Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/7928/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано судом: 29.11.2021. Зареєстровано: 30.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.02.2022
Результат оскарження 01.02.2022 Сьомий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: 2-а/727/92/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 727/7928/21 
		                           Провадження № 2-а/727/92/21
		 
		ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРНІВЦІ
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 жовтня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці, в складі:
		головуючого судді:  Слободян Г.М.
		секретар судового засіданняІвасишин О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до сержанта поліції СРПП ВП №3 Шпанюк Івана Степановича ГУНП у Чернівецькій області (вул.Головна, 24 м.Чернівці), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - В С Т А Н О В И В:
		Короткий зміст позову. Позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з адміністративним позовом до сержанта поліції СРПП ВП №3 Шпанюк Івана Степановича ГУНП у Чернівецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що постановою серії БАБ № 372055 від 30.07.2021 року, його було визнано винним у вчиненні адміністративної правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосовано захід адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Згідно наведеної вище постанови, 30.07.2021року близько 16 год. 00 хв., він, керуючи транспортним засобом Опель Віваро, реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул. Бажанського в м. Заставна Чернівецького району Чернівецької області, порушив правила дорожнього руху, а саме п. 31.4.3 ПДР України, тобто, керував транспортним засобом з тріщиною на лобовому склі та п. 2.1 ПДР України - відсутності полісу обов`язкового страхування. Вважає, зазначену вище постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню судом із закриттям провадження у справі. Окрім наведеного, аргументує доводи позову і тим, що він був зупинений сержантом поліції Шпанюком І.С. та причиною зупинки було те, що він не був пристебнутий ременем безпеки. Вказує, що при розгляді даного адміністративного правопорушення сержантом поліції ОСОБА_2 не надав відповідних доказів щодо порушення ним ПДР України; натомість, з метою притягнення його до адміністративної відповідальності зазначив, що окрім наведеного він ще і керував транспортним засобом з тріщиною на лобовому склі, чим вважав достатніми підставами вчинення адміністративного правопорушення та достатніми підставами вимагати у нього реєстраційних документів та страхового полісу. Також, посилається на те, що відносно нього не виносилося рішення про притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання п. 31.4.3 ПДР України, вимогу порушення кого йому було озвучено сержантом поліції Шпанюком І.С. А, отже, просить врахувати, що інспектор патрульної поліції не довів належними і допустимими доказами факту невиконання ним вимог ПДР України. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Вважає, що в його діях, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст.126 КУпАП. Просить, скасувати постанову БАБ № 372055 від 30.07.2021 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 123 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу і розмірі 425.00 грн., а провадження по справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління національної поліції у Чернівецькій області судові витрати понесені по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.
		Згідно ст.286 ч.1 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
		Рух справи та позиція сторін: 25.08.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці позов було залишено без руху. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10.09.2021 року відкрито провадження в справі.
		06 квітня 2020 року Відповідачем спрямовано на адресу суду відзив на адміністративний позов в якому відповідач зазначив, що вказаний позов є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства. 
		Позивач ОСОБА_1 , та в його інтересах представник адвокат Ісар О.Я., в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день, час і місце розгляду справи, до суду було скеровано письмову заяву про розгляд справи без участі позивача та в його інтересах представника; позовні вимоги останніми, підтримано в повному обсязі.
		Відповідач, сержант поліції СРПП ВП №3 ГУНП у Чернівецькій області Шпанюк І.С. в судове засідання не з`явився будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, про поважність причин неявки суд не повідомив.
		У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч.4 ст.229 КАС України, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Відповідачем відзиву на позов не подано.
		Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу без сторін на підставі наявних у ній матеріалів.
		Згідно з ч.1ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		В ч.1ст.5 КАС Українизазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Відповідно до ч.2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Частиноюст.6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до ч.2 ст.286КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
		Суд, виходячи з даних вимог закону, дослідивши письмові докази по справі, зважає на наступне. Як передбачено ч.1 ст.3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
		За змістом п.1-2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ч.1 ст.287КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
		Досліджені докази та застосовані норми права
		Судом, належними доказами встановлено, що 30.07.2021р. постановою серії БАБ № 372055 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративної правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосовано захід адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. За обставинами, викладеними в постанові, вбачається, що 30.07.2021року близько 16 год. 00 хв., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Опель Віваро, реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул. Бажанського в м. Заставна Чернівецького району Чернівецької області, порушив правила дорожнього руху, а саме п. 31.4.3 ПДР України, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення в розмірі 425.00 грн. Дана копія постанови була отримана ОСОБА_1 03.08.2021 року, про що свідчать дані поштового зв`язку Укрпошта.
		Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності із законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).
		Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. 
		Згідно зіст. 222 КУпАПоргани Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушенняправил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Відповідно дост.280 КУпАПорган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Згідно п. 2 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 07.11.2015 №1395,постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, в тому числі, статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
		Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Інструкції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268КУпАП.
		За змістом п. 5, 9 розділу ІІІ Інструкції поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (п.5) .
		Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка (п.9).
		Пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Аналогічні вимоги щодо оцінки доказів закріплені ст.252 КУпАП України.
		Відповідно до ч.1ст.11 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч. 2, 4ст. 258 КУпАПпротокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимогстатті 283 цього Кодексу.
		Крім того,наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 рокузатверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, п. 4 якої визначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
		Також визначено, що постанова виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті121, статтями121-1,121-2, частинами першою, другою і третьою статті122, частиною першою статті123, статтею124-1, статтями125,126, частинами першою, другою і третьою статті127, статтями128,129, статтею132-1, частинами шостою і одинадцятою статті133-1, частинами першою, другою і третьою статті140 КУпАП.
		Крім цього, процес розгляду справи відповідав вимогам ст. 279 КУпАП, обставини передбачені ст.280 КУпАП з`ясовувалися, враховано те, що позивач вину свою на місці складення протоколу визнав, тощо. 
		Зокрема щодо самого факту вчинення позивачем порушення передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, слід зазначити наступне.
		Так, частиною 1статті 126 КУпАПпередбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Відповідно до п.2.1 «ґ»Правил дорожнього рухуУкраїни, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) (редакція від 27.03.2019).
		Відповідно до ст.16 ЗУ «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Відповідно до п.21.2 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземнихтранспортних засобів», контроль за наявністю договорів обов`язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземнихтранспортних засобів здійснюється:відповідними підрозділами Національної поліції при складанніпротоколів щодо порушень правил дорожнього руху (1306-2001-п) таоформленні матеріалів дорожньотранспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час
		перетинання транспортними засобами державного кордону України.
		Як передбачено ч.1 ст.3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
		За змістом п.1-2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.
		 
		 
		 
		 
		 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
		Відповідно до ч.2 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», поліцейський зобов`язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. 
		Відповідно дост. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Крім цього, при зверненні до суду, позиція позивача була обґрунтована тим, що відповідно до ч.2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд погоджується, із вказаним твердження втім звертає увагу, що відповідно до ч.4ст. 161 КАСУкраїнки, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). 
		Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		доводи позивача, стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту не здійснення правопорушення за яке передбачена відповідальність за частиною першоюстатті 126 КУпАП, спростовуються наведеними вище відеозаписами.
		Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.
		Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 по справі N 127/19283/17.
		Суд звертає увагу, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, а відтак вимога відповідача до позивача про пред`явлення посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб є неправомірною та позивач, в свою чергу, не був зобов`язаний виконувати дану вимогу.
		Така правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.03.2019 у справі №686/11314/17.
		 
		Будь-які докази, які б спростовували вищенаведені висновки суду, відповідачем надано не було та не зазначено джерел їх здобуття.
		Відповідно до вимог ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Беззаперечно на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладено тягар доказування наявності складу адміністративного правопорушення, і відповідачем, відповідно до ст.77КАС України не надано суду відеоматеріали з нагрудних камер поліцейських, згідно яких вбачається порушення позивачем Правил дорожньогоруху України. 
		Суд приймає доводи позивача як такі, що не підтверджені матеріалами справи і вважає, що факт порушення позивачем ч.1 ст.126 КУпАП доведений.
		Згідност. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні, ухваленому 29 червня 2007 року у справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства", Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
		Згідно з п.1.1ПДРУкраїни, ці Правила відповідно доЗакону України «Про дорожній рух»встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
		Згідностатті 14 Закону України «Про дорожній рух»учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
		В справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 р. вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Навпаки, відповідно до п. 2ст.90КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв`язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача. Однак суд не є засобом для сторін та не толерує зловживання ними правами.
		Так, судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. 
		Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
		Судом враховано, що відповідно доНаказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395згідно розділу III пункту 10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Згідно п.11ст.23 Закону України «Про Національну поліцію»до основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
		Судом встановлено, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності прийнята уповноваженою на те особою, в межах її компетенції, з дотриманням порядку, визначеногоКУпАП. Відповідно дост. 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Відповідно ч.1ст.5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		Таким чином, виходячи з наведеного, дослідивши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні в судовому засіданні обставин справи, досліджених доказів, в їх сукупності, керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на законі і підлягають до задоволенню.
		Відповідно до ч.1ст.132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною 1,7ст.139 КАС Українивстановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Враховуючи правову позицію, викладену 18 березня 2020 року в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17, у зв`язку з задоволенням позову, з Головного управління Нацполіції у Чернівецькій області слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 454 грн., документально підтверджений.
		Щодо заявленої вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного.
		Пунктом 1 ч. 3ст. 132 КАС Українивстановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідност. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
		Відповідно до ч. 9ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Суд наголошує, щост. 134 КАС Українине виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5ст. 134 КАС Українищодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 року (справа №810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 року (справа №826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
		Згідно п. 4 ч. 1ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 рокудоговір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першоїстатті 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
		Статтею 19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Відповідно дост. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду - засвідчена копію Договору про надання правової допомоги від 10.08.2021р. (а.с.29); засвідчену копію Додатку № 1 (а.с.30); засвідчену копію акту виконаних робіт від 19.08.2021р. (а.с. 30 оборот) та квитанція №38792433-1 від 10.09. 2021 року.
		Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у розмірі 3500,00 (п`ять тисяч) грн., дане підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) до договору про надання правової допомоги від 10.08.2021 року, а також і квитанцією від 19.08.021 року (а.с.31) сплаченої позивачем суми в розмірі 3500 грн. за надання правової допомоги.
		Відповідач до суду клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу не надавав.
		Таким чином, враховуючи докази, надані позивачем на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вищенаведені документи можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у сумі 3500,00 (п`ять тисяч) грн.
		З огляду на зазначене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу ґрунтуються на законі та слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Національної Поліції у Чернівецькій області витрати на правову допомогу в сумі 3500,00 грн.
		На підставі вищенаведеного, керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.33, 126 ч.1, 245, 251, 252, 254, 258, 268, 279, 280, 283, 287 КУпАП, ст.ст.5, 6, 9, 10, 11, 12, 72, 77, 90,132, 139, 143, 257-263, 286 ч.4, 295 КАС України, суд, 
		УХВАЛИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до сержанта поліції СРПП ВП №3 Шпанюк Івана Степановича ГУНП у Чернівецькій області (вул.Головна, 24 м.Чернівці), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі  задовольнити.
		Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №372055 від 30.07.2021р., винесену сержанта поліції СРПП ВП №3 ГУНП у Чернівецькій області Шпанюк Іваном Степановичем, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425.00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) суму понесених витрат по сплаті судового збору в сумі 454.00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 гривень, документально підтвердженя за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Національної Поліції у Чернівецькій області (ЄДРПОУ 40109079).
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. 
		Повний текст судового рішення складено 13.10.2021р.
		 
		Суддя Слободян Г.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...