Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/6758/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2021.
Дата набрання законної сили: 07.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		    03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а 
		 
		 
		Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/12278/2021                                        
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
		 
		            07 жовтня 2021 року                                                                      м. Київ
		                                                                                                          Справа № 758/6758/19
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:   
		головуючого   судді-доповідача                            Ящук Т.І., 
		суддів                                                                        Махлай Л.Д., Немировської О.В.,  
		за участю секретаря  судового засідання              Кравченко Н.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О.,
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, зобов`язання вчинити дії, 
		 
		встановив:
		 
		У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив суд, з урахуванням поданої зави про зміну предмету позову від 03 квітня 2020 року:
		1) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, яка поширена відповідачем у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook», в тому числі на відеозаписі, а саме:
		- «.ІНФОРМАЦІЯ_3.» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4);
		- « ІНФОРМАЦІЯ_5» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1).
		2) зобов`язати відповідача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили видалити недостовірну інформацію, поширену ним у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook», в тому числі на відеозаписі, а саме:
		- «.ІНФОРМАЦІЯ_3.» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4);
		- «ІНФОРМАЦІЯ_6» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1).
		3) зобов`язати відповідача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про позивача шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній мережі « Facebook » за адресою в мережі Інтернет:   ІНФОРМАЦІЯ_1 / тексту спростування наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_6». 
		Ці повідомлення про спростування недостовірної інформації повинні бути розміщені на персональній сторінці відповідача в соціальній мережі «Facebook» за адресою в мережі Інтернет: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001728355058%2F/ протягом строку, який є не меншим, ніж строк знаходження повідомлень з недостовірною інформацією про позивача на сторінці відповідача в соціальній мережі: «Facebook».
		 
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03 жовтня 2018р. на персональній сторінці відповідача в соціальній мережі «Facebook», останнім було поширено вищезазначену інформацію, шляхом публікації та відтворення відео, відносно позивача, як політичного діяча, народного депутата України VIII скликання, члена фракції Партії «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді України, звинувативши позивача у вчиненні корупційних діянь на посаді народного депутата України.
		На думку позивача, поширена відповідачем зазначена вище інформація відносно нього є образливою, оскільки принижує його честь і гідність, звинувачуючи його у вчиненні низки корупційних правопорушень, перебуваючи на посаді народного депутата. До того ж, на думку позивача, ця інформація є недостовірною.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року позов залишено без задоволення.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся  з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
		В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не навів жодних аргументів чи міркувань на підтвердження висновку про те, що відомості поширені відповідачем відносно позивача є  оціночними судженнями. 
		Враховуючи ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», суд першої інстанції повинен був з`ясувати, чи містять спірні висловлювання фактичні дані (твердження про факти), або ж вони є критикою та оцінкою дій. Однак, з оскаржуваного рішення вбачається, що суд не досліджував спірні  висловлювання на предмет наявності у них фактичних даних.  
		Вказує, що висловлення «ІНФОРМАЦІЯ_6» містить недостовірні твердження, оскільки складається виключно з тверджень про факти, яких насправді не було.  
		Відповідач поширив про позивача недостовірну інформацію у формі тверджень про факти, а саме: відповідач стверджував, що позивач повернувся з-за кордону для того, щоб проголосувати за 50 тисяч доларів США у Верховній Раді України. Фактично відповідач звинуватив позивача у вчиненні злочину. Такі дії відповідача завдали шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача.
		 
		            У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. 
		Посилається на те, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, не містить твердження про факти, крім факту прибуття із за кордону.  Крім того, позивач у позовній заяві підтверджує факт листування з приводу отримання винагороди, що могло бути підставою для формування саме такої оцінки дій ОСОБА_1 . У наведених в позові твердженнях позивач не звинувачується у протизаконних діях, а з врахуванням журналістського розіграшу висловлюється оцінка його дій (причини повернення з-за кордону на територію України), тобто, ці вислови є оціночними судженнями.
		 
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
		Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду залишити без змін. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. 
		 
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2  була поширена у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook», в тому числі на відеозаписі, наступна інформація, а саме:
		- «.ІНФОРМАЦІЯ_3.» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4);
		- «ІНФОРМАЦІЯ_6» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1).
		На підтвердження поширення саме відповідачем зазначеної інформації стороною позивача було надано експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 31 березня 2020р. за № 73/2020-ЕВ (а.с. 145-152), на спростування зазначеного письмового доказу стороною відповідача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу.
		 
		Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що  саме відповідачем були поширені зазначені вище відомості.
		Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції вважав, що  відомості поширені відповідачем відносно позивача:  «.ІНФОРМАЦІЯ_3.»;  «ІНФОРМАЦІЯ_5», є оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача на посаді народного депутата України.
		            
		З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги № 1 ( про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію), тому суд вважав,  що не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги: № 2 про зобов`язаннявідповідача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили видалити недостовірну інформацію, враховуючи те, що на час розгляду справи в суді відомості поширені відповідачем вже видалені , а також не підлягає задоволенню  позовна вимога № 3 про зобов`язання відповідача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про позивача шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook» за адресою в мережі Інтернет спростування інформації  та вибачення.
		 
		            Проте погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки вони не у повному обсязі відповідають обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		 
		Відповідно до ч. 1, 4, 6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
		Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
		 Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		 
		У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого            2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 ).
		Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на  характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Отже,  згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові  від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт.
		Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
		 
		Висновки суду першої інстанції  про те, що спірна інформація є оціночними судженнями відповідача, а не фактичними твердженнями, тому відповідно до Закону України «Про інформацію» не підлягає спростуванню, апеляційний суд вважає необґрунтованими.
		У справі «Бразільє проти Франції» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що для розрізняння тверджень щодо фактів та оціночних суджень необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань.
		Так, оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки.
		Оцінюючи зміст висловів відповідача та поширену ним інформацію, колегія суддів дійшла виснловку, що відповідні висловлювання мають стверджувальну форму, при цьому автор не використовує мовних засобів, характерних для припущень, повідомлення суб`єктивної думки або власних поглядів. 
		 
		Як правильно встановив суд першої інстанції, і це підтверджується матеріалами справи, а саме - експертним висновком ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 31.03.2020 року, відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив розповсюдження у своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук у текстовому повідомленні та відео-повідомленні наступну інформацію:  «.ІНФОРМАЦІЯ_3.»;  «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		З викладеного змісту інформації вбачається, що за характером висловлювань і вжитих словосполучень ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, факти вчинення  дій, що мають ознаки  кримінального правопорушення (згода на отримання неправомірної вигоди), а саме: депутат ОСОБА_4 терміново прибув з-за кордону до Києва, погодившись проголосувати за  винагороду - 50 тисяч доларів США.
		Таким чином, розповсюджена відповідачем інформація про позивача не містить оціночних суджень, а складається виключно з тверджень про факти : термінове повернення народного депутата України ОСОБА_1   з-за кордону з метою проголосувати у Верховній Раді України за доларову винагороду.
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що повідомлені  ОСОБА_3 факти повернення позивача із-за кордону «за обіцяні 50 тис. дол.», «заради доларової винагороди, для того, щоб проголосувати правильно» висловлені у формі оціночного судження та не можуть бути перевірені на предмет їх правдивості і достовірності.
		 
		Посилання  відповідача на те, що  ОСОБА_1 є публічною особою, тому межа допустимої критики його діяльності є ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи,  не може бути прийнято до уваги як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваної інформації недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки оспорювана інформація є твердженням про факти, достовірність яких відповідачем не доведена.
		Так, дійсно, позивач є публічною особою, у зв`язку з чим його діяльність і вчинки є об`єктом ретельного громадського контролю, а межа їх допустимої критики є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи.
		У рішенні суду «Сіреджук проти України» Європейський суд з прав людини в черговий раз зазначив, що критичні оціночні судження не підлягають доведенню. Проте, якщо поширена інформація має форму обвинувачення, сформульованого як пряме твердження про потенційні кримінальні зловживання, це є досить серйозним. У разі тверджень однієї особи щодо поведінки іншої особи може бути важко встановити різницю між твердженнями щодо фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. За таких обставин Європейський суд з прав людини не вбачав порушень у тому, що національні суди вимагали обґрунтування тверджень щодо фактів, які лежали в основі висловлених думок, які за відсутності достатніх доказів могли вважатися наклепницькими.
		Критикуючи будь-чию діяльність, особа висловлює свою оцінку дій та вчинків іншої особи і така інформація дійсно є оціночними судженнями. Однак, слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення корупційних діянь, як має місце у цій справі. 
		Отже, інформація, повідомлена  відповідачем ОСОБА_3 , є твердженнями про факти вчинення позивачем конкретних дій - термінове повернення за-за кордону з метою отримання доларової винагороди за «правильне» голосування, що містить ознаки кримінального правопорушення - прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди службовою особою,  а не оцінкою його діяльності при виконанні обов`язків народного депутата України, тому правдивість такої інформації мала бути доведена відповідачем.
		 
		Принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст.11 Загальної декларації прав людини, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає невинуватість особи до тих пір, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством України і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
		Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові  від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15 , презумпція невинуватості має призначення не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов`язками (ст. 68 Конституції України).
		 
		            У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого   2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача -  знайшли своє підтвердження, оскільки у даному випадку, на думку колегії суддів, відповідачем ОСОБА_3 здійснено повідомлення про факти - прийняття позивачем, як народним депутатом України,  обіцянки про надання доларової винагороди за «правильне» голосування, чим здійснено публічне звинувачення позивача у вчиненні діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, та порушено основоположний принцип права щодо презумпції невинуватості.
		Оскільки відповідачем не доведено достовірності цієї інформації, яка порушує право позивача на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, тому  немайнові права позивача  підлягають відновленню шляхом визнання такої інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		 
		            Разом з тим, враховуючи, що недостовірна інформація, поширена відповідачем у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook щодо позивача ОСОБА_1   вже видалена, що підтвердив позивач в  суді апеляційної інстанції, то позовні вимоги  про зобов`язання  відповідача протягом 10  календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили видалити зазначену недостовірну інформацію, - задоволенню не підлягають.
		            Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про позивача шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook» в мережі Інтернет тексту спростування  з вибаченнями у позивача  за поширення вказаної недостовірної інформації, оскільки примусове  вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.
		            Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»  суд не  вправі  зобов`язувати  відповідача  вибачатися  перед позивачем у тій чи іншій формі,  оскільки примусове  вибачення  як спосіб  судового  захисту гідності,  честі чи ділової репутації за поширення недостовірної    інформації  не передбачено  у статтях 16, 277 ЦК України. 
		 
		Виходячи із вимог ст. 13 ЦПК України та положень ст. 16 ЦК України щодо застосування способу захисту порушеного права судом у визначених законом випадках, колегія суддів вважає за неможливе виходити за межі позовних вимог  та визначати спосіб спростування інший, ніж визначено позивачем у позовній заяві.
		Європейський суд з прав людини у рішеннях по справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), по справі «Білуха проти України»  від 09 лютого 2007 року, використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права становить за певних обставин достатню справедливу сатисфакцію.
		За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що констатація факту порушення прав позивача відповідачем в частині визнання судом недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 вищевказаної інформації, поширеної ОСОБА_3 , є достатньою є моральною сатисфакцією та відновленням порушеного права і законних інтересів позивача.
		Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		            Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про  обґрунтованість доводів апеляційної скарги, наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних  вимог про визнання  недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, яка поширена відповідачем ОСОБА_3 у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook», в тому числі на відеозаписі, а саме:
		- «.ІНФОРМАЦІЯ_3.» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4);
		- « ІНФОРМАЦІЯ_5» (за адресою в мережі Інтернет:  ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
		Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем  було сплачено судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп., а при поданні апеляційної скарги - 1152 грн. 60 коп., а всього 1921 грн., то вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
		Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року -  скасувати та прийняти постанову: 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка поширена відповідачем ОСОБА_3 у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook», в тому числі на відеозаписі, а саме:
		- «.ІНФОРМАЦІЯ_3.» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4);
		- « ІНФОРМАЦІЯ_5» (за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1).
		В іншій частині позову - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з  дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду  протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Повний текст постанови складено 23 листопада 2021 року.
		 
		 
		    Суддя  - доповідач:                                                                   Ящук Т.І. 
		 
		    
		                        Судді:                                                                      Махлай Л.Д.
		                                                                                                         
		                                                                                                         Немировська О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...