Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/313/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2021. Зареєстровано: 30.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2021.
Дата набрання законної сили: 29.11.2021
Номер судового провадження: К/9901/22345/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 листопада 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/313/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/22345/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/313/20-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року (головуюча суддя: Шаповалова Т.М.)
		і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (головуюча суддя: Франовська К.С., судді: Кузьменко Л.В., Совгиря Д.І.).
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:
		1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування й невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року;
		2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року;
		3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
		4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити йому середній заробіток за період з 26 жовтня 2019 року до дати набрання рішенням у цій справі законної сили.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що 21 жовтня 2019 року був звільнений зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту й 25 жовтня 2019 року виключений зі списків військової частини й усіх видів забезпечення.
		Позивач стверджує, що на день виключення його зі списків військової частини з ним не проведено повного розрахунку, зокрема не нараховано й не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року. 
		Водночас позивач зауважує, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці, є базовим при проведенні індексації. У цьому контексті позивач наполягає на тому, що базовим місяцем для нарахування й виплати індексації грошового забезпечення має бути січень 2008 року, оскільки саме тоді відбулося підвищення посадового окладу і з того часу його розмір не змінювався.
		З огляду на це позивач вважає, що відповідач порушив його право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року з урахуванням базового місяця  січень 2008 року.
		Своєю чергою, позивач стверджує, що факт нездійснення з ним повного розрахунку під час звільнення покладає на відповідачів обов`язок нарахувати й виплатити йому середній заробіток за час затримки такого розрахунку, тобто з 26 жовтня 2019 року до дати набрання рішенням у цій справі законної сили.
		Позивач зауважує, що у позасудовому порядку відповідачі відмовилися нарахувати й виплати йому вказану індексацію грошового забезпечення і середній заробіток.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року позов задоволено частково:
		1) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року;
		2) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2016 року;
		3) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року;
		4) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року;
		5) у решті позовних вимог відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є державною гарантією щодо оплати праці і її проведення є обов`язковим у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією). У цьому контексті місцевий суд також указав, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації не позбавляє позивача права на її отримання. 
		З огляду на це суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність, коли не нарахувала й не виплатила позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, тому порушене право належить захистити у спосіб зобов`язання відповідача вчинити дії.
		Водночас суд зазначив, що постановою Уряду від 9 грудня 2015 року №1013 визначено січень 2016 року базовим місяцем, з якого надалі належить відштовхуватися для проведення індексації. Також суд вказав, що у січні 2016 року відбулося підвищення грошового забезпечення позивача, позаяк йому були виплачені додаткові види грошового забезпечення у підвищеному розмірі.
		На цій основі місцевий суд дійшов висновку, що під час проведення індексації грошового забезпечення як базовий місяць належить враховувати січень 2016 року і, відповідно, відхилив доводи позивача про те, що базовим місяцем повинен бути січень 2008 року.
		Крім цього, суд вказав, що згідно із законодавством особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Одночасно з цим суд зауважив, що спеціальне законодавство не регулює порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби, тому до спірних правовідносин належить застосовувати статті 116-117 Кодексу законів про працю України (далі  «КЗпП»).
		У цьому контексті суд зазначив, що при звільненні позивачу не були виплачені індексація грошового забезпечення і компенсація за речове майно. Натомість вказану компенсацію належало виплатити в день виключення позивача зі списків особового складу, однак вона була виплачена лише 18 грудня 2019 року. З огляду на це місцевий суд дійшов висновку, що позивачеві належить виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року.
		Стосовно середнього заробітку за період з 18 грудня 2019 року до дати набрання рішенням законної сили у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення, суд виходив з того, що у цій справі має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, на час звільнення з військової служби спірна сума йому не належала, а вина відповідача у її невиплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього за статтею 117 КЗпП. Водночас суд вказав, що підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації буде рішення суду, яким встановлено право позивача на її отримання, а тому його права у цій частині не є порушеними. Зрештою суд зазначив, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання судовим рішенням законної сили і його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		З огляду на це місцевий суд дійшов висновку про передчасність вказаної позовної вимоги, тому відмовив у її задоволенні.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Рішення суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_1 і Військова частина НОМЕР_1 .
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції у частині:
		1) визначення базового місяця індексації грошового забезпечення (у позові ОСОБА_1 у частині визначення базового місяця січень 2008 року відмовлено); 
		2) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року і зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати й виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно;
		3) у решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі, мав право на отримання індексації грошового забезпечення, однак вона йому протиправно не нарахована й не виплачена.
		Водночас апеляційний суд констатував необґрунтованість доводів ОСОБА_1 та висновку місцевого суду про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити розрахунок індексації з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» чи «січень 2016 року». Суд апеляційної інстанції виходив з того, що розрахунок індексації грошового забезпечення є дискреційними повноваженнями відповідача як органу, у якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення, тому відсутні підстави для його зобов`язання вчинити дії з вказівкою на конкретний базовий місяць.
		Також апеляційний суд вказав на те, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ОСОБА_1 пов`язував з ненарахуванням й невиплатою йому індексації грошового забезпечення, однак місцевий суд ухвалив рішення про стягнення середнього заробітку у зв`язку з невиплатою компенсації за неотримане речове майно. 
		У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, виходячи за межі позовних вимог, не встановив, чи звертався ОСОБА_1 із рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно. На основі цього апеляційний суд констатував, що висновок місцевого суду про обов`язок відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час невиплати вказаної компенсації з 26 жовтня 2019 року не ґрунтується на матеріалах справи.
		Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність вимоги про стягнення середнього заробітку за невиплату індексації грошового забезпечення. 
		Цей висновок суд мотивував тим, що для проведення розрахунків належної до виплати суми цього відшкодування необхідно встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Натомість невиплата звільненому працівникові всіх сум, які йому належать, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. 
		Зрештою апеляційний суд зазначив, що після набрання цим рішенням законної сили і його виконання відповідачем, позивач, маючи відомості про розмір невиплаченої останньому індексації, не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  «КАС України»), стверджуючи, що суди порушили норми матеріального і процесуального права, одночасно з цим не врахувавши висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах.
		Так, скаржник наполягає на помилковості висновків судів щодо відсутності підстав для застосування січня 2008 року як базового місяця обчислення індексації його грошового забезпечення. 
		У цьому контексті скаржник зазначає, що умовою для визначення певного місяця базовим для індексації є підвищення розміру посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), однак його оклад не змінювався з січня 2008 року. Тому вважає, що вимогу про визначення базовим місяцем січня 2008 року належало задовольнити.
		Крім цього, скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, які стосувалися стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. У цьому контексті зазначає, що в день виключення його зі списків військової частини з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, відмову у виплаті якої він оскаржує у цій справі. З огляду на це вважає, що в силу статей 116-117 КЗпП вказані позовні вимоги належало задовольнити.
		Зрештою позивач твердить про те, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 1 березня 2018 року у справі №806/1551/17, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц.
		У відзиві на касаційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 просить залишити цю скаргу без задоволення, а також визначити базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення  січень 2016 року та відмовити у задоволенні позовних вимог про нарахування й виплату середнього заробітку.
		Так, військова частина НОМЕР_1 наполягає на тому, що у період з січня 2016 року до березня 2018 року базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача належить визначати січень місяць 2016 року, оскільки відповідач виконав умови пункту 3 постанови Уряду від 9 грудня 2015 року №1013 й з 1 січня 2016 року відбулося суттєве підвищення грошового забезпечення позивача. Тому вважає, що надалі саме цей місяць є базовим для відповідної індексації.
		Крім цього, стверджує, що норми трудового законодавства не поширюється на військовослужбовців, а відтак відсутні підстави для нарахування й виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		У цьому контексті також зазначає, що позивач був виключений зі списків особового складу за його заявою (рапортом), а відтак останній погодився на проведення з ним неповного розрахунку, що виключає неправомірність дій військової частини.
		Військова частина НОМЕР_2 відзиву на касаційну скаргу не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 9 листопада 2020 року.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді головного старшини Військової частини НОМЕР_2 .
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №5-РС від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок» у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту).
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №176 (по стройовій частині) від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було виключено зі списків військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та усіх видів забезпечення з 25 жовтня 2019 року.
		25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 стосовно вжиття невідкладних заходів і проведення з ним остаточних розрахунків при звільненні, а саме виплати індексації доходів за 2016-2018 роки, грошової компенсації за речове майно і середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку.
		21 грудня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_2 , а також 27 грудня 2019 року до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати індексації грошового забезпечення з 1 січня 2016 року до дня його звільнення, із розрахунку базового місяця січень 2008 року, а також просив виплатити суму середнього заробітку за час затримки під час проведення розрахунку.
		Листом Військової частини НОМЕР_2 від 24 грудня 2019 року №350/145/1989пс ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно із роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України №252/10/136-16 від 9 червня 2016 року, №220/5140 від 4 липня 2017 року, №10685/0/14-15/10 від 16 липня 2015 року, №78/0/66-17 від 8 серпня 2017 року і роз`ясненням директора фінансового департаменту Міністерства оборони України, механізму нарахування й виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено. 
		Водночас у листі вказано, що оскільки фінансування військової частини НОМЕР_1 за період з січня 2016 року до жовтня 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалося, грошове забезпечення за цей період не індексувалося.
		Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час з моменту звільнення до дня останнього розрахунку, то у листі зазначено, що позивач не перебував у трудових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , а тому не можливо провести розрахунок та виплатити середній заробіток за час затримки при звільненні.
		Індексація грошового забезпечення не нараховувалася й не виплачувалася ОСОБА_1 з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА 
		За змістом абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.
		Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових індексація грошових доходів населення  це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		Відповідно до статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		Згідно з статтями 4, 6 вказаного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
		Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
		У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
		Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до статей 16, 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-III держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.
		Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
		Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 18 вказаного Закону).
		Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі також  «Порядок №1078»), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
		Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
		Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
		Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення».
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
		Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
		Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
		Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
		Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
		У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
		До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Спірні правовідносини у справі склались стосовно ненарахування й невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального й процесуального права, виходить із такого.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. 
		Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
		Наведений висновок викладений у пунктах 43-44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20.
		Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
		У цій справі позивач звернувся до суду за захистом права на індексацію свого грошового забезпечення у відповідний період, оскільки відповідач цієї індексації не нараховував і не виплачував та одночасно з цим не визнавав права позивача на її отримання й покликався на відсутність бюджетних коштів для такої виплати.
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі, мав право на отримання індексації грошового забезпечення з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, проте вона йому не нарахована й не виплачена через протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 .
		На цій підставі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалив рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у спірний період та про зобов`язання відповідача нарахувати й виплати позивачу таку індексацію.
		Аналізуючи наведені положення законодавства і обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог. 
		Так, на підставі закону у відповідача існував обов`язок вчинити конкретні дії на користь позивача, але цей обов`язок не був виконаний, що є проявом бездіяльності. Водночас, визнаючи цю бездіяльність протиправною, суди в силу закону належно застосували спонукаючий засіб впливу, зобов`язавши відповідача виправити порушення у спосіб вчинення конкретної дії на користь позивача.
		Тож у зазначеній частині оскаржувані судові рішення є обґрунтованими й законними.
		Разом з цим, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з жодним із висновків судів попередніх інстанцій у частині визначення базового місяця індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
		Стосовно дискреційних повноважень, Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.
		Також Верховний Суд раніше вже звертав увагу на те, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації (пункт 26 постанови від 5 лютого 2020 року у справі №825/565/17).
		У цьому контексті Суд додатково зауважує, що за змістом пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця.
		Отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
		Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретну дію на користь позивача  провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов`язати до її вчинення у судовому порядку.
		Застосовуючи ці підходи до справи ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
		Водночас Суд вважає необґрунтованим і передчасним висновок суду першої інстанції про визначення січня 2016 року як базового місяця для індексації грошового забезпечення позивача.
		Так, аналіз пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пов`язується з місяцем підвищенням тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
		Отже, збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстав вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.
		Суд першої інстанції цього не врахував і дійшов висновку про визначення базового місяця індексації на основі факту зростання грошового забезпечення позивача за рахунок виплати йому додаткових видів забезпечення у підвищеному розмірі.
		Водночас суд першої інстанції не вжив заходів для оцінки та дослідження доказів у контексті доводів позивача про те, що у січні 2016 року його посадовий оклад не змінювався.
		Також суд першої інстанції не встановив місяць, у якому востаннє було підвищено тарифну ставку (оклад) за посадою позивача.
		Наведене у своїй сукупності унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору у частині визначення базового місяця індексації грошового забезпечення.
		Через приписи частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в цих рішеннях.
		Отже, загалом суди обох інстанцій неправильно вирішили позовну вимогу про визначення базового місяця індексації грошового забезпечення позивача. У цій частині їхні висновки є такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України. Тому оскаржувані судові рішення у вказаній частині не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
		Зважаючи на це, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судами норм матеріального й процесуального права під час вирішення позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, Суд зазначає таке.
		Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вважав, що відповідачі протиправно не виплатили йому середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні і підставу для цієї вимоги пов`язував з невиплатою йому індексації грошового забезпечення.
		Суд першої інстанції цю вимогу відхилив, вважаючи, що має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а вина відповідача у невиплаті індексації відсутня, що виключає відповідальність останнього за статтею 117 КЗпП. Також суд виходив з того, що підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації буде рішення суду, яким встановлено право позивача на її отримання.
		Водночас місцевий суд вийшов за межі позовних вимог й вирішив, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року до 18 грудня 2019 року у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане речове майно.
		Натомість суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду у вказаній частині та відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог, виходячи з того, що місцевий суд не встановив, чи подавав ОСОБА_1 рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно. Стосовно ж середнього заробітку саме за невиплату індексації грошового забезпечення, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність цієї вимоги.
		У контексті цих правовідносин слід зауважити, що Верховний Суд у пунктах 53-55 постанови від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 вказував на те, що законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. 
		Компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП, а застосування передбаченої статтею 117 КЗпП відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. 
		Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
		Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі №340/680/20 Верховний Суд звертав увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення й не тягне настання для неї відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП (пункти 58-61).
		Отже, місцевий суд, виходячи за межі позовних вимог, повинен був встановити, чи мав позивач право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно саме при звільненні. 
		Однак у своєму рішенні суд першої інстанції не з`ясував, чи подавав позивач відповідний рапорт до звільнення, а відтак необґрунтовано й передчасно застосував статтю 117 КЗпП як санкцію за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
		До цього ж, слід зауважити, що у пункті 43 постанови від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд наголошував на тому, що статтею 117 КЗпП покладено обов`язок стосовно визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. 
		Проте суд першої інстанції неправильно застосував цю статтю КЗпП, позаяк присуджуючи відшкодування у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане речове майно, не визначив розміру середнього заробітку. 
		Також пославшись на те, що у матеріалах справи відсутня довідка про середній заробіток позивача, суд першої інстанції не вжив заходів для витребування у відповідача відомостей, необхідних для здійснення відповідного розрахунку. 
		Тобто розрахунок середнього заробітку суд фактично не здійснив, що призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині.
		У свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у наведеній частині та приймаючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині, послався на відсутність у матеріалах справи рапорту позивача про виплату компенсації за неотримане речове майно.
		Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції повинен був установити, чи подавав позивач указаний рапорт. Однак всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі апеляційний суд цього не зробив, що вплинуло на встановлення дійсних обставин справи.
		Крім цього, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів стосовно відмови у задоволенні вимог, пов`язаних з відшкодуванням середнього заробітку у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення під час звільнення зі служби.
		Так, Верховний Суд уже неодноразово зазначав, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» її належить обов`язково нараховувати й виплачувати (постанови від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17, від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, від 16 вересня 2020 року у справі №815/2590/18 та інші).
		Статтею 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. 
		У постанові від 22 травня 2020 року у справі №320/1263/19 Верховний Суд вказував на те, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Також у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зауважував на тому, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.
		З огляду на викладене, право на індексацію грошового забезпечення позивач мав на підставі закону, а не судового рішення, і відповідні кошти належали йому при звільненні.
		Як встановили суди, при звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, позаяк не виплачено індексацію грошового забезпечення. 
		За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності (пункт 38 постанови Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17).
		Зважаючи на викладене, вимога стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення не може вважатися передчасною. До того ж, вона була предметом правовідносин, з яких виник спір. Зрештою відсутність фактичного розрахунку не перешкоджає реалізації права на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. 
		Суди наведеного не врахували, внаслідок чого судові рішення у частині відмови у задоволенні вимог, пов`язаних з відшкодуванням середнього заробітку у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення, не відповідають критеріям законності й обґрунтованості.
		Водночас суди першої й апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення в частині відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що унеможливлює справедливе вирішення спору. З огляду на приписи статті 341 КАС України колегія суддів Верховного Суду не може самостійно визначити розмір цього відшкодування.
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, що призвело до постановлення необґрунтованих судових рішень у цій частині спору, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у вказаній частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнюючи викладене, Суд констатує часткову обґрунтованість доводів касаційної скарги.
		Доводи, прийняті Судом як обґрунтовані, вказують на те, що оскаржувані судові рішення частково ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права й не враховують висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Оскільки оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про визначення базового місяця індексації й відшкодування середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні є такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права, то їх належить частково скасувати з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і встановити місяць, у якому востаннє було підвищено тарифну ставку (оклад) за посадою позивача; з`ясувати розмір невиплачених позивачу сум, на які він мав право під час звільнення зі служби; встановити середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, здійснити розрахунок середнього заробітку, застосувавши у разі необхідності принцип пропорційності недоплаченої суми та у залежності від встановленого правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права й постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		У іншій частині оскаржувані судові рішення належить залишити без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на викладене, касаційну скаргу належить задовольнити частково.
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 КАС України, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року скасувати у частині вирішення позовних вимог про визначення базового місяця індексації грошового забезпечення, визнання протиправними дій щодо ненарахування й невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати й виплатити середній заробіток, а справу у цій частині направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		У іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		Н.М.Мартинюк 
		А.В.Жук 
		Ж.М.Мельник-Томенко,
		СуддіВерховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...