Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/93/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2021.
Дата набрання законної сили: 24.11.2021
Номер судового провадження: 51-3425км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016251010002901

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 711/93/17
		провадження № 51-3425 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 
		в режимі відеоконференції
		захисника ОСОБА_6 ,
		виправданої ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016251010002901, щодо
		ОСОБА_7 ,громадянки України,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Черкаси, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
		виправданої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 342, ч.1 ст. 343, ч.2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2018 року ОСОБА_7 визнано не винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343, ч. 2 ст. 345 КК та виправдано за недоведеністю, що у її діянні є склад кримінальних правопорушень.
		Цивільні позови у кримінальному провадженні заявлений прокурором Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_8 на користь ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» на суму 2 451 грн та заявлений потерпілим ОСОБА_9 на суму 21300 грн залишені без розгляду.
		Вирішено питання про долю речових доказів.
		Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу, що становлять 703,68 гривень віднесені за рахунок держави.
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2018 року залишено без змін.
		ОСОБА_7 висунуто обвинувачення органами досудового розслідування у тому, що вона 31 березня 2016 року, близько 13:50 год, припаркувавши автомобіль «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_1 з порушенням правил дорожнього руху, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м. Черкаси, що було виявлено працівниками поліції, які заявили про намір скласти щодо неї постанову про адміністративне правопорушення. У грубій формі ОСОБА_7 погрожувала співробітникам поліції звільненням, вчинила опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов`язків, почала рух автомобілем, здійснила наїзд на працівника поліції ОСОБА_9 , та продовжила рух, не зупиняючись по вул. Небесної сотні в м. Черкаси, в напрямку вулиці Гоголя в м. Черкаси, не виконавши вимогу про зупинку автомобіля.
		Крім того, 31 березня 2016 року близько 13:57 години, ОСОБА_7 , знаходячись поблизу перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м. Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м. Черкаси, вчинила втручання в діяльність працівників правоохоронного органу, а саме інспекторів Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядовому поліції ОСОБА_9 , рядового поліції ОСОБА_10 та старшого сержанта поліції ОСОБА_11 , під час виконання ними службових обов`язків, та здійснила вплив на вказаних осіб, який виразився в тому, що остання спочатку умовляла не складати постанову про адміністративне правопорушення, а потім погрожувала використати свої впливові зв`язки для звільнення вказаних працівників поліції з роботи. Не виконавши вимогу працівника поліції інспектора Управління патрульної поліції в м. Черкаси старшого сержанта поліції ОСОБА_11 залишатися на місці до складання постанови про адміністративне правопорушення, покинула місце події, перебуваючи за кермом автомобіля «HONDA CIVIK» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснивши наїзд на працівника поліції інспектора Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядового поліції ОСОБА_9 , який знаходився на її шляху, чим перешкодила виконанню вказаними працівниками поліції службових обов`язків, а саме складання адміністративного матеріалу щодо порушення останньою правил дорожнього руху.
		Крім того, 31 березня 2016 року близько 13:57 год, ОСОБА_7 , знаходячись поблизу перехрестя вулиць Благовісна-Небесної Сотні в м. Черкаси, навпроти будинку № 269 по вул. Благовісній в м. Черкаси, здійснивши опір працівникам правоохоронного органу, під час виконання ними службових обов`язків, а саме інспекторам Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядовому поліції ОСОБА_9 , рядовому поліції  ОСОБА_10 та старшому сержанту поліції ОСОБА_11 , під час виконання ними службових обов`язків, умисно заподіяла працівникові правоохоронного органу, а саме інспектору Управління патрульної поліції в м. Черкаси рядовому поліції ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону.
		Прокурор зазначає, що в порушення ст. ст. 404, 405, 419 Кримінального процесуального кодексу (далі  КПК) апеляційний суд фактично не переглянув рішення суду першої інстанції по суті, формально перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не мотивував ухваленого рішення, необґрунтовано погодившись з висновками суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
		Суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, необґрунтовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_10 , визнавши їх недопустимим доказом.
		Прокурор стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання допустимим доказом висновку спеціаліста з питань судово-медичної експертизи № 18 від 28 листопада 2016 року, не взявши до уваги висновків судово-медичних експертиз № 02-01/774 від 29 квітня 2016 року та № 02-01/1885 від 23 вересня 2016 року.
		Апеляційний суд, на думку прокурора, відмовив у задоволенні клопотання про дослідження доказів без належного мотивування. 
		У порушення принципу змагальності апеляційний суд, як зазначає в касаційній скарзі прокурор, надав перевагу одним доказам, безпідставно не взявши до уваги інші докази, зокрема, покази, надані потерпілим ОСОБА_9 , свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Апеляційним судом не враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 17 грудня 2020 року в справі № 711/3367/17.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.
		Захисник ОСОБА_6 вважала касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просила відмовити у її задоволенні.
		Виправдана ОСОБА_7 вважала касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просила відмовити у її задоволенні.
		Мотиви Суду
		Згідно зіст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до приписівст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінальних правопорушень, в даному кримінальному провадженні, передбачених ч.2 ст. 342, ч.1 ст. 343, ч.2 ст. 345 КК.
		У мотивувальній частині вироку, як це передбачено ч. 3 ст. 374 КПК, у разі визнання особи виправданою, повинно бути зазначено: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		Як регламентовано в ч. 2ст. 419 КПК, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
		Проте суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.
		За матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор не погоджуючись з рішенням місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про безпідставне виправдання ОСОБА_7 , з наведенням відповідних мотивів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та просив дослідити докази повторно.
		Апеляційний суд не навів мотивів ухваленого рішення про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора, належним чином свого рішення не обґрунтував, докладної відповіді на викладені доводи не дав, рішення про відмову у повторному дослідженні доказів не мотивував. Суд апеляційної інстанції не розглянув жодного доказу, на які посилалася сторона обвинувачення, необґрунтовано, без будь-якого дослідження погодився з правильністю ухваленого судом першої інстанції рішення, надавши перевагу доказам сторони захисту, не дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів і в доведенні суду їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
		При цьому, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суд першої інстанції не дав оцінки у вироку доказам, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів й не навів мотивів із яких він відкидає їх, пославшись на те, що він їх сприймає критично.
		В основу виправдувального вироку судом покладено покази свідків  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які є знайомими ОСОБА_7 , та необґрунтовано визнано недопустимими як докази показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 у зв`язку з упередженістю останніх, на думку суду, оскільки вони є працівниками поліції. 
		При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що показання останніх суперечать іншим доказам, зібраним у ході судового розгляду, залишив поза увагою, що суд першої інстанції не усунув вказані суперечності. 
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у даному кримінальному провадженні зазначені особи набули статусу потерпілого і свідків відповідно та їх показання органами досудового розслідування надавались у якості доказу на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , вони були безпосередньо допитані судом першої інстанції і їх показання мали істотне значення для висновків суду про винуватість ОСОБА_7 .
		Так, не ґрунтуються на вимогах закону також висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості як доказу, зокрема, показань свідка ОСОБА_10 , які були надані в ході судових засідань, посилаючись на ч. 7 ст. 97 КПК, та у зв`язку з тим, що  ОСОБА_10 проводив досудове слідство під час огляду місця події, відбираючи пояснення у свідка ОСОБА_14 .
		Відповідно до вимог ч. 7 ст. 97 КПК у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
		Натомість, як вбачається із матеріалів справи, допитаний як свідок працівник поліції ОСОБА_10 дав показання тільки щодо обставин події, а також подальшого переслідування автомобіля ОСОБА_7 , а не щодо показань іншої особи. Тому, на думку колегії суддів Верховного Суду, такий висновок суду є передчасним.
		Як встановлено за матеріалами кримінального провадження, проведення досудового розслідування було доручено старшому слідчому ОСОБА_15 , а, відбираючи пояснення у свідка ОСОБА_14 , патрульний ОСОБА_10 діяв у рамках процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Відібрання пояснень не є слідчою (розшуковою) дією, а є способом офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що докази подані сторонами, мають бути оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, тому однобічний аналіз доказів через призму їх критичного сприйняття не ґрунтується на вимогах закону.
		Апеляційний суд, констатуючи наявність протиріччя щодо механізму отримання потерпілим ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, зафіксованих у висновку експерта №02-01/774 від 29 квітня 2016 року; додатковій судово-медичні експертизі № 02-01/1885 від 23 вересня 2016 року та висновку спеціаліста з питань судово-медичної експертизи № 18 від 28 листопада 2016 року, не здійснив передбачених законом заходів для усунення протиріч. На думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність даних про причинний зв`язок між виникненням травми голови зі струсом головного мозку і травматичним набряком м`яких тканин голови від удару автомобілем, чи ударом об автомобіль, залишивши поза увагою, що висновок спеціаліста у розумінні абзацу 2 частини 1 статті 298-1 КПК не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а відтак не може підтверджувати чи спростовувати обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені частиною 1 статті 91 КПК.
		Відсутність мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, відмовивши прокурору у повторному дослідженні доказів, та надання при цьому переваги одному доказу перед іншим призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
		Колегія суддів Верховного Суду також вважає передчасним висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, який судом безпідставно мотивовано упередженістю показань потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 .
		Апеляційний суд, не досліджуючи відеозапис подій 31 березня 2016 року з нагрудного відеореєстратора поліцейського, дійшов передчасного висновку про відсутність об`єктивних даних щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 .
		З огляду на необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо достовірності та допустимості вищезазначених доказів висновок про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, є передчасним. 
		За вимогами статті 345 КК відповідальність настає за погрозу застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службової діяльності, оскільки це має не тільки негативний вплив на психічне та фізичне здоров`я працівника, а й перешкоджає нормальній діяльності правоохоронних органів та підриває їх авторитет. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21 вересня 2021 року в справі № 495/8147/17.
		Також колегія суддів Верховного Суду вважає невмотивованим висновок апеляційного суду щодо обґрунтованості рішення суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 342 КК.
		Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні ст. 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певної активної фізичної протидії з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень. 
		При цьому невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред`явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтями 342 та 345 КК. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, не дивлячись на те, що  ОСОБА_7 було попереджено залишатися на місці до завершення складання постанови про адміністративне правопорушення, натомість вона, повідомивши працівників поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про намір перепаркувати свій автомобіль на вільне місце на парковці, сіла за кермо свого автомобіля, проїхала далі та зупинила автомобіль на вул. Гоголя після повороту, незважаючи на застереження патрульних поліції, які виконували свої службові обов`язки, та вимогу про залишення на місці вчинення правопорушення. У судовому засіданні місцевого суду було також встановлено, що під час здійснення ОСОБА_7 маневрування потерпілий ОСОБА_9 знаходився по лівий бік автомобіля, збоку переднього лівого колеса, а свідок ОСОБА_10 знаходився біля водійських дверцят.
		Водночас, встановивши вищевикладені обставини, лише з показів ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 , а також переглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій 31 березня 2016 року з нагрудного відеореєстратора поліцейського, судом першої інстанції безпідставно не було встановлено факту умисної неправомірної поведінки обвинуваченої ОСОБА_7 , яка виражалася як опір працівникові правоохоронного органу, під час виконання ним службових обов`язків, тобто її активної фізичної протидії здійсненню працівниками поліції ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 покладених на них службових обов`язків. Апеляційний суд під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора не усунув вищевикладені суперечності, формально підійшовши до її розгляду.
		На думку колегії суддів Верховного Суду, дії ОСОБА_7 виявлялися не в ігноруванні законних вимог потерпілого, їх невиконанні, а в активній фізичній протидії здійсненню останнім своїх службових обов`язків. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту, що ОСОБА_7 завела двигун свого автомобіля та вивернула ліворуч кермо для виїзду на проїжджу частину. В цей час, при здійсненні нею маневрування, працівник патрульної поліції ОСОБА_9 знаходився по лівий бік її автомобіля, збоку переднього лівого колеса, незважаючи на це ОСОБА_7 не зупинила автомобіля, а продовжувала рух та здійснила наїзд на потерпілого. Апеляційний суд виходив з того, що насильство як ознака примушення при кваліфікованому опорі, може виражатися у зв`язуванні, утриманні потерпілого, позбавленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв`язку з ізоляцією його у приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умисному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо, не взявши до уваги, що ОСОБА_7 застосувала насильство до потерпілого ОСОБА_9 за допомогою автомобіля.
		Вказані доводи залишились поза увагою апеляційного суду, який передчасно встановив законність та обґрунтованість вироку місцевого суду.
		Враховуючи викладене, процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально без додержання приписівст. 2 КПК. Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги статті 419цьогоКодексупід час розгляду провадження в апеляційному порядку, що перешкодило постановленню законного та обґрунтованого рішення і відповідно до ч. 1 ст.412, п. 1 ч. 1 ст.438 КПК єпідставою для його скасування.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргупрокурора ОСОБА_8 задовольнити.
		Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...