Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 373/626/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2021.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Номер судового провадження: 61-4234ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		3 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 373/626/17
		провадження № 61-4234св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Улянівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Керекези Я. І., та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2017 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - Ульянівська сільська рада) про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
		 
		 
		В обґрунтування позову вказував, що рішенням Ульнівської сільської ради 
		№ 139-ХХVІІ-VІ від 28 серпня 2013 року передано у приватну власність 
		ОСОБА_1 земельні ділянки державної власності загальною 
		площею 2,2129 га, в тому числі площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001, площею 1,9629 га - для ведення особистого селянського господарства: площею 0,5200 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 та площею 1,4429 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005. На думку прокурора, під час прийняття вказаного рішення Улянівська сільська рада порушила вимоги статей 12, 38, 83, 122 та 
		пункт 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, а саме фактично розпорядилася землями, що знаходяться за межами населеного пункту. 
		Вказував, що земельні ділянки з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 площею 0,5200 га за договором купівлі-продажу від 16 липня 2016 року та з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 площею 1,4429 га за договором купівлі-продажу від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, поділила земельну ділянку з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 на дві: з кадастровим номером 3223387601:05:001:0008 площею 0,25 га та з кадастровим номером 3223387601:05:001:0009 площею 1,1929 га для ведення особистого селянського господарства. 
		У подальшому за договорами купівлі-продажу від 8 квітня 2017 року, зареєстрованими за №№ 228, 229, 230,  ОСОБА_2 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0004, 3223387601:05:001:0008 та 3223387601:05:001:0009 ОСОБА_3 .
		Прокурор вказував на перевищення Ульянівською сільською радою повноважень при передачі у власність ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок, оскільки межі адміністративно-територіальної одиниці - села Улянівка у передбаченому законом порядку до цього часу не визначені, а відповідно до інформації Державного підприємства (далі - ДП) «Київгеоінформатика» від 16 серпня 
		2016 року спірні земельні ділянки розташовані за межами вказаного населеного пункту.
		За таких обставин просив визнати недійсним рішення Ульянівської сільської ради № 139-ХХVІІ-VІ від 28 серпня 2013 року та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки, які вибули з володіння держави поза її волею на підставі оспорюваного рішення Улянівської сільської ради.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області 
		від 16 серпня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
		Суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором незаконного вибуття з власності держави спірних земельних ділянок внаслідок перевищення сільською радою своїх повноважень. Крім того, суд врахував, що ОСОБА_1 набула право власності на земельні ділянки в межах норм безоплатної приватизації та без порушень інших законодавчо визначених обмежень щодо перебування відповідної категорії земель у власності громадян.
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області 
		від 16 серпня 2018 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У липні 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів про недоведеність факту розташування спірної землі за межами нанесеного пункту села Ульянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області, незважаючи на підтвердження цього факту листами ДП «Київгеоінформатика» від 16 вересня 2016 року, Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі 
		від 8 лютого 2017 року та Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 27 січня 2017 року і фактичного підтвердження Ульянівською сільською радою листом від 28 вересня 2016 року факту відсутності проекту формування меж вказаного населеного пункту. 
		Заявник вважає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статті 132, 133 Конституції України, статті 83, 173, 174, пункт 12 Перехідних положень ЗК України, Закон України «Про адміністративно-територіальний устрій», у зв`язку з чим необґрунтовано ототожнили поняття «адміністративні межі селищної ради» та «межі населеного пункту». Крім того, у постанові 
		від 26 жовтня 2016 року № 6-805цс16 Верховний Суд України зазначив, що земельна ділянка може перебувати у комунальній власності, тобто належати територіальній громаді, лише з дати затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту.
		Помилковим, на думку заявника, є висновок судів про знаходження спірної землі в складі земель населеного пункту за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів розробки та затвердження відповідного проекту землеустрою про встановлення меж села, а також зважаючи на підтвердження цього факту Улянівською сільською радою, що є порушенням вимог статей 76-81, 95, 263, 
		367 ЦПК України.
		Позиція інших учасників справи
		У серпні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, у яких вказували на безпідставність доводів касаційної скарги та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 жовтня 2010 року 
		ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу (реєстровий № 1-1948) купила в ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,2500 га, якій 7 жовтня 2010 року присвоєно кадастровий номер 3223387601:05:001:0001. У 2015 році ОСОБА_1 зареєструвала право власності на домоволодіння 
		АДРЕСА_1 в Реєстраційній службі Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області.
		Житловий будинок та земельна ділянка, яка перейшла в особисте користування ОСОБА_1 , обліковується за нею у погосподарській книзі Улянівської сільської ради за 2011-2015 роки.
		З листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА» № 01-01/217 від 7 квітня 2017 року суди встановили, що згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 в межах села Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області відведено земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 та 3223387601:05:001:0005, розташовані в селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області. За картографічними даними земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами розташовані в старій частині села Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області, а земельна ділянка з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001 має адресу - АДРЕСА_1 . Незважаючи на відсутність проекту формування території і встановлення меж Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, досліджені підприємством матеріали свідчать, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 та 3223387601:05:001:0005 розташовані в межах села Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області.
		27 грудня 2012 року рішенням Улянівської сільської ради № 113-XXI-VI 
		ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га.
		28 серпня 2013 року рішенням Улянівської сільської ради № 139-XXVII-VI затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,2129 га у власність ОСОБА_1 , в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спора площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 1,9629 га, на території села Улянівка Улянівської сільської ради; передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,2500 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001, площею 0,5200 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 та площею 1,4429 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0001 і цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області.
		З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 70023488 від 7 жовтня 2016 року та № 71984606 від 1 листопада 2016 року суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 для ведення особистого селянського господарства в селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області та земельна ділянка з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 для ведення особистого селянського господарства у селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області належали ОСОБА_1 на праві приватної власності.
		10 червня 2016 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу (реєстр № 506) відчужила земельну ділянку площею 1,4429 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0005 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в селі  Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області, ОСОБА_2 , яка у подальшому здійснила поділ цієї земельної ділянки на дві: площею 0,25 га з кадастровим номер 3223387601:05:001:0008 та 
		площею 1,1929 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0009, зареєструвавши право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		16 липня 2016 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила земельну ділянку площею 0,5200 га з кадастровим номером 3223387601:05:001:0004 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області, на користь ОСОБА_2 .
		У подальшому за договорами купівлі-продажу від 8 квітня 2017 року, зареєстрованими за №№ 228, 229, 230,  ОСОБА_2 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0004, 3223387601:05:001:0008 та 3223387601:05:001:0009 ОСОБА_3 .
		З листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру 
		від 9 березня 2017 року № 10-28-0.21-3304/2-17 суди встановили, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці села Улянівка Переяслав-Хмельницького району до Державного земельного кадастру не внесені.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.
		Статтею 173 ЗК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття сільською радою рішення про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою, визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
		Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
		Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.
		Частиною четвертою статті 173 ЗК України у вказаній редакції Кодексу визначено, що землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
		Частиною другою статті 174 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
		Крім того, статтею 46 Закону України «Про землеустрій» в редакції Закону, чинній на час прийняття сільською радою рішення про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 , передбачено, що для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.
		Згідно зі статтею 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.
		Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.
		У постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц викладено правовий висновок про те, що чинними на час прийняття постанови нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів України на межі адміністративно-територіальних утворень.
		У свою чергу, відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
		Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі 
		(на місцевості).
		Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності, та у межах населеного пункту (села, селища, міста).
		Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.
		Верховний Суд України зауважив, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені у іншому порядку, передбаченому законодавством, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/ або зміни меж.
		У справі, що переглядалась Верховним Судом України, ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, саме з такого правового висновку виходив суд першої інстанції, врахувавши відсутність будь-яких доказів про межі відповідного села та належність земель до комунальної власності.
		Зі змісту постанови Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 (провадження № 61-35124св18) вбачається, що суд касаційної інстанції виходив саме з висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 
		2017 року у справі № 391/1055/14-ц.
		При цьому під час розгляду справи № 357/7270/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який виходив з рішення Фурсівської сільської ради № 35-741 від 4 березня 2014 року про затвердження Генерального плану сіл Фурси та Чмирівки і розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 147 від 20 березня 
		2014 року, яким зазначений Генеральний план було погоджено. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області межі 
		села Фурси внесені до даних Національної кадастрової системи 25 грудня 
		2015 року на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці села Фурси.
		Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вказаній справі зазначила, що на дату передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача вона не знаходилася в межах села Фурси, у зв`язку з чим у позивача було відсутнє право розпорядження цією земельною ділянкою, яке могло б бути порушене внаслідок передачі її у власність відповідача.
		Отже у вказаних постановах фактично зроблено правовий висновок, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають право розпоряджатися земельними ділянками такого населеного пункту тільки якщо межі населеного пункту встановлені/змінені у порядку, передбаченому законодавством, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або встановлення/зміни меж.
		Разом з тим, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а (провадження № К/9901/28577/18) колегія суддів, з урахуванням статті 173, частини першої статті 174 ЗК України, зазначила, що порядок встановлення меж населених пунктів регламентований законом.
		Судам необхідно встановити, чи були встановлені межі населених пунктів у встановленому законом порядку, після чого з`ясувати, у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка.
		Водночас, у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному ЗК України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж.
		Проте, як вказав касаційний суд, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки.
		Колегія суддів у справі, що переглядається, вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а (провадження № К/9901/28577/18), оскільки даний висновок повністю суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України 
		від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 
		2019 року у справі № 357/7270/17 (провадження № 61-35124св18), з якими колегія суддів у даній справі повністю погоджується.
		Разом з тим, вказані правові висновки, як і спірні правовідносини у справі, що переглядається, свідчать про наявність виключної правової проблеми, яка вимагає формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
		Так, відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 1 січня 
		2013 року, у разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 ЗК України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.
		У справі, що переглядається, суди попередніх інстанції, вважаючи правомірним оспорюване рішення сільської ради, виходили з того, що передані у власність ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223387601:05:001:0001, 3223387601:05:001:0004 та 3223387601:05:001:0005 розташовані в старій частині села Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області.
		Вказані обставини, а також обставини про відсутність проекту формування території і встановлення меж Улянівської сільської ради, суди встановили з листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА» № 01-01/217 від 7 квітня 2017 року.
		Крім того, зі змісту листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 9 березня 2017 року № 10-28-0.21-3304/2-17 суди встановили, що відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці села Улянівка Переяслав-Хмельницького району до Державного земельного кадастру не внесені.
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 (провадження № 61-35124св18) фактично зроблено правовий висновок, що допустимими доказами, які підтверджують встановлені межі населеного пункту, є виключно рішення відповідного компетентного органу або інші правові документи, виготовлені та/або прийняті компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або встановлення/зміни меж.
		Враховуючи наявність населених пунктів без таких встановлених меж, у тому числі не внесених меж до Державного земельного кадастру, як у справі № 373/626/17, що переглядається, правовою проблемою є визначення:
		- чи відсутність рішення або інших правових документів компетентних органів щодо встановлення меж населеного пункту та відсутність таких даних у Державному земельного кадастру дійсно свідчить про фактичну відсутність таких меж;
		- якщо ні, які саме докази є допустимими щодо встановлення таких меж.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 625/642/19 справа у подібних правовідносинах була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від вказаного висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та вирішення, серед іншого, зазначеної правової проблеми.
		Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52цс20), дійшовши висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, вважала відсутніми підстави надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
		За таких обставин від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а (провадження № К/9901/28577/18), не відступлено та виключна правова проблема, яка виникла, в тому числі, під час перегляду даної справи,  залишилась невирішеною. 
		Верховний Суд вважає, що без відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 3 березня 
		2020 року у справі № 367/6388/16-а (провадження № К/9901/28577/18), що належить до процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду, неможливо як застосувати до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 (провадження № 61-35124св18), так і правильно сформувати правову позицію у цій справі.
		При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 
		1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 
		2013 року).
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 373/626/17 за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок з чужого  незаконного володіння.
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко  С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...