вплотную работают не только с ОСОБА_3, но еще с ОСОБА_22 и ОСОБА_19. Они выполняли заказ ОСОБА_19 по устранению директора СХК ОСОБА_23, с тем, что бы ОСОБА_19 назначить сперва заместителем, а затем директором».
		У відзиві на позов ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що він не є автором вказаної статті або власником сайту « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». 
		Такі ж пояснення відповідач надав в судовому засіданні. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2021 року позов задоволений частково. Постановлено визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 та опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 годині 02 хвилині у мережі Інтернет на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13 в публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із посиланням на джерело - ОСОБА_1 , а саме: 
		- « Они совместно организовали сетку с подкупом голосов на выборах Президента в пользу ОСОБА_12 », « Вот так один подкупал, а второй крышевал »; 
		- « ОСОБА_3 и ОСОБА_2 запугивали руководителей учереждений, что бы те обеспечивали в своих коллективах голоса за ОСОБА_12 »; 
		- « Начальник СБУ ОСОБА_2 лично покрывал рейдерский захват власти в Южноукраинске осенью 2018 года, который организовал ОСОБА_3 »;
		- «Сотрудники отдела СБУ Южноукраинска, в частности, ОСОБА_2 , ОСОБА_17 и ОСОБА_18 вплотную работают не только с ОСОБА_3, но еще с ОСОБА_22 и ОСОБА_19. Они выполняли заказ ОСОБА_19 по устранению директора СХК ОСОБА_23, с тем, что бы ОСОБА_19 сперва назначить заместителем, а затем директором».
		У визнанні решти інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію відмовлено. Також суд розподілив судові витрати.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем був порушений баланс між правом на свободу вираження поглядів та критики публічної особи, з одного боку, і правом публічної особи (позивача) на честь, гідність та ділову репутацію, з іншого боку, що не відповідає вимогам міжнародних та національних правових актів, а також практиці Європейського суду з прав людини.
		Крім цього, суд враховував, що оспорювана позивачем публікація містить у собі звернення до керівника СБУ у Миколаївській області з проханням провести розслідування події, що мала місце на АЗС «WOG» за участю позивача та третьої особи. Однак відповідач поширив недостовірну інформацію про причетність позивача до обставин, які передували зустрічі позивача та третьої особи на АЗС. І водночас, даних про те, що відповідач звертався в установленому законом порядку до уповноважених органів із заявою про перевірку вказаних ним фактів суд не установив. Тому відсутність зі сторони відповідача доказів про перевірку достовірності поширеної ним інформації перед її оприлюдненням або ж наявність офіційного джерела інформації про причетність позивача до діянь, які містять ознаки кримінальних правопорушень, свідчить про умисний характер його дій, направлених на порушення немайнових прав позивача.
		А поширення решти інформації, визнання недостовірною якої просить позивач, на думку суду, не є предметом судового захисту.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність вказаного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення по справі, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, просив рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
		 
		Узагальненні доводи апеляційної скарги
		Апеляційна скарга мотивована тим, що інформація, яка є предметом спору є оціночним судженням. Усі висловлювання та обговорення, опубліковані у статті на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» повністю узгоджується з поняттям критики та оцінки дій публічної особи. 
		Апелянт вважає, що доводи позивача звелись до припущень та не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що будь - яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме він опублікував зазначену інформацію, позивачем до суду надано не було, він не має жодного відношення до сайту «ІНФОРМАЦІЯ_3», а тому вважає, що є неналежним відповідачем по даній справі. 
		 
		Узагальненні доводи інших учасників справи
		Короткий зміст відзиву
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_6 заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою. Вимоги, викладені в ній не відповідають чинному законодавству. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального права. Зазначає, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі. Поширення спірної інформації порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки вказана стаття привернула увагу багатьох читачів, а в статті поширена недостовірна інформація щодо позивача, яка негативно впливає на його ділову репутацію, оскільки її висвітлення здійснюється у формі тверджень, які мають обвинувальний характер та містять недостовірну інформацію.
		 
		В судове засідання апеляційного суду сторони та треті особи повторно не з`явились. Позивач, через свого представника - адвоката Цуркан М.І., надав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.
		Відповідач та треті особи також повідомлені належним чином про час і місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованими поштовими відправленнями з зазначеними відмітками про відсутність особи за вказаною адресою, що відповідає вимогам частини 8 статті 128 ЦПК України (т. 2 а.с. 30-33). 
		До того ж, як видно з довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Судова повістка-повідомлення» була надіслана відповідачу ОСОБА_1 , а також третім особам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на їхні електронні адреси, які зазначені апелянтом в апеляційній скарзі (т. 2 а.с. 26-27). Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. За такого, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		 
		Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанцій у частині задоволених вимог до ОСОБА_1 , тому оскаржене судове рішення підлягає апеляційному перегляду лише в указаній частині.
		Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена, з таких підстав.
		 
		Встановлені судом першої інстанції обставини справи
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 годині 02 хвилині у мережі Інтернет на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_13 в публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », було розміщено текст наступного змісту: 
		«Начальника Южноукраинского отдела СБУ ОСОБА_2 сняли на видео в момент встречи с депутатом ОСОБА_3 , который передал ему конверт, содержимым которого могла быть взятка. Об эпизоде с передачей конверта очевидцы сообщили депутату ОСОБА_9 , который приехал на автозаправку WOG и отснял видео.
		«Только что в Южноукраинске депутат ОСОБА_3 передавал конверт начальнику отдела СБУ ОСОБА_2. В тоже время ОСОБА_2 передал пакет с документами ОСОБА_3. Что было в конверте? Я уверен, что не поздравительная открытка, а взятка. 
		Обращаюсь к главе СБУ Николаевской области ОСОБА_21 с просьбой провести расследование, и установить с камер видеонаблюдения на автозаправке WOG, что именно передавал ОСОБА_3 начальнику отдела СБУ Южноукраинска.
		Дело было так. Сегодня, в 13:30 мне, депутату Южноукраинского горсовета от «Батькивщины» ОСОБА_9 , позвонил товарищ, который заправлялся на заправке WOG в Южноукраинске и сказал, что начальник СБУ с ОСОБА_3 обменялись конвертом и документами. Я сперва не поверил, но затем решил поехать и убедиться лично. В 13:39 я уже был на заправке WOG, где действительно за столиком сидели эти два персонажа, которых я отснял на видео.
		Что может объединять этих товарищей?
		Во - первых, они совместно организовали сетку с подкупом голосов на выборах Президента в пользу ОСОБА_12 . Бывший регионал ОСОБА_3 тогда возглавлял штаб ОСОБА_12 и стоял на сцене за его спиной. Вот так, один подкупал, а второй крышевал. 
		Во - вторых, ОСОБА_3 и ОСОБА_2 запугивали руководителей учереждений, что бы те обеспечивали в своих коллективах голоса за ОСОБА_12 . 
		В - третьих, начальник СБУ ОСОБА_2 лично покрывал рейдерский захват власти в Южноукраинске осенью 2018 года, который организовал ОСОБА_3. А если учитывать, что это происходило по время военного положения, то дело пахнет трибуналом. 
		В - четвертых, сотрудники отдела СБУ Южноукраинска , в частности, ОСОБА_2 , ОСОБА_17 и ОСОБА_18 вплотную работают не только с ОСОБА_3, но еще с ОСОБА_22 и ОСОБА_19. Они выполняли заказ ОСОБА_19 по устранению директора СХК ОСОБА_23, с тем, что бы ОСОБА_19 назначить сперва заместителем, а затем директором».
		У відповіді Територіального управління державного бюро розслідувань зазначено, що перевіркою, проведеною за фактами можливих неправомірних дій співробітника УСБУ в Миколаївській області ОСОБА_2 , викладеними ІНФОРМАЦІЯ_2 на інформаційному сайті «ІНФОРМАЦІЯ_5», не встановлено обґрунтованих підстав для застосування слідчими органів ДБР наданих повноважень щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку статті 214 КПК України й здійснення досудового розслідування (т. 1 а.с. 24). 
		У листі Управління СБУ в Миколаївській області повідомляється про те, що за результатами службової перевірки, проведеної відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок стосовно військовослужбовців СБУ, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 04 лютого 2016 року № 45, встановлено, що інформація, викладена у повідомленні про можливе вчинення неправомірних дій з боку співробітників відділу в м. Южноукраїнську УСБУ в Миколаївській області, яке було розміщене ІНФОРМАЦІЯ_2 на інформаційному сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3», не підтвердилась (т. 1 а.с. 25). 
		 
		Позиція апеляційного суду
		Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
		Крім того, Суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (див. рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), п. 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (див. рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France), п. 55). 
		Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі -Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України(стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
		Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
		При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
		З відповіді Територіального управління державного бюро розслідувань та листа Управління СБУ в Миколаївській області вбачається, що не встановлено обґрунтованих підстав для застосування слідчими органів ДБР наданих повноважень щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку статті 214 КПК України й здійснення досудового розслідування, а також інформація, викладена у повідомленні про можливе вчинення неправомірних дій з боку співробітників відділу в м. Южноукраїнську УСБУ в Миколаївській області, яке було розміщене ІНФОРМАЦІЯ_2 на інформаційному сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3», не підтвердилась (т. 1 а.с. 24, 25).
		Установивши, що висловлювання відповідача щодо дій позивача, а саме: 
		- « Они совместно организовали сетку с подкупом голосов на выборах Президента в пользу ОСОБА_12 », «Вот так один подкупал, а второй крышевал»; 
		- « ОСОБА_3 и ОСОБА_2 запугивали руководителей учереждений, что бы те обеспечивали в своих коллективах голоса за ОСОБА_12 »; 
		- « Начальник СБУ ОСОБА_2 лично покрывал рейдерский захват власти в Южноукраинске осенью 2018 года, который организовал ОСОБА_3 »;
		- «Сотрудники отдела СБУ Южноукраинска, в частности, ОСОБА_2 , ОСОБА_17 и ОСОБА_18 вплотную работают не только с ОСОБА_3, но еще с ОСОБА_22 и ОСОБА_19. Они выполняли заказ ОСОБА_19 по устранению директора СХК ОСОБА_23, с тем, что бы ОСОБА_19 сперва назначить заместителем, а затем директором»,
		є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє ОСОБА_1 , підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 .
		Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 481/40/16-ц та від 21 серпня 2019 року по справі №483/1556/16-ц.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Доводи відповідача про те, що зазначена вище інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, апеляційний суд відхиляє з наведених вище підстав.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не є належним відповідачем у справі, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50, 51 ЦПК України). Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) міститься висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет».
		Судом встановлено, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, розміщена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_9 .
		У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що:
		веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;
		власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;
		обліковий запис - формалізований згідно зі стандартами мережі Інтернет запис на комп`ютерному обладнанні (комп`ютерах, серверах), підключеному до мережі Інтернет, що ідентифікує користувача (наприклад, власника веб-сайту) на такому обладнанні, включає в себе дані про доступ до частини каталогів і програмного забезпечення комп`ютерного обладнання, а також визначає права такого доступу, що надають можливість володільцю облікового запису додавати, видаляти, змінювати електронну (цифрову) інформацію і дані веб-сайту, надавати доступ до веб-сайту або його частин, окремих даних іншим особам, припиняти функціонування такого веб-сайту або його частини в межах облікового запису;
		постачальник послуг хостингу - особа, яка надає власникам веб-сайтів послуги і (або) ресурси для розміщення веб-сайтів або їх частин у мережі Інтернет та із забезпечення доступу до них через мережу Інтернет. Власник веб-сайту, який розміщує свій веб-сайт або його частину в мережі Інтернет на власних ресурсах і (або) самостійно забезпечує доступ до нього з використанням мережі Інтернет, одночасно є постачальником послуг хостингу;
		цитата - порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов`язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.
		Згідно наданої позивачем довідки №186/2019-Д від 11 листопада 2019 року, виданої ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет», веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_9 позиціонує себе в якості веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_5 », на якому розміщені наступні ідентифікатори - адреса електронної пошти:  ІНФОРМАЦІЯ_6. Ці ідентифікатори не надають можливості встановити власника веб-сайту  ІНФОРМАЦІЯ_9 . Крім того, у зв`язку з тим, що доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_7  зареєстроване в публічному домені .іnfo, що не належить до українського сегменту мережі Інтернет, а також те, що реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер є іноземними суб`єктами, запропоновано витребувати відповідно до законодавства дані про реєстранта доменного імені, про отримувача хостингу та володільця облікового запису, що використовується для розміщення вказаного веб-сайту.
		Між тим, у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 742/628/17 (провадження № 61-759св19) та від 25 листопада 2020 року по справі № 760/21303/17 (провадження № 61-965св19) міститься висновок, що, «з урахуванням того, що реєстрація доменного імені є відкритою, здійснюється в онлайн-режимі на підставі онлайн-заявки особи, яка має намір зареєструвати доменне ім`я, та не потребує жодного підтвердження, ідентифікації та авторизації особи реєстранта, неможливо встановити, що саме відповідач є дійсним власником (реєстрантом) веб-сайту, на якому опублікована оскаржувана інформація».
		За такого, власника веб-сайту  ІНФОРМАЦІЯ_9  встановити не можливо. 
		Крім того, відсутні дані про автора відповідного інформаційного матеріалу. 
		Водночас, спірна інформація на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » викладена у формі цитування зі сторінки « ІНФОРМАЦІЯ_12 » на Fasebook  у такий спосіб передачі інформації як пряма мова, з посиланням на ОСОБА_1 , як на автора цих висловлювань.
		Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі відповідач не заперечував, що висловлювання, які викладено на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» належать саме йому. 
		При цьому він посилався лише на те, що він не є автором цієї статті та власником вказаного сайту.
		Визначення належним відповідачем особу, на яку посилаються як на джерелом розповсюдженої інформації, відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеної у зазначеній вище постанові від 13 лютого 2019 року по справі № 439/1469/15-ц.
		У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року по справі № 320/10226/18 міститься висновок: «Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому».
		За такого суд першої інстанції правильно визначив ОСОБА_1 як належного відповідача у даній справі.
		Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права не може бути підставою для скасування рішення, оскільки вони спростовуються журналами судових засідань та звукозаписом цих судових засідань, які містяться на компакт-диску серійний номер носія: 2021.06.23-14.33. 
		Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду чи доводили б порушення ним вимог матеріального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2021 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		ГоловуючийІ.В. Лівінський  СуддіТ.Б. Кушнірова   Н.О. Тищук
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повне судове рішення складене 22 листопада 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...