Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/15/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; рішень про звільнення судді з посади.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2021.
Дата набрання законної сили: 18.11.2021
Номер судового провадження: 11-131заі21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		18 листопада 2021 року
		м. Київ
		Справа № 9901/15/21
		Провадження № 11-131заі21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Анцупової Т. О., 
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		за участю: 
		 секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
		представника відповідача - Шевчука А. О.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 9901/15/21 за позовом  ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії
		за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року (у складі колегії суддів Ханової Р. Ф., Бившевої Л. І, Гончарової І. А., Олендера І. Я., Хохуляка В. В.), 
		УСТАНОВИЛА:
		Рух справи
		1.            У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в задоволені заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України; скасувати рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку; зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Київського районного суду міста Полтави з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, а саме із зарахуванням до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років.
		2.            На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII покращила її правове становище. Водночас ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП не врахувала вимоги цієї норми, не застосувала принципу верховенства права, а тому рішення про відмову в задоволенні заяви про звільнення її з посади судді Київського районного суду м. Полтави відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на думку позивачки, порушує принцип рівності та є дискримінаційним порівняно з рішеннями щодо суддів, які призначені на посаду після прийняття Закону № 1402-VIII, а також суддів апеляційних судів і Верховного Суду.
		Позивачка зазначила про недоцільність обґрунтування відмови в задоволенні заяви про відставку рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, оскільки останнє в розумінні норм і положень Конституції України не є джерелом права.
		ОСОБА_1 наголосила, що стаття 69 Закону № 1402-VIII покращує її правове становище, оскільки позивачка відповідала зазначеним вимогам і на час призначення її на посаду судді у 2004 році.
		На переконання позивачки, відмова у звільненні з посади судді у відставку позбавила її права на отримання довічного грошового утримання, яке пов`язане виключно зі статусом судді, а тому порушила сутність принципу єдності статусу суддів, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення судді. 
		На думку позивачки, оскаржуване рішення суперечить принципу встановленої конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, є формальним, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів України та порушує принцип рівності між суддями, тим більше, що у зв`язку з досягненням позивачкою 65-річного віку вона позбавлена можливості перебувати на посаді судді та здійснювати правосуддя, а отже, відпрацювати стаж, якого, на думку ВРП, не вистачає для звільнення її з посади судді у відставку.
		3.            Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		4.            Не погодившись із зазначеним рішенням, вважаючи його незаконним, дискримінаційним і таким, що порушує її конституційні права, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення суду першої інстанції; задовольнити її позовні вимоги; визнати протиправними дії ВРП щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України; скасувати рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку; зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Київського районного суду м. Полтави з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону № 1402-VIII зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, а саме із зарахуванням до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років. 
		5.            Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 квітня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , а ухвалоювід 29 квітня 2021 року призначила справу № 9901/15/21 до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
		6.            28 квітня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив, у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		7.            26 жовтня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій скаржниця просить розглядати справу за її відсутності. Разом із заявою ОСОБА_1 надіслала суду письмові пояснення, у яких просить відступити від правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 99010/805/18, та задовольнити її апеляційну скаргу.
		8.            09 листопада 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
		9.            Указом Президента України від 04 листопада 2004 року № 1367/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду судді Київського районного суду м. Полтави строком на п`ять років.
		10.         Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Київського районного суду м. Полтави безстроково.
		11.         08 та 14 грудня 2020 року за вх. № 5595/0/6-20 і № 5595/1/6-20 до ВРП надійшли заяви ОСОБА_1 від 02 і 09 грудня 2020 року про її звільнення з посади голови Київського районного суду м. Полтави та з посади судді цього суду у відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
		12.         16 грудня 2020 року за результатами вивчення заяви ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку та доданих до заяви матеріалів член ВРП ОСОБА_2 склав висновок, згідно з яким ОСОБА_1 не може бути звільнена з посади судді у відставку з мотивів відсутності в неї стажу роботи, необхідного для звільнення з цієї підстави. Запропонував відмовити в задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		13.         Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, ВРП прийняла рішення від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20, яким відмовила ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у відставку. Рішення мотивоване недостатністю в позивачки стажу роботи на посаді судді для звільнення у відставку. Водночас в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що ОСОБА_1 має 16 років 8 днів стажу роботи на посаді судді, а також про право позивачки на зарахування до стажу роботи на посаді судді трьох років стажу роботи в галузі права як суддя, яку було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, установленими Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ) на день її обрання, однак зазначений стаж роботи ОСОБА_1 є недостатнім для звільнення її у відставку. 
		14.         Вважаючи рішення відповідача від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом. 
		15.         Суд першої інстанції також встановив з матеріалів справи, що трудова діяльність ОСОБА_1 розпочалася 25 вересня 1972 року. До призначення на посаду судді позивачка:
		- 01 липня 1983 року, після закінчення Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського, стала членом Полтавської обласної колегії адвокатів з місцем роботи адвокатом у Машівській юридичній консультації Полтавської області;
		- 16 жовтня 1984 року переведена для роботи адвокатом в юридичну консультацію Октябрського району м. Полтави;
		- 10 серпня 1993 року була відрахована з Полтавської обласної колегії адвокатів у зв`язку з ліквідацією колегії;
		- 27 липня 1993 року отримала свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 016 (видане Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Полтавської області), у результаті чого ОСОБА_1 продовжила працювати адвокатом до призначення на посаду судді, а саме до 04 листопада 2004 року.
		16.         Із запису в трудовій книжці слідує, що стаж роботи позивачки в Полтавській обласній колегії адвокатів становить 10 років 1 місяць 10 днів. На підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 працювала адвокатом ще 11 років 3 місяці. Загальний стаж роботи адвокатом після отримання позивачкою вищої юридичної освіти становить 21 рік 4 місяці.
		17.         Суд першої інстанції зазначив, що «відповідно до довідки, підписаної керівником апарату Київського районного суду м. Полтави Хмелюком Т. В. 26 листопада 2020 року, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 18 років 11 місяців. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що вказуючи про стаж роботи позивача на посаді судді - 18 років 11 місяців, керівник апарату Київського районного суду м. Полтави врахував адвокатську діяльність, яку здійснювала ОСОБА_1 з липня 1983 року по листопад 2004 року».
		Оцінка суду першої інстанції
		18.         Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що на час звернення до ВРП із заявою про звільнення з посади судді у відставку ОСОБА_1 мала стаж роботи на посаді судді 16 років 8 днів.
		З урахуванням статті 137, абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, частини першої статті 7 та частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, а також правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка має право на зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, трьох років роботи в галузі права.
		19.         Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19, зазначив, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.
		20.         Суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРП, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку у зв`язку з тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII і визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VIII. До того ж такий підхід до застосування вказаних правових норм, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не є дискримінаційним і не порушує принципу рівності перед законом. 
		21.         З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд першої інстанції установив, що оскаржуване рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		22.         Ураховуючи відсутність підстав для скасування рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20, суд першої інстанції не встановив підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача розглянути заяву позивачки про звільнення у відставку з посади судді Київського районного суду м. Полтави з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону № 1402-VIII зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, а саме із зарахуванням до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років.
		Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог 
		23.         На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про свою незгоду з висновками суду першої інстанції щодо зарахування їй до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, трьох років стажу роботи в галузі права, як було передбачено частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ, чинного на час призначення її на посаду судді. На переконання скаржниці, доповнення статті 137 Закону № 1402-VIII частиною другою певною мірою покращило її правове становище, однак суд не застосував принцип верховенства права, тому таке судове рішення, на думку скаржниці, порушує принцип рівності та є дискримінаційним щодо неї.
		24.         Скаржниця зауважує, що Закон № 2862-ХІІ на день призначення її на посаду судді встановлював виключний перелік посад, робота на яких підлягала зарахуванню до стажу, що дає право на відставку судді, і до цього переліку не входив стаж професійної діяльності у сфері права три роки, у її ситуації стаж адвоката. На думку ОСОБА_1 , на час призначення на посаду судді вона взагалі не мала стажу, який би міг бути зарахований до стажу судді відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, а тому застосування до неї положень абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у частині зарахування їй до стажу роботи судді трьох років професійної діяльності у сфері права вважає неправомірним.
		25.         Скаржниця наголошує, що Закон № 1402-VIII покращує її правове становище, оскільки відповідно до частини першої статті 69 цього Закону на посаду судді може бути призначений громадянин України, який має, зокрема, стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років. Тому при вирішенні питання обчислення стажу для відставки, на думку ОСОБА_1 , застосуванню підлягають нові положення Закону, а саме зарахування п`яти років стажу роботи в галузі права, які вона має.
		26.         Посилаючись на Європейську хартію про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, скаржниця зауважує, що відмова у звільненні з посади судді у відставку позбавила її права на отримання довічного грошового утримання, яке пов`язане виключно зі статусом судді, а відтак порушила сутність принципу єдності статусу суддів, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення судді. Оскаржуване рішення позбавило її можливості після досягнення 65 річного віку піти у відставку та отримувати пенсію, рівень якої має бути якомога ближчим до рівня її останньої заробітної плати на посаді судді.
		27.         На переконання скаржниці, судді, які призначені на посаду після набрання чинності Законом № 1402-VIII, мають право на відставку після перебування на посаді 15 років, а судді, які призначені на посаду до набрання чинності цього Закону, повинні відпрацювати на посаді судді як мінімум 17 років, що, на думку скаржниці, є дискримінаційним щодо суддів, які були призначені до набрання чинності цим Законом.
		28.         Скаржниця наголошує, що положення частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, щодо зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судді (5 років), повинні застосовуватися і щодо суддів, призначених / обраних на посади суддів до набрання чинності Законом № 1402-VIII. 
		29.         Скаржниця наголошує на правильності мотивів окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/805/18 для вирішення такої категорії справ, оскільки вони є законними і такими, що виключають дискримінацію і нерівноправність суддів перед законом. А тому обґрунтовує наявність підстав для самовідступу від раніше викладених правовий позицій у зазначеній категорії справ.
		30.         У письмових поясненнях ОСОБА_1 звертає увагу на те, що частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ було передбачено відставку судді, який має стаж менше 20 років, але досяг пенсійного віку (для чоловіків 55 років, для жінок - 50 років), та його право на довічне грошове утримання. Скаржниця наголошує, що була призначена на посаду судді під час дії Закону № 2862-ХІІ, була учасником правовідносин, передбачених цим Законом, та об`єктивно передбачала настання відповідних наслідків (виходу у відставку після досягнення пенсійного віку та отримання довічного грошового утримання, яке могло обчислюватися пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді). ОСОБА_1 зазначає, що, звільняючись у зв`язку із закінченням повноважень через досягнення 65-річного (пенсійного) віку, її легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 2862-ХІІ. Наголошує, що зміна умов виходу у відставку та призначення довічного грошового утримання як судді, з урахуванням наявності у неї відповідного стажу роботи на посаді судді та припинення повноважень через досягнення 65 років, неможливості в подальшому поновити повноваження судді, призвели до такого нормативного регулювання виходу у відставку та призначення довічного грошового утримання пропорційно кількості років роботи на посаді судді, яке суттєво вплинуло на її очікування, погіршило її юридичне становище щодо права на отримання довічного грошового утримання.
		Скаржниця звертає увагу на те, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосовувати найбільш сприятливий для особи підхід. Натомість суд першої інстанції у цій справі застосував до спірних правовідносин менш сприятливе законодавство щодо зарахування до стажу роботи судді трьох, а не п`яти років роботи (професійної діяльності) у сфері права.
		Позиція ВРП щодо апеляційної скарги 
		31.         У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає про її необґрунтованість та необхідність залишення без задоволення з огляду на таке. Відповідач зауважує, що рішення про звільнення з посади судді є рішенням за результатами засідання колегіального органу щодо розгляду заяви про звільнення і такі повноваження ВРП є дискреційними.
		32.         Відповідач зауважує, що рішення від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 прийняте на підставі наявних у ВРП документів, матеріалів про звільнення судді та відповідно до норм чинного законодавства України.
		ВРП установила, що ОСОБА_1 , 1955 року народження, Указом Президента України від 04 листопада 2004 року № 1367/2004 призначена на посаду судді Київського районного суду м. Полтави строком на п`ять років (наказ про зарахування до штату суду від 01 грудня 2004 року), Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VІ обрана суддею Київського районного суду міста Полтави безстроково. Таким чином, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 16 років 8 днів. Тому, ухвалюючи відповідне рішення, ВРП дійшла висновку, що суддя Київського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 не має достатнього для звільнення у відставку стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIIІ та визначеного відповідно до статті 137 цього Закону з урахуванням пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ.
		33.         У відзиві зазначено, що реалізація конституційного права судді на відставку нерозривно пов`язана з наявністю необхідного стажу. ВРП в оскаржуваному рішенні послалась на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/805/18 про те, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIIІ (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
		Частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ, чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки. Тому, на переконання відповідача, право на зарахування до стажу роботи на посаді судді трьох років стажу роботи в галузі права мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше, згідно з вимогами, встановленими Законом № 2862-ХІІ, на день їх обрання. Відтак, за позицією ВРП, позивачка має право на зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, трьох років роботи в галузі права.
		34.         Відповідач наголошує, що вимога зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку суперечить статті 131 Конституції України, статтям 1, 5, 21, 34 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а також зауважує, що законодавством не визначено порядку повторного розгляду заяв про відставку компетентним органом. Натомість не обмежено право судді звертатися з такими заявами повторно.
		35.         Стосовно доводів скаржниці про наявність підстав для самовідступу Великої Палати Верховного Суду від попередніх правових позиції відповідач зауважує, що в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави; її попередні рішення повинні бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Водночас, на переконання відповідача, ні одному з вище перелічених критеріїв оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не відповідає, тому в цьому провадженні відсутні підстави для відступу від раніше висловлених правових позицій Великої Палати Верховного Суду.
		Оцінка Великої Палати Верховного Суду
		36.         Велика Палата Верховного Суду дослідила доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевірила матеріали справи, заслухала суддю-доповідача у справі та пояснення представника відповідача і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав та мотивів.
		37.         Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		38.         Підстави та порядок звільнення судді визначені Конституцією України, законами № 1402-VIII та 1798-VIII.
		39.         Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України встановлено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді.
		40.         Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
		41.         Згідно із частинами першою, четвертою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
		За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
		42.         Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. 
		Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. 
		Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади (частини перша - третя статті 116 Закону № 1402-VIII).
		43.         Абзацом третім пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 встановлено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату його звернення до Ради із заявою.
		44.         Відповідно до частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
		1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
		2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
		3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
		45.         Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. 
		46.         Водночас абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIIвстановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
		47.         Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково. 
		У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі в конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами (подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19).
		48.         Велика Палата Верховного Суду наголошує, що такий підхід відповідає легітимним очікуванням, які виникають в осіб під час призначення (обрання) на посаду судді, а також забезпечує додержання принципу правової визначеності в умовах зміни законодавства.
		49.         Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 04 листопада 2004 року № 1367/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Київського районного суду м. Полтави строком на п`ять років.
		50.         Згідно із частиною першою статті 7Закону № 2862-XII (тут і надалі - в редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
		51.         З аналізу наведених норм слідує, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19).
		52.         Велика Палата Верховного Суду враховує, що в оскаржуваному рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду некоректно зазначив висновки, викладені в її постанові від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18 (абз. 3, а. с. 204 т. 1). Суд першої інстанції помилково визначив як умову зарахування трьох років роботи до стажу роботи, що дає право на відставку, наявність в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Така умова відсутня в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду. Водночас допущена неточність не призвела до неправильного вирішення справи за позовом ОСОБА_1 .
		53.         Скаржниця не погоджується з висновками суду першої щодо зарахування їй до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, трьох років стажу роботи у галузі права відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ, оскільки, на її думку, доповнення статті 137 Закону № 1402-VIII частиною другою певною мірою покращило її правове становище. За позицією скаржниці, суд не застосував принцип верховенства права, а його рішення порушує принцип рівності та є дискримінаційним щодо неї.
		54.         Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з такими доводами.
		55.         Виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/537/19).
		56.         ЄСПЛ у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (параграфи 48, 49) зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). 
		Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів»).
		57.         Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що «мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію» (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
		58.         Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, у обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
		59.         Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.
		Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19.
		60.         Відтак Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушення принципів верховенства права та рівності щодо скаржниці при застосуванні статті 7 Закону № 2862-ХІІ, чинної на день її призначення на посаду судді, у цілях визначення стажу роботи на посаді судді.
		Також з наведених вище мотивів є необґрунтованими доводи скаржниці про дискримінацію суддів, які були призначені до набрання чинності Законом № 1402-VIII.
		61.         Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про те, що статтею 69 Закону № 1402-VIII покращено її правове становище, а тому при обчисленні стажу роботи на посаді судді для вирішення питання про її відставку необхідно зараховувати п`ять років роботи в галузі права, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		62.         Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи  на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та  підвідомчих йому органах на  місцях, за діяльністю арбітражів  у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді  України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
		63.         Як правильно встановив суд першої інстанції, до призначення на посаду судді ОСОБА_1 здійснювала адвокатську діяльність. На посадах державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих ОСОБА_1 не працювала.
		64.         На момент призначення позивачки на посаду судді Закон № 2862-ХІІ не передбачав зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права (окрім роботи на посадах, визначених абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ).
		65.         За пунктом 2 частини першої статті 15 та частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ на момент зайняття посади судді у ОСОБА_1 були відсутні законні очікування на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фактичну неможливість скаржниці відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади (2004 рік) до досягнення нею 65-річного віку (2020 рік). Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили для ОСОБА_1 таких законних очікувань (подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18).
		66.         Велика Палата Верховного Суду не знаходить правових підстав для зарахування скаржниці п`яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, оскільки на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді закон вимагав щонайменше три роки стажу роботи в галузі права. Тому відповідні доводи скаржниці є необґрунтованими.
		67.         Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржниці, викладеними в її письмових поясненнях, щодо застосування судом першої інстанції менш сприятливого для скаржниці законодавства, оскільки як відповідачем, так і судом першої інстанції враховано право скаржниці на зарахування до стажу роботи на посаді судді трьох років стажу роботи в галузі права (зарахування яких було неможливим згідно із законодавством, чинним на момент при значення ОСОБА_1 на посаду судді). Водночас доводи скаржниці про необхідність зарахування п`яти, а не трьох років роботи (професійної діяльності) спростовані вище у цій постанові.
		68.         Стосовно інших доводів скаржниці, викладених у її письмових поясненнях, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що за змістом абзацу першого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».
		69.         Абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII установлено, можливість зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, періодів роботи на інших посадах.
		70.         Однак суд першої інстанції у цій справі встановив, що ОСОБА_1 не працювала на посадах, перелічених в абзаці другому частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII.
		71.         Отже, відповідно до законодавства, чинного на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, скаржниця не могла набути достатнього стажу роботи на посаді судді з огляду на відсутність інших видів стажу, які могли бути зараховані до стажу роботи, що дає право на відставку судді. Водночас адвокатська діяльність, здійснювана ОСОБА_1 до призначення на посаду судді, згідно із Законом № 2862-XII не зараховувалася до стажу роботи, що дає право на відставку. Тому за відсутності передумов для відставки ОСОБА_1 не мала легітимних очікувань на застосування до неї частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII щодо виплати щомісячного грошового утримання пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді.
		72.         Щодо аргументів ОСОБА_1 про необхідність відступу Великою Палатою Верховного Суду від своєї позиції та вирішення такої категорії справ з урахуванням мотивів окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/805/18 суд виходить з таких мотивів.
		73.         Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		74.         Згідно із частиною четвертою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		75.         Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 347 КАС України).
		76.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що КАС України під час провадження у Верховному Суді як суді першої та апеляційної інстанції не наділяє учасників справи правом ініціювати питання про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду як судом апеляційної інстанції (подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 9901/312/20).
		77.         Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ВРП, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку у зв`язку з тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII і визначеного відповідно до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VIII.
		78.         З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
		79.         Водночас вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача розглянути її заяву про звільнення у відставку з посади судді Київського районного суду м. Полтави з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону № 1402-VIII зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, а саме із зарахуванням до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років, є похідною, а тому Велика Палата Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		80.         Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		81.         Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		82.         Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя-доповідач                                                               Т. О. Анцупова
		Судді:                                                В. В. Британчук                               О. Б. Прокопенко
		Ю. Л. Власов                                    В. В. Пророк
		І. В. Григор`єва                                Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                  О. М. Ситнік
		О. С. Золотніков                             В. М. Сімоненко
		Л. Й. Катеринчук                            І. В. Ткач
		Г. Р. Крет                                          С. П. Штелик
		К. М. Пільков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...